Король Іспанії Хуан Карлос: Акушер демократії з династії Бурбонів

Здавалось би, давно пішли з життя практично всі люди, котрі облаштовували життя Європи і світу після другої світової війни. Давно в могилі не тільки Сталін з Черчілем, але й донька-довгожителька останнього померла вчора у віці 92 років. Але тільки сьогодні пішов – на щастя, з престолу, а не з життя, один із таких архітекторів – 76-річний король Іспанії.

Звісно, „післявоєнна перебудова” в Іспанії дуже-дуже затягнулась, аж до 1975 року, коли помер Франциско Франко, але перед королем, що отримав країну після нього, стояли проблеми, дуже схожі на повоєнні європейські негаразди. Країна складалась з фашистів – і їхніх жертв, фалангістів і комуністів, тоталітарної системи влади – і людей, які втомились від неї або її ненавиділи.

В 1969 році він став спадкоємцем іспанського престолу, проти волі батька і з подачі Франко, але отримав престол лише в 1975 році, коли помер каудільо. Хуан Карлос миттєво почав демократичні реформи, легалізувавши політичні партії і розпустивши франкістську «фалангу». Вже через три роки, в 1978, в Іспанії всенародним референдумом ратифіковано цілком демократичну конституцію, котра дала іспанським провінціям чималу автономію, і хоч не погасила всіх протиріч, але допомагає втримати країну вкупі уже багато десятків років потому.

На основі Конституції Іспанії, ратифікованої народним референдумом 6 грудня 1981 року, коли група ностальгійно настроєних офіцерів-франкістів вчинила близьку до успіху спробу державного перевороту, саме король зумів переламати ситуацію в протилежний бік. Це тоді лідер іспанських комуністів Сантьяго Каррільо голосно скандував перед телекамерами: „Боже, храни короля!”. Не часто втручаючись у реальну політику, не заморочуючись переділом посад і поділом бюджету, іспанський король, попри те, був специфічним авторитетом, який міг голосно й відверто сказати те, що думав – і вже в такий спосіб вплинути на ситуацію.

Коли євробюрократи намагались заборонити кориду в Іспанії, король заявив, що в такому разі його країна вийде з Євросоюзу – і йому повірили, залишивши биків і тореро у спокої.

Коли на чергових дипломатичних посиденьках під час промови прем'єр-міністра Іспанії Хосе Луїса Сапатеро злоязикий Уго Чавес вкотре намагався його перебити, Хуан Карлос просто поцікавився: „А чому б тобі не стулити писка?” – і „великий друг Росії” дослухався до поради, а фраза стала мемом – за наступні три місяці її в якості ринг-тону тільки в Іспанії завантажило більше півмільйона користувачів.

Позбавлений необхідності боротись за рейтинг і симпатії, Хуан Карлос міг дозволити собі дотримуватись не правил для збереження політичної популярності, а тривіального здорового глузду. Чи успадкував цю його спокійну рівновагу його син, вже немолодий принц Астурійський – питання, відповідь на яке іспанці отримають вже в найближчі місяці.