Гоголь, понаїхавші та еротика. Які українські фільми покажуть на Одеському кінофестивалі

Шах і мат столиці - Київ усе ж не пуп землі, аби тягти на себе усе найцікавіше. І тут ще раз варто поспівчувати "Молодості", яка останніми роками лишається без гучних українських фільмів, бо усі вони їдуть до Одеси. Навіть перенесення фестивалю з жовтня на травень особливих результатів у цьому сенсі не дало. Продюсери чекають на липень, аби вперше показати українцям свої стрічки саме там.

І не дивно, що нині кіномани потирають руки і збирають валізи. ОМКФ оголосив програму і вона виявилась абсолютно, що називається, "must see". Аби ви прониклись неймовірним бажанням її подивитися так само як і я - пропоную невеличкий огляд.

Отже, вперше цей фест відкриватиметься вітчизняним фільмом. Але тут, шановні, не могло обійтися без нашої улюбленої зрадо-переможної традиції. "Жінка на війні" - це копродукція, тобто знята вона кількома країнами. Крім нашої - Францією та Ісландією. Режисер - ісландець, головна героїня - ісландка. Від нас - кілька акторів та продюсер.

Останнього звати Сергій Лавренюк і його серйозно недолюблюють у нашій кінотусовці. Бізнесмен, який не мав жодного стосунку до кіно, зробив за свої гроші комедію "DZIDZIO. Контрабас", яку зафукали критики, але яка зібрала непогані гроші у прокаті. Показавши тим самим, що на вітчизняних стрічках можна заробляти.

Одним словом, злі язики твердять, що "Жінка на війні" - це український фільм лише почасти. Втім, практика таких зйомок більш ніж поширена. Тим паче - ми у непоганій компанії. Ще на стадії виробництва наша сторона заявляла, що серед продюсерської команди буде Маріанн Слот, яка працювала над багатьма стрічками самого Ларса фон Трієра. Тоді ця інформація стриймалася як чергові побрехеньки для привернення уваги. Наші кіношники люблять час від часу щось таке утнути - скажімо, оголосити, що в українському фільмі гратиме Кевін Спейсі. Але цього разу усе виявилося правдою.

Два слова про саму історію. "Жінка на війні" розповідає про диригентку, яка у вільний від роботи час займається захистом довкілля. Їй скоро буде 50 і вона отримує чудову новину - їй дозволили удочерити дитину з України. Тому, знаючи, що далі її життя буде присвячене цій дівчинці, героїня вирішує нанести останній руйнівний удар по людях, для яких екологія - порожнє слово.

Тепер давайте перейдемо до міжнародної конкурсної програми.

До неї відібрали одразу два вітчизняні фільми. "Три з половиною" Дарії Гайкалової (Україна, Індія) розповідає про будинок, якому довелося прихистити абсолютно різних людей. Спочатку - хлопчика і його паралізованого дідуся, потім - повію-початківицю, а ще згодом - літнє подружжя. Їм по 75 років, але вони досі знають, що таке кохання.

Друга ж стрічка називається "Вулкан" (Україна, Німеччина, Монако). Режисера Романа Бондарчука ви можете знати за "Українськими шерифами", фільмом, який два роки тому подавався від України на "Оскар". Цього ж разу він зняв історію про такого собі Лукаса, який працює у київському офісі ОБСЄ.

У нього криза середнього віку, тому він шукає способи щось змінити у своєму житті. Відтак, опиняється у маленькому містечку, в хаті місцевого фріка Вови. Одна з інтриг "Вулкану" - Сергій Степанський. Один з топових українських звукорежисерів покажеться публіці як актор. Ясна річ, публіка в очікуванні відповіді на питання - варто чи ні.

І, нарешті, національний конкурс.

"Коли падають дерева". Марися Нікітюк

Про цей фільм були навіть такі коментарі, що мовляв, це ледь не найкраща робота часів незалежності. Що ж, навіть якщо це перебільшення, то є у ньому і шмат правди. Усе ж Марися Нікітюк - одна з найцікавіших молодих режисерок і її дебютний повний метр направду інтригує багатьох. Зокрема, і певною сміливістю. Усе ж еротичних сцен у нашому кіно не так і багато. Подейкують, що через консервативність наших творців і неготовність акторів роздягатися перед камерою.

Фільм розповідає про маленьке містечко на Харківщині, час у якому законсервувався десь у дев'яностих. Головні героїні - дві сестри, старша з яких страшенно хоче вирватися з цієї "діри". Судячи з анонсів і попередніх робіт режисерки, варто розраховувати на доволі жорстку історію.

"Герой мого часу". Тоня Ноябрьова

Це комедія. І цього вже достатньо, аби радіти. Позаяк на наших кіношників часто звалюються нарікання, що, мовляв, саму чорнуху знімають. До того ж, у фільмі знялися знаменитості на кшталт Василіси Фролової, Наталки Якимович та Олени Курти (стервозна директорка із серіалу "Школа"). Історія про Жоріка, який приїхав з провінції до Києва шукати кращого життя. Він страшенно хоче бути цивілізованою людиною - боротися з ЖЕКом, в'їхати у сучане мистецтво, позитивно мислити і добитися уваги прекрасної жінки. Але він хоче усього та одразу, тому опускає руки перед труднощами.

Через Жоріка та його перипетії режисерка показує ту трансформацію, яка відбувається з нашим суспільством. Начебто йдемо в Європу, але совок не відпускає. Особливо це проявляється у кадрах захаращених місць столиці, де знаходять місце плакати "Україна - це Європа". Поки ви чекаєте на цей фільм, який у прокаті з'явиться вже за кілька місяців, подивіться короткометражку Тоні Ноябрьової "День Незалежності". Вона дійсно смішна і дасть приблизне уявлення і про "Героя мого часу".

"Дельта". Олександр Течинський

Як на мене, у цій роботи буде трішки містики. Принаймні, так обіцяє трейлер. Режисер розповідає про село, яке розміщується у дельті Дунаю. Люди там їздять на човнах, майже як у Венеції. Вони займаються усім тим, що й інші українські селяни, лиш з поправкою на те, що живуть вони на певній межі цивілізації і її відсутності.

Загалом, як бачите, автори схильні розбирати цю тему, показуючи її з різних боків. Анонси "Дельти" дають зрозуміти, що у стрічці матиме місце немало поетичності. Ось, приміром, цитата із синопсису: "Зав'южила-запорошила білогрива зимонька. На святих тепер всі сподівання, на молитви наші. Майбутнє відплило, а ми залишились. Заблукали, не потрапили на чарівний корабель".

"Гоголь док". Аліса Павловська

Документальна стрічка про "Гогольфест". Автори стверджують, що у світі немає заходу, який би був чимось схожий на нього. Абсолютно унікальна подія, яка проводиться в Україні з 2007 року і показує своїм глядачам те, що відбувається у вітчизняному та закордонному авангардному мистецтві.

Одним із головних героїв, вочевидь, буде Владислав Троїцький, ідеолог "Гогольфесту" і один з тих, хто давно займається культурною дипломатією. Тобто - їздить світом і розповідає про нашу країну. У багатьох людей ставлення до цього чоловіка, як до певного пророка та авторитета. Розіб'є ці уявлення фільм чи ні - будемо бачити.

"Тера". Нікон Романченко

Ця стрічка мусить бути цікавою досить різним людям. З одного боку - це стовідсотково авторська робота, а вони традиційно є фаворитами вузької аудиторії синефілів. З іншого боку - режисер підіймає тему війни, яка стосується нас усіх. Він розповідає про життя жінки, яка працює на кондитерськиій фабриці. Її син воює і раптом перестає дзвонити, а його телефон постійно поза зоною досяжності.

Увесь цей час із героїнею відбуваються страшні речі. Вона не знає де її син - живий чи мертвий, оплакувати його чи зберігати надію. На кінофестивалі "Молодість" показували фактично коротку версію цього фільму - "Поза зоною". І можу сказати, що на титрах я почула одні з найгучніших і найдовших аплодисментів.

Ось така національна програма повного метру. Буде ще і конкурс короткометражок, у якому змагатимуться 13 робіт. Вони абсолютно різні - і комедії, і трагедії. Зазвичай короткі метри на фестивалях йдуть блоками і їхні перегляди дають глядачам зрозуміти, хто з наших молодих режисерів за кілька років має шанси стати улюбленцями широкої публіки. Ось, приміром, тізер стрічки "Mia donna". Режисер Павло Остріков має величезні шанси колись зняти комедію, яка розійдеться на цитати.

Також у програмі "Фестиваль фестивалів" покажуть "Донбас" Сергія Лозниці. Нагадаю, що цей режисер - постійний завсідник фестивалів класу А і один із найвизначніших українських режисерів. Що ж до майстрів документального кіно, то серед них - Андрій Загданський, який нині живе у США. На Одеському кінофестивалі покажуть його стрічку "Михайло і Даниїл", це продовження історії про художника, який після смерті дружини виховує хворого на ДЦП сина. Ну і "Домашні ігри" Аліси Коваленко, теж документальна стрічка про дівчину, яка грає у футбол. Їй випадає шанс здійснити мрію і потрапити до збірної України, але через смерть матері доводиться обирати між вихованням двох сестер і справою життя.

Одеський міжнародний кінофестиваль стартує 13 липня і триватиме до 21 липня.