Путін програв цю війну – це зрозумів Китай, Угорщина та інші партнери, - Піонтковський

Дві події: тріумфальний, потужний, сміливий візит президента Сполучених Штатів до Києва – і водночас не зрозуміло про що бубоніння Путіна в Москві.

Це надзвичайно рішучий крок, що показав насамперед величезну повагу Заходу до подвигу, який уже рік чинить Україна, захищаючи не лише себе, а й усю західну цивілізацію від варварського нашестя путінської орди. Ми пам’ятаємо, з чого ця гостра фаза конфлікту почалася – коли мордатий заступник міністра Рябков заявив: «Забирайте свої бебехи й геть звідси». Вони були впевнені, що як ніж у масло пройдуть Україну за 5-10 днів і повторять цей ультиматум уже на кордонах Балтії та Польщі, розмахуючи своєю ядерною палкою. Мені страшно згадувати той період, тоді Захід ще не був готовий до такої масштабної відсічі путінській агресії.

Якраз напередодні ми з вами зустрічалися, і ключова теза того ефіру була така: війна буде з концтаборами чи без? Ми бачимо тепер, яка концепція все ж таки перемогла, – все-таки вони хотіли по повній, але сталося геть по-іншому й ми почули бекання-мекання з «Лужників».

Найцікавішим номером була поява ракети ППО «Панцир» для захисту особисто «фюрера» під час його 5-хвилинного виступу. Він довго не затримався, боявся, схоже, українських ракет, ковіду, холоду. Та й швидше за все то був двійник, промимрив щось про «отєчєство», про «Родіну-мать» і втік. Там позганяли бюджетників і охочих за 500 рублів (а це сьогодні в Москві грубі гроші), кому пощастило – грілися в туалетах, в «Лужниках» туалети були заповнені вщерть, бо там можна було зігрітися. А решта кілька годин чекали на 15-градусному морозі.

І це все, що він зміг протипоставити на противагу колективному Заходу.

І тут справа не лише в Байдені та його виступі в Києві та Варшаві. Останній тиждень був тижнем колосального тріумфу української дипломатії, за якою стояли насамперед ЗСУ. Це тріумфальний візит Зеленського до європейських столиць. Два дні Мюнхенської конференції: блискучий виступ віце-президента Камали Гарріс, коли вона офіційно від імені США звинуватила Російську Федерацію та її військово-політичне керівництво в систематичному скоєнні злочинів проти людяності. І заприсягнулася там –так само, як і Байден у Варшаві, – що США зроблять усе для того, щоб злочинців було покарано. Це було переведення РФ і Путіна до розряду остаточних вигнанців.

Але ж це не зупиняє воєнні дії й агресію РФ. Вони накачують і накачують периметр як своїм особовим складом, так і технікою. Захід прийняв Україну, сприймає її як частину себе. Візит Байдена в Київ – це не візит на якусь американську базу в Польщі чи Німеччині.

Так, це класичний візит президента воєнного часу, починаючи від Рузвельта, який відвідував війська в Північній Африці, потім в Європі. А найголовніше те, що ось це нове ставлення Заходу відбивається й у питаннях зброї. Подивіться, як змінилися акценти: найважливішим, вирішальним був виступ прем’єр-міністра Великої Британії Сунака на Мюнхенській конференції. Він сказав, що

Велика Британія перша надала танки – вона перша надасть і далекобійні ракети.

А далекобійні ракети Великої Британії – це ракети Storm Shadow, їхня дальність – до тисячі кілометрів. Ці ракети призначені для ударів по будь-якій цілі європейської території Росії включно з Москвою. Не випадково на будівлю генштабу ще місяць тому, щойно почалися ці розмови про британські Storm Shadow, затягли той «панцир», який абсолютно не здатний їх зупинити. І ще Сунак сказав: українцям потрібні найсучасніші літаки, і ми вже готуємо їхніх пілотів. І ми знаємо, що пілотів з України готують зараз на аеродромах Великої Британії, Польщі та Сполучених Штатів. Усі обмеження, всі табу знято.

Ще не до кінця знято, і не дарма Путін знову потягнув свою улюблену волинку, зокрема про атомні ракети, ядерну зброю, і приморозив участь Росії у фундаментальному Договорі про наступальні стратегічні озброєння, тобто про ядерні боєголовки.

Так він полюбляє розмахувати своєю ядерною палкою, але цього вечора розмахував дуже невпевнено. Він обмовився, що вони не виходять з Договору – лише припиняють тимчасово. І той самий мордань Рябков, коли наступного дня представляв це так званому парламенту, наголосив: ми не нарощуватимемо наш потенціал. Не нарощуватимуть вони з двох причин. У них нема ресурсів, по-перше. Символічно, між іншим, що в день перебування Байдена в Києві вони хотіли провести демонстративні випробування тієї ракети «Сармат», якою найбільше погрожують. Це випробування провалилося. А по-друге, це не має жодного сенсу. Кожна країна має по 1500 боєголовок і по 10 разів готова знищити одна одну, тож це просто слова.

А ще більш шахрайською була друга героїчна обіцянка Путіна.

На нього тисне фашистська партія, весь час вимагає проводити ядерні випробування, підривати ядерні заряди над усім НАТО. Не знаю, чи помітили в Україні, це обов’язково потрібно для майбутнього трибуналу – є такий сивенький ошатний дідуган, що прозивається віце-президентом якоїсь геополітичної академії, його прізвище Сучков, здається. Він щодня з’являється на екрані й вимагає: необхідно негайно завдати ядерного удару по Єллоустонському національному парку США. За його інформацією, десь там проходить основний розлом континентальної Північної Америки, і таким чином можна підірвати Північну Америку. Це серйозно обговорюється і це симптом божевілля. Путін йшов на зустріч з цим фашистським закликом, і дійсно кожна його згадка про ядерну зброю викликала реакцію в залі: всі вставали й аплодували, проте жодна людина не розуміла, що відбувається. Його фокус із ядерними випробуваннями: наша розвідка встановила, що американці нібито готуються проводити ядерні випробування, порушити закон (по-перше, американці не потребують ядерних випробувань, у них напрацьована технологія комп’ютерного тестування ядерного заряду.) У разі, якщо вони здійснять такі випробування, ми у відповідь неодмінно також проведемо. Тобто – ніколи не проведемо: фактично він зробив заяву про відмову, про те що вони ніколи не проводитимуть ядерні випробування, не вийдуть з Договору. Це цілком нові мотиви, це вже не ядерний шантаж – це вже підморгування Заходу.

Мовляв,  не зважайте, це я для свого бидла кажу, лякаю, а насправді подивіться: з Договору не виходжу, кількість ракет не збільшую, випробовувати нічого не збираюся, я цілком здатний дотримуватися договорів.

Оце приїхав до мене товариш І від товариша Сі, ми з ним обговорюємо план мирного врегулювання, дайте мені спокійненько виборсатися з цієї ситуації. Класний кульбіт – цей великий візит китайського емісара, який побував і на Мюнхенській безпековій конференції, і в кількох європейських столицях, де розмахував ніким не баченим китайським мирним планом. А після того він поїхав про щось говорити з Патрушевим, Лавровим і, мабуть, із Путіним. Що ж стоїть за тим китайським мирним планом і взагалі про який мир можна говорити з країною-агресором, не узгоджуючи свої пропозиції з державою, яка зазнала агресії, – з Україною? Він зустрічався з міністром закордонних справ Кулебою в Мюнхені, але він не відвідав Києва. Так, представник Китаю обговорював із Блінкеном у Мюнхені також цей план. І розкрив під час свого виступу в Мюнхені контури цього плану.

Україна ніколи не погодиться й негайно відхилить цей план, і китайці це розуміють, але вони працюють для іншої мети. У Мюнхені він сказав: «Мій план ґрунтується на таких принципах: перший – територіальна цілісність держави». Чудово, чи не так? До речі, Китай завжди наполягав на територіальній цілісності України, він ніколи не визнавав анексію, і це можна тільки вітати. Але там є також другий пунктик: «необхідність урахування законної стурбованості всіх держав». Це повертає нас до російських фейків щодо їхньої «законної» стурбованості через існування незалежної України та її народу. Тобто він запропонує щось на кшталт того, що обговорювалося в Стамбулі, навряд чи він буде принциповим у питанні територіальної цілісності, а запропонує покроковий механізм: спочатку до лінії 23 лютого відходять війська російські, а потім, за кілька місяців чи років, після референдумів – до кордонів 1991 року. Але Україна має врахувати ці стурбованості й набути нейтрального статусу чи відмовитися від вступу до НАТО. Яка там відмова від НАТО, коли НАТО вже не тільки вустами Столтенберга обіцяє – НАТО вмовляє Україну вступити, вже ситуація інша.

Російська авантюра – це безліч жертв, але де-факто вона вигідна Китаю. Хоча Китай не пнеться надто підтримувати Росію, зокрема постачаючи озброєння. І держсекретар Ентоні Блінкен дуже чітко прокреслив червону лінію, що викликало доволі істеричну реакцію Пекіна.

Це був обмін люб’язностями. Китайці – розумні люди, вони все розуміють. Але я вважаю, що цей план, якщо його оголосити найближчими днями або годинами, матиме важливе психологічне значення для стану російської еліти, російської верхівки.

Лише уявіть: у Кремлі на стіл кладуть білий аркуш, на якому чорними буквами чи ієрогліфами буде написано, нехай із якимись умовами, неприйнятними для України, але буде написано, що російські війська повинні піти з української території.

Це ж величезна психологічна поразка для Путіна. Одне – якщо такі ідеї висловлюють Ердоган, Маски, Гейтси чи Явлінські. І зовсім інше, коли те саме пропонує Китай, який для них «наше все, наша надія», бо це показує, що Китай теж усвідомив, що Росія програла війну.

Так, поразка Росії вигідна Китаю. Так само йому вигідна й поразка України. Китай отримує величезний виграш у будь-якому разі. Якби прогнози американської розвідки справдились і Київ здався б за 5 днів, це стало б нищівною поразкою не лише України, а й США, для них це був би вихід зі світової арени, і Тайвань уже давно був би у складі Китаю – тайванці самі принесли б ключі від острова. Тобто в разі перемоги Москви Китай отримав би Тайвань, а в разі поразки Москви він фактично отримав весь Сибір. Росія перетворилася вже не на молодшого васала, а стала повністю залежною від Китаю. Пекін зараз хоче зафіксувати цю поразку Росії, а як внесок у нову міжнародну структуру хоче продати себе Заходу як конструктивного переговірника: вони вмовлять Путіна поїхати на літаку товариша Сі. Путін усе запрошує товариша Сі, от

він і приїде тієї миті, коли Путін дозріє остаточно, щоб забрати його на своєму санітарному літаку.

 Під «Лебедине озеро» в телевізорі з’явиться якийсь Мішустін, Собянін чи Патрушев і повідомить, що товариш Путін припустився низки серйозних помилок в українському питанні й вирушив на тривале лікування в закритий буддійський монастир у горах Китаю. Приблизно такою є лінія Китаю.

Можливо, Китай ще грає додаткову партію під назвою «квартира після смерті»: є доволі прибутковий бізнес, коли беруть літніх людей і діють у тому напрямі, щоб успадкувати квартиру.

Сибірська квартира – дуже цінна оплата китайських миротворчих зусиль. Ситуація змінилася буквально за дні. Новий виступ Путіна був з абсолютно фейковим ядерним шантажем. Я перший казав про ядерний шантаж, я казав десять років поспіль, що це є центральна лінія патрушевської концепції війни: розуміючи, що вони поступаються Заходу в конвенційній зброї, залякати його використанням тактичної ядерної й змусити капітулювати й відступити на так звану лінію Батия – Джугашвілі десь там посеред Європи. Все це провалилося, тепер Путін підморгує Заходу: я це продовжую, щоб заспокоїти своє бидло, я конструктивний, розмовляйте зі мною. А китайські товариші допоможуть.

Вони всерйоз щось «випромінюють» – недарма ж заметушився Орбан.

Це дуже показово. Орбан, такий жирний пацюк, тікає з путінського корабля. Ширяться українські відео, де він просить візитів до Києва, каже, що завжди мріяв приїхати, та все не виходило. А чому так сталося? Його писком по столу провезли в Бухаресті. Адже після блискучих виступів Байдена в Києві та Варшаві дещо зменшився інтерес до його візиту, а наступного дня він проводив дуже важливий Бухарестський саміт лідерів усіх східноєвропейських країн у Варшаві. Так, Угорщина теж брала участь. Але Орбана не запросили – його не схотіли бачити і Байден, і всі східноєвропейські країни. Запросили чудову жінку – президентку Угорщини Каталіну Новак. Вона вже кілька разів виступала рішуче за підтримку України й критикувала прем’єра Орбана за його позицію. В Орбана хитається крісло, дивіться, як він заметушився, – це ж після того, як його не пустили на зустріч у Бухаресті. Він не лише почав говорити, що давно мріяв до Києва приїхати, – на 1 березня призначив засідання угорського парламенту для ратифікації договорів про вступ Фінляндії та Швеції до НАТО. Угорщина, як і Туреччина, досі гальмувала. З турками теж вирішать, нікуди вони не подінуться, тим більше Ердогану зараз про збереження своєї влади треба дбати. З Орбаном це показово, чекаємо, коли пан Іванішвілі виголосить, що він давно мріяв приїхати до Києва та висловить свій захват героїчною боротьбою українського народу.

Лукашенко теж давав такі недвозначні сигнали. Цього, звісно, ніхто всерйоз не сприймав, коли він запрошував президента Байдена, щоб він «по-чоловічому поспілкувався з Путіним». Ми бачили, як Лукашенко поводився на аудієнції з Путіним, куди його висмикнули. «А хіба я міг не приїхати?» – каже Лукашенко.

Між іншим, це перший візит Лукашенка після вбивства Макея. Він тоді так перелякався, що самому доведеться їхати до Путіна. Але ж пропетляв сволота. Війна закінчується, вже нема сенсу Путіну примушувати Лукашенка оголошувати війну – таки пропетляв. Тепер сподівається, що, коли його будуть допитувати у Міжнародному трибуналі, казатиме, що з усіх сил чинив спротив агресії Путіна в Україні, гальмував просування російських військ Білоруссю.

До речі, провалилася ще одна акція. Чому був таким порожнім виступ Путіна – вони ж готувалися якусь перемогу продемонструвати. Ще днів 10 тому британська й американська розвідка попереджали, що росіяни готують якийсь масштабний наступ, і не просто трупами мобіків і ув’язнених закидати українські позиції, а з використанням бронетехніки. І був же наступ під Вугледаром, та провалився. Потім говорили про психічну повітряну атаку, що кинуть кілька хвиль. Майже весь парк військово-повітряних сил перебуває на українському кордоні. Путін планував кинути пілотів-камікадзе на українську ПВО, щоб виявити її, а наступними хвилями знищити, а потім хазяйнувати, як у Сирії. Схоже, пілоти відмовилися, і воєнні експерти йому пояснили, що це безглуздий план. У нього не залишилося жодних карт, він програє війну.