Путін, Гондурас і Сіярто

Розпочну з Уласа Самчука, з його влучної характеристики людської натури, яка скасовує демагогію популістів авторитарного штибу. "…Коли привілейований той чи  інший клас складається з юрби бандитів, чи людського шумовиння, то будь він тричі пролетарський, чи буржуазний — він сам по собі не має найменшої вартості. Не в пролетаріаті й не в буржуазії справа. А в людині. І тільки в людині".

Зробивши корекцію на наш з вами час (Самчук жив у часи "переможної пролетарської революції" та "класової боротьби"), можу висновувати, що нинішній російський диктатор (найвиразніший взірець людського шумовиння) підсвідомо розуміє свою меншовартість. Попри гучні заяви про імперську велич, про те, що варто Росії захотіти, вона зітре у порошок будь-яких ворогів, про особливу, взірцеву для світу російську мораль… Ця меншовартість, я б сказав, ницість "мєлкого чєловєка" (привіт Достоєвському!) штовхає його на безглузді та неприйнятні кроки. Так, звісно, до хаотичних порухів кремлівського діда штовхає й безвихідь, створена ним вже власноруч, реальність провальної війни проти України, майже всесвітня огида до агресора, убивці та мародера.

Читайте також: "Русь православная"?

Можна собі тільки уявляти, що робиться у склеротичних мізках "лідера", який буквально вчора тішився увагою світових політиків, вважав, що він разом з ними вирішує долі мільярдів, позував на спільних фото очільників найпотужніших держав світу. А зараз… Зараз йому доводиться вдовольнятися увагою заштатних проводирів країн навіть не "третього світу"

Можна собі тільки уявляти, що робиться у склеротичних мізках "лідера", який буквально вчора тішився увагою світових політиків, вважав, що він разом з ними вирішує долі мільярдів, позував на спільних фото очільників найпотужніших держав світу. А зараз… Зараз йому доводиться вдовольнятися увагою заштатних проводирів країн навіть не "третього світу", запобігати перед лідерами країн Шанхайської організації, які недавно зазирали йому у вічі, сподіваючись на свої зиски. Прекрасно розуміти, що навіть ті, хто про людське око називає Росію союзником чи партнером, роблять це, виходячи зі своїх, не надто приязних для Москви інтересів.

Читайте також: Істерична війна

Тепер він водиться з "вірним союзником" – Сирією диктатора Асада, має за співрозмовника Еммерсона Мнангагву, зімбабвійського автократа, що дійшов до влади унаслідок перевороту проти одіозного навіть для мірок "чорного континенту" Роберта Мугабе. За словами російського "вождя", дружба із Зімбабве "перевірена часом".

Тепер Путін-лузер змушений усміхатися дипломатам з Гондурасу – чи не найбіднішої країни Латинської Америки, яка досі віддихується після низки путчів і правління диктаторів. І, — що цікаво, — після таких катаклізмів російський "цар" лякає своїх нових друзів загрозою "кольорових революцій". Експортованих, звісно, зі США, які снять і бачать усюди свої інтереси й прагнуть нав'язати усім сумнівні "цінності".

Путін-лузер змушений усміхатися дипломатам з Гондурасу – чи найбіднішої країни Латинської Америки, яка досі віддихується після низки путчів і правління диктаторів

Ще раз повторю Самчука: "Не в пролетаріаті й не в буржуазії справа. А в людині. І тільки в людині".

Що ж до Європи, то чи не єдиною розрадою для Путіна є Орбан і його зовнішньополітичний санчо панса – Петер Сіярто. Що не день, то цей діяч видає фразочки, які, переконаний, тішать слух московського патрона. Так, днями він пообіцяв, що Будапешт "зробить усе", аби тільки Україна не стала членом НАТО.

Поведінка орбанівського дипломата, а також політичні практики владної Фідес та її представника на посаді президента ставлять під сумнів перебування Угорщини у будь-яких альянсах справді демократичних країн. Йому радше пасує путінська компанія – Сирія, Зімбабве, Гондурас. "З ким поведешся, від того й наберешся".

Читайте також: Час для Путіна

Поведінка орбанівського дипломата, а також політичні практики владної Фідес та її представника на посаді президента ставлять під сумнів перебування Угорщини у будь-яких альянсах справді демократичних країн

А якщо для Сіярто перепоною для вступу України до Північноатлантичного альянсу є війна з Росією, то він мав би принаймні не натякати (щобільше, іноді говорити майже прямим текстом) про територіальні претензії Будапешта на українське Закарпаття. Якщо ще хтось досі має сумніви, що такі речі відбуваються спонтанно, емоційно, то мушу розчарувати цих легковажних людей. Я давно писав, що, можливо, з часом на світ Божий зринуть документи, підписані Орбаном чи Сіярто і кремлівськими верховодами, про поділ України після успішної російської окупації. Плани виявилися ілюзорними, і тепер треба алярмово видавати на-гора усілякі нісенітниці, аби під ними приховати справжні наміри, з дозволу сказати, "сусідів".

Зрештою, час від часу політики проговорюють ідеї, які загрузли у їхніх мізках, приписуючи їх іншим. Напередодні успішного візиту українського президента до Варшави з уст керівника служби зовнішньої розвідки Російської Федерації Сергія Наришкіна вкотре прозвучала маячня: "Отримання контролю над західними територіями сучасної України, над так званими колишніми східними кресами є мрією польських націоналістів. Це вже стає елементом національної ідеології (?! – Авт.). Тому від цієї ідеї польське керівництво відмовитися вже не може". Авжеж, саме тому Варшава посилено озброює Україну…

Ми можемо тільки пишатися, що Україна, захищаючи вільний світ від путінської навали, має гідних союзників і друзів. А Москва… Після нашої перемоги фрагмент, що залишиться від пихатої федерації (він сам по собі не має найменшої вартості, — знову до Самчука) вважатиме за честь, коли хтось звертатиме на нього увагу.  

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.