Денис Матвієнко про радянський світогляд, ледарів та відчайдухів у мистецтві

Один з найвідоміших не лише в Україні, а й за її межами український балет The Great Gatsby 4 квітня знову представлять у Києві. Це перший український балетний проект такого рівня, що поєднує класичний балет, сучасний танець та кінематограф.

"The Great Gatsby" - міжнародний проект. Над його створенням працювали американський хореограф Дуайт Роден, композитор Костянтин Меладзе, ідейним натхненником та виконавцем головної партії став українець Денис Матвієнко – єдиний в світі володар чотирьох Гран-прі міжнародних балетних конкурсів. 

Ім'я Дениса Матвієнка декому відоме через скандал. У листопаді 2011 року Денис Матвієнко став художнім керівником балетної трупи Національної опери України. Тоді в репертуарі з'явилися два сучасних одноактних балети: "Клас-концерт" і "Radio and Juliet". Для постановки Матвієнко залучив іноземних майстрів - Михайла Мессера та Едварда Клюга. Балет "Radio and Juliet" став першим в історії театру репертуарним балетом в стилі contemporary.

Тоді ж він представив міністру культури план розвитку балетної трупи, який передбачав змінення системи проведення репетицій, звільнення тих артистів та педагогів, які втратили кваліфікацію, перегляд системи оплати праці, оновлення репертуару тощо. 

У квітні 2013 року стало відомо, що Матвієнка усунули. Виявилося, що його заява про влаштування на посаду керівника не була підписана. На офіційному сайті Національної опери його прізвище було переміщено з розділу "Керівництво" до "Солісти балету".

Сьогодні уродженець Дніпропетровська Денис Матвієнко залишається найтитулованішим українським танцівником. Разом з тим, він запрошений соліст Нового національного театру (Токіо, Японія), Великого театру (Москва, Росія), Ла Скала (Мілан, Італія), Гранд Опера (Париж, Франція), прем'єр Маріїнського театру (Санкт-Петербург, Росія) та Американського театру балету (Нью-Йорк, США).

Денис живе в Санкт-Петербурзі, але вважає себе українцем і каже, що не планує змінювати українське громадянство. Еспресо.TV поговорило з артистом балету про необхідні реформи в культурній сфері та реалізацію мистецьких проектів в Україні.

Балети The Great Gatsby та Stabat mater стали одними з найбільш грандіозних балетних подій в Україні. Наскільки складно в Україні реалізувати свій творчій проект?

Мабуть, все залежить від того, що саме ви вважаєте складністю в реалізації. Якщо розглядати наш проект The Great Gatsby, то тут було багато труднощів, пов'язаних з тим, що в нас не було своєї репетиційної бази та своєї трупи. При цьому нам потрібні були висококласні артисти з класичною підготовкою та здатністю виконувати сучасну пластику. Знайти таких у нас не дуже просто, тому що артисти або поїхали працювати в інші країни, або тримаються за свої робочі місця в трупах різних театрів. 

У нас абсолютно відсутній ринок фрілансерів, а ми не театр, тому не можемо забезпечити повноцінну зайнятість. І брати участь в подібному проекті для багатьох артистів – це ризик втратити постійну роботу. Не так багато людей, здатних ризикувати заради цікавого досвіду та професійного  зростання. Це основна складність.

Також завжди залишається проблема органічного вибору майданчиків для виступів. Було немало проблем, але важливо розуміти, що постановка балету The Great Gatsby припала на найскладніший для країни період (2014 рік, - Ред.), тому важко робити якісь об'єктивні висновки.

А взагалі, з якими проблема доводиться стикатися ініціативним людям культурної сфери в Україні? Як ці проблеми подолати і чи можливо це взагалі?

Як правило, ініціатива в Україні закінчується "вигнанням". Ви ж бачите, що зараз відбувається навколо "Мистецького Арсеналу". Складно переоцінити їхню роль в культурному житті країни. Але те, що відбувається, вкотре показує, що ініціатива карається.

Якщо чесно, то я дуже сподіваюсь, що я помиляюсь в цьому питанні і все владнається найкращим чином.

Але якось же можливо реформувати українську культурну сферу? Коли ви працювали в Національній опері, ви стикалися з проблемами, пов'язаними з радянським світоглядом деяких діячів культури?

Це питання дуже об'ємне і не до мене. Мені здається, що те, що українська культурна сфера потребує реформ, – очевидно. І не просто локальних, схожих на пожежогасіння, а глобального перегляду підходу, створення довготривалих стратегій розвитку.

Радянський світогляд – це те, з чим ти постійно стикаєшся. І це не питання якихось окремих людей. Ти стикаєшся з цим в найрізноманітніших варіантах. Взяти хоча б проблему, про яку ми вже казали, - відсутність фрілансерів. Чому виникає така проблема? Тому що в 20 років артисти бояться втратити постійне місце роботи через те, що вони дуже рано йдуть на пенсію. І це ті люди, які народилися вже не в СРСР.

У нас в театрах не ставлять сучасні постановки, прикриваючись "збереженням культурної спадщини". І це проблема не світогляду, а небажання або нездатності працювати. Набагато простіше "зберігати класику", ніж ризикувати і створювати щось зовсім нове. 

Тим більше, що претензії до якості об'єктів, що "охороняються", будуть тільки у тих, хто глибоко в темі. А так, ти показуєш, наприклад, "Лебедине озеро", і для глядача немає жодних питань до картинки: пачки, пуанти, класична музика, оркестр. Візуально все так, як треба.

Але якщо цей балет подивиться професіонал, то у нього може виникнути питання: а яка це редакція балету? Адже важливо не тільки, щоб була звична всім музика, а і чистота редакції, і високий клас виконання. Це те, що не так-то й просто берегти.

Фото: Gene Schiavone

Радянський світогляд - це ще й певна фінансова безпечність. Коли ти працюєш не в умовах ринкової конкуренції, а просто працюєш, тебе не цікавить окупність, затребуваність, актуальність та інші речі, які цікавлять приватні структури. У тебе є державне фінансування, і в будь-якому випадку воно буде. Тому ти можеш дозволити собі робити постановки з відвідуваністю у 10%. Говорити на цю тему можна нескінченно.

А як ви оцінюєте стан українського балету та театрів у цілому на сьогоднішній день?

Я не хотів би давати подібні оцінки, оскільки вони не будуть об'єктивними. Що я точно можу сказати, так це те, що педагоги, які ростили зірок, закінчуються. А нові не з'являються, оскільки більшість талановитих артистів, які могли б тут ростити нове покоління, поїхали. 

Єдине, що лишається незмінним – це те, що талановиті люди продовжують народжуватись, тому балетні школи та училища, попри все, і далі випускають талановитих артистів. Але, на жаль, їх стає все менше і все частіше одразу після випуску вони їдуть на проби за кордон. Артисту потрібен розвиток, і це те, чого сьогодні тут неможна отримати повною мірою.

Раніше ви казали, що культура – обличчя країни. Як, на ваш погляд, нинішній стан балету в України демонструє ситуацію в Україні?

Ще я казав, що театр, як і будь-який колектив, - це країна в мініатюрі. Насправді, ви не зовсім вірно зрозуміли моє ствердження. Я казав про те, що культура – це один з факторів, за яким країну оцінюють за її межами. Або те, як бачить її іноземець, коли приїжджає в країну.

Культура не демонструє ситуацію в країні, але висока якість культурних проектів, які країна експортує, може створити кращу думку про цю країну. Це обкладинка країни, певний якір в мозку людини, коли вона пригадує, що ж знає про цю країну.

Більш того, якщо не займатися розвитком культури, знизиться загальний рівень інтелекту населення. 

Ставши художнім керівником Національної опери, ви за короткий період втілили багато ідей. Отже в Україні є всі для успішних балетів, постановок і інших творчих проектів. Чого тоді не вистачає нам, якщо якісного культурного продукту в рік виходить критично мало?

Звісно, є ресурси! Але нема потреби в тому, щоб цей продукт створювати. Якщо в тебе є фінансування, нема конкуренції і нема запиту від суспільства на те, щоб ти підвищував рівень, то навіщо цим займатись?

Це проблема, яку можна застосувати до будь-якої державної установи. Як тільки люди переорієнтовуються на процес, а не на результат, відбувається така ситуація. Це багатогранна проблема. Адже не так і багато людей, які готові вимагати від театрів якісний продукт.

При цьому система побудована так, що навіть якщо уявити, що люди взагалі припинять ходити в державні театри, то на вищому рівні не скоро виникне претензія до керівництва цих установ і вони припинять отримувати держфінансування. 

Тому складно очікувати, що це призведе до великих змін. Потрібен глобальний перегляд і реальний відкритий конкурсний відбір. І обирати мають глядачі.

Фото: Олександр Зубко

Повертаючись до теми балету The Great Gatsby, ви очікували, що він виявиться популярним? Як думаєте, що зробило його таким?

Безумовно. Ми зробили все для того, щоб цей проект був високої якості. Тому очікували на успіх. Інакше не було б сенсу братись за цю справу.

Якщо не секрет, проект вийшов фінансово успішним? 

Проект вийшов дуже дорогим, тому окупати його нам потрібно буде ще тривалий час.