17 грудня 2014: Пам'яті Олега Лишеги
Mоже бути такий вiрш, що змушує мислити, страждати і змінюватися не тільки поета, але і його читача.
Лишега писав саме такі вірші.
Трагедія української культури в тому, що багато читачів цього некролога, можливо, тільки з нього і дізнаються про дивовижному творчість людини, яка була найбільш європейською з українських поетів останніх десятиліть. Людини, яка була відчайдушно сміливою у слові. Людини, яка захоплювала багатьох європейських інтелектуалів, що могли навіть не уявляти собі, де це - Україна, але цитували рядки Лишеги.
Це був міжнародний код: мій сусід по салону в літаку в одному з недавніх перельотів, помітивши у мене в руках томик Лишеги, розповів, що захищав дисертацію з його творчості в одному із західних університетів. Мене це, чесно кажучи, не здивувало. Є “неперекладні” національні поети, які залишаються надбанням власної культури, кумирами співвітчизників. А є – “перекладні”, в чиїх віршах б'ється пульс всесвіту, в якому вони живуть.
Поки не пізно – бийся головою об лід!
Поки не темно – бийся головою об лід!
Пробивайся, вибивайся –
Ти побачиш прекрасний світ!
Це зараз все цитують, бо ці рядки співзвучні моменту, в якому ми живемо. Багато інших вірші здаються складними, вони вимагають роботи над собою і власним розумом. Так воно і є. Може бути вірш легкий, дзвінкий, повітряний. А може бути такий, що змушує мислити, страждати і змінюватися не тільки поета, але і його читача. Лишега писав саме такі вірші. Й нехай міг не знайти належного розуміння в нашому сьогоденні. В майбутньому, коли ми станемо частиною світу, що шанує нашого поета, все зміниться…
- Актуальне
- Важливе