Про раціо Путіна

Сьогодні в інтерв'ю CNN Байден назвав Путіна "раціональним гравцем", "який сильно прорахувався". "Він думав, що його приймуть із розпростертими обіймами, що це дім матінки-Росії в Києві, і що тут його приймуть, і я думаю, що він просто повністю прорахувався…".

Якщо й визнавати за Путіним певну рацію, то це, скажу м'яко, специфічна риса. Звісно, нам важко зрозуміти не тільки вчинки кремлівського діда (вони просто не вкладаються у голову, особливо, без врахування контексту), але і його мотивацію. Ну, скажіть, чи, з точки зору логіки, Росії бракує територій? Невже вони вже осучаснили і окомфортнили безкрайні простори Сибіру чи Далекого Сходу? Ні, категорично ні.

Рація Путіна лежить виключно у його імперських мареннях та способі будь-що втримати владу над велетенською країною. А країна звикла, що влада тільки тоді є ефективною, а значить легітимною, коли її бояться. І не тільки її ж посполиті, але й весь світ.

Цей останній аспект, – залякування світу, — є питомо притаманним вже для Росії передостаннього імперського формату, — комуністичної імперії зла. Якщо поглянути на політику Путіна з цієї точки зору, то його тривале правління є цілком логічним продовженням більшовицької ідеї "експорту революції", утіленої у низці лівацьких повстань початку минулого століття, зокрема в Угорщині (Magyarországi Szocialista Szövetséges Tanácsköztársaság з її Бела Куном) та Німеччині (Листопадова революція і Карл Лібкнехт). Відтак, після невдачі "мірового пожара" та падіння нацизму, сталіністи подбали про маріонеткові режими у Європі, зміцнення комуністичних партій на Заході. А за часів "незабиваємого Лєоніда Іл'їча" – реальний "експорт" у країни Африки, Азії та Латинської Америки".

І хоча "совєтський народ" тихо підсміювався з усіляких екзотичних "народних" та "соціалістичних" республік, все ж для режиму були підстави вважати, що його правління набуває глобального виміру.

Апофеозом такої експансії вважають Карибську кризу і Хрущова з мештом на трибуні ООН. Тому Байден недаремно вживає історичну алюзію, порівнюючи нинішню ситуацію з тієї давньою пригодою Джона Кеннеді, яка ледь не завершилася справжнім ядерним апокаліпсисом.

Тобто, якщо Путін має рацію, то ця, з дозволу сказати, "рація" трішки відгонить нафталіном. Бо сучасна Росія – не СРСР, — ні територіально, ні технологічно, ні соціально. Вона вже давно тихо перетворилася на світовий заґумінок, програючи Заходу не тільки за ВВП чи високими технологіями, але й за "гонитвою озброєнь". Ми реально бачимо це щодня, коли на Сході росіяни у буквальному сенсі слова утилізують радянський мілітарний мотлох, добуваючи зі складів ну, ще не цілком ржаві, але суттєво "залежані" боєприпаси та техніку.

Усі хвалені технологічні розробки, якими Путін намагався перелякати США та НАТО, виявилися, здебільша, гарно змонтованими мультиками з комп'ютерною графікою. А "друга армія світу" – збіговиськом ненавчених, погано споряджених і кепсько озброєних головорізів. Вочевидь, було кілька елітних підрозділів, але, по-перше, нечисленних, а, по-друге, призначених радше для притлумлення внутрішніх протестів цивільних у самій Росії.

"Раціональний" Путін жив у цьому ілюзорному світі, живлячись до того ж  архаїчними ідеями ідеологів російського фашизму та імперіалізму, трішки підрихтованими Сурковим, Дуґіним та когортою "ізборцев". І для цього ілюзорного світу "рація" Путіна виглядає цілком органічною.

Та коли Путін вийшов "на люди" і почав утілювати увесь цей маразм в Україні, — обдурений оточенням і дорогезними агентами на кшталт Медведчука, виявилося, що рація сучасного світу – у зовсім іншому вимірі. І не тільки коли йдеться про США та Європу, — гляньмо, як останнім часом від Путіна дистанціюються його "попутники" чи "союзники". Гляньте, як виглядав цей "лідер" в оточенні ще вчора сателітів зі ШОС. Він не вписується навіть у контекст країн "третього світу", які, шукаючи у Росії не підтримки, а виключно зиску і нагоди власного розвитку, очікують вдалого моменту, аби зірвати свій, хай скромний куш.

"Рація" Путіна пішла з димом 24 лютого. Наразі вона ще домінує на внутрішньо російському полі, але не довго "музиці грати".

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.