Блиск і безсилля світових інституцій

Коли я читаю про витівки орбанівської верхівки, її публічний шлюб з російським диктатором, сердечні розмови Сіярто з Путіним у Москві, і водночас знаю, що Угорщина є повноправним членом Євросоюзу та НАТО, то думаю, — що ж це за, перепрошую, альянси, які ні до чого не зобов'язують і ні на що не впливають?..

Коли президент Франції – фактично другої в ЄС потуги, розводиться про "не нашу війну", коли йдеться про Тайвань, і розповідає про потребу не допускати посилення впливу Вашингтона (союзника по Північноатлантичному Альянсу) у Старому світі, то розумію, що офіційний Париж бавиться у real politic, виходячи з внутрішніх електоральних потреб Макрона…

Інтерпол сором'язливо заявляє, що не може доручити працівникам своєї московської філії це ордер кремлівському діду, бо, мовляв, витурять звідти й не дадуть часу на те, щоб зібрати валізи… А що такого загубив Інтерпол у Мордорі?

Коли Міжнародний кримінальний суд видає ордер на арешт Путіна – воєнного злочинця і крадія українських дітей, а Інтерпол сором'язливо заявляє, що не може доручити працівникам своєї московської філії це ордер кремлівському діду, бо, мовляв, витурять звідти й не дадуть часу на те, щоб зібрати валізи… А що такого загубив Інтерпол у Мордорі, де давно постали на відомі три букви і міжнародну юстицію, і право, і взагалі все, на чому, на думку міжнародної спільноти, базується цей світ…

Читайте також: На те й НАТО

Коли у Раді Безпеки ООН з 1 квітня головує держава-спонсор тероризму, а її підсанкційний міністр закордонних справ вимагає (!) візи у США, аби "поруліть" у будівлі на площі Об'єднаних Націй, — то, скажіть, чи досі хтось бачив таке дно цинізму і безкарності?..

Ми дивуємося нахабству бразильського президента-лівака Лули, який закликає, по-перше, припинити російсько-українську війну, віддавши хижакам Крим, а, по-друге, береться формувати альтернативу G-20, позаяк, на його думку, це об'єднання лише сприяє роздмухуванню "конфлікту". До Лули можна ставитися по-різному, зазвичай, з огидою, але, даруйте, - святе місце порожнім не буває. Якщо міжнародні інституції є яловими, а їхні рішення – даремними струсами повітря, то, за логікою бразильця, їх варто замінити іншими…

Мушу констатувати доволі сумні тенденції: на тлі бездіяльності та безсилля міжнародних інституцій все більше лідерів ведуться на спокусу діяти під диктатом обставин, вимог виборців, зважати на настрої й тенденції на своїх теренах

Читайте також: Путін, Гондурас і Сіярто

Без сумніву, допомога і підтримка України у її спротиві диктатурі та дикості Орди є безпрецедентною. Завдяки їй Путін та його посіпаки нарешті втямили, що їхня сваволя не буде безкарною безконечно, що на Землі ще залишилася якась дещиця реалістів з чітким розумінням того, що відбувається. Водночас мушу констатувати доволі сумні тенденції: на тлі бездіяльності та безсилля міжнародних інституцій все більше лідерів ведуться на спокусу діяти під диктатом обставин, вимог виборців, зважати на настрої й тенденції на своїх теренах. Та ось навіть недавнє рішення Варшави й того ж Будапешта про заборону імпорту українського збіжжя зумовлене невдоволенням місцевих фермерів. Хоча обмеження такого характеру, — і це підкреслили у ЄС, — є прерогативою Брюсселя…

Звісно, мені можуть заперечити. Мовляв, світові структури на кшталт ООН, ЄС, НАТО, Інтерполу укладали свої статути та вимоги, беручи до уваги реалії демократії. А коли демократіям з їхніми ліберальними цінностями, повагою до закону і процедур, першістю прав і свобод людини кинула виклик рафінована диктатура, — то у цьому протистоянні остання має очевидні переваги. Бо там, — у Росії, Китаї, Ірані, Північній Кореї, — ухвалення рішень не передбачає дебатів, а носіїв альтернативної думки легко ізолювати, зрештою, фізично знищити.

Читайте також: Європа на розпутті

Коли демократіям з їхніми ліберальними цінностями, повагою до закону і процедур, першістю прав і свобод людини кинула виклик рафінована диктатура, — то у цьому протистоянні остання має очевидні переваги. Бо там, — у Росії, Китаї, Ірані, Північній Кореї, — ухвалення рішень не передбачає дебатів, а носіїв альтернативної думки легко ізолювати, зрештою, фізично знищити

Але, як на мене, це лише поверхове враження. Так, звісно, Путін одноосібно може закликати до зброї мільйон "мобіків", і невдоволені таким рішенням теж підуть на війну або у в'язницю. Натомість у випадку прямого зіткнення з Північноатлантичним Альянсом у столицях країн-учасниць НАТО довго дебатуватимуть довкола рішень, які вимагатимуть миттєвої реакції. Попри категоричну п'яту статтю…

Але диктаторська "перевага" є сумнівною з точки зору ефективності. Вона не передбачає належної мотивації "маленької людини", - бо пропагандистський дурман, зазвичай, випаровується з мізків під час першого обстрілу чи танкової атаки противника. Натомість моральні стимули "воїнів світла" очевидні. І це довели ЗСУ, давши рашистам по зубах під Києвом, Харковом, Херсоном, Бахмутом. І я переконаний, що саме ця перевага, доповнена новітньою зброєю з країн-партнерів, приведе нас до перемоги над Москвою.

Читайте також: Ліга націй, ООН?.. Що далі?

А міжнародні інституції… Без сумніву, їх слід докорінно реформувати, можливо, замінити деякі з них. Ми не знаємо, яким буде світ після поконаної рашки та які альянси виникатимуть опісля. Але те, що поразка Росії не стане фінальним акордом глобального протистояння демократій та автократій, — вже нині очевидний факт. І на нього треба зважати, якщо хочемо бути готовими до нових конфліктів.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.