Спікер парламенту Естонії Лаурі Хуссар: про підтримку України, колективну безпеку та чому Захід у більшості не відчуває небезпеку з боку Росії

Десять років тому, коли країни Балтії вступали до НАТО, багато хто вважав, що це залізна гарантія безпеки. Що ані Естонії, ані сусіднім країнам нічого не загрожує з боку Росії. Тепер ми бачимо, і багато хто говорить, що Балтійські країни можуть стати новими цілями Росії, якщо Україні не вдасться встояти. Чому виникли такі побоювання? Чому немає віри у 5-ту статтю НАТО?

Дуже дякую за запитання.

Мені дуже приємно бути тут, в Україні, і бачити наявний стан речей, а також ваші зусилля у боротьбі з російською агресією. 

Звичайно, колективна оборона НАТО завжди була наріжним каменем Альянсу. Цього року ми відзначаємо 75-ту річницю НАТО. НАТО було створено в 1949 році, того ж року, коли Радянський Союз провів операцію "Прибій", в результаті якої відбулась масова депортація естонців, латишів і литовців до Сибіру. Понад 20 000 корінних жителів було вивезено до Сибіру саме тоді, коли було створено НАТО. Серед них було багато жінок і дітей, і багато хто так і не повернувся на батьківщину. Таке неможливо забути.

Загроза, що йде від Росії, і те, як усе це може вплинути на інші країни, є очевидною. Тому, коли 20 років тому у нас з'явилася можливість вступити до НАТО, ми розглядали це як гарантію того, що Росія ніколи більше не зможе окупувати Естонію чи країни Балтії, ніколи більше не буде діяти так, як вона це робила в минулому. Однак ми усвідомлювали її стиль і можливості. Ми знали, що не можемо покладатися лише на наших союзників, тому постійно працювали над розбудовою власної обороноздатності. У перші роки ми досягли мети виділення 2% ВВП на оборону. Після ворожих дій Росії проти України, після агресії, яку вона розпочала в День незалежності Естонії два роки тому, 24 лютого, ми збільшили наш оборонний бюджет до 3,2% ВВП. 

Ми прагнемо зберегти або, навіть, збільшувати цей бюджет і надалі. Це демонструє наше прагнення розвивати нашу обороноздатність і тісно співпрацювати з союзниками для забезпечення безпеки Естонії.

Аналізуючи війну в Україні, важливо розуміти, що йдеться не лише про захист суверенітету України, а й про боротьбу за свободу та демократію. Після нашої зустрічі з головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком я хочу підкреслити, що Естонія солідарна з Україною. Ми глибоко зворушені і віддані підтримці вашого народу в цій боротьбі. Естонія є найбільшим прихильником України у військовій допомозі з розрахунку на душу населення. Ми вже виділили 1,4% нашого ВВП, а починаючи з цього року, ми будемо виділяти 0,25% нашого річного ВВП на військову допомогу Україні. До 2028 року загальна сума, яку ми виділимо Україні, становитиме 1,2-1,3 мільярда євро. Для такої маленької країни, як Естонія, з населенням лише 1,3 мільйона осіб, це колосальна підтримка.

Те, що Ви зараз розповідаєте, це ті настрої й те розуміння в естонському суспільстві, яке можна було помітити багато років постіль. Пам'ятаю, як я зустрічався з президентом Леннартом Мері відразу після підписання угоди про виведення російських військ з території Естонії. І Леннат тоді мені сказав, що це була головна подія його життя, навіть більша, ніж проголошення відновлення Незалежності Естонії. Але я тоді думав, що в Україні такого розуміння небезпеки не було у переважної більшості громадян. А зараз ми бачимо, що немає відчуття небезпеки у більшості людей, які живуть на Заході - у Німеччині, Франції, США. Ніхто не відчуває цієї загрози зміни світоустрою, якого добивається Путін. Як змінити це ставлення до реальності?

Я цілком з вами згоден і поділяю думки президента Леннарта Мері щодо неминучої загрози з боку Росії, доки її війська залишатимуться на території країни. Ми були свідками такої загрози в різних країнах, де залишалися російські війська, що часто призводило до конфліктів. Тому для нас було життєво важливо позбутися російських військ. Завдяки дипломатії пана Леннарта Мері ми досягли успіху в цій справі. Після того, як російські війська залишили Естонію, у нас з'явилося невелике вікно можливостей для інтеграції в Європу, як в Європейський Союз, так і в НАТО. 

Ми скористалися кожною можливістю під час цього вікна, і я вважаю, що розвиток Естонії за останні 30 років був величезним успіхом завдяки правильним рішенням, які ми прийняли.

В нинішній ситуації, коли Західний світ зазнав нападу, а Росія відкрито заявила про свою опозицію не лише Україні, але й усьому демократичному Західному світу, це слугує переконливим аргументом для будь-кого, щоб визнати реальну проблему, з якою ми стикаємося, – а саме тиранію і зло, що походить з Росії. Наше завдання – постійно пояснювати загрози, які несе Росія, артикулювати, з чим ми маємо справу, і до яких наслідків може призвести бездіяльність у підтримці України необхідною військовою допомогою.

Хоча я частково не погоджуюся з думкою про те, що деякі країни західного світу не розуміють ситуації, я вважаю, що все ж зростає розуміння нагальної необхідності допомагати Україні. Попри те, що внутрішня політика іноді може затьмарювати процес надання допомоги, воля допомагати таки присутня. Наприклад, під час мого нещодавнього візиту до Німеччини я мав розлогу дискусію з президентом німецького Бундестагу, і ми обоє погодилися з важливістю робити все можливе, щоб допомагати Україні. Ми також погодилися з необхідністю надання Україні сучасного обладнання.

Щодо поточних дискусій, то на горизонті з'явилася надія. Переговори про надання ракет "Таурус" все ще тривають, а в Конгресі США спостерігається позитивна динаміка щодо ухвалення пакету допомоги Україні. 

Для нас усіх дуже важливо визнати проблему, яку створює Росія, долучитися до діалогу та переконати один одного у важливості підтримки України. 

Нещодавно, під час зустрічі зі спікером Майком Джонсоном, ми обговорювали нагальність продовження підтримки України. У Конгресі США існує значний інтерес до прийняття рішень щодо пакету допомоги Україні, і разом зі спікером Русланом Стефанчуком ми ініціювали зусилля, щоб надіслати спільного листа від європейських спікерів Майку Джонсону із закликом до дій. Згідно з останніми сигналами, є оптимізм, що голосування може відбутися уже найближчими тижнями.

Чи відчуває себе зараз Естонія в більшій безпеці після того, як до НАТО приєдналися ваші сусіди Фінляндія й Швеція. І чи не відчули Ви загрози в тому, наскільки це був складний і довгий процес їхнього приєднання?

Минулого тижня я надіслав листа одному з моїх шведських колег, в якому висловив привітання зі вступом Швеції до НАТО в якості 32-го члена. Я виразив свою щиру радість з приводу цієї події, оскільки з приєднанням Фінляндії та Швеції до НАТО Балтійське море практично стало внутрішнім морем НАТО. Це означає поглиблення оборонної співпраці в рамках Альянсу, що звільняє нас від вразливості через Сувалкський коридор, який розташований між Калінінградом і Росією. Тепер у нашому розпорядженні значно більше стратегічних можливостей, що посилює нашу обороноздатність.

Фінляндія, історично нейтральна країна, завжди підтримувала високу обороноздатність, роблячи значний внесок у колективну безпеку. 

Вступ Швеції додає нових можливостей до систем колективної оборони, ще більше зміцнюючи Альянс. Це розширення забезпечує додатковий рівень безпеки і гарантій для усіх країн-членів. Отже, я вважаю, що ця співпраця вивела нас на новий покращений рівень співробітництва в рамках НАТО.

Ми дуже сподіваємось, що розширення НАТО на цьому не закінчиться. І тут питання, чого нам слід очікувати від саміту НАТО у Вашингтоні, і чого варто прагнути? Чого ми можемо ще добитися?

Перш за все, хочу згадати попередній саміт у Вільнюсі. Я пишаюся тим, що під час цієї події ми доклали значних зусиль для досягнення можливої угоди щодо членства України в НАТО. Хоча резолюція Вільнюського саміту сформулювала це по-іншому, згадуючи саме шлях до НАТО, робота в напрямку членства України в Альянсі триває. Наша кінцева мета – щоб Україна стала повноправним членом НАТО, а також Європейського Союзу. Ми старанно працюємо в обох напрямках, оскільки бачимо Україну невід'ємною частиною євроатлантичної спільноти та клубу демократичних націй, представлених ЄС та НАТО.

Мене неодноразово запитували про потенційні результати Вашингтонського саміту НАТО, і я завжди відповідаю, що мрію про те, щоб Україна отримала запрошення до НАТО. Наша тісна співпраця та спільні цілі підкреслюють нашу близькість. Нас не розділяє агресор, навпаки, ми єдині в підтримці України в її боротьбі проти російської агресії. Справедливо було сказано, що Україна закрила нас собою, як щитом, і що ми зараз перебуваємо за її спиною. Ось чому ми висловлюємо їй свою непохитну підтримку і солідарність. 

Я глибоко вдячний українському народу за його жертву, і ми прагнемо вивчити всі можливості для підтримки України в її мужній боротьбі проти російської навали, а також сприяти її розвитку і безпеці в майбутньому.

Інтеграція до НАТО, особливо до ЄС, не віддільна від реформ, про які ми багато говоримо. Свого часу багато хто з естонських політиків і активістів намагався допомогти у реформуванні Грузії. І можу сказати, що багато хто залишився потім розчарованим. Що нам потрібно зробити, щоб такого розчарування не виникло потім з українськими реформами?

Я вважаю, що найважливішим аспектом вступу до євроатлантичної сім'ї та НАТО є відстоювання демократичних цінностей. Це має першорядне значення. Саме тому Молдова і Україна вважаються країнами-кандидатами на вступ до Європейського Союзу. 

Що стосується Грузії, то, хоча вона також є країною-кандидатом, існує певна дев'ятиступенева драбина, якою вона повинна піднятися, аби продемонструвати свою прихильність до членства в ЄС, що вимагає значних реформ. Реформи та воля до змін визначально важливі. Там, де є справжнє прагнення до реформ, можливо все. І сьогодні я є свідком такої заповзятості в Молдові, в Україні, а також у Грузії.

Протягом тривалого часу Грузія була однією з наших основних країн-партнерів в інтеграції в демократичний світ. Ми підтримували її за допомогою різних програм, таких як Програма Допомоги та Розвитку. Наразі Україна також є однією з наших пріоритетних країн. Ми також розглядаємо і Молдову.

Залучення цих країн до євроатлантичного альянсу не лише посилить безпеку, але й забезпечить процвітання в майбутньому. 

Ми старанно працюємо над досягненням цієї мети, усвідомлюючи переваги для усіх залучених сторін.

Хочу поговорити про ситуацію в суспільстві, зокрема в естонському суспільстві. Як запобігти дестабілізації ситуації, якою буде опікуватися Росія? До речі, ми з вами розмовляємо в історичні дні, коли Партія центру позбулася влади у Таллінні, і де вона вважалася голосом у тому числі російськомовного населення багато років. Як будуть складатися стосунки між естонськими громадами в Естонії й російськомовними громадами? Чи не покоять Вас ті результати, які проросійські політики показали на останніх виборах у Нарві? Як Естонія впорається з цими викликами?

Перш за все, хочу підкреслити позитивні результати останнього моніторингу інтеграції, які вказують на те, що російська меншина набагато краще інтегрувалася в естонське суспільство. Ці дані досить обнадійливі.

Одним із важливих факторів, що сприяв такому покращенню, я вважаю саме вплив війни в Україні. Понад два роки тому, після початку повномасштабної війни в лютому, ми вжили заходів для закриття російських пропагандистських каналів в Естонії. Тобто в естонських кабельних мережах більше немає можливості дивитися програми, які ведуть Соловйов або Скабєєва. Гадаю, саме це рішення зіграло свою роль у позитивних показниках, які ми спостерігаємо сьогодні. Крім того, молоде покоління все більше дивиться в бік Європи, дистанціюючись від Росії.

Додам, що цього року, ми ініціювали найбільшу шкільну реформу в Естонії з 1991 року. Протягом наступних шести років ми перейдемо на єдину естонську шкільну систему, що передбачає повне закриття російськомовних шкіл. Натомість буде одна уніфікована естонська школа для всіх естонських дітей. Ця реформа пропонує численні переваги, зокрема, забезпечує кожному учневі рівні освітні можливості, тим самим усуваючи бар'єри на шляху до їхнього успіху в суспільстві. Тому я вважаю цю зміну в шкільній системі особливо важливою не лише для російськомовної меншини, але й для всього суспільства.

Щодо останніх подій у талліннській політиці, то вони є результатом тривалого процесу, під час якого Центристська партія переживала внутрішні виклики і намагалася віднайти свій шлях. Неабияку роль у цьому відіграла війна та російська агресія проти України, через яку багато членів партії відчули дискомфорт та були вимушені вийти з партії. Як наслідок, позиції партії значно послабилися, що призвело до нещодавніх змін у муніципальній політиці, включно з сьогоднішніми подіями в столиці нашої країни. І хоча це регіональна проблема, вона відображає ширші наслідки, що відбуваються через зміни в менталітеті, особливо серед молодої російськомовної меншини.

Я хочу висловити вашим глядачам нашу глибоку солідарність з українським народом і нашу непохитну підтримку вашої мужньої боротьби проти російської агресії. Ми уважно стежимо за подіями в Україні і зобов'язуємося допомагати вам усіма можливими способами до переможного завершення цієї війни. Я впевнений у вашій перемозі, тому що ви сповідуєте сильні цінності, непохитні принципи, і ваше серце знаходяться у правильному місці.