Чому Україна не має шансу на процвітання

Процвітання — не наслідок дива, це продукт наполегливої праці щодо системного досягнення наших цілей (стратегічних, довгострокових)

Днями розмовляв з шанованою мною людиною, від якої значною мірою залежить майбутнє нашої країни. І вона сказала, що розмови про наше майбутнє, поки що йде війна і її результат невідомий — недоречні...

Приблизно такі відповіді я чув і у 2015 році після усвідомлення, що частину території окуповано та повернеться вона не скоро.

Чув подібні тези й раніше, у 2009 році, в розпал шоку від фінансової кризи, що прокотилася світом.

***

Час іде, а в нас нічого не змінюється.

Про майбутнє ми не говоримо, стратегічні цілі є абстрактними, стратегій у нації немає.

А ті, що є в державі — не є стратегіями за методологією від слова "зовсім".

Ми не вчимося на помилках, а банально побудований процес стратегування допоміг би більшості їх уникнути.

Але хто про це думає?

***

До чого призвела відсутність стратегії та стратегічного мислення у лідерів країни (мова про 32-річну історію України)?

1. Країна досі не має чітко визначених пріоритетів.

Які наші цілі?

Куди та чому ми ідемо, і з ким?

• І мова не про участь у НАТО чи ЄС.
• Мова про якість життя основних бенефіціарів країни (згідно з Конституцією) - громадян.

Ми не сформулювали досі амбітних цілей (Наприклад, протягом 10 років досягти середньої зарплати не менше, ніж у країнах Східної Європи - 1500 євро

• Мова про економічну та технологічну міць України.

З 1991 року ми системно втратили всі переваги — наукову школу, наукові розробки, авіацію, космос...

Україна сьогодні займає 57-ме місце зі 132 у Global Innovation Index, поступаючись Румунії, Словаччині, Польщі, Латвії, Литві, Чеській Республіці... 

• Мова про партнерства.

Нагадаю, партнерства будуються на взаємних інтересах, а звідки їм взятися, якщо Україна за всю свою історію не мала довгострокової стратегії та пріоритетів? Навколо чого партнеритися? Цей аспект стосується не лише економіки, але й безпеки...

2. Пам'ятайте: "Країни, які не мають стратегії розвитку, є для країн, які мають стратегію, ресурсом"?

• 1991 року частка ВВП України у світовому була 0.3%, сьогодні це 0,16%

Не заглиблюватимуся, можете переглянути звіт за 30 років незалежності України.

Ми з індустріальної країни перетворилися на сировинний додаток інших країн.

Агросектор (з низьким переробленням) займає сьогодні 60% всього експорту.

Частка несировинного експорту - нижче 30%

Відсутність стратегії призвела до того, що ми стали сировинним придатком інших країн, де з нашої сировини виготовляють готову продукцію.

Саме там залишається додана вартість, там створюють робочі місця та там сплачуються податки для наповнення бюджету цих країн.

3. Наші політики кажуть: "Нам ніколи думати стратегічно, ми вирішуємо важливі оперативні завдання".

Відсутність довгострокового стратегічного планування призводить до того, що:

• ми не розуміємо тренди й не створюємо свої;
• ми не оцінюємо адекватно ризики й не працюємо над їх зниженням (питання вторгнення в країну у 2022 році й наша готовність до цього була очевидна);
• ми не оцінюємо можливості й не реалізуємо їх (перетворення країни на сировинну "бананову республіку" яскраве тому підтвердження;
• ми не розуміємо роль і важливість інвесторів (у яких цикл інвестування від 5 років), цілимося на короткострокові проєкти й в результаті маємо вбиту інфраструктуру, відсутність стимулів для інвесторів та 200 змін до податкового законодавства лише за 10 років;
• ми наповнюємо бюджет за принципом "бізнес потрібно менше годувати та більше доїти".

Економіка не має ресурсів для розвитку, бізнеси мігрують до Європи, а ті, що залишилися, або закриваються або йдуть у тінь.

Українська економіка не є конкурентною.

4. Ми втрачаємо людей.

Коли людина не цінність, а ресурс (або голос) – люди їдуть. Молоді пари не бачачи перспектив – не хочуть заводити дітей.

У нас негативна демографія, найнижча порівняно із сусідами фертильність.

Нація вироджується.

• Міграційної політики немає
• Мотивацій повертатися тим, хто виїхав, немає (роботи немає, іпотеки для купівлі житла — немає)
• Молодим сім'ям у вихованні дітей підтримки немає (вартість виховання дитини до 18 років – не менше $100 тис. Держава дистанціювалася).

І це теж питання розмови про завтрашній день та проєктування майбутнього.

Хто працюватиме в країні через 10-15 років?

Хто буде споживачем та яким буде споживчий ринок?

Це важливі питання, відповіді на які потрібні й українцям та інвесторам.

5. Ми програємо конкуренцію за капітал.

• У 2022 році Україна опустилася на три позиції у рейтингу економічних свобод, посівши 130 місце серед 177 країн.

Перед нами є 130 країн, у яких економічні свободи вищі. Чому інвестор має йти до нас?

• 2023 року Україна потрапила до п'ятірки країн з пекельними податковими системами.
• Україна посідає 122 місце у рейтингу країн із залучення інвестицій у 2022 році.

У 2021 році ми посідали 45 місце. Що не легше.

Ми не цінуємо інвесторів. В Україні державне рейдерство замінило корпоративне.

• У країні немає захисту приватної власності. Чиновники грабують, прикриваючись законом, не несучи жодної відповідальності.
• У нас постійно змінюються правила. Тільки податкове законодавство за 10 років змінилося 200 разів.
• У нас немає презумпції невинності бізнесу.
• У нас немає стимулів для інвесторів. Ви спробуєте щось сказати про "інвестняню" чи індустріальні парки?)) Просто подивіться на наших сусідів. У Польщі 14 вільних економічних зон (без податку на прибуток), що діє податок на виведений капітал, вам компенсують до 75% капітальних інвестицій при будівництві нового заводу.

У Туреччині понад 2 десятки вільних економічних зон і ще кілька десятків індустріальних зон без податків.

• Ми програли конкуренцію, бо думаємо. тільки про сьогоднішній день.

Це дуже короткий список прикладів.

Я можу ще з десяток навести, але навіщо?

Якщо люди, від яких залежить майбутнє країни, всі 32 роки незалежності повторюють одну в ту саму мантру: "Нам ніколи думати про майбутнє, є інші пріоритети", то звідки взятися успішному майбутньому?

Я не розганяю песимізм, я сподіваюся почути від читачів, що я неправий і почувши їх аргументи, змінити свою думку...

Джерело

Про автора. Анатолій Амелін, співзасновник та директор економічних програм Ukrainian Institute for the Future

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.