Савченко: шлях від героя до антигероя

В справі проти Надії Савченко найпоказовішим є реакція суспільства. Навіть ті, хто не сумнівається в підготовці масштабного теракту, перше, що згадують, - це часи перебування Савченко в російській в‘язниці. Вони наче каються, що підтримуючи її тоді, докладалися до її героїзації.

Інші прямо закидають владі: "Хіба це не ви дали їй статус депутата? Навіщо давали їй зірку Героя? Ви мали знати яка вона і не вводити в оману український народ". Треті звинувачують українських громадян в тому, що це саме вони тиснули на владу і героїзували Савченко. "А як їй було не дати нагороди, якщо українці її чи не в президенти готові були обирати? Спробуй хтось тоді сказати з трибуни, що Савченко - кремлівська "консерва"".

Українці сперечаються про те, як же ж ми докотилися до такого життя, що завели до Верховної Ради людину з гранатою.

Читати також: Віталій Портников: не хочу жити серед самогубців

Насправді теза, що героя з Савченко зробили ми з вами, беззмістовна по суті. Як і промови Савченко про порятунок держави за допомогою кривавого перевороту, масових вбивств і щонайменше 400 тисяч репресованих. І це тільки для початку.

Сперечатися, хто винен в тому, що Надію героїзували, немає сенсу. Тому що в процесі творення міфу немає винних. Він природній. Суспільство прагне героїв, тому творить їх при кожній ліпшій нагоді.

Герой – це не людина. Герой – це вчинок. І так: інколи героїчні вчинки, як і сама людина, є доволі сумнівними. Як бандит, який свідчить проти мафії і тому має повагу, захист і пожиттєве утримання від держави, попри те, що він і сам є доволі аморальним типом. Або безхатченко, який рятує самогубця в метро. В західному світі такі люди героїзуються і стають темою для обговорення в прайм-тайм.

Автор книги "Герой з тисячею облич" Джозеф Кемпбел говорив, що міф – це системна організація фантазії суспільства про власні цінності. Українці героїзують Кіборгів, а росіяни - Моторолу. Кіборги - це явище, яке уособлює вояків, вчорашніх бізнесменів, вчителів, хіпстерів, які встали в важку годину на захист рідної землі. А Моторола - це конкретна людина - маргінал, який є прикладом, як можна легко "піднятися" на загарбницькій війні. У Молороли немає героїчних вчинків. Про них навіть не говориться, коли його як взірець для наслідування пропонують росіяни.

Здорове суспільство героїзує не людину, а героїчний вчинок, тобто те, що має робити кожен, коли настає час суспільної небезпеки. Таким чином створюється модель прийнятної поведінки. Герой - це завжди про суспільство і те, що воно вважає правильним і геть неприпустимим.

Читати також: Найскандальніші заяви Надії Савченко про Євромайдан, "Беркут", УПА, переворот та прохання від Захарченка

В історії з Савченко вже можна говорити, що українці героїзували не конкретну пані Надію. Аж ніяк. Суспільство проголосило героїчним виклик одного українця всьому путінському режиму і готовність жертвувати собою. Якщо ми з вами не будемо вітатати такі вчинки, тільки тому що до цього людина не була взірцевим громадянином, або тому, що все це може бути гра ворожих спецслужб, то хіба ми не створюємо викривлені орієнтири? Хіба це не означатиме згоду з твердженням, що ніякої героїчної поведінки нема і бути не може. Це шлях до втрати цінностей як таких.

Савченко тоді і Савченко зараз – це різні міфи про героя і антигероя. Здавалося б, вона знову говорить, що готова жертвувати собою, знову одна в боротьбі проти "злочинної влади", знову у в‘язниці. Історія повторюється до найменших дрібниць з однією тільки різницею.

Цінності, заради яких Савченко готова вбивати і вмирати, - інші. І це змінює все.

Ми бачимо, що активна частина українців не підтримує її. Ба більше! Засуджує за колаборацію з ворогом. Більшість тих, хто завзято боровся тоді за Надію Савченко, сьогодні не приховують огиду, яку вона викликає у них своїми промовами і непомірним месіанством. Тому заяви про те, що українці самі винні в її героїзації є маніпулятивними. Адже вони повністю обходять той факт, що ті ж самі українці дегероїзували Савченко, як тільки вона почала транслювати ворожі тези.

Ми не маємо соромитися себе через те, як Савченко скористалася народною довірою. Ми маємо пишатися собою, своїми здоровими реакціями на ціннісні речі. Надія виявилася дзеркалом, в якому кожен може побачити себе, свою спроможність відрізнити захист цінностей і ідеалізацію людини, образ якої, скоріше за все, був штучно сконструйований.

Якщо ми не хочемо бути бовдурами, якими маніпулює Кремль, треба засуджувати сьогоднішні вчинки Савченко, а не знецінювати її голодування в російський тюрмі, тому що це різні історії - різні ціннісні підґрунтя.

Українці тоді побачили відчайдушну боротьбу дівчини і разом витягли її з путінської буцегарні. Без нас її б просто пустили в "расход", як непотріб, або використали б в якійсь інших жахливий спосіб. Давайте згадаємо, як на початку війни бойовики фільмували катування українських вояків і викидали це в український інформаційний простір для того, щоб збити хвилю патріотизму.

Це ми врятували Савченко, а не вона нас. Те, що ми шануємо сміливців, які борються в путінських буцегарнях - це про нас. А те, що їй байдуже, що вона співпрацює з вбивцями, які неодноразово хизувалися тим, як катують і вбивають українців - це про неї.

Урок Савченко полягає в тому, як не дати ворогу звинуватити українців у своїх вчинках і у своїй підлості.

Треба пам'ятати, що тільки-но Надія пішла на співпрацю з кремлівськими найманцями, вона перестала бути нашою героїчною льотчицею і стала їх свідомою або несвідомою маріонеткою. Ми маємо усвідомити, що частиною героїчного міфу про Савченко було не тільки її голодування в російській в'язниці, а і солідарність українців по всьому світу заради її звільнення.

У нас є бранці, які потребують нашої допомоги. Якщо українці не хочуть бути дурнями, яких використав Путін, вони мають згадати, що саме зараз голодує кримський герой Володимир Балух, якого ув‘язнили за те, що він не зняв українського прапора зі свого будинку. Його героїчний вчинок не має випасти з нашої уваги тільки тому, що те ж саме колись чи то зробила, чи то імітувала Надія Савченко.