Еспресо зробив підбірку основних досягнень за рік, аби нагадати, якою ціною здобувається майбутнє України.
ЗСУ втримали Київ, визволили Чернігівщину від окупантів, не дозволили ворогу зайти у Харків. А мирні мешканці щоденно мужньо переживали авіаудари та скидання 500-кілограмових бомб, розстріли забороненими касетними снарядами, життя у підвалах та квартирах, вже не придатних для цього.
Зокрема так жили чернігівці, які у центрі міста з 1300-літньою історією спостерігали, як загарбники нищать їхні домівки, вбивають рідних.
У селі Ягідне, що за 15 км від Чернігова, російські солдати були майже місяць. Там їх перебувало близько 5 тис. та 1,5 тис. різної військової техніки. Українці витримали усе. Згодом на Чернігівщині у храмі замироточили ікони.
Київщина і Київ пережили евакуацію під обстрілами, життя у місті зі знищеною інфраструктурою, масові замінування приватних помешкань, полів, авто та цілих будинків. Станом на червень минулого року, під час розміновування Київщини загалом виявили та знешкодили 46 264 вибухонебезпечні предмети.
Після деокупації, планували звести 560 будинків для українців, які втратили житло через війну. Зокрема на відновлення Бучі Італія виділила перших 500 тис. євро і продовжить фінансувати відбудову міста.
Щодо Харкова, то під кінець березня 2022 року боєць Тероборони Харкова Валентин Дебелий розповідав: "Точаться бої, бойові зіткнення тривають, але можна казати, що ми успішно виконуємо задачу, яка називається "оборона Харкова". Сподіваюсь, дуже-дуже скоро ми почнемо переходити у контрнаступ, як вже ми робили на деяких ділянках фронту".
Пересічні українці поряд зі Збройними Силами України ставали на захист країни. 70-річна мешканка села Мотижин Київської області упродовж двох тижнів допомагала військовим ЗСУ знищувати ворога. Вона пішки виходила до ворогів, рахувала техніку, а по поверненні додому, розповідала синові по телефону все, що побачила.
"Були такі випадки, коли вона йшла, збивалася, поверталася назад і перераховувала", – розповідає військовий. Їй вдалося навести українських військових на близько 100 одиниць важкої техніки ворога, зокрема 2 "буки" та одну станцію, яка глушить зв’язок (РЛС).
Поряд з тим українці намагались рятувати культурні надбання і цінності.Так було врятовано картини Марії Приймаченко. Селяни винесли їх з палаючого музею. Рашисти знищили приміщення музею, але твори вдалося врятувати.
"Твори Приймаченко іванківці винесли по хатах! Вони не згоріли!!!! Слава українцям!!!! Музей відбудуємо!!!" – раділи українці в буремному лютому.
Окупантам перешкоджали не тільки люди, а й природа. Рашисти не змогли пройти Змієві вали. "Давньоруські оборонні системи проти Орди – 2 тисячі років гарантії! Під Білогородкою орки вперше дізнались про історію Русі на власному досвіді. Орковська техніка не змогла форсувати Змієви вали", - написали наші військові.
Попри жахливі обстріли, паніку і шок, у перші дні війни продовжували народжуватись українці. У Києві, Херсоні, Дніпрі життя було не спинити. Дітей народжували і підземках метро, лікарняних укриттях, під гул літаків і свист авіаційних бомб.
13 квітня українські військові двома ракетами "Нептун" влучили в російський крейсер "Москва". На ньому спалахнула пожежа, в підсумку корабель затонув. Саме з ракетного крейсера "Москва" окупанти обстрілювали український острів Зміїний, який обороняли 13 героїв-прикордонників. Відомий на весь світ вислів "Русский корабль, иди на..." стосувався саме флагмана Чорноморського флоту РФ.
Потоплення корабля стало найбільшою втратою російського флоту за останні 40 років і найдорожчою ціллю, яку знищили ЗСУ. Крейсер, при довжині 186,4 метра, ширині 20,8 метра і осадці 8,4 метра, мав водотоннажність 11,5 тис. тонн. Корабель був здатний розвивати швидкість до 32 вузлів, а запас його ходу становив до восьми тисяч миль. До складу екіпажу "Москви" входило 510 осіб.
З перших хвилин повномасштабного вторгнення оборонці Маріуполя опинилися під потужним артилерійським обстрілом. І в цей же день зі сходу на місто пішли колони танків. До середини травня українські бійці, велика кількість яких була з полку "Азов", утримували позиції на території металургійного комбінату "Азовсталь". Там знайшли прихисток цивільні маріупольці, разом із дітьми. Ворог щоденно кидав на завод авіаційні бомби, працювала корабельна артилерія, йшла піхота і стріляли гармати. Утім сотні бійців зуміли вистояти і їх не зламав навіть полон. Деякі дорослі і діти перебували там по півтора-два місяці. Евакуацією цивільних з Азовсталі займалися виключно азовці, адже ані представників української влади, ані міжнародні організації окупанти не допускали до самого процесу вивезення людей з заводу.
16 травня ввечері з Азовсталі в Маріуполі евакуювали 264 військових до окупованих Новоазовська й Оленівки. 21 вересня в результаті обміну полоненими з російського полону загалом вдалося повернути 215 захисників України. Операція зі звільнення полонених містила три складники: обмін українців на кума Володимира Путіна Віктора Медведчука, звільнення 5 командирів за сприяння президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та звільнення 10 іноземців, які воювали за Україну.
Наприкінці червня Україна завдала понад 10 точних ударів по острову Зміїний. Російські загарбники вночі, 30 червня, поспіхом евакуювалися з острова. Згодом головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний представив відео, як українці вибивали загарбників з українського острова. Під час розмінування Зміїного виявили зброю й техніку окупантів та навіть евакуювали українського кота, який зумів вижити в окупації та під обстрілами. Тварину знайшли під час дослідження острова та робіт з його розмінування. Також виявили та вилучили ворожі зразки озброєння та техніки.
8 жовтня у Керчі спалахнула пожежа на Кримському мосту. Окупаційна влада заявила про трьох загиблих і звинуватила у підриві Україну. Інцидент стався через спалах цистерни з паливом у хвості вантажного потягу. Після цього Росія на деякий час втратила можливість перекидати озброєння та техніку через пошкоджений міст. Ключовим вузлом постачання для РФ, за даними британської розвідки, тоді став Мелітополь.
Кримський міст сполучає Керченський і Таманський півострови, поєднуючи тимчасово окупований український півострів Крим з окупантом українських земель - Російською Федерацією. Зауважимо, на Кримському мосту ще у січні тривали ремонтні роботи після вибуху в жовтні.
Деякі аналітики називають звільнення Херсона найбільшою військовою поразкою Росії.
Місто було окуповане рашистами довгих 9 місяців, аж поки 11 листопада український прапор знову замайорів над Херсоном. Втікаючи, московити підірвали за собою Антонівський міст у кількох місцях, а також Антонівський залізничний міст. ГУР Міністерства оборони України повідомило, що "Херсон повертається під контроль України, до міста заходять частини ЗСУ".
З того часу і до кінця лютого через Дніпро ведеться активний артобстріл по виявлених складах і базах ворога. Найбільше ударів зазнала Каховка, Нова Каховка, Чаплинка, Скадовськ, Олешки, Гола Пристань. Завдання Сил оборони – відкинути основні сили ворога за межі 50 км лінії від Дніпра.
24 лютого минулого року російське міноборони відзвітувало про "повне подавлення засобів української ППО". Минув рік, а "повністю подавлена" ППО продовжує збивати "калібри", вартістю по $1 млн, по кілька штук за день. А іноді й 60 ракет.. Ще ефективніше українська ППО почала діяти восени після отримання сучасних зразків озброєнь від західних партнерів. У жовтні в Україні почали діяти системи IRIS-T, надані Німеччиною. Тоді ж американці розпочали доставку до України перших систем ППО NASAMS. Зокрема, в грудні Пентагон замовив для України шість батарей ППО NASAMS на $1,2 млрд.
Але й це ще не все. 21 грудня президент США Джо Байден розпорядився надати Україні військову допомогу у розмірі $1 млрд, куди увійшли зенітно-ракетні комплекси Patriot. У січневому пакеті допомоги від США Україні виділили 8 систем Avenger.
Загалом рівень ППО – це те, що може гарантувати успіх Україні на вирішальній стадії війни, наголошувало видання Politico, адже у вирішальних битвах РФ може робити ставку на авіацію.
За останньою перемогою світ спостерігає й сьогодні. Чергова хвиля російського наступу розпочалася в грудні минулого року і триває донині. Основними напрямками атаки окупантів є – Бахмутський та Авдіївський. Також окупанти намагалися покращити тактичне становище на Куп’янському, Лиманському та Запорізькому. Хоча головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний переконував, що Україна готова і до повторного наступу навіть на Київ.
Довгими та виснажливими були бої за Соледар. 25 січня українська армія з міста відступила, але, зважаючи на втрати росіян, битву за Соледар перемогою Кремля не назвеш.
"Їх нещадно "мочить" українська артилерія з усіх видів озброєння, здебільшого західного. На кадрах, які ми потім публікуємо, видно, як вагнерівці бігають по вулицях, як миші чи таргани, від будинку до будинку до того часу, поки їх наздоганяє українська артилерія", – описував ті події ексгенпрокурор, а зараз військовослужбовець Юрій Луценко.
Великі втрати окупантів відзначали й на Заході. Росія втратила в Україні вже більше половини своїх танків, писав The Wall Street Journal.
Зараз знищення окупантів триває під Вугледаром. Американці нарахували вже 9 тисяч вбитих вагнерівців. Такий перебіг подій навіть викликав конфлікт між очільником ПВК Вагнера Пригожиним і міністерством оборони. Аналітики переконують, що Росії бракує резервів для широкомасштабних наступів на Україну, а розмови про нове вторгнення мають на меті лише відволікти увагу.
Ще одна, не менш приємна і важлива перемога – Збройні Сили України за рік повномасштабного вторгнення "відправили на концерт до Кобзона" 146 820 загарбників.