Чому Стокгольмський синдром покосив стаханівських шахтарів

Коротко нагадаємо хронологію подій. У неділю в Луганську, власне як в Донецьку і Харкові, активізувалися прихильники Росії та її вождя Путіна. В Луганську учасники проросійського мітингу захопили обласне управління СБУ, де заволоділи зброєю та забарикадувалися, чи то очікуючи масового народного повстання, чи то військової допомоги від свого кумира Володимира Путіна (про неможлдивіть і першого і другого Еспресо.TV уже писало).

При цьому непоодиноки очевидці подій стверджують, що більшість і без того не надто чисельного мітингу зовсім не хотіли брати штурмом будівлю СБУ, усвідомлюючи усі можливі наслідки цього протиправного діяння. Основний ударний кістяк луганських сепаратистів складали декілька десятків чоловіків, найімовірніше громадян сусідньої держави.

Більшість же сепаратистів – це жителі депресивних регіонів Луганської області, як правило, не обтяжених зайвою освітою, добробутом та відразою до алкоголю.  Швидше за все, міркування цих громадян були приблизно такі: «Так а шо? Сежжу  в город на халяву, побухаю опять же ж на халяву, бабла подзаработаю, может даже набью морду какому-нибуть бендеровцу. Ну, а если и будут какие погромы, то можно под шумок шото сп…дь… И домой». 

Але не все так сталося, як гадалося. Простодушні жителі Донбасу вляпалися в значно більш небезпечну історію. Після того, як було захоплено СБУ, вивішено триколор, 100 разів вигукнуто «Расія, Расія!» та «Путін, Путін!», деякі «борці з фашизмом» зазбиралися додому і… опинилися в полоні. Уже озброєний сепаратистський актив, який, за даними очевидців, складається з російських спецпризначенців та ветеранів Афганістану, зрозумілою мовою пояснив «рускоязичним соотєчєствєнікам», що уся боротьба ще попереду і по суті захопив неозброєних поплічників в заручники. Тоді усім уже давно стало остаточно зрозуміло, що ніякий Путін ні на якому танку визволяти Донбас не приїде, а, захопивши зброю і заручників, сепаратисти-терористи опинилися сам на сам з владою.

І ось тут пересічний луганський сепаратист мусив протверезіти і задуматися, що «развлєкуха» скінчилася і з борця за велику слов’янську цивілізацію він перетворився на звичайну жертву терористів. І тепер його: а) в разі незгоди залишатися заручником можуть пристрелити брати-антифашисти; б) правоохоронці мають усі підстави штурмувати захоплене приміщення, застосовуючи усі дозволені законом засоби (а це не тільки світлошумові гранати, кийки та газ, а й вогнепальна зброя), що аж ніяк не виключає exitus lethalis; в) бути спільником терориста теж перспектива не найкраща – шансів залишитися живим і неув’язненим майже нема в будь-якій країні.

На щастя цієї ночі після тривалих перемовин більшість заручників в луганську звільнили. І ось тут звільнений житель Донбасу, в якого ще залишився здоровий глузд, мусить перехреститися і заріктися «нікагда і ні за какіє дєньги» в подібних заходах участі не брати. Власне, ми усі дуже на це сподіваємося.