Олександра Коваль про Форум видавців, книжкову контрабанду з Росії й навички до читання

Ось формально ми перемогли. Перемогли, а таке відчуття, що не до кінця. Це стосується й українського книговидавництва.

Це тільки в казках так буває - перемогли і завтра почали жити щасливо, молочні ріки і кисельні береги, а ми лежимо собі й попльовуємо, а вареники самі падають до рота. Сподіваюсь, вони ніколи не будуть падати самі і всім доведеться попрацювати. Ми маємо з цим змиритися. Просто закачати рукави і почати працювати.

Рукави немовби закачані.

Ні. Ми боремося. Ми переважно лише боремося і говоримо, декларуємо, обіцяємо, будуємо плани.  Ну, звичайно треба мати і візію, яку країну ми хочемо, але потрібно починати і щось робити для того, аби це сталося. Українські видавці, деякі з них, вже  дуже гарно почали іти в цьому напрямку - створення українського книжкового ринку, якого, між нами кажучи, досі і не було. Був ринок здомінований російськими книжками, російськими видавництвами, ринок абсолютно ліберальний і вільний.  Але ринок повинен бути сформованим за якимись правилами. В нас це була абсолютна відсутність будь-яких правил і декларована підтримка держави, котрої насправді не було. Тому що реальною підтримкою українського книговидання було б формування попиту на книжку.  По-перше це насичення ринку товарами, по-друге промоція цього товару, по-третє  це доступність цього товару скрізь, в усіх місцях! Можна брати приклад з пивоварів. Сьогодні я бачила пиво, яке коштує  6.50 і це означає що воно стало дешевше за воду.

Раніше ринок східної  України був закритим для української книги – мережі книгарень не хотіли їх брати, відмовляли відверто і по-хамськи. Потім вони ніби то присіли.

Ніби почали,  але я не переконана, що всю і скрізь.  Це же довга дорога. Вони можливо будуть тепер відкритішими, після того як припинився потік контрафактної продукції з Росії. Ну і легальної. напевно, теж. Він, якщо не припинився зовсім, то дуже сильно зменшився. І тепер, щоб не тримати полиці порожніми, книжки українських видавництв почали брати навіть на Сході. Не впевнена, що їх там купують в достатній кількості, очевидно купують, очевидно є інтерес, але, тим не менше, людині не так легко переключитися зі своїх там роками чи десятиліттями сформованих уподобань.

Росія фактично втратила свій ринок в Україні?

Дуже сильно втрачає. Поки що не бачу можливості заповнити кілька ніш. Це є перекладна література художня і не художня. На жаль, у нас вочевидь замало перекладачів і замалий попит для того, аби кількість цих книжок зростала. Це і є великою проблемою, тому що це відкидає Україну дуже далеко назад, і вона не дуже помітна на міжнародній видавничій карті.

Мабуть, відіграє свою роль така певна підлість. Свого часу російські книговидавці викупили копірайти на так званий ринок СНД.

Ну, були такі історії… Начебто вони правдиві, але ж це не стосується всіх книжок. Це стосувалось якихось можливо  бестселерів. Це було кілька назв чи кільканадцять, але це не було настільки масово,  - умовно навряд всі ці 20 тисяч назв перекладів, які видаються в Росії, вони всі викуплені і в  Україні. Це ж не так. Просто українці були не достатньо активними на цьому ринку.

Ну, а зараз українці пробудились?

Не все так просто. Особливо, коли йдеться про купівлю прав, тому що наш, не знаю хто, Нацбанк, вважає виплату за права підозрілою операцією. Начебто таким чином виводяться гроші закордон, в офшори. Відтак видавці мають проблеми з укладанням угод. Бо якщо вони купують права в солідного видавництва з солідною історією, то людям дивно буде дізнатися, що гроші їм привезуть в конверті, або, наприклад, перекажуть з якогось приватного рахунку. Бо для них це теж буде нелегальна операція, а Нацбанк не дозволяє.

А є пропозиція щодо потрібних реформ з боку видавців?

Так само як руйнувався цей ринок, так само він і буде відроджуватись. Повільно. Від чого потерпають наші видавці найбільше? Від того, що про їхні книжки ніхто не знає. Геть відсутня інформаційна підтримка. Це могла б бути функція держави. Для того, щоб, принаймні, всі школи і всі бібліотеки України були поінформовані про те, що ж видається, щоби там на місцях люди мали можливість замовити те, що їм потрібно і їм могло б бути це доставлено з якогось централізованого складу. Інша проблема – брак обігових коштів у видавництв. Якби провели таку програму, не знаю чи вона є зараз, але раніше вона була – подібну до кредитування сільського господарства. Тоді фермерські підприємства могли отримати кредити в комерційних банках, але платили знижений відсоток, а різницю компенсувала держава. От  якби була така програма для видавців, вони могли б одразу, дуже швидко наростити кількість книжок і заповнити ці ніші. Це б заповнило полиці книгарень, і вони б не банкрутували і не закривались. Це б дозволило зробити вибір. Але для цього, знову ж таки, має існувати індивідуальна і суспільна потреба в читанні.

Говорячи про книговидавничу справу згадується радянська Спілка письменників, інституція, яка могла підтримувати літераторів. В Україні ми бачимо, що про це підзабули.

Мені справді б хотілося, аби у такому прекрасному Львові, який претендує на статус міста літератури ЮНЕСКО, утворилась така собі письменницька резиденція, до якої б міська влада разом з якоюсь експертною групою, запрошувала різних письменників з різних країн, щоб вони могли собі тут пожити від місяця до півроку.
 

У Кракові є така вілла Деціуша.

От власне. Вілла Деціуша є прекрасним прикладом. Вона приймає письменників з різних країн і дає їм можливість спілкуватись разом, таким чином витворюючи ще й інші цінності. Вона проводить дуже цікаві проекти, лекції, дискусії, семінари.  Ось мрію про таке для Львова. Ідеально, аби в багатьох містах України існувало щось подібне. Це сильно допомогло в міжнародній комунікації.
 

Говорячи про цьогорічний Форум видавців, до якого лишилось менше двох тижнів. Що буде цього року?

У нас буде 1225 заходів. Я от зараз це вимовляю і собі не вірю, бо торік було 1000 і ми думали, що вже більше бути не може, але виявляється, що може. Я дуже прошу всіх, хто прийде, ну ви ж не кажіть, що краще менше, але краще, бо в тому що їх багато є свої переваги. Акції будуть дуже різні, різної якості і різної вартісності. Є для дуже великих аудиторій, а є й нішові, дуже маленькі. Мені це подобається, бо це означає, що не буде в Україні людини, яка не знайде чогось цікавого для себе на Форумі.  Просто треба прийти. Хочу сказати і про наші інновації - ми розділили тематично форум на кілька майданчиків, наприклад, якщо когось цікавить тільки історія, то є історичний майданчик. Є й окремий тематичний жіночий майданчик, про мандри, гастрономічний і освітній.  Освіту будемо обговорювати дуже серйозно за участі міністра, депутатів Верховної Ради і дуже серйозних освітян - дискусії про реформи, корупцію, ЗНО і так далі.  Ми маємо і дитинку - Дитячий Форум. Він народився цього року й буде відбуватися в тому ж місці, де і починався колись Форум. В теперішньому Національному музеї  імені Андрея Шептицького. І в рамках цієї події відбудеться аж 400 заходів.