Тільки Китай має важелі впливу, щоб підштовхнути Путіна до припинення війни в Україні

У виданні Real Clear Defense з’явилася стаття "Why the Peace Deal in Ukraine Runs Through China?" (Чому мирна угода в Україні проходить через Китай?). З підзаголовком "Moscow Fights, Beijing Gains" (Москва бореться, Пекін виграє). Real Clear Defense – це видання, що відображає військово-стратегічні проблеми, які цікавлять Пентагон.

Автор статті зокрема зазначає: "Протягом останніх кількох місяців адміністрація Трампа сильно тиснула на Кремль, прагнучи досягти прориву до міцного миру в Україні. Білий дім витратив великий політичний та дипломатичний капітал, щоб привести ворогуючі сторони до столу переговорів. Вашингтон використав численні інструменти національної сили, включаючи санкції, постачання зброї та політичний тиск, щоб забезпечити припинення вогню та закласти основу для довгострокової мирної угоди. Як і слід було очікувати, ці зусилля зазнали жахливої невдачі. Кожна спроба Америки просунути курс на перемир’я зустрічалася з навмисним затягуванням та гальмуванням з боку російської сторони. Гірка правда полягає в тому, що ні припинення вогню, ні будь-яке мирне врегулювання не можуть бути досягнуті без урахування фактора, який занадто часто ігнорується: Китаю".

Саме Китай, якому великою мірою вже вдалося взяти під свій контроль економіку та політику Російської Федерації, перетворивши Путіна на свого васала, нині опинився в виграшному становищі. 

Адже формально поки що він не бере безпосередньої участі у війні Росії в Україні та напряму не фінансує російсько-українське непримиренне протистояння. Але насправді без благословення Китаю, північнокорейський диктатор Кім Чен Ин не надсилав би постійно зброю Російській Федерації. Не говорячи вже про солдат з КНДР, які незаконно брали участь у війні на боці Росії.

Лідер Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін стоїть нібито осторонь від цієї затяжної війни, проте його незрима присутність відчувається скрізь. Російська Федерація для "Великого Сі" стала кривавим важелем, за допомогою якого він намірився змінити існуючий світовий порядок. І щоб там не говорив президент Сполучених Штатів Дональд Трамп про реальну можливість досягнення миру з терористичною Росією, трампівський мирний план залишається і далі такою ж нездійсненною ілюзією, як і його колишні намагання примусити Кім Чен Ина відмовитися від ядерної зброї. Але ці ілюзії дуже дорого обходяться Україні.

Читайте також: Путін та Сі розглядають Дональда Трампа як тимчасовий дискомфорт

Далі Real Clear Defense пише: "На відміну від адміністрації Байдена, яка більш-менш успішно ізолювала Москву, згуртувала союзників та озброїла Україну, адміністрація Трампа зосередилася на посередництві в укладенні мирної угоди. Роблячи це, Білий дім тиснув на Київ і підштовхував Брюссель до узгодження їх зі своєю новою політикою. Хоча Вашингтону вдавалося тримати своїх союзників у руслі, його зусилля не дали відчутних результатів у стосунках з Москвою. Серія прямих телефонних дзвінків та зустрічей з росіянами в Саудівській Аравії, Туреччині та на Алясці показали, що ні Сполучені Штати, ні ЄС не мають важелів впливу чи політичної можливості змусити Москву до припинення вогню, не кажучи вже про мирну угоду".

А тепер з’ясувалося, що вся імітація Дональдом Трампом мирних зусиль на перевірку виявилася марною, оскільки лише дозволила Путіну виграти час. Навіть більше, Трамп і Сі Цзіньпін фактично зіграли в "дві руки". Вони обидва рятували Російську Федерацію, тільки кожний робив це по-своєму. А в оточенні Дональда Трампа не було кому йому пояснити, що буде, якщо дійсно Сі та Путіну вдасться змінити під себе існуючий світовий порядок, й що в такому разі зроблять Китай і Росія з демократичними країнами та самою людською цивілізацією. 

Не дивлячись на те, що Китай переоцінив межі свого впливу та сили, він перебуває в ейфорії від того, що йому вдалося нагнути під себе Росію. Сі Цзіньпін вправно використав на свою користь реваншистські комплекси Путіна і його бажання за будь-яку ціну відновити колишній Радянський Союз. А путінська одержимість ідеєю знищення державності України зіграла на руку Китаю. В Пекіні побачили, що він готовий поставити на кін існування Російської Федерації, але не відмовиться від спроб ліквідації Української держави.  

На думку автора статті в Real Clear Defense: "Проблема полягає в Китаї. І певною мірою Москва веде війну замість Пекіна. Враховуючи її політичну, економічну та технологічну ізоляцію від Заходу, Росія більше не є незалежним світовим гравцем, як це було до вторгнення в Україну у 2022 році. Варто зазначити, що сьогодні російська військова машина, ресурсна економіка, технологічний потенціал та зовнішня політика дедалі більше залежать від Китаю. Отже, західні лідери, які шукають дипломатичних рішень, ігноруючи зростаючу асиметрію сил у китайсько-російських відносинах, неправильно розуміють реальність конфлікту та ризикують продовжувати війну невизначений термін. Лише низка рішучих дій, що спрямовані на підтримку України, запровадження санкцій проти Росії, змінить розрахунки Путіна, оскільки виснажений, ослаблений та загнаний у кут Кремль не матиме іншого вибору, окрім як погодитися".

Читайте також: Північний морський шлях. Чим Путін тримає Трампа

Протягом останніх 30 років Китай у своїй сучасній історії не відчував себе таким сильним, як зараз, що змушувало Росію, котра перебуває під жорсткими санкціями, прийняти ідею китайського домінування. Поки нинішня "дружба без обмежень" приносить Китаю такі переваги, як дешеві енергоносії, Пекін прагне підтримувати статус-кво і навряд чи зацікавлений побачити кінець режиму Путіна. Кремль, зі свого боку, вимушений змиритися зі статусом  молодшого партнера Пекіна. Хоча те, що майбутнє Росії може диктуватися на китайських умовах, є прокляттям для політичної еліти цієї країни.

Китайські лідери знають, що Росія потребує Китаю більше, ніж навпаки. Тому Пекін дедалі більше втручається в традиційну сферу впливу Росії в Центральній Азії, налагоджуючи економічні зв’язки в регіоні та закріплюючись на російському "задньому дворі", що викликає розчарування Кремля. 

Адже Росії, яка в минулому прагнула домінувати на міжнародній арені, важко змиритися з тим, що в "клубі світових диктаторів" Пекін відводить їй місце майже тотожне Північній Кореї.

Real Clear Defense наголошує: "Військова трясовина Росії в Україні перетворилася на геополітичну несподівану нагоду для Китаю. Купуючи в Росії підсанкційне викопне паливо зі значними знижками, Китай не лише забезпечив собі дешеву енергію, але й посилив залежність Москви від китайського попиту. Водночас Росія стає дедалі більш залежною від китайської продукції. Наразі китайські компанії експортують напівпровідники, транспортні засоби, електроніку, комунікаційне обладнання, верстати, побутові товари та інші ресурси,  необхідні для функціонування держави та виробництва озброєнь, замінюючи західних конкурентів, водночас зміцнюючи економічне домінування над російським ринком. Цей зростаючий економічний дисбаланс посилив вразливість Росії від впливу Пекіна, підвищуючи роль Китаю як незамінного рятівного кола Росії".

Парадоксальність ситуації, яка склалася навколо Російської Федерації, полягає в тому, що Росії, котра до приходу Путіна до влади в 2000 році перебувала майже на рівних з провідними західними державами і була авансом прийнята до G7, яку для цього розширили до G8, за 25 років путінського правління перетворена на васала Китайської Народної Республіки. І головне, що кремлівський фюрер  так обплутав Росію павутиною китайського впливу, що навіть після його відходу від влади, позбутися китаїзації російської політики та економіки буде дуже важко.

Читайте також: Російська економіка увійшла у фазу "керованої деградації"

Втім, пише Real Clear Defense: "Залежність Кремля від Пекіну свідчить про те, що Росія не може забезпечити припинення вогню, домовитися про мирну угоду чи переглянути свою стратегію без схвалення Китаю. Тільки Пекін має важелі впливу, щоб приборкати Путіна та підштовхнути Кремль до припинення війни в Україні. Не дивно, що нинішній тиск Заходу щодо зміни стратегічних розрахунків Москви без підтримки Пекіна неодноразово зазнавав невдачі.

Китай має унікальне становище, щоб впливати на формування зовнішньої політики Москви, оскільки продовжує підтримувати економіку Росії та її промисловість.  Якби Пекін відмовився навіть від частини своєї підтримки, Росії було б важко уникнути колапсу. 

Однак у Пекіна мало стимулів діяти швидко. Війна послаблює Росію, посилює залежність Москви від Пекіну та відволікає увагу Заходу. Він  головний бенефіціар війни і мета Китаю полягає не в тому, щоб припинити війну, а в тому, щоб підтримувати її. Китай прагне зберегти Росію достатньо сильною, щоб виснажити Захід, але водночас достатньо слабкою, щоб залишатися прив’язаною до стратегічної орбіти Китаю. Отже, для Пекіна тривала війна в Україні відповідає його довгостроковим стратегічним інтересам".

У цьому й полягає головна ціль Сі Цзіньпіна – максимально виснажити Захід, одночасно все більше і більше беручи Росію під свій контроль. При чому російсько-українська війна – це опосередкована війна між Китаєм та Сполученими Штатами. 

Виробнича потужність Китаю дозволяє Росії продовжувати цю війну, у той час, коли керовані Дональдом Трампом Сполучені Штати уповільнюють поставки зброї до України. Що є стратегічною помилкою Вашингтону.

Далі автор статті підкреслює: "Доведено, що припинення вогню чи будь-яка мирна угода в Україні ніколи не будуть досягнуті шляхом тиску на Москву самостійно. Будь-яка стратегія, яка ігнорує Китай, приречена з самого початку, оскільки Китай зараз має вирішальний важіль впливу на економічне та військове виживання Росії. Однак Пекін не має реального стимулу припинити конфлікт, оскільки він отримує прибуток від зростаючої залежності Росії та відволікання уваги США. Проте Китай не позбавлений слабких місць, оскільки його геополітичне піднесення – економічне зростання та технологічний прогрес – значною мірою залежать від торгівлі, партнерства та тісної співпраці з Заходом, зокрема зі США. Цей пакет відносин створює вузький, але реальний простір для дипломатії".

Читайте також: Путін спровокував битву антицивілізації з цивілізацією. Україна заважає його планам

Та коли Трамп робить безнадійні  спроби умиротворити Путіна, Сі Цзіньпін намагається стати світовим лідером, після того, як США почали поволі втрачати свій статус наддержави. Адже лідер наддержави не може постійно відступати під тиском забаганок терориста № 1 в світі –Путіна, не говорячи вже про те, щоб багаторазово називати його своїм другом. 

У Вашингтоні мають серйозно поставитися до китайського фактору в російсько-українській війні та нарешті почати робити відповідні кроки для того, щоб нейтралізувати можливість для Пекіна брати опосередковану участь у війні Росії в Україні, роблячи вигляд, що вони не мають до неї жодного стосунку.

Real Clear Defense продовжує: "Поширена думка полягає в тому, що поле бою, а не стіл переговорів, вирішить війну. Західні "мирні переговори" чи "компромісні рішення" мають добрі наміри, але є небезпечно наївними. Тому що війна Путіна в Україні – це не просто територіальний конфлікт, це структурна, системна війна, на кону якої стоїть європейська архітектура безпеки та світовий порядок. Переговорні позиції Києва та Кремля залишаються непримиримо далекими одна від одної: Україна не може дозволити собі поступитися територією, тоді як виживання Путіна залежить від перемоги. Зрештою, результат буде визначено військовими засобами на місцях. Будь-яке припинення вогню чи мирна угода, досягнута за нинішніх умов, буде тимчасовою, оскільки обидві сторони переозброяться та підготуються до наступного раунду війни. Результатом буде заморожений конфлікт, який розморозиться, коли буде зручно для Росії, – так само, як це сталося в Грузії у 2008 році та в Україні після 2014 року".

Потрібно відверто визнати, що в Україні відбувається не тільки битва за її існування та історичне майбутнє, а за майбутнє Європи та всієї західної цивілізації. Зараз московські варвари опинилися вже на порозі об’єднаної Європи і питання полягає в тому, чи їх зупинити в Україні, чи чекати на те, що вони вдеруться до країн-членів НАТО, і вже після цього приймати якійсь радикальні рішення.

Як показують всі попередні спроби президента США Дональда Трампа, мирним шляхом "розбити" кліку Росія - Китай - Іран - Північна Корея,  – не вдасться. Ніякі залицяння до Кім Чен Ина, захоплення Путіним, вихід з угоди з Іраном та відчуження від західних союзників до цього призвести не можуть. Дипломатія – це не постійні поступки ворогу, який після цього стає все більш нахабним і впевнюється в тому, що Америка втрачає свою колишню силу. 

Читайте також: Хто створив проблему під назвою "Китай"

Трамп не здатен таким чином не те що припинити, але навіть загальмувати поглиблення зв’язків між Китаєм та Росією. Трампівська недальновидна зовнішня політика послабила альянси США та ненавмисно зміцнила зв’язок між Китаєм та Росією. Очевидно, що зараз Америці потрібен більш компетентний та стратегічний підхід для протидії цьому альянсу.

"Тим не менш, – пише Real Clear Defense, –  якщо Вашингтон та Європа серйозно налаштовані припинити кровопролиття, вони повинні відмовитися від напівзаходів. Зараз потрібні рішучі та орієнтовані на результат дії. Використання впливу Китаю має супроводжуватися деякими суттєвими змінами в політиці, а саме: Україна повинна бути повністю озброєна засобами не лише для самозахисту – не просто надання допомоги за жорстких обмежень, – але й для рішучого удару у відповідь. Обмеження мають бути зняті, і Україні має бути дозволено завдавати ударів по законних військових цілях глибоко всередині Росії.

Нарешті, Сполучені Штати та ЄС зіткнулися з проблемою, яка є складною. Росія не є справді незалежною державою, її виживання залежить від Пекіна. Захід повинен використовувати і батіг, і пряник. Стратегія тиску та стимулювання змусить Пекін зрозуміти, що він не може мати і те, і інше – насолоджуватися доступом до прибуткових західних ринків, одночасно фінансуючи війну Путіна. Захід повинен змусити Пекін зробити вибір".

Стратегічний альянс Китаю і Росії націлений на те, щоб зруйнувати політичну та економічну гегемонію Заходу та завдяки цьому взяти під свій контроль ті країни світу, які виявляться беззахисними перед їх натиском. І в дійсності їм не потрібний багатополярний світовий порядок, адже в Пекіні порахували, що ера американського домінування вже добігає  до свого кінця. А після цього Китай і його підручна Росія будуть нав’язувати світу все, що заманеться.

Та не дивлячись на те, що у короткостроковій перспективі ці дві країни є стратегічними партнерами, оскільки мають спільного ворога – Сполучені Штати,  у середньостроковій та, безумовно, довгостроковій перспективі вони будуть антагоністами через дисбаланс між їхнім населенням та ресурсами.

 В Росії за Уралом мешкають лише 12 мільйонів людей. Ця малонаселена територія має величезні родовища корисних копалин та енергоносіїв, які слабо розвідані. А на південь від річки Амур проживає 1,4 мільярда китайців з гігантським апетитом до ресурсів, що існують поруч в Росії.

І тільки питання часу, коли цей дисбаланс спричинить серйозні потрясіння, можливо, навіть війну між двома нинішніми ситуативними спільниками – Китаєм та Росією.

Але поки що в Москві воліють закривати очі на те, що буде далі. Адже цей насправді ситуативний альянс не може тривати вічно. Світ динамічно змінюється, як і національна політика. Китай буде дбати лише про себе, коли його національні інтереси опиняться під загрозою.

Пекін відвернеться від Росії, якщо цей альянс більше не служитиме інтересам Китаю. Справжні союзи залежать від фундаментальних спільних цінностей та інтересів, чого немає в цих відносинах.  

Путін зробив стратегічну помилку, коли відмовився від партнерських взаємин з Заходом на користь Сходу. Але в Росії це почнуть визнавати лише тоді, коли вже буде занадто пізно щоб щось змінити.

Джерело

Про автора. Віктор Каспрук, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.