Світова гонка озброєнь: повернення у нові 70-ті

Кінець "Прекрасного віку"

Перші роки після краху комунізму стали періодом безпрецедентного миру та безпеки. Окремі сплески напруженості – у країнах колишньої Югославії, в окремих частинах Близького Сходу чи у субсахарській Африці – були винятками, що лише підтверджували загальне правило. Країни східної Європи стали частиною колективного Заходу; Росія та Китай зосередилися на внутрішніх реформах і, здавалося, демонстрували щире бажання увійти у клуб цивілізованих країн; Індія, країни Південно-Східної Азії та Латинської Америки стали повністю відкритими для торгівлі та інвестицій. Геополітичне протистояння пішло у небуття, а американський філософ Френсіс Фукуяма  виголосив, що світова історія скінчилася перемогою західної ліберальної демократії.

"Те, що ми спостерігаємо зараз – не лише кінець Холодної війни.. але кінець історії як такої: кінцева точка людської ідеологічної еволюції і універсалізація західної ліберальної демократії як фінальної форми людського правління", - писав тоді Фукуяма.

Зараз, через двадцять з хвостиком років, здається: ці слова лунали в якомусь іншому житті. 90-ті роки минулого століття нагадують такий собі La Belle Époque ("Прекрасний вік") кінця XIX-початку XX століть – період безпрецедентного прогресу, розквіту економіки, науки і культури. Що закінчився, як відомо, Першою світовою війною.

Наразі ми живемо у принципово іншому світі. Наростання амбіцій нових геополітичних гравців та їх агресивна поведінка на світовій арені вкупі з майже повним самоусуненням Заходу від виконання безпекових функцій; зростання ролі політичного ісламу на Близькому Сході та в інших регіонах планети; небувалі за своїм розмахом міграційні хвилі призвели до появи нових та ескалації існуючих точок напруги. Які, у свою чергу, перетворилися на справжні тектонічні розломи та протистояння у різних формах всіх зі всіма.

Китай – найбільший бенефіціар нового світового порядку – вступив у протистояння зі Сполученими Штатами у Південно-Китайському морі, де Пекін активно насипає штучні острови, перетворюючи найбільшу судноплавну артерію планети на свою внутрішню акваторію. А диспропорції в торгівлі між США та КНР поставили дві найпотужніші економіки світу на грань торгівельної війни. Крім того, збільшується напруженість між Китаєм та Японією за спірний архіпелаг Сенкаку, між Китаєм та Індією – на спільному кордоні в Тібеті, на лінії індійсько-пакистанського конфлікту та на Мальдівських островах.

Читайте також: Що означає тарифне протистояння США і Китаю

Близький Схід – нафтова діжка планети – після подій "Арабської весни" перетворився на її порохову діжку: наразі в регіоні палають численні локальні конфлікти, що будь-якого моменту можуть перерости у велику війну між Іраном і ізраїльсько-саудівським блоком за участі великих держав.

Наростають економічні протиріччя між Сполученими Штатами і країнами старої Європи. А Росія, демонструючи небувалий сплеск націоналізму, розв’язала війни проти Грузії та України, загрожує країнам Балтії та Східної Європи і активно намагається вести інформаційні та диверсійно-підривні акції проти ключових демократій Європи та Північної Америки.

Природно, що наростання конфліктності та світової ентропії супроводжується новою мілітаризацією та гонкою озброєнь. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), загальносвітові військові витрати в минулому році сягнули максимальної позначки з часів холодної війни і склали $1,73 трлн.

Азійсько-Тихокеанський регіон: зіткнення титанів

Не буде перебільшенням сказати, що основний центр геополітичного та геоекоомічного протистояння давно перемістився у східну Азію та Тихоокеанський регіон. Тож не дивно, що що регіон виявився лідером в частині збільшення військових витрат, які в минулому році досягли в сукупності 477 мільярдів доларів – що на 3,6% більше, ніж у 2016 році і на 59% - ніж у 2008, і склали 27% світових оборонних витрат (у 2008 році доля азійських країн становила 17 відсотків).

Безумовний лідер – Китай, що в минулому році витратив 228 мільярдів доларів і посів друге місце у світі після Сполучених Штатів. Наразі Піднебесна проводить безпрецедентну за своїми масштабами трансформацію власних збройних сил, перетворивши найбільшу у світі Народно-визвольну армію Китаю на чудово озброєну і гарно вишколену потугу. Величезні кошти вкладаються у розробку нового озброєння, включаючи надсучасні літаки нового покоління; та у розбудову військово-морського флоту.

Читайте також: Одна країна, один імператор: Сі Цзиньпін перетворюється на пожиттєвого правителя Китаю

Військово-морський флот КНР постійно розбудовується і вже переважає за сукупною водотонажністю та вогневою потугою всі флоту в регіоні, крім американського

Дещо менше, але все ж – більш ніж достатньо, дбають про потреби своїх збройних сил Індія (63,9 млрд доларів, 5 місце у світовому рейтингу) та Південна Корея (39,3 млрд, 10 місце). Японія з 45,4 млрд посіла 8 сходинку, проте потрібно зазначити – Токіо виділяє на оборону лише 0,9% власного ВВП. Втім, для країни, яка зафіксувала у своїй Конституції відмову від війни як суверенного права нації та формально не має армії (офіційна назва її підрозділів – "Сили сомооборони"), це не так вже й мало. Особливо, якщо врахувати, що військові витрати країни самураїв повільно, але невпинно збільшуються – на 4,4 відсотки з 2008 року.

Близький Схід: всі проти всіх

Не відстає від Азійсько-Тихоокеанського регіону і Близький Схід. Абсолютним лідером в регіоні стала Саудівська Аравія – в минулому році королівство нафти  і піску витратило на оборону понад 69 мільярдів, посівши третю(!!) сходинку після США і Китаю. І, схоже, молодий та амбіційний спадковий принц Муххамад бін Салман не збирається зупинятися на досягнутому – чого варті хоча б підписані рік тому під час візиту Дональда Трампа в Ер-Ріяд угоди на постачання американського озброєння на 110 мільярдів доларів або плани щодо створення власної ядерної зброї!

Не менш активно озброюється й головний союзник Саудівської Аравії – Об’єднані арабські емірати. За минулий рік, за даними SIPRI, Абу-Дабі витратив приблизно 24,4 млрд – друге місце в регіоні і 14-те – на планеті (втім, дослідники наголошують, що ці дані неможливо підтвердити).

Французький танк AMX-56 Leclerc на одній з найбільших світових виставок озброєнь DEX 2017, Абу-Дабі

Головний противник сунітських монархій Перської затоки – шиїтський Іран – також не пасе задніх. З 2014 по 2017 роки витрати Тегерану на озброєння зросли на 37 відсотків, сягнувши рівня у 14,5 млрд доларів США.

Стрімко збільшуються оборонні витрати Туреччини – при тому, що економіка країни перебуває не в найкращому стані. З 2008 року Анкара збільшила фінансування збройних сил на 46%, витративши в минулому році 18,2 млрд.

Цікавий штрих до загального портрету: 8 з 10 країн, що витрачають найбільшу частку ВВП на оборону, знаходяться саме на Близькому Сході. Це Оман (12%), Саудівська Аравія (10%), ОАЕ (6%), Кувейт (5.8%), Йорданія (4.8%), Ізраїль (4.7%), Ліван (4.5%) та Бахрейн (4.1%). 

Читайте також: Перевибори турецького султана: чому поспішає Ердоган

Що стосується єдиної повноцінної демократії регіону – держави Ізраїль – то в минулому році Єрусалим збільшив витрати на 4,9 відсотків у порівнянні з роком позаминулим. Витрати Ізраїлю на оборону сягнули 16,5 млрд доларів (не рахуючи американської військової допомоги на 3,1 млрд). Втім, варто зауважити: військові витрати Єрусалиму все ще не досягають піку 2014-15 років, коли військові операції в секторі Газа потребували значно більше ресурсів.

Понад половина військових витрат – 900 мільярдів доларів – припадає на країни блоку НАТО. Втім, тягар витрат на безпечне життя розподіляється серед західних демократій украй нерівномірно.

Динаміка військових витрат найпотужніших країн світу за останні десять років. Втім, протягом останніх кількох років тренд змінився - військові витрати Сполучених Штатів ростуть, Російської Федерації - зменшуються. Так само Німеччина та Франція, не зважаючи на формальний ріст оборонних видатків, не можуть досягнути натівського стандарту у 2% ВВП

Захід: США та "Нова Європа" нарощують витрати, Західна Європа - у теплій ванні

Зі згаданих 900 млрд дол - 610 млрд дол припадають на Сполучені Штати Америки. Загальні оборонні трати найпотужнішої держави планети складають 3,1 відсотка ВВП. Втім, цей показник має тенденцію до збільшення – в оборонний бюджет поточного року закладено вже 626 млрд. А взагалі Дональд Трамп мріє про загальну цифру в 700 млрд оборонних витрат на рік. Втім, не факт, що така сума є досяжною – особливо після проміжних виборів до Конгресу у листопаді цього року, в якому демократи (які налаштовані більш миролюбно) цілком можуть потіснити войовничих представників партії Авраама Лінкольна та Рональда Рейгана.

А ось аналіз витрат країн Західної Європи дає усі підстави припустити – для когось La Belle Époque все ще триває. Абсолютна більшість провідних країн Старого континенту не те що не дотягують до обумовленого НАТО стандарту у 2% ВВП, а й продовжують знижувати свої видатки (всупереч підтриманому всіма членами Альянсу рішенню Уельського саміту про приведення оборонних витрат у відповідність з нормативами).

Так, оборонні витрати Франції зменшилися за останній рік на 1,9% і склали близько 47 млрд доларів (1,78% ВВП). Символічно підвищила військові витрати Велика Британія – на 0,5%, з загальною сумою понад 60 млрд доларів.За різними оцінками, Лондон тратить на власну безпеку від 1,98 до 2,21% ВВП. Більше стала витрачати і Німеччина – понад 44 млрд, або 1,3 відсотка ВВП. У порівнянні з 1,19 відсотками два роки тому – безумовний прогрес. Проте німецька преса рясніє статтями про повну небоєздатність Бундесверу. Більше того: цифри оборонних видатків у західноєвропейських країнах здебільшого є "дутими": значні суми йдуть не на підвищення обороноздатності, а на виплати великих зарплат, пенсій і інших соціальних виплат; а також – на відпочинок самих військовослужбовців та членів їх сімей. Що, звичайно ж, добре, але до оборонних витрат має ну дуже вже опосередковане відношення.

Значно адекватніше ведуть себе країни Східної Європи. Польща і Естонія давно вийшли на обумовлений показник військових витрат у 2% ВВП. Минулого року у цей клуб стрімко увірвалася Румінія, підвищивши оборонні витрати протягом року на 50% (!!) і ставши абсолютним лідером росту військових видатків на планеті. Суттєво збільшили за рік витрати на власну безпеку також Латвія та Литва – на 21% кожна, хоча й не досягли позначки у 2% ВВП.

А ось Росія – один з основних адептів нової гонки озброєнь і "Холодної війни 2.0" - схоже, не витримує ініційованого нею ж суперництва. У минулому році її військові витрати просіли, за даними SIPRI, відразу на 20%, склавши 66,3 млрд американських доларів (4,3% ВВП замість 5,5% у 2016 році). Експерти SIPRI стверджують: скорочення відбулося завдяки падінню цін на нафту. Відповідно, Москва випала з трійки лідерів, поступившись Саудівській Аравії – очевидно, Ер-Ріяду здешевлення чорного золота не стало на заваді.

Що ж стосується нашої країни, то експерти SIPRI називають цифру у 3,6 млрд доларів, номінально збільшившись на 10%, але фактично зменшившись завдяки інфляції на 2%. Загалом, витрати України на військову сферу наразі становлять біля 3,4% ВВП – приблизно на рівні 2016 року і значно менше 4%, характерних для пікових 2014015 років. Водночас, за словами вітчизняних високопосадовців, Україна продовжує витрачати близько 5%. Хто насправді каже правду – сказати важко, адже методики підрахунків обираються явно різні.