Дарка Стебівка: Українська музика - рушійна сила мого музичного життя

Батьки Дарки Конопади–Стебівки та Славка Галатина були серед перших повоєнних українських емігрантів у США. Змалечку обоє виростали в дусі українського патріотизму та кращих пісенних та музичних і духовних традицій. Уперше талановиті та молоді зустрілися у 1985–му. А вже через рік стали музичними партнерами. Упродовж десяти років цікавого творчого життя додалося й восьмирічне подружнє. З їхнього голосу та їхньої манери і непересічного таланту маємо незабутні дуетні творіння Богдана Весоловського, Анатолія Пашкевича, Богдана Янівського, Ігоря Поклада, Володимира Івасюка на слова Василя Симоненка, Богдана Стельмаха, Юрія Рибчинського, Дмитра Луценка, Олександа Богачука, Ганни Чубач... 

Вони починали, як і всі інші, з творів для старшого покоління діаспори. Однак досить швидко оговталися і кардинально все змінили, взявши за основу сучасні ритми, притаманні їхньому поколінню. Незвичного колориту досягнули поєднанням джазового ритму і рідних народних мелодій. Дует подарував нам чотири оригінальні музичні альбоми. Перший мав титульну назву колективу ”Darka & Slavko”; другий - ”Moment” (”Хвилина”) відкрив шлях до більш складних аранжувань (для нього написали власні пісні); третій — ”Believe” (”Повір”) містив оригінальні пісні, а четвертий — ”живий” альбом із джазовим виконанням найкращих творів.

Найбільшим успіхом дуету був феєричний виступ (уперше в Україні!) на першій "Червоній руті" 1989 року. У поїзді зі Львова до столиці Буковини Дарка зі Славком написали пісню–присвяту Володимирові Івасюку ”Співці”, яка принесла їм перемогу в номінації ”Краща іноземна група”. У Чернівцях здійснили свій творчий і громадянський подвиг. 22 вересня 1989 року в концерті українців з усіх країв далеких і близьких ”До вогню і води Батьківщини” Славко Галатин у манері Джимі Гендрікса (один з найкращих гітаристів світу 1969 року зробив своє оригінальне трактування гімну США) зіграв мелодію в навмисно спотвореній гармонії. Її відразу впізнали. Так вперше відбулося в сценічній історії тодішнього СРСР інструментальне виконання гімну „Ще не вмерла Україна”.

Окрилені відвагою Славка, всі учасники святкового дійства вийшли на сцену і разом заспівали ”Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці...” І Дарка, і Славко тепер мають другі подружжя. Проте й надалі успішно продовжують свої музичні кар’єри. Він під іменем Slau, вона — Darka Dusty. Славко творчо працює і мешкає в Нью-Йорку, Дарка - у Портленді. Останні тридцять–сорок років розвитку світової української музичної пісенної культури підтвердили, що самобутній та оригінальний дует ”Дарка та Славко” разом з незрівнянною Квіткою Цісик визнано є найкращими високопрофесійними виконавцями нашої діаспори.

— Ви, Дарко, знана та відома виконавиця української діаспори в далекій Америці. Розкажіть, будь ласка, про ваше українське коріння.

— Моя мама волинянка, з села Охматкова Демидівського району Рівненщини, а батько — галичанин з села Потоку, що у Рогатинському районі Івано–Франківщини, де мешкала вся його родина. А мамина мама (моя бабуся) з Корсова Бродівського району Львівщини. Мати і її брат (мій вуйко), а також її батьки були у таборі для переміщених осіб у Регенсбургу (Німеччина). Тоді вони переїхали до Америки через Бостон, Масачусетс, і були спонсоровані Капелою Бандуристів під орудою Григорія Китастого. Вони практично подорожували до Сполучених Штатів з бандуристами — і, за збігом обставин, мій вуйко (мамин брат) Ярема Цісарук протягом багатьох років був головним солістом Капели Бандуристів. На Ютубі є кліп, де вуйко Ярема співає соло у історичній поїздці Капели Бандуристів Україною на початку 1990–их.

Коли моя сім’я прибула до Бостону, моєму дідові Андрієві Архипу Цісаруку дали чотири долари і чотири апельсини — для кожного члена родини. Отак моя сім’я розпочала життя в Америці.

— А з якого часу почали співати пісні рідною мовою?

— Я співала українські пісні, ще коли навіть не знала, як розмовляти англійською. Я спілкувалася тільки українською до шести років. Найпершою піснею, яку я співала, була ”Ку–ку, ку–ку, чути в ліску”. Моя мати каже, що я співала, ще як була у колисці.

Також почала грати на піаніно ще навіть перед тим, як почала бачити тональності — була нижча, аніж клавіатура у піаніно, але могла дотягнутися і грати мелодію до цієї пісні ”Ку–ку, ку–ку...” та інших пісень. Якось так природньо навчилася гармонізувати. Коли брала уроки піаніно, могла надурити моїх вчителів, що справді читаю ноти дуже складних класичних фортепіанних композицій, але фактично вчила їх на слух. Досі знаю багато з них. Мені жахливо дається читання нот. Але мої вуха дуже добрі. Я благословенна, що маю цей особливий дар. Коли підростала, ходила до Української Католицької школи, і завжди була однією із головних солістів у тамтешньому хорі. Також училася грати на бандурі, брала уроки українського танцю і їздила на Пластові табори влітку, де вивчила багато українських пісень. Була завжди та, котру просили співати гармонії, особливо коли це було триголосся: пригадую шкільний хор, де було 20 альтів, 20 сопрано, і я була єдиним другим сопрано — співала середньою гармонією (це найважча гармонія) для всього хору, тільки я, одна–єдина. 

— Ви виросли в свідомій українській родині, проте на американському континенті, а чим для вас є українська пісня і українська музика?

— Я завжди буду любити українську музику найбільше за все. Це в моїй крові. Це рушійна сила мого музичного життя. Навіть композиції, котрі пишу англійською, мелодії, котрі обираю, та акорди, які мене найбільше захоплюють, і обробки, які часто створюю, мають українські мотиви... Наприклад, у моїй пісні ”Щокаста птиця” йду від мінорної до мажорної тональності, як це є у багатьох українських піснях. Я є учасницею кількох гуртів — один з моїм чоловіком Мирославом Стебівкою, моєю сестрою Наталією Бургесс, її донькою Оленкою Бургесс та іншими. Ми називаємо себе ”інтернаціональним гуртом”, але здебільшого співаємо українською. 

Навіть інші пісні іншими мовами, котрі ми обираємо до співу, мають сильний східно–європейський стиль. Одну із пісень ми співаємо японською, але звучить, як українська!

Навіть коли ми співаємо кавери англійською, я завжди чомусь обираю ті, що у мінорному ключі — звучать як українські, наприклад, як одна із різдвяних пісень, яку записала із чоловіком Мирославом. 

Також співаю у гурті, який називається ”Вульва Андеграунд”, і ми нещодавно зробили концерт присвячений Бобу Ділану, це було всередині лютого, коли я мала пакувати валізи для поїздки в Україну, щоб взяти участь у великому концерті пам’яті Квітки Цісик, концерт мав бути у Києві, але через протести у Києві (Євромайдан) концерт не відбувся. На концерт, присвячений Бобу Ділану, мої друзі принесли український прапор. Я була дуже зворушена цим, це був дуже емоційний момент.

Співала два куплети ”Blowing in the Wind” українською, тому що вперше вивчила цю пісню у Пластовому таборі.

Мій чоловік Мирослав Стебівка грав на мандоліні у британському гурті ”Українці”. Він — українець, народжений в Англії. Тепер, коли ми йдемо на забави або просто між люди, часто починаємо грати українські мелодії. Ми тяжіємо до гуцульських мелодій, таких, як ”Аркан”. Ми вчили багато неукраїнських нав’язливих — майже як циганських — мелодій. Українська ж музика загалом має великий вплив на моє життя.

— А що і кого найбільше любили з українського піснетворення?

— Переважна більшість музики, яку чули в США, була записана у Штатах і Канаді, але тоді ансамбль ”Кобза” випустив дивовижний альбом, і я пам’ятаю багато джазових впливів і чудових обробок. Також була під надзвичайним впливом хору Верьовки. Пробувала імітувати ці справді сильні сопрано і альти — ті, котрі співали у ”примітивному” стилі. Пам’ятаю як слухала Ніну Матвієнко у дитинстві і в думках порівнювала її голос із ангельським співом. Також надзвичайно любила пісні Софії Ротару і завжди хотіла зробити концерт із каверів її пісень, котрих вона зробила знаменитими. Добре пам'ятаю, коли альбом тріо Мареничів прибув до Америки. Ми всі почали вчити багато з їхніх пісень. Зрозуміло, коли ми приїхали в Україну в 1989–му, почути серйозні рок–гурти і музику хард–рок було дуже приємним сюрпризом.

— Господь звів докупи двох талановитих українців Америки, і ви стали знаним у світі дуетом. Пригадуєте той час?

— Це був чарівний час у моєму житті. Реакція публіки була така неймовірна, що ми зрозуміли: маємо щось особливе разом. Славків голос був трохи нижчим, ніж мій, отже, він міг співати дуже тісні гармонії зі мною — наші голоси зливалися надзвичайно добре разом, це справді відчувалося, ніби доля звела нас докупи, або, як я любила це називати, ”божественна хореографія”. Ми справді мали сильні почуття одне до одного. Зараз важко пригадати, що насправді було першим — чи спочатку була музика, а тоді наші почуття, а чи навпаки. Ми просто обоє знали, що цьому судилося бути. 

— Завдяки вашому дуетові українська пісенна скарбниця поповнилася оригінальними мелодіями як відомих, забутих, так і нових творінь Дарки і Славка. Що з того періоду любите найбільше?

— Співали: ”На трамвайній зупинці” (вірш Ростислава Братуня, музика Анатолія Кос–Анатольського), ”Неспокій” (вірш Дмитра Луценка, музика Володимира Верменича), ”Гуси–лебеді” (вірш Богдана Стельмаха, з обробкою сербської мелодії Богданом Янівським), ”Чарівну скрипку” (Юрія Рибчинського та Ігоря Поклада), ”Чорнобривці” (Миколи Сингаївського та Володимира Верменича), ”Ти з любові собі не жартуй” (Богдана Весоловського), ”Я знов тобі” (вірш Ганни Чубач, музика Богдана Весоловського), ”Тихо падає цвіт” (Олександра Богачука і Климентія Домінчена). 

Біла хата в саду,
Біла хата, як лебідь у морі.

Я під вишнею жду,
Жду тебе в солов’їному хорі.
Я під вишнею жду,
Я під вишнею жду,
Жду тебе в солов’їному хорі.

Тихо падає цвіт,
Тихо падає цвіт, наче роси...
Скільки весен і літ
Я шукав твої очі і коси...
Скільки весен і літ,
Скільки весен і літ
Я шукав твої очі і коси...

Не сумуйте, сади,
Не сумуйте уранці за цвітом:
Так буває завжди,
Як весна покохається з літом.
Так буває завжди,
Так буває завжди,
Як весна покохається з літом.

Скільки весен і літ,
Скільки весен і літ
Я шукав твої очі і коси...

Співали ми й дитячу ”Колискову” з прекрасною заспокійливою мелодією та таким же чудовим віршем.

Зірки мигтять,
Зірки мигтять, всі діти сплять,
Дитина хоче спати.
Засни, засни, очка зімкни,
Казку буду казати.

Засни, засни, очка зімкни,
Казку буду казати.
Був собі князь, був собі паж,
Була собі царівна,
Жили в гаю, наче в раю,
Краса красі нерівня.

Жили в гаю, наче в раю,
Краса красі нерівня.
В царівні тій любився князь,
Любилися обоє,
В царівні теж любився паж,
Любилися всі троє.

В царівні теж любився паж,
Любилися всі троє.
Та раз прийшла пора страшна,
Жорстока смерть наспіла:
Князя з’їв пес, пажа з’їв кіт,
Царівну мишка з’їла.

Князя з’їв пес, пажа з’їв кіт,
Царівну мишка з’їла.
А щоб тобі не було жаль,
Скажу лиш для розради:
З цукру був князь,
З тістечка — паж,
Царівна з чоколяди.

З цукру був князь,
З тістечка — паж,
Царівна з чоколяди.
Царівна з чоколяди.

Моя мама співала мені ”Колискову”. Але замість ”Дитина хоче спати” матуся співала ”Даруся хоче спати”. (Сміється.) 

— Ви мали багатомільйонну армію слухачів і в Україні. І вас не могли не запросити на перший пісенний фестиваль ”Червона рута” у Чернівці 1989 року. Хто вас запросив?

 — У мене дуже яскраві спогади від нашого першого візиту в Україну в 1989–му. Ми привезли наш гурт з собою. Двоє учасників гурту (Андрій і Юрко Стасіви, клавішні і бас відповідно) — американські українці, а от ще один учасник — американець і не знав ні слова українською, він спілкувався тільки англійською. Це був наш барабанщик, Кефін Рос. Пам’ятаю, наш гід Роман Лунь вмовив нас на застілля у готелі. Кефін зазвичай не вживав алкоголю взагалі, але цього вечора він пив самогонку, тому що було багато тостів на застіллі. В якийсь момент ми зауважили, що Кефін і Роман Лунь сидять на дивані і розмовляють. Роман не говорив англійською взагалі. Кефін не знав української. Я глянула на них і здивувалася, про що і як вони там могли спілкуватися. Пізніше я запитала Кефіна, захмелілого від самогонки, і він відповів, що ”розумів кожне слово”, сказане Романом. Що ж, це мусила бути якась чарівна самогонка, що вони так гарно порозумілися!

Славко Галатин, Андрій Панчишин, Юрко Винничук, Дарка Стебівка, Віктор Морозов. Вересень 1989 року. Чернівці

— А чим вам до вподоби творчість Володимира Івасюка?

— Івасюк завжди був моїм героєм, тому що він писав те, що хотів писати, і не зважав на радянські вимоги, що він мусить писати пісні, які прославляють Радянський Союз. Це треба мати сміливість протистояти твоїм окупантам, і його дух непокори — це було щось, що є частиною української душі. Це типова причина, чому Путін ніколи насправді не загарбає Україну, ні її серце і душу. Це неможливо. Ті, що хочуть від’єднатися, ніколи не були українцям в їх серцях. Завжди варто пам’ятати Івасюкове рішення протистояти окупантам, рішення, яке коштувало йому життя. Роблячи це, він став безсмертним через свою музику. 

— У потязі до Чернівців зі Львова народилася пісня ”Співці”. Як ви її писали, чи пригадуєте деталі, хто був ініціатором, як народилися слова і музика?

— Ми хотіли створити щось особливе перед цією поїздкою, тому почала писати слова пісні: уявила, як це було, коли Івасюка мучили у лісі, де він був убитий — як його останній крик луною відізвався з місця, де він загинув, і його дух полинув і торкнувся до кожного українського серця. Тобто я мала загальну ідею пісні, а своєрідним натяком–підказкою і натхнення для мене були слова Івасюкової ”Запроси мене у сни”. Оскільки я не є сильною в українському віршуванні, наш колега Роман Британ, котрий написав багато інших текстів пісень для нас, втілив мою ідею у слова — він написав цілі уривки, так що можна сказати, слова цієї пісні — це співробітництво між ним і мною. Текст був написаний десь приблизно за тиждень, перед тим як ми полетіли з Нью–Йорку в Україну на фестиваль ”Червона Рута”. А от щодо музики... Так, ми мали цей гарний текст пісні, але музики не було, аж поки ми не сіли у поїзд Львів–Чернівці. Подібно як інші пісні, які ми писали разом, Славко почав підбирати акорди на гітарі, а я почала наспівувати мелодію, потім ми це все відшліфували, обмінюючись ідеями одне з одним. Я б сказала, ця пісня, точніше, її мелодія, прийшла до нас дуже швидко, ніби відчувала, що пишеться, аби дебютувати на поважному фестивалі. Так мало бути. 

— У Чернівцях на першому фестивалі „Червона рута” 1989 року було те, що пам’ятатимете все життя.

— Участь в ”Червоній Руті” — одна із найбільш важливих подій мого цілого життя. Я була не тільки свідком хвилюючого українського відродження, але і його учасницею. Мене переповнювали емоції — це було важко повірити, що ми переживаємо і свідками чого ми є. Зустрілася з мамою мого батька (бабусею по батьковій лінії) під час цієї поїздки. Бабусю привезли з її села до Львова, щоб вона могла побачитися зі мною. Для нас було організовано святковий сніданок, і раптом я відчула себе у незручному становищі. Річ у тім, що була вегетаріанкою і не їла м’яса зовсім. Але моя бабуся, котру зустріла уперше, спеціально зарізала курку на честь мого приїзду! І очевидно вона ніколи б не зрозуміла, що це означає — бути вегетаріанкою. Тому вчинила правильно: я вирішила їсти курятину. Тоді ми перехилили по чарочці самогонки разом. Я не могла повірити, що моя 89–річна бабуся може випити чарку самогонки о 10 ранку!!! Дивовижні спогади. 

Так, поїздка на фестиваль ”Червона Рута” була із категорії тих, що змінюють життя. Повітря було виповнене магією і небезпекою. Це було і хвилююче, і цікаво, і божевільно. Це був історичний момент для України, для Славка і для мене. 

Довідка:

Стебівка Дарка (30. 01. 1966 , м. м. Детройт, США) — українська співачка, музикант. Закінчила Wayne State University 1986 – 1997 — у складі дуету ”Дарка і Славко”. Живе і працює в м. Портленді, США.

Галатин Славко (04. 06. 1964, м. Нью–Йорк, США) — український співак, музикант. Закінчив (1982) St. George Academy та (1996) приватний коледж Five Towns College в Нью–Йорку. 1986 – 1997 — у складі дуету ”Дарка і Славко”. Живе і працює в м. Нью–Йорку, США.

Найкраще дуету „Дарка і Славко” (музика)

"Лебеді материнства" (В.Симоненко, А.Пашкевич), "На трамвайній зупинці" (Р.Братунь, А.Кос–Анатольський), "Червона рута" (В.Івасюк), " Гуси–лебеді" (Б.Стельмах, Б.Янівський), "Чарівна скрипка" (Ю.Рибчинський, І.Поклад), "Чорнобривці" (М.Сингаївський, В.Верменич), "Ти з любові собі не жартуй" (Б.Весоловський), "Я знов тобі" (Г.Чубач, Б.Весоловський), "Співці" (С.Галатин, Д.Конопада), "Тихо падає цвіт" (О.Богачук, К.Домінчен).

Фото з родинного архіву Дарки Стебівки