Неповоротка юстиція серед інституційного свавілля

Мовляв, з квітня слід зважати на частковий тимчасовий відступ від дотримання європейської Конвенції про захист прав і свобод людини. У заяві мін'юсту оновлено перелік прав і свобод, які можуть обмежити в країні під час дії воєнного стану.

Ще раз. Правовий режим воєнного стану, тобто війна, в Україні триває ось уже два з гаком роки. І лише тепер відомство Малюськи вирішило за потрібне розповісти про окремі положення цього правового режиму європейській спільноті. Щобільше, поінформувати власних земляків про таку заяву до Ради Європи аж через місяць. Подиву гідна проворність та оперативність, особливо з огляду на суспільну значущість обмежень людських прав.

Читайте також: Біля Зеленського — або пристосуванці, або корупціонери

Я просто нагадаю, що йдеться про призупинення дії певних вимог Конвенції з прав людини, зокрема права на недоторканність житла; таємниці листування, телефонних переговорів та іншої кореспонденції; невтручання в особисте й сімейне життя; свободи пересування та вільного вибору місця проживання; права на свободу думки й слова; права на вільне вираження поглядів і переконань, а також право збору, зберігання й поширення інформації; на проведення зборів, мітингів і страйків; право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Гаразд, — не проблема, всі розуміють вимоги правового режиму воєнного стану. Та все ж чому ж саме тепер, — з таким подиву гідним запізненням, — Україна вирішила нарешті розповісти про такий крок?

І чому в мін'юсті, пояснюючи заднім числом свій крок та розповідаючи, що насправді навіть скоротили перелік обмежень, не насмілюються розповідати про це докладніше. Адже права, згадані вище, є фундаментальними, а от про те, що нам повернули, — невідомо.

Гадаю, цьому є кілька пояснень. Зокрема, скандальний лист заступника міністра закордонних справ Андрія Сибіги про призупинення надання консульських послуг громадянам. Крок відверто неоковирний з погляду і логіки, і права.

Читайте також: Американці допоможуть зброєю. А хто пособить з демократією?

Мало того, що наше зовнішньополітичне відомство перевищило повноваження, здійснивши ривок попереду локомотива (тобто випередивши набуття чинності закону про мобілізацію), то ще й порушило купу міжнародних угод, створило проблеми урядам країн перебування наших громадян. Я вже не кажу про ігнорування прав  українців, які за кордоном не всі є ухилянтами від мобілізації. Переконаний, що багато скривджених підуть до суду, причому до Європейського суду з прав людини, і чомусь підозрюю, що матимуть шанси відсудити в України тисячі євро. У всякому разі, вже зараз відомий адвокат Олег Мицик, якому я довіряю, в етері Еспресо зауважив, що "у ст. 26 Закону про військовий обов'язок та військову службу до сьогоднішнього дня норма каже, що військовий облік людей, які перебувають на обліку консульському, не ведеться. Тобто ці люди взагалі нічого не порушили". 

І ще я думаю, що казус з мін’юстом, мобілізаційним законом та ціла низка несправностей є наслідком інституційного свавілля, спровокованого давно, ще від часу інавгурації чинного президента.

Нехтування вимогами Конституції, перебирання на себе невластивих повноважень, ігнорування парламентаризму як неодмінної ланки демократичного правління лише посилилося з приходом на посаду керівника Офісу президента Андрія Єрмака. А в умовах воєнного стану, коли влада популістів ледь не щоденно жонглює банальним поясненням для своїх косяків – "у нас війна", - це інституційне свавілля сягає загрозливих для держави масштабів.

Читайте також: Андрій Єрмак. З топу Time – у прем’єри?

У випадку з мін’юстом ми маємо бодай якісь, не надто втямливі пояснення, причому вже після того, як суспільство почало резонувати негативом. А скільки речей залишаються без коментарів, мовляв, "не царська це справа". Або ж, як це часто буває, влада озвучує те, що хоче сказати, устами інформаційних кілерів на кшталт Мар’яни Безуглої.

Так трапилося геть недавно, коли об’єктом прискіпливої уваги невгомонної нардепки став суспільний мовник, — чи не єдиний (окрім відлучених від єдиного телемарафону Еспресо та Прямого) канал зваженої та неупередженої інформації, без сервільності та вилизування влади. Булінг Суспільного трапився акурат після згадки про цензуру та утиски свободи слова у звіті Держдепу США, і це вже виглядає як зухвалий виклик, мовляв, не вчіть нас жити.

Я не переконаний, що такий стиль відповіді партнерам є ефективним та доцільним. Щобільше, — навпаки, я впевнений, що історія з американською допомогою Україні, яка завершилася для нас позитивно, — певним чином, причому, дуже вагомим, була спровокована проблемами демократії в Україні. І річ не в тому, що десь в Аризоні чи Айові живуть рафіновані демократи та шанувальники свободи слова. Річ у тому, що коли ми самі плодимо підстави для сумнівів у своїй чесності та відданості цінностям, опонентам набагато легше знаходити причини й пояснення своєї байдужості. Особливо, коли хочеться такі причини знайти.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик – журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.