Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпуси

Що таке дивізія та корпус

Дивізія – це військове тактичне з'єднання в збройних силах багатьох країн. Чисельність дивізій коливається від 6000 до 25 000 солдатів. За весь час існування дивізій (з XVIII ст.) їхня штатна структура змінювалась та трансформувалася. У Європі навіть у сусідніх країн чисельність відрізнялася. Навіть зараз дивізії союзників і сусідів Франції та Німеччини  відрізняються між собою за чисельністю (у французькій армії вони більші).

Дивізії бувають піхотні (стрілецькі, мотострілецькі), танкові, бронетанкові, артилерійські, повітрянодесантні та ін. У більшості країн дивізія складається зі штабу дивізії, 2-4 бригад, артилерійського та інженерного полків, а також підрозділу протиповітряної оборони.

Кілька дивізій об'єднувались у корпуси. До початку І світової війни армійські корпуси були в арміях майже всіх держав, складалися з 2-4 дивізій, корпусних частин і нараховували до 50 тисяч чоловік.

"Сьогодні кожен з армійських корпусів об’єднує 4-5 механізованих (штурмових, піхотних) бригад, розвідувальний полк або батальйон та інші окремі підрозділи бойового та тилового забезпечення", – пояснює портал "Мілітарний".

Іншими словами, дивізія та корпус є великими з'єднаннями військ, куди входять бійці кількох бригад. Тоді як в Україні найбільшим з'єднанням на фронті фактично є бригада.

Фото: www.facebook.com/AFUkraine

Куди поділися українські дивізії

При формуванні ЗСУ після розпалу СРСР, в Україні було 22 дивізії – 2 танкові, 13 мотострілецьких, 3 артилерійські та 4 ракетні. Їхня кількість постійно зменшувалася зі скороченням Збройних Сил. А згодом відбулося реформування.

"Головною помилкою став перехід до бригадно-корпусної структури, яка, насправді, не відповідала західним підходам. У західних арміях використовувалась змішана бригадно-дивізійна структура. Можливо, причина хибного вибору полягала в тому, як український уряд розумів шляхи зближення з НАТО. Влада гадала, що використовувати війська у майбутньому доведеться хіба що у невеликих локальних конфліктах та миротворчих місіях", – пише підполковник Роман Приходько.

Скорочення перетворили дивізії у бригади, а Сухопутні сили, вважає Приходько, переформатовували не у відповідності до реальних потреб, а під наявне озброєння.

Чи є в Україні армійські корпуси

 фото: Олександр Сирський / телеграм

Скорочення зачепили і таке з'єднання як армійський корпус. Станом на 1992 рік, у Збройних Силах України було 6 армійських корпусів. Останній з них, 8-й армійський корпус, було розформовано на початку 2015 року, залишився щоправда Корпус резерву. 

"Структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-2013 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України і армійські корпуси розформував", – так пояснював структурні зміни військовий оглядач та головний редактор Цензор.нет Юрій Бутусов.

Зараз армійські корпуси знову починають функціонувати в ЗСУ. Після повномасштабного вторгнення було утворено 9-й і 10-й корпуси, а Корпус резерву було переформатовано в 11-й армійський корпус. До складу 9-го корпусу увійшли 3-тя штурмова бригада, а також 33-тя і 47-ма механізовані. До 10-го увійшли 116-та, 117-та та 118-та механізовані бригади. Зараз формується ще один корпус, четвертий за ліком для Сухопутних військ. Існують також окремі Корпус швидкого реагування та Корпус морської піхоти.

Однак у склад корпусів входять здебільшого новостворені бригади, тоді як "старі" залишаються у попередній структурі, без дивізій і корпусів.

Як Україна воює без дивізій, корпусів та армій

Зараз у ЗСУ все побудовано на зонах відповідальності бригад, наголошує Юрій Бутусов.  

Юрій Бутусов, фото: www.facebook.com/butusov.yuriy

"Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу та техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, в залежності від напрямку та умов, загальний фронт активних дій наразі біля 800 км. Тому логічно було б очікувати, що такий великий фронт вимагає збільшення з'єднань до розміру дивізій, та створення об'єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.", – пише він.

Без дивізій, корпусів та армій в Україні для управління військами створили оперативно-тактичні управління (ОТУ), яким виділяють певні ділянки фронту (приблизно як для корпусу) і оперативно-стратегічні управління військами (ОСУВ), яким дають зону відповідальності рівня армії. Але адміністративно війська й надалі входять у структуру окремих оперативних командувань (ОК), а вже ОК тимчасово, на час бойових дій, підпорядковують сили фронтовим ОТУ та ОСУВ.

"За боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК та бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ та ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали", – пише Бутусов.

Експерт вважає, що через таку ситуацію генерали не відповідають за результат комплексно. Ця відповідальність лягає на плечі комбригів, які керують відносно невеликою кількістю військових. ОТУ – тимчасові органи управління у яких немає свого сталого комплекту військ. Тому, каже Бутусов, вони не відповідають за людей, за техніку, а лише за смугу на карті, яку їм доручили адмініструвати. 

"Їм дається якийсь комплект військ, який постійно кимось змінюється, замінюється, війська забирають, передають, пересувають. Так воювати неможливо", – наголошує військовий журналіст. 

Зараз в Україні розгорнуто не менше сотні бригад, крім того функціонують окремі підрозділи, батальйони, роти. Денис Прокопенко (Редіс), командир 12-ї бригади спеціального призначення "Азов", наголошує, що сьогодні важко знайти на фронті бригаду, яка не воює приданими підрозділами у вигляді рот та батальйонів, а свої штатні роти/батальйони натомість доводиться віддавати у підпорядкування іншим бригадам. На його думку,це призводить до низки негативних ефектів:

• суттєвого погіршення взаємодії,
• упередженого ставлення та застосування підрозділів не за призначенням,
• втрати управління,
• невиправданих втрат серед особового складу, яких можна було запобігти,
• і як наслідок невиконання поставлених бойових завдань.

Денис Прокопенко, фото: mvs.gov.ua

Використання мікроменеджменту, "ручного управління ротами та батальйонами" на 1000-кілометровому фронті Редіс називає неефективним і безглуздим.

"Одному командиру бригади на початку війни командувач ОСУВ зателефонував і сказав, що на 08:00 наступного дня його взводу такому-то вийти туди, а роті такій-то вийти туди. Командир бригади нецензурно висловився на адресу цього керівника, який абсолютно не розумів обстановку, тому що перебував за 400 км від місця подій. Командир сказав, що це моя сфера відповідальності і компетенції, а Ви не повинні влазити в мою задачу, яку я виконаю обов'язково. Я несу відповідальність за все завдання в своїй сфері відповідальності, але я сам буду командувати своїми ротами. У результаті цього командира бригади миттєво зняли з посади, тепер його нікуди не призначають. Хоча він діяв максимально професійно і просто показав некомпетентній людині, що вона не повинна заважати і влазити в ті сфери, які не входять до її відповідальності", – ілюструє ситуацію історією з життя Юрій Бутусов.

"Проблему з хаосом в управлінні треба вирішувати. Одна з можливих життєздатних форм – це укрупнення організмів. Можна це назвати корпусом, можна це назвати дивізією. Але ця проміжна ланка на постійній основі мала би з'являтися. І ми мали б прагнути того, щоб вони застосовували свій набір військ", – наголошує і голова волонтерського фонду "Повернись живим" Тарас Чмут, який також підтримує перехід системи управління від ОТУ та ОСУВ до постійних масштабних утворень.

Навіщо повертати дивізії та корпуси

Керівник одного із найбоєздатніших підрозділів Сил оборони – "Азову" – Денис Прокопенко вважає організаційну складову перевагою РФ у російсько-українській війні. Завдяки концепції формування, забезпечення, підготовки та управління підрозділами ворог готує та керує своїми силами в бою більш ефективно та впевнено, ніж наші командири, каже Редіс. До слова, Сухопутні війська Росії складаються із 14 армій та 8 армійських корпусів.

Дивізійний принцип управління допомагає росіянам адаптуватися до змін ситуації на фронті, вважає український журналіст Олександр Солонько, який воює як аеророзвідник на Донеччині.

"Чітка вертикаль, коли на кожному напрямку є відповідальне командування дивізії чи корпусу, яке напряму відповідає за результат. На противагу заплутаній системі різнорідних підрозділів і незрозумілої ситуації в кожному секторі, коли невідомо хто несе реальну відповідальність за оборону крім командирів бригад", - зазначив Солонько.

Про те, що утворивши масштабні формування на кшталт дивізій та корпусів, керівництву ЗСУ легше буде реагувати на ситуацію на фронті пише і Денис Прокопенко. Командир "Азову" радить не забувати про "основні принципи війни за безсмертним Клаузевіцем".

Довідка. Карл фон Клаузевіц – це пруський генерал, відомий завдяки незавершеній праці "Про війну", присвяченій питанням теорії війни. Розроблені ним теорії про стратегію, тактику та філософію мали великий вплив на розвиток військової думки в країнах заходу. Він, зокрема, вважав, що теорія війни не може служити конкретним керівництвом до дій для генералів, а на перше місце часто виходить логіка в кожному конкретному випадку. Клаузевіц вважав, що воєнні кампанії мало пристосовані до планування, бо непередбачувані події та чинники вже за кілька днів можуть зробити марним навіть найретельніший план. Тому воєначальник має бути здатним ухвалювати рішення в умовах обмеженого часу та браку повної і достовірної інформації.

Найголовнішим у рішенні щодо переходу до корпусів та дивізій Прокопенко вважає зменшення ручного управління на тактичному рівні.

"Це дасть змогу генералітету займатися питаннями стратегічного планування (бо це їхні обовʼязки) та більш пріоритетними задачами, такими як стратегічна оборона, до якої входить комплекс досі не розпочатих заходів", – пише командир "Азову".

Які переваги дадуть дивізії та корпуси

"Має бути єдиний зв'язок і одна відповідальність: між усіма командними ланками, від солдата на фронті до останнього генерала. Єдина система відповідальності, якої зараз нема. Оперативне командування віддає бригаду в ОТУ. ОТУ її якось застосовує, грамотно-неграмотно. Потім бригаду забирають, передають в інше ОТУ. Вона там якось застосовується тимчасово. Командувачі ОТУ постійно міняються, тому що ОТУ там ту смугу не втримало, ту зняли теж. Це абсолютно абсурдний шлях", – описує ситуацію на фронті Юрій Бутусов.

Він, як і більшість експертів чи військових, які виступають за перехід до корпусно-дивізійної організації в ЗСУ, пишуть про те, що нові, більші утворення допоможуть прийняттю військових рішень та вирішенню масштабних завдань керівниками корпусів/дивізій, які матимуть більше інформації про сили, що перебувають у їхньому підпорядкуванні, їхнє оснащення, стан і так далі. Адже склад цих корпусів/дивізій буде більш-менш сталим.

Зрештою і сама структура управління в новостворених армійських корпусах ЗСУ є чіткою. Командує корпусом генерал-майор, начальник штабу та заступник – бригадні генерали. Загалом у командуванні кожного корпусу три генерали.

"Командир дивізії/армійського корпусу, які варто створювати на фундаментах боєздатних бригад за рахунок скорочення мертвонароджених організмів, які втратили свою боєздатність так і не набувши її, зможе організовувати бойову та спеціальну підготовку в штатних підрозділах, особисто відповідати за процес та якість підготовки, тверезо оцінювати бойові спроможності та відповідно ставити задачі за призначенням кожній бригаді/полку. Крім того, можна більш впевнено, не втрачаючи ініціативи та ситуативної обізнаності, керувати штатними підрозділами на лінії бойового зіткнення, без приданих сил, маючи все своє, крім авіації", – описує переваги такого організаційного підходу Денис Прокопенко.

Він також вважає, що воюючи по-новому можна буде економити зусилля, бо стійке управління військами дасть змогу збільшувати операційні зони та смуги оборони на лінії бойового зіткнення (навіть на ділянках прориву). Не буде також потреби "затикати дірки" приданими підрозділами, що ускладнює взаємодію та майже ніколи не дає бажаного результату без фундаментального підходу.

Чи є недоліки у переході на корпуси та дивізії

Попри те, що дивізійно-корпусну структуру в ЗСУ підтримали вже дуже багато відомих людей, повної одностайності в оцінці реформи немає. Так експерт Центру оборонних стратегій полковник запасу Віктор Кевлюк вступив у публічну дискусію із Юрієм Бутусовим і наголошує, що перехід на дивізії чи корпуси не стане панацеєю у війні. Він не бачить у розформуванні корпусів під час переходу на бригадно-батальйонну основу зменшення обороноздатності України. Також Кевлюк пише, що утворення дивізій і корпусів додає проміжні ланки управління і забезпечення. Тобто загальна система стає більш громіздкою, війська втрачають мобільність.

Віктор Кевлюк, фото: facebook, CDS.UA

"ОУ (те саме, що ОТУ, – ред.), які не мають постійного складу, для проведення кожної операції отримують абсолютно унікальні операційні зони, і саме під їхні просторові показники та оперативні завдання командувачі ОУ отримують комплект військ. Цей підхід надає всім учасникам операції гнучкості й мобільності, котра недосяжна більш жорстким ієрархіям полк-дивізія-корпус-армія-фронт", – пише Кевлюк.

Крім того, він наголошує, що застосування військ на нових оперативно-стратегічних напрямках вимагає їхньої адаптації.

"Ця адаптація потребує включення до складу сталих структур оперативного та оперативно-тактичного рівня з’єднань та військових частин, які НІКОЛИ не проходили спільної командно-штабної підготовки, не мали спільних систем управління та забезпечення. Оперативні угруповання, які є тимчасовими утвореннями, від початку створеними для виконання конкретних оперативно-стратегічних та оперативних завдань, цього недоліку не мають", – стверджує Кевлюк.

Коли Україна може перейти до дивізій та корпусів

Як ми вже писали раніше, утворення армійських корпусів в Україні зараз триває. Щодо об'єднання десятків уже функціонуючих бригад у дивізії та корпуси, то прихильники реформи кажуть, що зволікати не варто. "Час грає проти нас", – пише Денис Прокопенко і наголошує, що втілення плану перемоги потрібно розпочати з проведення реальних реформ у ЗСУ.

Фото: тг-канал Сирський

Юрій Бутусов переконаний, що організаційні зміни, які піднімуть ефективність нашої армії на порядок, можна втілити в життя дуже швидко, впродовж місяця, максимум двох місяців. А аеророзвідник Солонько переконаний, що, якщо не адаптуватися та не змінюватися, відповідно до ситуації на фронті, то Росія просто знищить Україну.

Висловився про перспективу переходу ЗСУ на нову систему управління і Верховний головнокомандувач. Президент Володимир Зеленський заявив, що підтримує такий перехід, якщо це зменшить бюрократію.

"Це вирішувати військовим. Якщо корпусна система, яку вони пропонують на сьогодні, зменшить відстань між генералом та солдатом, якщо бюрократичність ця зменшиться, нехай роблять так, щоб її зменшити. Офіцер має бачити солдата. Генерал, який не був в окопі, для мене особисто не генерал", – зазначив Володимир Зеленський.

За інформацією Суспільного, концепцію реформування, за якою українська армія перейде на систему "корпус-бригада", у ЗСУ представлять до кінця листопада 2024 року.