Каспаров: Путін помре у Кремлі

Російський політик, чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров у рамках програми на Еспресо.TV "Вечір із Миколою Княжицьким" розповів, читаючи лекцію у КНУ ім. Тараса Шевченка, про роль міфів у російській агресії в контексті світової політики, особливість українського суспільства протистояти будь-яким спробам узурпації влади та про гру світових держав у покер.

Про міфи, які породжують кров

Я б почав цю розмову з того, що найнебезпечніший історичний продукт - це міфологія, бо якщо ми візьмемо останні, скажімо 100 років, то завжди міфи, які складаються в суспільній свідомості, закінчуються дуже погано. Тому що міф явно суперечить тій реальності, яка нас оточує, а коли люди захоплюються міфами, коли починають вірити в них, вони намагаються реальність пристосувати до міфу. Зіткнення міфу з реальністю зазвичай закінчується кров'ю, катастрофою, війною.

Про Путіна-спадкоємця Орди та Візантії

Якщо поринути в сиву давнину, я повністю підтримую теорію, що сьогоднішня війна - це заключний етап протистояння Орди, Візантії і Київської Русі. Дві традиції, в глобальному історичному плані, цього "руского міра": традиція азіатська, візантійська проти традиції європейської (київської, новгородської, псковської).

Зараз, можна сказати, що це остання відчайдушна спроба Путіна, якого можна розглядати як спадкоємця ось цієї традиції тисячолітньої, спроба зберегти контроль за простором, який Орда і Візантія вважали своїм.

Про міф неможливості великих воєн

Першим міфом, за яке людство платило дуже довго, є міф, що великі війни неможливі. Цей міф повністю паралізував європейську громадську свідомість в кінці ХІХ, початку ХХ століття. Європа занурилася в таку гармонію: після франко-пруської війни більш-менш все заспокоїлося, а технічний прогрес був неймовірний. Це зараз нам здається, що прогрес неймовірний - кожні півроку новий айфон, новий айпад, новий гаджет. Насправді, якщо подивитися на шлях, який пройшло людство в останній чверті ХІХ століття, то ми зрозуміємо, що сьогоднішні темпи розвитку просто смішні, тому що є принципова різниця між тим, коли з'являються телефони, електрика, літаки, кіно, радіо, - як змінюється людське життя.

Ось на тлі цього колосального прогресу у людей застоялося розуміння того, що ну хто ж буде воювати. Серйозні книги були написані, що війни неможливі, перелічувалося, чому неможливі. При тому, що на тлі цього поширеного міфу йшла інтенсивна підготовка до війни скрізь. Тобто Німеччина готувалася до війни, Англія готувалася до війни, Франція готувалася до війни, Росія теж, в принципі, готувалася до війни. За великим рахунком: в Генштабі складалися плани, готувалася нова зброя, а світ живе в цій ілюзії. Війна - це парад був великий. У серпні 1914 року всі дружно говорять, ну, трошки повоюємо... Ось це "трошки" триває вже 100 років.

Те, що ми бачимо сьогодні, повернемося в Другу світову війну - це в якійсь мірі продовження Першої світової війни. Насіння до Другої світової війни були закладені під час Першої. Тому що результатом Першої світової війни став розпад чотирьох імперій, ну, Російська більш-менш відновилася, але Німецька, Австро-Угорська, турецька, втім, і Російська, яка звузилася в розмірах... Але головне, що були закладені основи нових конфліктів. Версальський мир, який повинен був всю Європу втихомирити, створив нові держави на уламках цих імперій і багато в чому по лінії цього протистояння і почнеться новий конфлікт.

Про путінський режим як відображення процесів у веймарській Німеччині

Зараз, коли ми аналізуємо нинішню ситуацію, шукаємо історичні паралелі. Путінський режим багато в чому є відображенням тих процесів, які відбувалися в веймарській Німеччині, коли формувався фашистський режим, і в підсумку ми знаємо, у що це вилилося. Навіть півтора роки тому, коли я почав говорити, що у берлінської Олімпіади 1936 року і сочинської 2014-го є багато спільного, то люди підстрибували, говорили, як я смію порівнювати Путіна і Гітлера. Припускається помилка, тому що Гітлер сприймається як абсолютний лиходій з підручника історії, фюрер з 1933 по 1945 роки. Але потрібно розуміти, що це 12 років. Були 1934, 35, 36 роки. Я говорив західним журналістам, щоб почитали свої газети за 1936 рік, те, що вони писали про фюрера німецької нації. Почитавши, можна дійти думки, що ми присутні за досить схожих подій. Слова, епітети, які використовувалися, в чомусь підходили під опис Путіна двохрічної давнини. Ті ж слова, що "країна повинна встати з колін", "потрібно піднімати престиж нації".

Про непереборне бажання демократій купити мир

Маловідомий факт: у травні 1939 року на вимогу Рейху англійський Центробанк повернув до Німеччини 23 тонни чеського золота. Тому що чехи вивезли частину золота, коли Гітлер остаточно "зжер" Чехословаччину в березні 1939 року. І ось англійський парламент голосує, щоб віддати це золото. Через три місяці це золото перетворюється на бомби, які падають на англійські міста. Ось це бажання купити мир в демократіях непереборне. 

Про покерські викрутаси Путіна

Що ще цікаво: в політиці світового рівня багато речей є більше психологічними, ніж фактологічними. Мене іноді просять проаналізувати нинішні події з точки зору шахів. Але в шахах все видно: є позиція і вся інформація на дошці, просто по-різному її аналізують противники і граємо за одними і тими ж правилами. Зрозуміло, що Росія не грає за правилами, єдине правило, якого вона дотримуватиметься, - це змінювати правила, коли захоче.

Коли ми виходимо на міжнародний рівень, то тут доречніше провести аналогію з покером. У покері можна виграти, якщо ви блефуєте зі слабкими картами. Тут елемент психології є домінуючим. Треба сказати, що Путін, як і Гітлер, прекрасно блефує. Маючи з іншого боку тих, які, не дивлячись навіть на сильні карти на руках, не готові підвищувати ставку. Противник думає, якщо підвищити ставку, це може привезти до глобального конфлікту. Тобто загроза, яка ховається в підвищенні ставки, змушує противників просто скинути карти, незалежно від того, які карти на руках. Ясно, що на руках у Путіна слабкі карти.

Про політичну волю як чинник протистояння агресору

Скажімо, в 1948 році, коли Сталін вирішив "проковтнути" західний Берлін і оголосив його блокаду, Берлін був розділений союзниками і західний Берлін, який контролювали англійці й американці, перебував у зоні східної Німеччини. І Сталін вирішив, що це непорозуміння потрібно закінчити. Воювати ніхто не хотів, просто оголосили блокаду. Протягом 11 місяців англійські та американські літаки доставляли в західний Берлін все необхідне для життя. Гаррі Труман, президент США, зробив це не дивлячись на наполегливу рекомендацію Пентагона не робити цього, але це рішення політичне. За 11 місяців СРСР не зробив нічого, щоб це зупинити. Не було жодної провокації. Чому? Тому що Сталін, як будь-який диктатор успішний, володіє цим тваринним інстинктом виживання. Абсолютно ясно: коли вдарити, а коли можна блефувати. З Труманом блефувати було не можна: він уже дві атомні бомби кинув і Сталін чудово розумів, що ця людина, яка, може, виглядає не так переконливо, як його попередник Рузвельт, але рішучості йому не позичати. План Маршалла був підписаний, до Європи пішли американські гроші, були блоковані компартії у Франції та в Італії. Буде врятований Тайвань, через якийсь час американські війська врятують Південну Корею. Тобто Труман був готовий захищати вільний світ від комуністичної агресії, Сталін це відчув, і Західний Берлін був врятований.

Це дуже важливо нагадувати. Ми знаємо, що СРСР ні в яке порівняння з путінською Росією не йде: найпотужніша армія, індустрія, союзники, яких у Путіна зараз немає. Так, у Путіна є ядерна зброя, але це остання карта, яка в блефі скидається. Тому ми розуміємо, що можливості протистояти є - все впирається в політичну волю.

Про блеф Рейгана з "Зоряними війнами"

Тепер знову повернемося в горбачовський Радянський Союз і ті зміни, які відбуваються. Міф перший. Я майже впевнений, що більшість людей вважають так: "Горбачов - це була перебудова". Але квітневий пленум 1985 року був не про перебудову. Тема пленуму: "Прискорення". Все, про що говорив Горбачов на цьому пленумі - прискорення. Спроба наздогнати американців і виграти гонку озброєнь. Спроба знайти відповідь на те, що Рейган проголосив програму "Зоряних війн". Ця програма не затверджувалася Пентагоном - це була мрія Рейгана, що ракети в космосі зможуть запобігти ядерній війні. Мета була нездійсненною, навіть сьогодні вона швидше за все нездійсненна. Це гра в покер. Тут не діють шахові правила. Все залежить від того, повірите ви чи ні. Ось політбюро повірило Рейгану. Протягом двох років Горбачов намагається, йдучи на всілякі поступки, закрити програму "Зоряних воєн", все віддавав. Остання зустріч в Рейк'явіку, 1986, жовтень, Горбачов запропонував якесь небачене скорочення ядерних ракет, тільки закрийте Стратегічну оборонну ініціативу (СОІ). Рейган сказав, що не закриємо. Горбачов повертається і починається перебудова. Через місяць після повернення з Рейк'явіка Горбачов дзвонить Сахарову і повертає його із заслання. Ось тоді починається перебудова, гласність, бо стає ясно, що треба щось міняти. Програма "Зоряних воєн" так і залишилася міфом. Вона похована, але вона несподівано зіграла свою роль, тому що різко прискорила всі процеси в Радянському Союзі, хоча не про те прискорення думав Горбачов.

Про те, як розвалиться Росія

СРСР розпався. А як далі? Ніхто не знав. Ось тут підходимо до моменту, який має пряме відношення до трагічних подій в Україні, які відбулися, відбуваються і, на жаль, ще відбуватимуться. Очевидно, що домовитися, щоб усім було добре, в момент таких тектонічних зрушень неможливо.

Ще раз нагадую про Версальський договір. Скільки було хороших думок, ідей, що всі заживуть добре. З'явилася Югославія, Чехословаччина, Австрія, Угорщина, Польща. Рівно там, по цих лініях почнеться Друга світова війна, тому що багато речей в наказовому порядку не робляться. Який урок отримала європейська цивілізація з Другої світової війни? Що які б не були погані кордони, ось їх краще не чіпати. Тому що зачепите - проллється кров.

Подивимося на розпад Югославії, на всю кров, яка там пролилася, на всі жахи. Європа категорично не погоджувалася на зміну кордонів, які були адміністративними. Ми ж розуміємо, що кордон Боснії і Герцеговини - це адміністративна межа, Косово - це теж адміністративний кордон. Проте, як тільки ви відмовляєтеся від намальованого кордону, ллється кров. Європа це чітко знала, тому навіть в Югославії, навіть незважаючи на багато вимог, що межа була неправильно проведена, не можна було її чіпати.

Якщо ми подивимося на СРСР, то знову побачимо, що кров лилася саме там, де межа була під питанням: Нагорний Карабах, Абхазія, Південна Осетія, Придністров'я. Як тільки виникало питання про кордон - одразу починалася литися кров. Тому що миром вирішити питання не вдасться. Хтось буде справедливо ображений все одно.

Те, що СРСР уникнув долі Югославії, все таки було ухвалено рішення, ці межі на карті, ну тут все ж таки союзні республіки більш менш перебували в межах, в яких не сумнівалися. Ось ці межі і були збережені.

У цьому сенсі потенційно розпад Росії може бути гігантською катастрофою, тому що там цих кордонів немає. Росія не має в своєму розпорядженні внутрішніх, визнаних кордонів, які були в СРСР. Там уже ніхто не знає, де кінчається Чечня: в Інгушетії або в Ставропіллі. Там вже кожен буде доводити за допомогою багнетів. Ця катастрофа поки не є віддаленим майбутнім, але не науково-фантастичним, на жаль.

Про те, як мер Москви 1991 року врятував Путіна

Правління Єльцина закінчилося поверненням КДБ до влади. А могла Росія розвиватися інакше? Тут ми знов потрапляємо на територію міфів. Міфи про російських лібералів, які протистоять російським силовикам, міфи про гайдаровскі реформи, що Путін випадково з'явився... Нічого випадкового не буває. Великі політичні події важко назвати випадковістю - завжди є закономірність. В появі Путіна в 2000 році був якийсь елемент випадковості, але повернення КДБ до влади було багато в чому запрограмовано.

Як могли в 1991 році, коли скидали статую Дзержинського, подумати, що через 9 років підполковник КДБ стане президентом? А адже тонко тоді мер Москви перевів увагу громадськості з будівлі на Луб'янці - на статую. А будівля була правильним об'єктом. Я не кровожерливий, але якби в той момент натовп взяв будівлю штурмом і спалив, то ніколи не було б Путіна. Краще б, звісно, не спалювати, а відкрити архів, ось тоді б точно ніякого Путіна не було. Буквально рік архіви були частково відкритими, а потім їх знову закрили - ясно, де справжня загроза. І ми розуміємо, що реальної перебудови не відбулося. Два роки боротьби Єльцина, а потім все закінчується. Це тоді здавалося, що розстріл танком Верховної ради - це крок вперед. Насправді баланс влади не ми придумали. Безмежна влада, яку дала російська конституція 1993 президенту, готувала грунт для Путіна. Єльцин міг цим і не користуватися, все-таки Єльцин своєю владою був зобов'язаний вулиці - у Єльцина був зв'язок з суспільством. А Путін нікому нічим не зобов'язаний був. Путін був зобов'язаний родині Єльцина. Путін прийшов із кабінетів, він взагалі нікому нічого не обіцяв.

Про особливість українців протистояти узурпації влади

Ми підходимо до розвилки, яка розвела Україну і Росію. В Україні перший діючий президент програв вибори. Ми можемо оцінити важливість цього факту. Чинна влада, що програє вибори, означає, що ніхто не почувається в безпеці. Спроба здійснити операцію "наступник" у 2004 році скінчилася першим Майданом. Насправді в українському суспільстві існував потенціал протидії будь-яким спробам узурпації влади. У Росії його, на жаль, створено не було. Був момент прохідний 1991-93 років, потім цього не було.

Про те, де помре Путін

Повернення Путіна в 2012 році підвело риску під усіма розмовами, що в Росії якось може помінятися влада на виборах. Як зміниться - не знаю, але до виборів відношення це мати не буде. Путін буде правити, поки йому дадуть можливість правити. Помирати він буде в Кремлі. Інше питання: ніхто, включаючи його самого, не знає, коли і як це станеться.

Про пробудження західних демократій від агресії Путіна

20 лютого 2014 року в своєму Твіттері я написав: "аншлюс Криму неминучий". Було ясно, що до цього йде. Вражало те, що на Заході ніхто не розумів тоді, що мова йде про аншлюс. Ще десь 12 березня у мене були найжорсткіші диспути на американському радіо з одним із гарвардських професорів, який переконував мене, що я нічого не розумію, що я лякаю американську публіку. Це вказує на небажання розуміти.

Тут ми підходимо до небезпечної ситуації, коли західні демократії часто не хочуть знати, що відбувається, тому що моторошно. Лише припустимо, що англійці точно знають, що Литвиненко отруєний "полонієм-210", доставленим з Росії за командою Путіна. І що з цим робити? Це акт ядерного тероризму на території Великої Британії, ну, треба розривати дипломатичні відносини. А що робити з цим?

Вся ганебна, боягузлива, страусина політика Заходу пов'язана з тим, що бюрократ в Брюсселі чи Вашингтоні намагається визначити, що для нього гірше: конфлікт з Путіним (жахливо - це бізнес, зв'язки) чи та загроза, яку путінські дії несуть світові, в якому цей бюрократ процвітає. Судячи з усього, друга відповідь починає у свідомості перемагати. Вони зрозуміли, що Путін - це рівно те, що робив Гітлер у 30-і роки. Це руйнування системи міжнародної безпеки, тому що путінський шанс на виживання пов'язаний з глобальним конфліктом. Нічого більше Путін запропонувати в Росії не може. Те, на що перетворилася російська пропаганда, - це жахливий згусток ненависті, де 70% - це Україна, тому що про Росію краще не говорити. При всій ненависницькій ідеології Третього Рейху або при всіх божевільних, утопічних, людоїдських ідеях Сталіна, їх пропаганди намагалися якийсь образ майбутнього створити. Путінський режим унікальний у своїй жахливості тим, що не пропонує жодного майбутнього. Його просто немає, немає світлого майбутнього. Це спроба виживання сьогодні. Ось ця думка починає занурюватися в свідомість західної бюрократії, довго буде проникати, але, на мій погляд, процес набув незворотності.

Про те, як уникнути великої ціни у цій війні

Завершуючи, сказав би, що ми все одно знаємо, що та війна, яку змушена вести Україна, як передовий фронт протистояння минулому, буде виграна. Тому що людство має йти вперед. Питання не в тому, хто переможе в цій війні, питання в тому, яка ціна буде заплачена. Чим швидше і чим жорсткіше будемо протистояти злу, яке являли Сталін, Гітлер, являє Путін, - тим менше ціна, яку ми заплатимо. Вона може бути все одно дуже великою, але сьогоднішня ціна буде меншою, ніж завтрашня.