Вероніка Мовчан: Товарообіг з ЄС повернувся до рівня 2017-2018 років

Вероніка Мовчан — директорка з наукової роботи Інституту економічних досліджень та політичних консультацій. Експертка з питань міжнародної торгівлі, зокрема, Світової організації торгівлі та торгової угоди з ЄС. Раніше працювала у Гарвардському інституті міжнародних досліджень [Київ] та Місії Світового банку в Києві. Завершила магістратуру та аспірантуру у Києво-Могилянській Академії. стажувалася у Стенфорді, в США та у Німецькому інституті економічних досліджень.

Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.

Чи можемо ми вже підбити підсумки 2020 року у Міжнародній торгівлі, озвучити якісь загальні цифри по обсягах торгівлі, назвати наших основних країн-партнерів?

В принципі, так. Хоча це трошки незвично, тому що зазвичай офіційні дані про торгівлю з’являються пізніше. Але зараз ми маємо дуже гарний інструмент від митниці, яка почала оприлюднювати дані за результатами року через кілька днів після завершення кожного місяця. Відповідно, вже в січні ми знаємо грудень.

І ми знаємо, що за результатами 2020 року ситуація в торгівлі товарами виявилась значно сприятливішою, ніж ми очікували на початку кризи коронавірусу і на початку локдаунів не тільки в Україні, а в усьому світі.

А в цифрах це скільки — якщо говорити про обсяг, про гроші?

За даними митниці, у 2020 році товарний експорт України склав 49 млрд, і він лише на 1,7% менше (у грошах), аніж це було у 2019 році.

Це в доларах рахується, наскільки я розумію?

В доларах. Так, зазвичай торгівля рахується в доларах, це стандартний підхід.

І імпорт скоротився на 10%, в доларах, і він зараз складає 54 млрд порівняно з 60 млрд минулого року. Таким чином ми маємо звуження негативного сальдо торгівлі товарами. Але якщо в 2019 році це було понад 10 млрд, то зараз ми маємо менше 5 млрд.

Фактично, я хочу ще раз підкреслити, ми маємо експорт, який зберігся фактично на рівні попереднього року, незважаючи на всі кризи як в Україні, так і в країнах-партнерах. Тому що порівняно з попередньою для України кризою у 2014-2015 р.р., яка була нашою кризою, внутрішньою, ця – глобальна, і вона дуже сильно вдарила по нашим країнам-партнерам.

Відповідно, ми зараз маємо продовження тенденції зміни географічної структури торгівлі. Європейський Союз (ЄС) залишається нашим основним партнером. Але фактично товарообіг з ЄС повернувся приблизно до рівня 2017-2018 років. Особливо якщо ми будемо дивитися на експорт.

Пані Вероніко, коли ви кажете “Європейський Союз”, чи маєте ви на увазі всі 27 країн, які входять у це співтовариство?

Я навіть рахую 28, тому що я дивлюся на митну територію – і те, що у 2019-ому році була підписана угода Brexit, на режим торгівлі протягом 2020 року не вплинуло. І Великобританія до цього року була частиною митної території, тому я говорю про ЄС-28. Але навіть якщо забрати Велику Британію, ситуація не зміниться, тому що поки що ми не дуже активно торгуємо з цією країною.

Якою є роль Китая? Наскільки я знаю, якщо брати окремо по країнам, а не по союзам, то Китай виходить на перше місце.

Так. Це вже другий рік, коли Китай є найбільшим торговельним партнером України серед індивідуальних країн. І за результатами 2020 року на Китай припадає 14% українського експорту, що вдвічі більше, ніж ми спостерігали ще рік тому.

Тобто у 2019 році частку Китаю – 7 % експорту, цього року – вже 14%. Дуже стрімке зростання на тлі падіння всіх решта.

Це якось продиктовано політикою нашої влади? Це цілеспрямований розворот, чи це природні якісь явища – просто у Китаї був великий попит на наші товари, тому Китай і займає таке важливе місце?

Це об’єднані зусилля. З одного боку, перший драйвер – це, звичайно, попит на наші товари з боку Китаю. І те, що Китай у період коронакризи зростав порівяно з іншими нашими торговельними партнерами. Але з іншого боку це і зусилля влади, тому що для деяких товарних позицій, наприклад, для соняшникового жмиху, отримувалися дозволи, отримувалися підтвердження безпечності товарів для того, щоб зайти на китайський ринок. Тобто були зусилля держави, спрямовані на те, щоб отримати ефективний доступ.

Взагалі, дуже цікаво порівнювати торгівельну структуру Китаю і ЄС. З одного боку, Китай зростає дуже швидко. Але якщо подивитися на структуру торгівлі, у Китай ми веземо дуже небагато товарів – приблизно 200-300 торговельних позицій. Основне – це сировина, понад дві третини, і кілька позицій домінують. Соняшникова олія, це вже не сировина, – вона є важливою, але сировина все одно домінує: наприклад, зерно і руди.

Залізна руда?

Залізна руда, звичайно.

А в Європу ширший асортимент товарів?

У ЄС значно ширший – ми веземо трошки менше 2,5 тис. позицій, або як порахувати: якщо від нуля – то там навіть більше. І в ЄС ми веземо майже той асортимент, який ми веземо у будь-яку країну світу. Тобто десь 80% товарів, які ми хоч кудись, ще майже у 200 країн, постачаємо, – ми веземо і в ЄС.

Пропоную поговорити про наші товари, які ми експортуємо. Але перед тим – ми запитали у людей на вулицях, що, на їх думку, Україна продає за кордон. Називають переважно агропродукцію. Звучали кукурудза, пшениця, цукровий буряк, цукерки, олія.

Що насправді Україна постачає за кордон?

В принципі, люди правильно розуміють. Зараз 45% в експорті цьогоріч були сільськогосподарські товари і продукція харчової промисловості. Якщо дивитися по індивідуальних – не пшениця, а кукурудза. Кукурудза – це номер один. Але, якщо подивитися ще по середині цього року – то тоді на перше місце вийшла, наскільки я пам’ятаю, соняшникова олія. Тобто останні результати збору кукурудзи нового врожаю трохи перекомпонували структуру. Тому якщо дивитися в цілому, напевно, соняшникова олія вже перероблена і кукурудза, як сировина, – це те, що ми веземо найбільше.

Цукровий буряк не веземо. Пшеницю – так, веземо, звичайно, але менше, ніж кукурудзу. Цукерки – безумовно, але знов-таки, менше в обсягах, ніж кукурудзу.

А чому наших українських товарів так мало готових на полицях європейських супермаркетів? Я знаю, що є навіть спеціальні магазини, але не так багато. У звичайному супермаркеті Європи складно знайти щось з України.

Основний обсяг, який ми постачаємо – і в ЄС, і у світі, – це так звані товари проміжного споживання, які далі переробляються вже на кінцеві продукти.

Хоча із ЄС останнім часом абсолютно стійка тенденція, що Україна все більше і більше постачає товари для кінцевого споживача. Не інвестиційні товари, а саме для кінцевого споживача, які мають більше з’являтися на полицях супермаркетів. Це і харчова продукція, але також це і одяг, також це і побутова техніка, яку ми теж досить активно веземо в ЄС. Наскільки я пам’ятаю, за результатами року десь 14-15% – це продукція для споживача.