Куп'янськ. Люди евакуюються через постійні обстріли

Ця стаття була опублікована на сайті міжнародної організації The Institute for War and Peace Reporting (IWPR) 6 листопада 2023 року, автор Ентоні Борден, за участі Михайла Штекеля. Еспресо наводить український переклад статті, перекладала Ольга Рура.

Однак фронт знаходиться всього за шість кілометрів і потенційний російський наступ не дає підстав для оптимізму цьому постраждалому місту, розташованого за 120 кілометрів на схід від Харкова. 

"Імовірність того, що Куп’янськ буде знищений, становить понад 60 відсотків, — вважає 30-річний Денис Циба, місцевий волонтер. — Я намагаюся не думати про те, що Куп’янськ знову опиниться під контролем Росії чи що буде знищений, як і всі інші міста на лінії фронту".

Десятки людей було вбито і сотні отримали поранення з початку окупації. Тому цього року влада закликає жителів покинути місто та навіть видала наказ про примусову евакуацію сімей з дітьми, які проживають на східному березі та в селах на сході. 

До початку повномасштабної війни у Куп’янську мешкало приблизно 27 000 осіб, загальна кількість людей у місті зараз оцінюється приблизно в 5 500 і постійно зменшується.

Денис Циба, місцевий гуманітарний працівник, побоюється, що росіяни можуть повернутися.
Фото: IWPR

Саме ж місто, яке є розділене річкою Оскіл і може пишатись чудовими природними ландшафтами. Також тут розташований важливий залізничний вузол. Проте всього лиш за 40 кілометрів від Куп’янська знаходиться кордон з Росією.

Така близькість до ворога призвела до болючих наслідків вже через три дні з моменту повномасштабної окупації, коли місто було здане тодішнім мером Романом Петренком. Він був звинувачений у держзраді, а потім втік до Росії. Але семимісячна окупація залишила глибокі сліди.

Попри те, що жителі міста влаштовували перші демонстрації, неминучий розгін призвів до масових репресій: одних затримували та піддавали тортурам, інших просто зникали безвісти.  

Росія прагнула перетворити місто в один зі своїх форпостів, розмальовувавши все у триколори та видававши російські дипломи. Однак попри це, росіяни все ж дозволяли людям виїжджати через один блокпост. Після контрнаступу України у вересні, який звільнив значну частину північно-східної Харківської області, кількість охочих евакуюватись значно зросла.

Короткий, проте запеклий бій відбувався на обох берегах річки та завдав численних руйнувань місту. Багато муніципальних будівель на території України пошкоджено, але Куп’янськ зазнав значних руйнувань, оскільки центр міста обстрілювався з обох сторін.

Росіян витіснили із міста, але це не припинило обстрілів. Постійні атаки руйнують комерційні та житлові будівлі, а також призвели до знищення мостів і пошкоджень електромережі. На місці колишнього музею та будинку культури тепер руїни, а школи були змушені закритись та перейти на дистанційний формат навчання через малу кількість учнів. Хоча перша допомога все ще надається, стаціонарної медичної допомоги не було з моменту попадання у центральну лікарню чотирма балістичними ракетами.

У Куп’янську все ще намагаються функціонувати магазини й невеликі кіоски. Вранці поодинокі жителі ще відвідують ринок, але вдень вулиці знову стають порожніми. У центрі міста навколо солдата граються двоє дружніх собак, однак він стримано і мовчки проходить повз. Самотній пенсіонер, поспішаючи додому, відмовляється зупинятися і розмовляти.

Зараз триває третя хвиля евакуації, оскільки навіть найбільш віддані місту жителі, або ті, хто просто не має ресурсів для переїзду – не бачать тут майбутнього. Куп'янськ спостерігав за долею Бахмута, а тепер Авдіївки, гадаючи, що буде з ним, адже росіяни діють уже за добре відомим сценарієм: стирають до тла міста, де їм чинять опір.

"Ми евакуювалися у квітні 2022 року, а повернулися в липні 2023 року, — розповіла 15-річна Ксенія, коли вони з мамою сідали у мікроавтобус у містечку Борова, що на схід від Куп’янська. — Тут було цілком безпечно. Ми думали, що все буде добре. Але почалися сильні обстріли, тому ми знову вирішили виїхати". 

Автобуси все ще курсують до Харкова, але волонтери все частіше приїжджають на мікроавтобусах, щоб евакуювати сім’ї і їхні речі, ретельно спаковані у величезні пластикові сумки. У когось є плани чи місця для прихистку, однак більшість їдуть у невідомість.

"Іноді буває спокійно, і ти маєш час перевести подих, — сказав гуманітарний працівник Циба, який допоміг сотням людей виїхати. - Але інколи ти заїжджаєш, і все навколо Бум, бум, бум, бум, бум, по всьому селу. . . намагаються знайти нашу позицію".

Нещодавно у Куп'янську під час обстрілу загинули четверо волонтерів і двоє евакуйованих, які переходили міст через річку Оскіл. Серце розривається, коли невеликі групи матерів і дітей залишають свої домівки та пакують десятки років життя у машину. Так починається шлях переселенців.

"Все літо окупанти мобілізовували свої сили, щоб  у вересні розпочати наступ на наше місто", – розповів начальник міської військової адміністрації Андрій Бесєдін.

Андрій Бєсєдін, голова військово-цивільної адміністрації міста, з прапорами на честь визволення Куп'янська. Фото: IWPR

Територія переходила з одних рук в інші: росіяни брали кілометр, потім втрачали його, а потім знову брали. У будь-якому випадку, продовжив Бєсєдін, "відстань не така вже й велика, тому вся зброя може вражати місто. . . У центрі міста майже немає жодної будівлі, яка б не була пошкоджена чи зруйнована. Місцеві страждають щоденно".

За словами Надії Замриги, речниці 14-ї бригади — росіяни змінили тактику. Протягом літа, пояснила вона, Росія кидала на українські позиції великі групи. ЗСУ за допомогою безпілотників, завдавали росіянам значних втрат, які вимагали у ворога постійного перегрупування.

"Хвиля за хвилею, — описує атаки окупантів Надія. — Російські солдати наближалися до позицій настільки близько, що наші підрозділи відкривали вогонь з гвинтівок. Проте через дві години, коли одну хвилю було ліквідовано, з’являлись нові й нові".

Тепер, за її словами, росіяни наступають меншими підрозділами, по десять осіб або й менше, щоб знайти слабкі місця в українській обороні. Російська піхота рухається без бронетехніки, яка лише висаджує їх і повертається назад. Це вимагає від українців використовувати більше снарядів проти менших цілей і виснажує сили повітряної розвідки.

Надія Замрига, прес-секретар 14-ї української бригади, каже, що росіяни змінили тактику: влітку вони наступали, як зомбі, а тепер наступають меншими підрозділами. Фото: IWPR

Окрім стратегічної важливості Куп’янська для залізничного сполучення та потенційного подальшого просування Росії на захід, Замрига вважає, що існує сильний моральний фактор.

"З моєї точки зору, не можна забувати про психологічні проблеми. Російська окупація тут тривала понад півроку. Їм тут було досить зручно. Тому, я припускаю, вони хочуть помсти", – сказала вона.

Високопоставлене військове джерело в Києві попередило, що ситуація в Куп'янську стає "дуже гарячою", і росіяни мають намір продовжувати тут наступ. Це заважає українському контрнаступу.

Зі свого боку, Замрига підкреслила, що контрнаступ – це не обов’язково про великі кроки. Охоплення невеличких сіл та ділянок лісу, пересування на кілька сотень метрів за раз, відсуваючи ворога назад — це також контрнаступ. Вона підкреслює, що українські війська, перебуваючи в обороні, готують і наступальні дії.

"В той самий час Україна платить дуже високу ціну, і їй потрібно багато ресурсів, щоб робити навіть такі речі", – сказала вона.

Міський голова Бесєдін підкреслив свою довіру до українських військ і запевнив, що Куп’янськ більше не здасться росіянам, як минулого разу.

"Не так давно ми навіть закупили нову техніку для комунальних підприємств для прибирання вулиць, — продовжив він. — Ми віримо, що Збройні сили України дадуть відсіч агресору і звільнять Україну. Ми до цього готуємося".