Велика Америка: чи дійсно Трамп планує змінити карту світу та приєднати до США Гренландію, Канаду, Мексику та Панаму. Пояснюємо

Еспресо розповість про заяви новообраного президента США Дональда Трампа щодо можливості купівлі Гренландії, повернення контролю над Панамським каналом та приєднання Канади й Мексики як нових штатів. 

Стиль управління Трампа – створювати питання і не давати відповідей, щоб провокувати опонентів діяти в інтересах США

Дональд Трамп, фото: gettyimages

Найперше варто сказати, що Дональд Трамп — політик, який обожнює бути в центрі уваги. Його стиль управління, збудований на епатажі, скандальних заявах і створенні непередбачуваності, часто викликає більше запитань, ніж відповідей. Тому ідеї про приєднання Гренландії, Канади, Мексики та Панамського каналу до США, ймовірно, слід розглядати не як офіційні прагнення майбутньої адміністрації, а як політичний інструмент для досягнення власних цілей. З іншого боку, якщо якусь нову територію таки вдасться приєднати, то Трамп може увійти в історію США, як той, хто розширив межі країни. 

Кандидат політичних наук Станіслав Желіховський сказав виданню Експрес, що Дональд Трамп послуговується риторикою, яку можна назвати ревізіоністською (тобто такою, що кидає виклик минулому задля майбутнього). 

"Але вона суттєво відрізняється від риторики Путіна, який дійсно готовий військовим шляхом захоплювати певні території чи цілі країни. І це не дивно. Адже США — не Росія, а Трамп — не Путін. Думаю, що такі заяви новообраного президента США спрямовані на те, щоб схилити згадані ним "об’єкти" до певних поступок", - зауважив експерт. 

Справді, Трамп добре розуміє силу медіа та надає великого значення вмінню керувати суспільною увагою через провокативні заяви. Адже кожне його слово, навіть якщо воно здається нереалістичним, провокує хвилю обговорень, яка важлива для нього. А скандальні теми добре резонують серед його електорату, який цінує образ сильного лідера, здатного робити неможливе можливим. До того ж це перегукується з його давнім лозунгом та політичною платформою "Зробімо Америку великою знову".

Дональд Трамп часто використовує непередбачуваність своїх заяв як інструмент у своїй політичній стратегії. Ще перед першим президентством він сам зазначав: "Я хочу бути непередбачуваним". Бо цей підхід змушує як союзників, так і опонентів постійно гадати про його наступні кроки, що може надавати йому перевагу в переговорах, в яких він вважає себе спеціалістом. Зокрема, про це відзначив керівник програми Північна Америка в Українській призмі Олександр Краєв у коментарі LIGA.net: Трампу потрібен тиск на партнерів, щоб отримати цілком конкретні вигоди. І цим тиском є його провокативні заяви. 

У The Washington Post відзначають, що всі ці розмови Трампа насамперед спрямовані на протидію зазіханням Китаю та Росії. 

"Це не просто недбалість, у всьому цьому є цілісна сполучна тканина. Трамп знає за які важелі тягнути та які є перешкоди, він перебуває у становищі влади, щоб використовувати ці важелі", - сказав представник команди Трампа.

Інтерес Трампа до Гренландії: увійти в історію США чи вплинути на збільшення військової присутності Данії 

^{Фото: Вікіпедія}

Гренландія – це найбільший острів світу, який розташований на межі Арктичного і Атлантичного океанів. Ця територія така велика, що займає площу як половина всіх країн, які входять до ЄС. Однак попри такі грандіозні розміри, тут живе заледве 60 тис. осіб, відповідно, це найменш густонаселена територія світу. Чому? Бо 80% острова покриті постійним льодовиком-щитом, лише невелика прибережна частина Гренландії придатна для життя людей. 

Вперше острів заселили приблизно 4,5 тис. років тому. Це були представники палеоескімоських культур, які прибули з Північної Америки. Натомість європейці вперше досягли цієї території лише наприкінці Х століття, тобто понад тисячу років тому. Це зробили вікінги, які й назвали острів Гренландією ("зелена земля"), адже на той час клімат був теплішим, тому узбережжя острова було більш придатним для життя. Тут з’явилися поселення вікінгів, які існували до ХIV століття, поки не почався "Малий льодовиковий період" і на сотні років острів знову став недоступним для людей.

Однак з XVII століття Данія та Норвегія знову почали проявляти інтерес до володіння цими нікому не потрібними холодними територіями. Після кількох невдалих спроб, до кінця XVIII століття, коли клімат знову став теплішим, тут діяли постійні колонії. Після розірвання дансько-норвезького союзу у ХІХ столітті, Гренландія офіційно була під протекторатом Данії. Однак Норвегія не хотіла втрачати заморські території, тому вдалася до окупації частини острова. Між двома країнами було багато суперечок щодо цих володінь. Так тривало до Другої світової війни. 

У квітні 1941 року США окупували Гренландію, щоб захистити її від можливого вторгнення нацистської Німеччини. Така окупація тривала до завершення війни. Тобто чотири роки Гренландія дійсно де-факто була частиною США. 

Після завершення війни, постало питання, що робити з Гренландією, яка почала думати про самостійність. Однак уряд Данії був проти цього, тому у Гренландії розпочався довгий внутрішньополітичний процес до все більшого самоврядування. 

У 1953 році острів офіційно отримав статус автономного регіону в складі Данії й у всіх гренландців з’явився данський паспорт. Данія проводила політику культурної асиміляції й наштовхнулася на опозицію. У 1979 році, на тлі руху за незалежність, Гренландія отримала широку автономію, а з 2009 року — право самоврядування, окрім зовнішньої політики та оборони, які залишаються під контролем Данії. 

Зараз Гренландія має власний уряд і парламент, проте формально визнає данського монарха. Хоч на острові присутні тенденції до проголошення незалежності, однак ця автономна одиниця дуже залежна від політики та грошей Копенгагена, адже щороку Гренландія отримує від Данії близько 0,75 млрд доларів. 

Якщо говорити про інтерес США до Гренландії, то він розпочався задовго до заяв Дональда Трампа. Адже ще 150 років тому, коли США думали над можливістю купівлі Аляски у Російської імперії, державний секретар США Вільям Сьюард разом із колишнім сенатором Робертом Вокером також досліджували можливість придбання Гренландії та Ісландії. Однак через опозицію в Конгресі цей проєкт не реалізували. 

Після Другої світової війни США посилили інтерес до Гренландії. У 1946 році американці вперше звернулися до Данії з пропозицією купити острів за 100 мільйонів доларів (зараз це десь $1,5 млрд), але отримали відмову. Натомість у 1950 році Данія дозволила США використовувати авіабазу Туле, яку тепер називають Пітуффік (найпівнічніша американська військова база). Її розширили для оборонних потреб НАТО. Також був проєкт будівництва американських ядерних пускових майданчиків, та його не втілили у життя. 

Знову до ідеї купівлі Гренландії у США повернулися вже за першого президентства Дональда Трампа. Влітку 2019 року у ЗМІ та соцмережах багато обговорювали цю ініціативу. Однак як тоді відзначили в The New York Times, "розмови Трампа про купівлю Гренландії викликають глузування". Уряд Данії скептично поставився до цього і відмовився вести будь-які переговори про продаж. Трампа почали звинувачувати в імперіалізмі та неповазі до території менших націй.

У 2020 році, поки Трамп був зайнятий виборчими перегонами з Байденом, про цю ідею забули. Однак тепер, коли експрезидент знову повертається у Білий дім, розмови про купівлю Гренландії починаються по новому колу. Наприкінці грудня 2024 року Трамп оголосив, що обрав колишнього посла у Швеції Кена Хауері своїм послом у Копенгагені, і прокоментував статус Гренландії:

"З метою національної безпеки та свободи в усьому світі Сполучені Штати Америки вважають, що володіння та контроль над Гренландією є абсолютною необхідністю", — написав Дональд Трамп у Truth Social.

Це викликало чергову хвилю обговорення. Деякі аналітики почали казати, що Трамп таким чином хоче назавжди увійти в історію Сполучених Штатів поряд із президентами, які здійснювали значні територіальні придбання, наприклад як Томас Джефферсон (купив Луїзіану) та Ендрю Джонсон (придбав Аляску). 

Та уряд Данії знову повторив, що "Гренландія наша і не продається". Щобільше, данська влада одразу оголосила про величезне збільшення витрат на оборону Гренландії. Як пише BBC, міністр оборони Данії Троелс Лунд Поульсен заявив, що пакет становить "двозначну суму мільярдів" у кронах, або щонайменше 1,5 мільярда доларів. 

"Ми не інвестували достатньо в Арктику протягом багатьох років, тепер ми плануємо посилити присутність", — сказав він. 

Аналітики також кажуть, що досі Данія дуже повільно розширювала свій військовий потенціал у Гренландії. Однак, якщо країна не зможе захистити води навколо своєї території від зазіхань Китаю та Росії, тоді вимоги США щодо більшого контролю, ймовірно, ще більше зростуть.

Не всі вбачають у словах Трампа реальний намір про придбання чи якусь анексію острова. Майор з Академії оборони Данії Стін К'єргаард припускає, що, можливо, Трамп і мав намір змусити Данію зробити такий крок щодо збільшення своєї військової присутності. Тобто мова йде про ідею Трампа, коли всі члени НАТО мають збільшувати гроші на оборону, а не лише США. Відповідно, ця заява – інструмент його політики. 

"Я вважаю, що Трамп розумний… він змушує Данію надавати пріоритет своїм арктичним військовим можливостям, збільшуючи ці розмови, без необхідності брати на себе дуже неамериканську систему соціального забезпечення", – відзначив К'єргаард, маючи на увазі сильну залежність Гренландії від субсидій з Копенгагена. 

З іншого боку, через свої розміри та глобальне потепління, Гренландія має великі природні ресурси, зокрема родовища нафти, газу, рідкісноземельних металів та мінералів, які можуть стати економічно доступними з подальшим таненням льодовиків. Це робить острів стратегічно важливим як для економічного розвитку, так і для геополітичного впливу в Арктичному регіоні, бо з таненням льоду відкриваються все нові коротші шляхи для суден. Хоча, як кажуть екологи, якщо весь лід Гренландії розтане, то рівень океану підніметься на 6 метрів, а це затопить багато прибережних територій, де зараз і живуть мешканці острова.  

"Новообраний президент розглядає Гренландію як плацдарм, який дозволить забезпечити США більшу присутність в Арктиці й поборотися у майбутньому за її ресурси. Зауважу, що Росія й Китай дуже активно діють у цьому регіоні, і в Штатах це вважають тривожним сигналом", - сказав у коментарі виданню Експрес кандидат політичних наук Станіслав Желіховський. 

Контроль над Панамським каналом: США його збудували і хочуть мати на нього більший вплив, ніж китайці 

^{Фото: Вікіпедія}

Ідея створення каналу, який з’єднав би Атлантичний та Тихий океани, зародилася ще в XVI столітті, коли іспанці зрозуміли стратегічне значення Панамського перешийка. Однак, перші реальні спроби будівництва почалися лише у XIX столітті. У 1881 році французький інженер, який успішно завершив будівництво Суецького каналу, розпочав амбітний проєкт будівництва Панамського каналу. Та робота завершилася повним провалом та втратою багатьма грошей.

У 1904 році Сполучені Штати взялися за відновлення проєкту, спираючись на інженерний досвід і значні фінансові ресурси. Ключовим моментом стало впровадження сучасних медичних заходів, які значно зменшили рівень смертності від тропічних хвороб. Після успішних переговорів із Колумбією та підтримки проголошення незалежності Панами, США отримали право на будівництво та контроль зони каналу. У 1914 році Панамський канал офіційно відкрили, але через Першу світову війну на 6 років робота призупинилася. Його будівництво стало одним із найбільших інженерних досягнень того часу.

Панамський канал швидко став ключовим транспортним маршрутом для світової торгівлі, скорочуючи шлях між океанами на тисячі кілометрів. Протягом десятиліть він перебував під контролем США, що викликало обурення серед панамців. У 1977 році, за президентства Джиммі Картера, було підписано угоду про передачу каналу Панамі. Цей процес завершився лише 31 грудня 1999 року, і відтоді Панама повністю контролює канал.

На сьогодні цей канал залишається критично важливим для міжнародної торгівлі та економіки Панами, обслуговуючи близько 6% світового морського товарообігу. У 2016 році завершили масштабну модернізацію, яка дозволила обслуговувати більші судна. Проте глобальне потепління та посухи вже починають створювати проблеми з водопостачанням для шлюзів каналу. За даними адміністрації каналу, у фінансовому році з жовтня 2023 по вересень 2024 року транзит суден скоротився на 29%, з 14 080 до 9 944 суден.

У грудні 2024 року Дональд Трамп зробив чергову несподівану заяву про можливість повернення Панамського каналу під американський контроль. За його словами, це стратегічно важливий об’єкт, який має працювати в інтересах США.

"Плата, яку стягує Панама, просто безглузда, особливо знаючи про надзвичайну щедрість США до Панами. Це "обдирання" нашої країни буде негайно припинено. Якщо принципи, як моральні, так і юридичні, цього великодушного жесту дарування не будуть дотримані, ми вимагатимемо, щоб Панамський канал був повернутий нам повністю і без питань. Офіційні особи Панами, будь ласка, керуйтеся цим!" - написав Трамп у своїй соцмережі.

Наближені до Трампа відзначають, що їхній бос має певну одержимість щодо повернення каналу, бо вважає рішення президента Картера "історичною помилкою". 

Влада Панами швидко відреагувала. Президент країни Хосе Рауль Муліно відкинув погрозу Трампа, заявивши, що плата за транзит каналу не завищена, а його суверенітет не підлягає обговоренню.

"Кожен квадратний метр Панамського каналу та прилеглих до нього зон є частиною Панами, і це буде й надалі", — сказав Муліно.

Дональд Трамп у своїй заяві також наголосив, що канал не має належати Китаю. Справді, як відзначає The Guardian, Китай є другим за обсягами користувачем Панамського каналу, а гонконгська компанія контролює два з п’яти прилеглих до нього портів. Тобто знову таки, цю заяву Трампа про можливість повернення каналу у володіння США варто розуміти у першу чергу через призму протистояння з амбіціями Китаю. 

У CNN додають, що тиск на Панаму, щоб вона знизила збори за прохід американських суден також може допомогти компенсувати очікуване зростання вартості продукції внаслідок тарифів, які Трамп має намір накласти на іноземні товари. Тобто ця заява також є частиною його економічної політики. 

Зазіхання на Мексику та Канаду: стимул для боротьби з мігрантами та економічний тиск

^{Фото: соцмережі}

Сполучені Штати Америки мають складну та тісну історію стосунків із сусідніми Мексикою та Канадою. Ці взаємини розвивалися через війни, дипломатичні угоди, торгівлю та культурні зв’язки.

Наприклад, історія відносин США та Мексики починається із суперечок за території. У 1846–1848 роках відбулася Американо-мексиканська війна, спричинена анексією Техасу Сполученими Штатами. У результаті війни США отримали величезні території, які зараз є частиною штатів Каліфорнія, Аризона, Невада, Юта, Нью-Мексико та частин Колорадо й Вайомінгу. Це не лише розширило територію США, а й залишило в мексиканській пам’яті травматичний слід втрати половини країни. 

Попри це в наступні роки Мексика й США стали важливими економічними партнерами, особливо після підписання Угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі (NAFTA) у 1994 році.

Стосунки США та Канади спочатку теж складалися через конфлікти. У війні 1812 року Сполучені Штати намагалися захопити британську Канаду, але зазнали невдачі. Після цього між країнами встановився мир, а теперішній спільний сухопутний кордон, довжиною понад 8 800 км є найдовшим у світі. 

Економічна співпраця між США та Канадою також посилилася завдяки NAFTA. Обидві країни мають глибокі торговельні й культурні зв’язки, і хоча Канада часто намагається зберегти свою національну ідентичність, вплив США на її економіку й культуру залишається значним.

Пропозиції Трампа про приєднання Канади та Мексики до США здаються найменш серйозними і найбільше викликають гумору, однак як відзначають у CNN, вони також мають свої конкретні цілі. 

У кінці листопада та на початку грудня Дональд Трамп кілька разів запропонував Мексиці та Канаді стати штатами США, якщо вони хочуть продовжувати отримувати субсидії на торгівлю. Новообраний президент пригрозив запровадити 25% мито на імпорт всіх товарів із Канади та Мексики, якщо вони не займуться питанням контрабанди наркотиків і незаконного перетину кордону.

"Ми субсидуємо Канаду на суму понад 100 мільярдів доларів на рік. Ми субсидуємо Мексику майже на 300 мільярдів доларів. Ми не повинні субсидувати – чому ми субсидуємо ці країни? Якщо ми збираємося їх субсидувати, нехай вони стануть частиною США. Ми субсидуємо Мексику, ми субсидуємо Канаду, і ми субсидуємо багато країн у всьому світі. Все, що я хочу зробити, це мати рівні, швидкі, але чесні умови гри", - сказав Трамп. 

Цікаво те, що ще у листопаді Трамп у приватній розмові з прем'єр-міністром Канади Джастіном Трюдо прямо заявив, що якщо 25% торгові мита Вашингтона "вб’ють" канадську економіку, то країні варто стати 51-м штатом США. Це спровокувало урядову кризу в Канаді. Зокрема, міністерка фінансів Канади українського походження Христя Фріланд подала у відставку через суперечку з прем’єр-міністром країни Джастіном Трюдо, крісло під яким теж захиталося.

Політика двозначних заяв Трампа вже подіяла, адже канадські чиновники оголосили про план збільшення витрат на охорону кордонів і використання кінологічних команд та штучного інтелекту для перехоплення незаконних наркотиків. У команді Трампа одразу заявили, що це перша ознаку успіху стратегії Трампа.

Трамп погрожує запровадити 25% мито на мексиканський імпорт, щоб у першу чергу зупинити наркотрафік. Ба більше, він навіть обговорював можливість ракетного удару по Мексиці для боротьби з картелями. Однак мексиканські чиновники попереджають, що такі дії зруйнують співпрацю у сфері безпеки. У Washington Post пишуть, що позиція Трампа може бути "позерством", але одностайна підтримка серед республіканців війни з картелями є небезпечною. Адже це може призвести до реальних військових дій американців на території Мексики. 

Крім того, Трамп своїми заявами про мито хоче вплинути на владу Мексики, щоб та більше займалася питанням незаконної міграції, тобто вирішити проблему з "дірявим кордоном". Однак президентка Мексики Клаудія Шейнбаум заперечила, що нібито пропонувала Трампу закрити кордон Мексики зі Сполученими Штатами, щоб той не вводив 25% мита на всі продукти з її країни. Та ці розмови свідчать, що переговори тривають і Трамп хоче витиснути з них максимум для інтересів США. Адже тисячі мігрантів з Латинської Америки щодня незаконно перетинають кордон між Мексикою та США.

Тобто знову таки, хоча заяви Дональда Трампа про можливе приєднання Канади та Мексики до США привертають значну увагу і викликають іронічну усмішку, але вони несуть під собою прихований сенс. Адже слугують яскравим політичним сигналом та елементом стратегії Трампа, спрямованої на зміцнення позицій США на міжнародній арені та всередині країни.

Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. Пояснюємо