Комарі в електриці, сексуальні міфи і новий спосіб дивитися на світ - 5 книг про необхідне й достатнє

Маркус Чоун. Необхідне і достатнє. Ключ до розуміння найважливіших ідей науки. – К.: Лабораторія, 2024

У 21 короткому, але захопливому розділі цієї книжки, насиченому дивовижними фактами, науковою історією і біографіями особистостей, які стояли біля джерел найважливіших відкриттів, викладено простий шлях до фундаментальних істин, про які завжди хотілося дізнатися більше. Таким чином, "Необхідне і достатнє" Маркуса Чоуна - цікава, місцями дотепна й авторитетна книжка, в якій мова від гравітації до чорних дір, від теорії відносності до глобального потепління та яка розбиває складну науку на легкі для сприйняття частини. Пояснюючи при цьому єдину істину, яку справді потрібно знати, щоб розібратися в науці. Адже замість того, щоб намагатися розібратися в заплутаних деталях гравітаційних хвиль, електриці та чорних дірах, простіше зрозуміти лише одну центральну концепцію, з якої випливає абсолютно все. Тож якщо ви коли-небудь захоплювалися ідеєю квантових обчислень, але відчували себе пригніченими квантовою механікою, або ж переймалися змінами клімату, але не могли розібратися в деталях глобального потепління, - ця книжка для вас. Пишучи в ній зокрема про електрику і комарів, автор зауважує: "Щоб осягнути всю потужність електричної сили, уявіть собі комара. Він складається з атомів, які є будівельним матеріалом як для мене, так і для вас і всього, що нас оточує. Ядро атома має позитивний електричний заряд, а електрони - негативний. Протилежно заряджені часточки притягуються, тому сила притягання між ядром і електронами тримає атом докупи. А тепер уявіть, що можна магічним способом видалити з нашого уявного комара всі електрони. Тобто в ньому залишаться тільки позитивно заряджені ядра. Через те що частинки з однаковим зарядом завжди відштовхуються, всі ядра розлетяться в різні боки. І комар вибухне. І вибухне він не з силою бенгальського вогника чи динамітної шашки, чи ба навіть водневої бомби, а з енергією, здатною спричинити глобальне масове вимирання. Енергія вибуху комара була б еквівалентною тому астероїду розміром із місто, який урізався в Землю та знищив динозаврів 66 мільйонів років тому!"

Вілл Гомперц. Поглянь, що ти пропустив: Нові способи бачити світ крізь мистецтво. – К.: ArtHuss, 2024

"Краса є в усьому, навіть у мішку зі сміттям, - впевнений один із героїв цієї книжки. - Але щоб її побачити, справді треба дивитися". Загалом мова в дослідженні Вілла Гомперца "Поглянь, що ти пропустив" про те, як більшу частину часу живемо в напівпритомному стані, переходячи від однієї рутинної події до іншої з пригніченими почуттями, наче зомбі у світі неживих. Утім, якщо пощастить, ми можемо навчитися дивитися й відчувати світ з підвищеною свідомістю художника: відчувати насолоду від того, що бачимо світ справжнім, стовідсотковим зором. А художник, як казав критик вікторіанського мистецтва Джон Раскін, бачить невинним оком, він вчиться відвикати: бачити так, ніби вперше, а не всоте. Тож уявіть собі середину січня 2012 року, коли Девід Гокні стоїть у центральній галереї Королівської академії мистецтв у Лондоні, з чого й починається оповідь. "Йому сімдесят чотири роки, уточнює автор, - на ньому сірий костюм вільного крою поверх кремової сорочки-поло, до якої він додав недбало зав'язану краватку. Якби він був комівояжером, ви б швидше за все не відкрили б йому дверей, але він - відомий сучасний художник, і тому його тепло приймають усюди, куди б він не прийшов. Він дивиться на дальню стіну, на якій висить його картина завбільшки з білборд. Він повертається до мене й усміхається. "Непогана спроба, еге ж", - повільно каже він із характерною кривою посмішкою. Це неймовірний витвір мистецтва. Фіолетові дерева та яскраве світло? Та ну! Скоріше мокрі коричневі стовбури та свинцево-сіре небо. Кажуть, що люди дивляться на світ крізь рожеві окуляри, а Девід живе в постійному оточенні Сен-Тропе, де все осяяно феєрверком яскравих кольорів у несамовитому святі життя. Скажіть йому про це – він витріщиться на вас і скаже, що це ви носите окуляри, які викривляють реальність, із величезними шорами з обох боків, щоб не було видно, що там насправді". "Більшість людей мало дивляться, - впевнений цей самий Девід Гокні. - Дивитися - це важка робота. Ви завжди бачите більше. Це мене захоплює".

Катерина Липа. Історія архітектурних стилів, великих і не дуже. – К.: Віхола, 2024

Які з архітектурних стилів, про які мова у цій книжці, насправді великі? Харків – великий, але не величний, як писав Хвильовий, але козацьке бароко, зафіксоване в його архітектурі, – це вже визнаний шедевр, якого не знайти на окраїнах Борщагівки в Києві. Таким чином, як бачимо, все відносно в історії не лише архітектури, і радянські хрущовки, про які так розповідає авторка, у наступні століття цілком можуть стати не менш "великими" раритетами відповідної епохи. Хай там як, але в "Історії архітектурних стилів, великих і не дуже" Катерини Липи нас вкотре переконують в тому, що жоден архітектурний стиль не з’явився на світ "дорослим". Усі вони проходять ті чи інші стадії розвитку, які у своїй книжці описує згадана історикиня архітектури. Бароко, готика, ренесанс, модерн - ця книжка про те, як виникали й занепадали архітектурні стилі, а також про те, як вони розвивалися на українських землях від Кам'янця-Подільського до Білгород-Дністровського, від Чернігова до Львова, від Києва до Бахчисарая, від Ізюма до Жовкви. Авторка розповідає про найвидатніші будівлі свого часу, пояснюючи, як розрізняти ключові архітектурні стилі, що таке вімперг, десюдепорт і каріатида. Тобто нас чекає цікава й захоплива подорож - від храму Амон-Ра, Пантеону, Стоунхенджу й італійських палаців до міських ратуш, соборів, катедр і хрущовок.

Емілі Наґоскі. Як довго бажає жінка. Наука (і мистецтво!) створення тривалих сексуальних зв’язків. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2024

Як писав сучасний англійський класик, варто покласти руку жінці на коліно, і вона твоя. Утім, не всі жінки дозволяють класти собі руку на коліно, тому "Як довго бажає жінка" Емілі Наґоскі - це дуже обнадійлива книжка. І кожна пара, яка має тривалі стосунки, знайде щось корисне для себе. Крім порад англійського класика, існують ще й суто народні вірування в те, що у тривалих стосунках складно підтримувати щасливе інтимне життя. Мовляв, бажання та задоволення є найвищими на початку стосунків і неминуче знижуються з роками. Та невже подружжя або пари, які давно зустрічаються, із часом приречені на незадовільний секс? Авторка – а це, варто додати, експертка з 20-річним стажем у царині статевого виховання, докторка наук з купою популярних книжок-сенсацій та низки наукових публікацій - розвіює народні міфи про сексуальне життя з постійними партнерами та дає дієві поради, як отримувати задоволення від фізичної близькості тим, хто вже давно знає свою другу половинку. До речі, її бестселер "Як бажає жінка" потрапив до п’ятірки найкращих книжок про науку за оцінкою Goodreads, а книжка-сенсація "Вигоряння", написана у співавторстві з сестрою Амелією, допомогла тисячам жінок подолати цей неприємний стан.

Євгенія Бабенко. Усі мої тривожні дзвіночки. – Х.: Віват, 2024

Героїня цієї проникливої історії про дорослішання дівчини, яка попри травму спромоглася жити далі, від початку була дуже набожною. Для підліткового віку це рідкісна чеснота, бо зазвичай в цей період ми зрікаємось Бога одразу після того, як забракне пари копійок біля віконечка каси в кіно. У цій книжці інакше. "Я читала "Отче наш", а наприкінці додавала від себе кілька прохань. "Любий Боженька, зроби так, щоб мама не втекла з дому через мене. Я знаю, що останнім часом була не дуже хорошою, але якщо ти виконаєш моє прохання, то обіцяю, що виправлюсь. І ще зроби так, будь ласка, щоб вона купила вафлі "Артек". Молочні". Зазвичай все було гаразд, окрім, щоправда, вафель, замість яких зчаста траплялися яблука, мандарини чи трубочки зі згущеним молоком, які, зрозуміло, кращі за будь-які вафлі, тому до Бога в героїні жодних запитань не було. Вони з’явилися пізніше, коли вісімнадцятирічна Христина, як і мріяла, вступила до київського вишу. Нарешті вона опинилася у новому місті, де може розправити крила та подорослішати, зануритися у студентське життя, навчитися по-справжньому дружити й знайти кохання. Перші дорослі виклики, досягнення, розчарування, спроби балансувати між роботою та навчанням. Проте звичайні для інших речі даються Христині непросто. Є в її житті те, про що вона мовчить, про що нікому не скаже, бо, здається, про це краще мовчати довіку. Чи зможе вона вибратися з клітки, яку вибудував її розум, і відкритися світу? Це як у випадку з тими самими вафлями, пакунки з якими мама досі передає дочці до іншого міста. Або з велосипедом, який щоразу треба було діставати з балкона. "Іди й діставай сама, Христина, ти вже доросла, - згадує героїня. - Я не була дорослою. Насправді я й досі такою не стала".