Протести у Білорусі: падіння режиму чи посилення російського впливу

Лукашенко робив все, щоб повністю знищити  будь-який національний рух та заборонити діяльність національних політиків. Але терпець урвався і білоруси повстали, вийшли на акції протесту. Що може чекати на країну далі? Падіння режиму, боротьба двох проросійських сил: авторитарної та демократичної або ж посилення впливу Росії? Про це у новому блозі Миколи Княжицького на Еспресо.

 

Львів. Позаду мене пам’ятник Адаму Міцкевичу – великому польському поету, але багато хто вважає його засновником білоруської літератури. І це не випадково на одній з найголовніших площ мого рідного міста стоїть пам’ятник поету, який писав польською, але багато хто вважає його білорусом.

Події, які відбуваються зараз в Білорусі, не можуть бути далекими для нас, українців. Для кожного українця Білорусь – це не просто братній народ (між іншим, білоруська мова є найближчою до української за своїм лексичним запасом). Для нас усіх Білорусь – це спільна історія. Для нас усіх Білорусь – це спільна цивілізація. Не потрібно забувати й про те, що дуже багато українців живе і зараз на Бересті, на території Білорусі, в інших регіонах цієї прекрасної, чудової і мальовничої країни. Країни, яка вже понад 26 років є заручником піратів на чолі з Лукашенком, вірніше, головного пірата, тому що Лукашенко – диктатор, який править цією країною одноосібно.

 

І ось білоруси піднялися. Дуже багато людей спостерігає за тим, що вийде в них. Ми чудово розуміємо, що Лукашенко робив все, щоб повністю знищити будь-який національний рух, щоб заборонити діяльність національних політиків, які змушені були покинути Білорусь. І багато хто з нас говорив, що коли це почалося, то фактично між собою ворогують дві, так би мовити, проросійські, партії: демократична й авторитарна. Але ні. Коли дивимося ми сьогодні на картинки з Білорусі, на відео з цієї країни, які турбують нас, ми розуміємо, що в цьому змаганні шанси Росії знову повністю взяти під контроль цей прекрасний край лише збільшуються.
 

 

 

Але ми співчуваємо й вболіваємо за білорусів. І коли ми дивимося на всі ці кадри, ми бачимо все частіше їхній герб, Погоню, і бачимо біло-червоно-білий прапор. Саме під цим прапором, який свого часу заборонив Лукашенко існувала й працювала Білоруська народна республіка у 1918 році. Цей прапор став символом національного відродження. І коли вже піднімаються люди на боротьбу проти тирана й диктатора, нічого іншого, крім сильних національних цінностей, не може їх об’єднати. І зараз об’єднує. Ми з вами. Живе Білорусь!