Що треба знати про нову партію Льовочкіна

Еспресо.TV вирішило нагадати минуле, як самого Льовочкіна, так і його команди, щоб краще розуміти, чого можна чекати від них у майбутньому.

Про мишачу метушню колишніх регіоналів навколо південно-східного електорату ми уже писали. Отже тепер можна зосередитися безпосередньо на проекті Льовочкіна. Як відомо, обличчями нової партії - Прогресивної чи Прогресивно-демократичної - будуть старі перевірені кадри, що працюють із Льовочкіним уже багато років. Насамперед, це колишній представник президента у Верховній Раді, юрист та бізнесмен Юрій Мірошниченко.

Уродженець Ленінградської області Мірошниченко за першими двома вищими освітами філолог, що аж ніяк не заважало йому в роки студентства, що прийшлися на «лихі 90-ті», активно займатися рукопашним боєм та, як пише його офіційна біографія, «очолювати команду однодумців та створити фірми з надання консультаційних та юридичних послуг суб’єктам підприємницької діяльності». Почавши трудовий шлях охоронцем в приватній фірмі, Мірошниченко майже одразу перекваліфікувався в директори приватних фірм.

В 1995-1996 роках Мірошниченко навіть очолював приватну детективну агенцію, але слава Шерлока Холмса не дуже приваблювала молодого бізнесмена і уже 1998 року він розпочав політичну кар’єру, взявши участь у парламентських виборах та виборах столичного мера. Тоді ж Мірошниченко, вже будучи лідером власної партії «Нова генерація України», вирішив доповнити колекцію філологічних дипломів професією юриста та вступив на юридичний факультет маловідомої київської Академії праці та соціальних відносин. Під брендом «нової генерації» Мірошниченко спробував прорватися в парламент 2002 року, але  партія набрала 0,77% голосів. 

Після цієї невдачі Мірошниченко пішов під крило більш досвідченого товариша Сергія Тігіпка, і став заступником голови його партії «Трудова Україна». В команді кандидата в президенти Віктора Януковича він і зустрів 2004 революційний рік, а вже після поразки останнього вступив до лав Партії регіонів, де, завдяки не надто притаманному регіоналам вмінню вести дискусію (дві філологічні освіти нарешті знадобилися) швидко став одним з головних спікерів партії і її облич в медіапросторі. Все це гарантувало Мірошниченку місце в прохідних частинах списків на всіх наступних виборах, а після реваншу Януковича в 2010 році Мірошниченко став його представником у парламенті.

При цьому Мірошниченко не належав до «регіональних яструбів», висловлювався завжди обережно, тому якоїсь особистої ненависті народу до себе не заробив. Проколовся лише на одному - став автором законопроекту про амністію для Майдану, який викликав гостру суперечку і ухвалення якого призвело до нового витку насильства.

Після перемоги Майдану Мірошниченко навіть публічно покаявся, визнавши «персональну провину перед Україною» і показово просльозився, не забувши при цьому наголосити, що його персональна провина не така вже й вагома, бо він, коли був представником президента, спілкувався з ним лише раз – при прийомі на роботу, а тому взагалі «нє прі дєлах».

ЦИТАТИ

Про відповідальність за злочини режиму Януковича: «Я відчуваю персональну відповідальність, а, можливо, і провину перед Україною за те, що відбувалося і сталося в країні в результаті діяльності нашої партії, зокрема і моєї»

Про те, що не мав доступу до тіла президента: «Я общался с Януковичем только один раз, когда проходил собеседование. Я работал в команде».

Про кримінальне минуле свого шефа: «Я считаю, что человек, который был осужден, конечно, имеет право баллотироваться... Если совершено или правонарушение, или преступление, это не клеймо на всю жизнь. Если человек исправился и он понес соответствующее наказание, не должно его сопровождать всю жизнь это клеймо...»

Про «просунутість» Януковича: «Президент пользуется компьютером, у него есть ноутбук. Он новости черпает не из тех распечаток, которые раньше приносили руководителю, нет, это уже далеко не так. Он смотрит ток-шоу. Делает иногда и мне замечания или дает советы, когда я делаю публичные комментарии».

Про проукраїнськість Партії регіонів: «Именно проукраинская позиция Партии регионов является гарантией того, что Украина не будет разделена»

Про Януковича як «ефективного менеджера»: «Когда в 2003 году на политической арене появился Виктор Янукович, мы увидели, что рост экономики достиг 13% в год (один из наивысших показателей в мире). В следующем году я решил поддержать Виктора Федоровича как эффективного менеджера».

Філософське переосмислення Євтушенка: «Политик в Украине – это человек, который должен быть больше, чем политик».

Ще одне нове обличчя партії Льовочкіна - його колишній заступник в АП та губернатор Кіровоградщини Сергій Ларін. Як і більшість регіоналів, Ларін народився на Донеччині, а в політику прийшов з Харцизського трубного заводу. В Харцизську Ларін працював в органах місцевого самоврядування, та був членом партії влади часів Кучми - НДП. До Києва він перебрався з подачі земляка Анатолія Толстоухова - екс-міністра Кабміну Януковича.

З 1998 року Ларін постійно обирався до Верховної Ради, спочатку за списками НДП, потім від блоку «За єдину Україну», а після 2004 року від Партії регіонів. Після перемоги на президентських виборах Янукович відрядив Ларіна губернатором на «помаранчеву» Кіровоградщину, де той очолював виборчий штаб майбутнього президента.

Власне, Ларін був «смотрящім» за Кіровоградщиною з виборів 2007 року, а на парламентських виборах 2012-го, коли в руках губернатора опинився увесь адмінресурс, Ларін зумів нарешті виграти вибори з результатом майже 27% і провести в Раду чотирьох мажоритарників з п’яти. При цьому єдиним мажоритарником від опозиції виявився «тушка» Табалов-молодший, який, за даними ЗМІ, попри конкуренцію на окрузі з найближчим посіпакою Ларіна Олександром Шаталовим (він теж стане обличчям нової партії Льовочкіна), отримав гарантії проходження в парламент за умови виходу з опозиції разом з батьком від самого Андрія Клюєва.

За виборчі успіхи на Кіровоградщині Ларін і був підвищений до заступника глави Адміністрації президента із завданням забезпечити перемогу Януковича на виборах 2015 року в центральних областях. Але новому адмінресурсному виборчому тріумфу Ларіна завадив Майдан.

На посаді губернатора Ларін відзначився побудовою жорсткої вертикалі з власних людей, скандалом навколо недобудованого пам’ятника жертвам Голодомору, на який губернатор вирішив не витрачати зайві кошти, та сльозами вдячності підлабузникам, які ну дуже розхвалювали свого шефа перед відправкою на підвищення до Києва.

Ще один скандал вибухнув навколо Ларіна уже після втечі Януковича. ЗМІ розповсюдили коментар чиновника на одному з кіровоградських сайтів. Ларін начебто написав, що Янукович був відсторонений від влади незаконно і залишається легітимним президентом. В ЗМІ покотилася хвиля обурення, Ларіна звинуватили у виправдання масових вбивств на Майдані, а в Кіровограді з’явилися сіті-лайти з цією цитатою екс-губернатора. Проте коментар з сайту зник і про скандал підзабули.

ЦИТАТИ

Про кадрові чистки на Кіровоградщині: «Переможці оточують себе переможцями»

Про те, яким боком варто стояти до виборців: «Наші виборці всі відчувають, і те, що ми стоїмо до них анфас, - оцінили. А хто стояв в профіль, той зараз пакує речі...»

Про себе коханого: «Багато хто мене недооцінював. Напевно, просто не читали мою біографію. Я в політиці вже 20 років, можу скромно назвати себе одним з найкращих політтехнологів в Україні»

Про польоти і приземлення підлеглих: «Я особисто стежитиму, щоб високо не злітали, щоб ноги ходили по землі. А хто буде відриватися, ми будемо приземляти всім відомими методами...»

Разом за Ларіним до нової партії Льовочкіна потрапив і згадуваний вище його найближчий соратник Олександр Шаталов. Цей політик народився в Донецьку 1983 року, де закінчив факультет філософії та релігієзнавства навчального закладу з дивною назвою Донецький державний інститут штучного інтелекту. Саме в студентські роки 19-річний філософ-релігієзнавець Шаталов почав співпрацювати з нардепом Ларіним, отримавши посаду його помічника-консультанта.

В Донецьку 23-річний Шаталов запам’ятався як технічний директор проекту «Українського СМС-референдуму за російську мову», що фінансувався регіоналами. Окрім іншого в рамках проекту Шаталова розповсюджував анімаційні заставки для соцмереж «Я за русский!», «Я не был на Майдане», тощо.

Разом за Ларіним 2007 року Шаталов опинився на Кіровоградщині, де був заступником керівника виборчого штабу Партії регіонів (звісно, керівником штабу був Ларін). Так само був заступником керівника штабу регіоналів і на виборах 2010 року. А от на місцевих виборах Шаталову уже довірили керувати штабом ПР на Кіровоградщині самостійно. Згодом Ларін провів Шаталова в Кіровоградську облраду та «призначив» першим заступником голови місцевого парламенту.

Ларіна і Шаталова поєднує не лише спільна політична робота. В свій час Шаталов керував на Закарпатті ООО «Готис», серед засновників якого була Наталія Олександрівна Ларіна (саме так звати дружину Ларіна). Після того, як підприємство стало власником санаторію «Горная Тиса», до Шаталова приклеїлося прізвисько «директор санаторію».

ЦИТАТИ

Про регіональний патріотизм: «Да, я горжусь тем, что я из Донецка, – у нас очень высокая степень регионального патриотизма»

Про повернення Кіровограду назви Єлисаветград: «Ми навмисне назвали місто Єлисаветград. Адже це важливий крок і він має відбутися. Питання тільки в тому, коли це відбудеться і для чого це треба робити»

Про те, як почав і припинив читати: «В дитинстві батько мене привчив до читання, я активно читав художню літературу, припинив років з 20 - так вийшло, але хотів би»

Головним ідеологом нової партії Льововочкіна стане добре відомий український політолог Андрій Єрмолаєв, що також є вихідцем з Донеччини, і запам’ятався як придворний політолог Леоніда Кучми та Віктора Януковича. Свій шлях у великій політиці випускник філософського факультету КНУ розпочав 1994 року з посади головного консультанта інформаційно-аналітичної служби при президенті Кучмі. Згодом працював експертом в службі прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка і навіть був заступником Пустовойтенка на посту голови НДП з ідеологічної роботи.

2000 року Єрмолаєв очолив центр соціологічних досліджень «Софія», що тісно співпрацював з групою «газовиків» в Партії регіонів, одним з лідерів якої був і Льовочкін. Після перемоги Януковича на президентських виборах, Єрмолаєв був призначений директором Національного інституту стратегічних досліджень, де, окрім іншого, займався розробкою відверто популістичної виборчої програми Януковича на 2015 рік, якій так і не судилося побачити світ.

Після відставки Льовочкіна з посади глави президентської адміністрації в січні цього року Єрмолаєв та тодішній прес-секретар Януковича Дарка Чепак також написали заяви про звільнення. Зовсім скоро Льовочкін створив для своїх протеже нове робоче місце – неурядовий аналітичний центр «Інститут «Нова Україна».

ЦИТАТИ

Про мовне питання: «В детстве легко владел тремя языками: русским, украинским и суржиком. О том, что два языка – это проблема, я узнал только в Киеве, поступив в университет».

Про жителів Донбасу: «Там люди живуть в іншому соціальному середовищі... Для них соціальні гарантії важливіші за громадянські права, свободи, боротьбу з корупцією, справедливість… Вони по-іншому живуть. Цінують більше порядок і стабільність».

Думка про Партію регіонів і Януковича у Єрмолаєва певно залежала від місця отримання зарплати:

«В Україні після п'яти років політичної лихоманки є запит на демократичний лад, який уособлює Партія регіонів»
листопад 2010 року

«Їй (Партії регіонів) зараз просто немає рівних в українському політичному просторі»
листопад 2010 року

«По-перше, Партія регіонів, як була, так і лишилася не дуже далекоглядною. По-друге, це не партія, тому там не працюють механізми раціонального вибору. Частина впливових людей не хочуть, щоб там відбулися внутрішні процеси модернізації. Цей вибір означає, що регіонали не збираються бути загальнонаціональною силою. Їм подобається Схід. Вони там локалізуються».
березень 2014 року

«Янукович розчарував навіть своїх найбільших прихильників. Став уособленням жорстокості. На Сході його вже не чекають. За великим рахунком, він і Кремлю не потрібен»
березень 2014 року

Також Єрмолаєв є автором дуже «влучних» політичних прогнозів:

«Немає ніяких передумов для нових революційних і політичних потрясінь».
2010 рік

«Команда Януковича має намір зняти конфліктний фон відносин з партнерами по СНД, але не змінить євроінтеграційну лінію зовнішньої політики»
серпень 2013 року

«Я на сьогодні не бачу серйозних загроз з будь-якої сторони щодо нашого переговорного процесу з Євросоюзом»
серпень 2013 року

Ну і врешті, не можна оминути увагою і самого Сергія Льовочкіна. Киянин та бухгалтер за освітою він прийшов у велику політику «мажорною стежкою». Нині покійний батько Льовочкіна – генерал МВС, що очолював в свій час Департамент з виконання покарань. 1999-му молодого Льовочкіна тодішній глава Адміністрації президента Володимир Литвин призначив науковим консультантом президента Кучми. Слівце за Льовочкіна замовив тодішній губернатор Донеччини Віктор Янукович, у якого Льовочкін був радником. Після цього кар’єра Льовочкіна швидко пішла в гору – він дослужився до першого помічника Кучми.

Під час Майдану 2004 року саме Льовочкіна звинувачували в організації сумнозвісного «транзитного сервера» ЦВК і навіть наводилися аудіозаписи, які буцімто це підтверджують. Але довести провину політика так і не змогли.

Після перемоги Помаранчевої революції Льовочкін став радником голови парламенту Литвина і навіть балотувався до Ради за списками спікерського блоку, але тоді Литвин виявився Україні не потрібен, а разом з ним і Льовочкін. Але Янукович, що знову став прем’єром, не забув свого радника і призначив його на посаді керівника Апарату прем’єр-міністра.

В ті роки Льовочкіна називали одним з тих, хто завжди мав доступ до тіла «лідера» і неабиякий вплив на Януковича. На дострокових виборах 2007 року Льовочкін пройшов у парламент уже за списками Партії регіонів, а після перемоги шефа на президентських виборах, очолив його адміністрацію. Одразу ж після кривавого розгону Євромайдану 30 листопада Льовочкін начебто спробував подати у відставку, але Янукович відпустив його не відразу, протримавши на посаді ще півтора місяці.

В Партії регіонів Льовочкін був одним з лідерів так званої групи «газовиків», яку ще називали групою «Льовочкіна, Бойка та Фірташа» чи групою «РосУкрЕнерго». Саме у зв’язку з діяльністю «РосУкрЕнерго», з якою вела непримиренну боротьбу Юлія Тимошенко в часи свого прем’єрства, Льовочкіна звинувачували у мільярдних газових оборудках.

Також Льовочкін заробив собі славу головного інтригана "регіональної" тусовки за що, навіть одного разу отримав по обличчю від нестриманого Нестора Шуфрича. Сам Льовочкін відреагував на бійку спокійно, але Шуфрич після цієї витівки відійшов у тінь і в уряді Азарова дуже недовго пробув главою МНС.

Крім того, Льовочкін і досі володіє надважливим в політичному житті активом – телеканалом «Інтер». Канал Фірташ і Льовочкін викупили у Валерія Хорошковського на початку 2013-го, але після розгону Майдану люди пов’язані з главою АП пішли з каналу, збираючись створити новий проект. Після ж втечі Януковича медійники Льовочкіна знову повернулися на «Інтер».

На дострокових виборах 2014 року Льовочкін зробив декілька заяв щодо підтримки Петра Порошенка, такою ж заявою відзначився і партнер Льовочкіна Фірташ. Також під час виборчої кампанії в ЗМІ набула розголосу інформація про зустріч Кличка, Порошенка та Фірташа у Відні, але Порошенко поквапився заявити, що нічого Фірташу не винен, а зустріч – це просто зустріч на дні народження Кличка, і ні про які переговори не йдеться.

ЦИТАТИ

Про скандальні Харківські угоди Януковича і Путіна: «Я убежден, что соглашение будет ратифицировано парламентом, поскольку там есть необходимое количество голосов, которые поддерживают именно такое развитие событий, то есть пролонгацию пребывания Черноморского флота на территории Украины. Это экономически выгодно Украине.. .Это разумно со всех точек зрения».

Про «РосУкрЕнерго»: «Я не считаю, что «РосУкрЭнерго» – это плохо».

Про Помаранчеву революцію: «Я не считаю, что революция – это плохо. Благодаря событиям 2004-2005 годов мы имеем во многом другие принципы. Из прошедших событий все извлекли хороший урок, никто уже не вернется к старым принципам управления»

Про Юлію Тимошенко: «Я не считаю Тимошенко опасностью вообще»

Про ув’язнення Тимошенко: «Все, что происходит, вызывает печаль у каждого человека, но есть необратимость наказания, и это записано во всех соответствующих законах Украины»

Про Віктора Януковича: «Очень сильный человек, привыкший быть лидером»

Про бійку з Нестором Шуфричем в 2009 році: «Шуфрич напал подло и неожиданно… Я ему не ответил ударом на удар, поскольку я давно считаю его человеком не совсем адекватным. Пусть все останется между нами»

Про те, що з Фірташем у Льовочкіна просто дружба і ніякого бізнесу: «У нас с Дмитрием Фирташем отношения дружеские, это правда. Темы развития его бизнеса я никогда с ним не обсуждал и не буду этого делать».

Про сімбіоз Порошенка і Кличка на виборах 2014 року: «Самое важное событие – объединение двух самых рейтинговых кандидатов – Порошенко и Кличко. Только сильные люди могут отбросить амбиции ради объединения демократических сил и объединения государства».