Руки на експорт: куди, ким і навіщо їдуть працювати українці

Щоправда, темпи виїзду, згідно даних Держслужби зайнятості, останнім часом трохи загальмувалися в кількісному вимірі, хоча й продовжують зростати – майже всі, хто хотів їздити, вже їздять, та й різниця у зарплатах з тією ж таки Польщею не така критична. Але невдовзі ринок для українців відкриває Німеччина, на черзі – вся Західна Європа. Що запустить процес масового виїзду з новою силою, й зупинити це буде дуже важко. 

Заробітчанство пішло, що називається, в глибини народні. Тепер за кордон їдуть вже не тільки айтішники чи науковці, а й слюсарі, будівельники, сантехніки. Та їдуть не тільки за довгим карбованцем як раніше. Їдуть за можливостями жити в соціальній системі, якій ти довіряєш. 

Згідно даних Державної служби зайнятості, у 2018 році послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном надавали 511 суб’єктів господарювання (у 2017 році – 427 суб’єктів). 

У минулому році за кордоном було працевлаштовано 97,1 тис. громадян України, що на 16% більше, ніж у 2017 році (для порівняння: у 1997-2000 роках від 11 до 30 тис. осіб). При цьому, слід зазначити, що офіційні дані відображають лише окремий незначний сегмент зареєстрованої трудової міграції, адже більшість наших співвітчизників знаходять роботу за кордоном без посередників. Та майже не стають на офіційний посольський облік.

Тепер ми маємо ситуацію, коли їдуть ті, кого повернути назад буде дуже важко – навіть вирівнюванням зарплат в Україні. Розмови про патріотизм, не підкріплені економічно, для них не грають жодної ролі. Плюс загальна зневіра,  що в Україні можна чесно працювати й заробляти, виштовхує на шлях заробітчанства з соціальних глибин навіть тих, хто ніколи не відрізнявся соціальною мобільністю. 

Єдиний позитивний фактор в усій цій масовій робочій міграції – падіння кількості тих, хто їде до Росії та набуття українськими громадянами досвіду життя не в пострадянському просторі. Отже, куди і як їдуть працювати українські заробітчани, добре це чи погано, розбиралося "Еспресо". 

Конкуренція за українців 

Поки українська влада обіцяла, європейські сусіди уже прорахували вигоди від українських заробітчан. Наприкінці серпня уряд Чехії затвердив квоти щодо прийому іноземних працівників для окремих країн. Чехія готова приймати 40 000 працівників з України на рік, замість 19 600, та ще й платити гастарбайтерам зарплатню більшу, ніж гарантована пересічним чехам. 

З такими урядовими ініціативами  не лише Україна має хвилюватися про руки і мізки на експорт, а й Польща, де легально і «в чорну» працює понад 2 мільйона наших заробітчан. У топових польських ЗМІ уже є велике занепокоєння, як витягувати економіку через ініціативи чехів та словаків по залученню українців. 

На запит "Еспресо" у Державному центрі зайнятості повідомили, що загальна кількість українських гастарбайтерів уже сягає від 3 до 9 мільйонів у різні сезони. 

"Проблема визначення точної кількості трудових мігрантів полягає в тому, що громадяни не декларують працевлаштування як мету виїзду за кордон, а виїжджають як туристи або в приватних справах", – кажуть у відомстві.

Варто додати, що в Україні взагалі відсутній нормальний облік працюючих за кордоном. Фактично, в переважній більшості випадків йдеться про відмітку про виїзд у прикордонників. 

Тобто, наприклад, якщо одна людина двічі на рік поїде на сезонні роботи на кілька місяців, то вона може бути порахована як кілька осіб. Саме цим пояснюється такий гігантський розліт кількості заробітчан за різними даними. 

Офіційні дані Держслужби зайнятості свідчать, що переважна більшість наших громадян була працевлаштована агенціями, які ведуть свою діяльність в Одеській області (73% або 71 тис. осіб), у Києві (9% або 9 тис. осіб), Донецькій (3% або 3 тис. осіб)  та Львівській області (3% або 3 тис. осіб). 

Хоча, як показує навіть побіжне нерелевантне опитування серед власних знайомих з усіх регіонів країни, процес заробітчанства стосується набагато більшої кількості людей і абсолютно в усіх регіонах країни. Простіше кажучи – на заробітки поїхали всі, а не тільки Західна Україна, як зазвичай говорять. 

Так, у невеликому селищі на Сумщини, Недригайлові, звідки родом авторка матеріалу, кожен третій на заробітках у Польщі чи Чехії. Це сезонні роботи і праця на підприємствах фасувальниками, токарями, вантажниками і теслярами. 

Раніше всі ці люди традиційно їздили на роботу до Москви, особливим шиком було влаштуватися на будівельні роботи або служницею у Підмосков’ї. Нині – це, скоріше, дикунство, коли поруч європейські простори, зарплата в євро і відносна безпека. 

Саме тому їдуть не лише чоловіки, а й сімейні пари або кілька представників однієї родини. Єдиним плюсом є те, що заробітчани поки не збираються залишитися на ПМЖ по місцю своєї праці, а вкладають зароблене у малий бізнес чи кращу освіту дітей. Утім чимало з опитаних мріють при першій же можливості залишитися там на постійній основі.

Тепер давайте розберемося, куди ж їдуть українці. Й якщо використовувати, знову ж таки, надані УП офіційні дані, то найбільшими потоки трудової міграції були на Кіпр (19,2 тис. осіб), до Польщі (12,5 тис. осіб), Німеччини (10,6 тис. осіб), Великої Британії (7,9 тис. осіб), Греції (7,0 тис. осіб), Литви (3,6 тис. осіб), Ліберії (3,4 тис. осіб), Маршаллових Островів (!) (3,3 тис. осіб), Нідерландів (2,8 тис. осіб), Панами (2,5 тис. осіб), Бельгії (2,4 тис. осіб), США (2,3 тис. осіб), Чехії (2,2 тис. осіб). 

До слова, в Росію офіційно виїхало на заробітки нібито тільки 110 осіб - ще один показник, який свідчить про відсутність уявлення в української держави про те, куди і як їдуть українці.

Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування називає спеціалістів, яких бракує не лише в західних областях: сантехніки, електрики, будівельники, столяри, перукарі, кухарі, офіціанти тощо. Крім того, що представники цих спеціальностей їдуть шукати роботу за кордон, в самій Україні не працює належним чином сучасна система підготовки подібних кадрів і матеріальна база учбових закладів знаходиться у занепаді. 

"Кваліфікованим робітникам найлегше влаштуватися на роботу за кордоном, тому що нескладно підтвердити свій професійний рівень на місці у роботодавця та знання іноземної мови потрібне мінімальне. Тому зрозуміло, що зварювальники, бетоняри, водії-далекобійники і багато інших спеціалістів, їдуть за кордон, бо там вони можуть отримати зарплату у 3 рази вище за українську (у Польщі) чи у 5 разів вищу (у Німеччині). Середній рівень зарплат у Польщі складає 1150 євро, у Німеччині від 1600 євро", — каже експерт. 

Рух на Захід

"Фахівців не можна буде повернути в Україну підняттям зарплати, бо вони вже спробували життя та роботу у країнах ЄС і бачать там стабільне майбутнє для себе і своїх родин, зокрема дітей. Тому для повернення українців додому потрібно будувати в Україні образ майбутнього, який би став привабливим для співвітчизників. Інакше ми будемо і надалі втрачати кваліфіковані кадри", — додає Воскобойник. 

Михайло Красюк, політконсультант і піарник, переїхав до Ґданська у 2015-му і є скоріше нетиповим прикладом успішного розвитку українця за кордоном. За 8 місяців він самостійно вивчив польську, потім майже півтора року намагався заявити про себе на місцевому ринку PR-послуг. 

А далі в його житті трапилась Ґданська корабельня — місце зародження польського профспілкового руху і "Солідарності", яку польський уряд викупав у українського бізнесмена Сергія Тарути. Під керівництвом колишньої голови наглядової ради Stocznia Gdanska, а нині депутатки «Слуги народу» Людмили Буймістер, будував складні відносини з профспілками та служив речником підприємства для польських та світових ЗМІ.

"У Польщі можна досягнути успіху, поляки звиклі до стабільності, вони повільні, а українці вміють напрягатися і працювати, — і врешті можуть конкурувати", — пояснює Михайло. 

За його словами, мінусом є упередження щодо кваліфікації українців:

"Коли незнайома людина чула, що я працюю на Гданській корабельні, перепитувала: «Ким? Електриком?". Ну, звичайно ж, ким іще може працювати українець".

Величезним недоліком є також ставлення української влади до заробітчан, які працюють у Польщі. Офіційний наратив намагається прищепити мігрантам почуття провини, на прийом до консульства часом треба їхати через півкраїни, а юридичні консультації українці зазвичай отримують у фундаціях, що фінансуються польською стороною. 

"Коли наприкінці каденції у Польщу з візитом приїздив Петро Порошенко, дійшло до того, що не запросили нікого із лідерів мігрантської спільноти, а запрошення отримали діаспоряни, чиї сім`ї давно уже народжені громадянами Польщі і не голосують на українських виборах", — розказує Красюк.

Безправні, без знання мови і часто із дипломом, який нічого не вартує в ближніх країнах — саме ці фактори дозволяють тим же полякам зверхньо ставитися до українців і інколи встрягати у ксенофобські скандали або кримінальні історії. Українцям же бракує юридичної підтримки їх прав і самоорганізації.

"Більшості українців гроші потрібні на сьогодні і вони не будуть роками шукати роботу, а поїдуть працювати зараз, щоби заробити гроші для своєї родини. Саме тому, з наведених вище причин, абсолютна більшість українців за кордоном працює руками на некваліфікованій роботі. Рік тому проводилося соціологічне дослідження серед українських трудових мігрантів у Польщі, яке продемонструвало, що 93% наших співвітчизників працюють в цій країні руками і тільки 1% - знаходиться на управлінських (менеджерських) посадах", — пояснює мовчазну згоду наших громадян Василь Воскобойник. 

Все може змінити конкуренція між країнами, у яких мріють працювати українці. 

Із 2020 року ФРН, маючи дефіцит 1,6 мільйонів робочих рук, відкриває свій ринок праці для іноземців з-за меж ЄС. Це шанс для тих, хто набрався досвіду на полях і підприємствах близьких країн і хоче отримувати більше. 

Як свідчать опитування, більшість українців знають про таку можливість, однак небагато з них володіють інформацією про те, що Берлін ставить високі вимоги до працівників – знання мови, а також наявність відповідної кваліфікації. До прикладу, лише 7,6% українців, які працюють в Польщі, мають кваліфікації для роботи у ФРН. Але це тимчасово.

"У нас на будівництвах українців уже стає менше, це помітно. Якщо свого часу ми могли говорити про 30% робочої сили з України на об'єкті, то зараз залишилося 15%. Це наш досвід. Це Німеччина відкрила ринок, українцям стало легше там влаштуватися, ніж у Литві. Це факт", – каже про перетікання робочих рук гендиректор литовської девелоперської компанії Eika Домас Дар. 

За умов конкуренції за українські руки, Європейська бізнес-асоціація називає умови, за яких українські фахівці не пакуватимуть валізи на ЄС. 

До підвищення мінімальної зарплати потрібна ще й ефективна поліція та армія, якісні суди та продовження реформи охорони здоров’я, вирішення екологічних проблем. 

Бізнес має бути спроможним підвищити зарплатню персоналу, перейти на білу оплату, а ще запровадити медстрахування. Це програма мінімум, аби до відкриття ринків у ФРН чи Франції українець міг подумати і залишитися вдома.

 Останні роки йде поступовий перетік українських трудових мігрантів з Росії до країн ЄС. 

Це відбувається не тільки тому, що між Україною та Росією точиться неоголошена війна, а ще і з матеріальних причин. Мінімальна зарплата в Україні наразі — 4173 грн або 165 доларів. У Росії - 11230 рублів або 169 доларів. У той самий час мінімальна зарплата у Польщі 2250 злотих або 593 долари.

"У РФ декілька останніх років стагнує економіка, зарплати знижуються, особливо у порівнянні з ЄС, де економіка зростає. Крім цього, в Росії більшість українців працює нелегально і не має ніякого соцзахисту, в той час як у Європі ситуація протилежна – тільки 40% українців шукають нелегальну роботу і ця цифра з кожним роком зменшується. 

Соціологічні опитування демонструють, що українці найбільше хочуть працювати у Німеччині – 37%, в той час як у Росії тільки 6%", — каже Воскобойник. 

Дані Держслужби зайнятості кажуть, що для 84% трудових мігрантів причиною виїзду став низький рівень зарплати. Саме тому, в східних і південних областях уже відчувається брак трактористів, вихователів, кухарів і барменів.

Заробітчанські страхи

Однак є й певні плюси у процесі єврозаробітчанства — українці, згідно повідомлень Financial Times, лише минулого року відправили додому 14,4 мільярда доларів за допомогою банківських переказів. 

А ще — інвестують у нерухомість. У результаті навколо Львова ростуть багатоповерхові житлові комплекси. Забудовники говорять, що трудові мігранти є одними з їхніх найбільших клієнтів. Саме так на закинутих околицях Миколаєва виростають нові одноповерхові квартали — це пари заробітчан будують сімейні будинки. 

Ще один позитивний фактор - українські роботодавці все більше відчувають нестачу робочих рук. Й, відповідно, змушені підтягати рівень зарплат до європейського. 

Автори цих рядків своїми очима бачили на ультрасучасному металургійному заводі Віктора Пінчука в Дніпрі об’яву про те, що кожному, хто приведе друга на роботу, буде виплачена чимала премія, мало не в половину окладу. І це при тому, що зарплати на цьому підприємстві стартують від 20-22 тисяч гривень. Але, за словами працівників заводу, на аналогічних посадах у тій-таки Польщі можна заробити в 2 рази більше. От і їдуть всі, й відчувається нестача рук. А роботодавці змушені хоч якось зупинити цей відтік кадрів.

Більшість заробітчан їздять на сезонні роботи, позаяк саме на них найпростіше влаштуватися. Тобто, таки повертаються додому, хоч і з бажанням знову поїхати. Тому все більше громадян України має досвід дотику з реаліями ЄС в усіх сенсах. Що, безумовно, добре для країни, де донедавна три чверті населення навіть за межі своєї області пару разів на життя виїздили.

Чому заробітчани повертаються

Є чимало прикладів, коли люди, які кілька років поїздили на заробітки, потім повертаються й працюють в Україні. 

"Ми тут з бригадою порахували, - розповідає Олексій К., бригадир валки будівельників, які 3 роки поспіль їздили на півроку працювати до Польщі. - І вирішили, що нам нема сенсу їздити. Бо ніби платять більше, але все це йде на житло та їжу. Звичайно, якщо сидіти на хлібі та воді й все додому відправляти, то все ж більше, ніж вдома. Ну раз так з’їздиш, ну два. А далі набридає. Тому ми намагаємося вдома роботу знаходити".

Однак, як твердять фахівці, все ж чи не наймагістральнішою причиною виїзду є вже навіть не зарплата, а відсутність віри у завтрашній день та в те, що на Батьківщині є сенс працювати. 

Мовляв, завтра знову або податкова прийде, або влада зміниться, або війна. Тому краще за кордон, бо там є правила гри, право власності захищене, навіть на рівні іноземних заробітчан. 

Й саме з цією проблемою зневіри у власній країні й варто передусім працювати тому, хто хоче повертати наших людей назад. А саме це неодноразово декларував і нинішній президент Володимир Зеленський та його команда. 

Повернути віру

В якості підсумків зазначимо, що нова, "безвізова" хвиля заробітчан має два діаметрально протилежні наслідки. З одного боку, вириває все більш глибинні шари населення із побутових зв’язків із Росією. Але з іншого - вимиває з України якісний робочий клас. 

В умовах, коли європейські країни все більше розуміють якісність та дешевість робочої сили з України, можна прогнозувати, що невдовзі свій ринок для нас відкриє не тільки Німеччина, а й інші багаті країни Західної Європи, з якими ми точно не зможемо конкурувати в плані зарплат. 

Тому новій владі слід терміново подумати, як же зупинити відтік людей, які, може, вже не так хочуть до Польщі, але залюбки поїдуть до Німеччини чи Франції.

Й очевидно, що мова йде про широкий комплекс заходів, від суто економічних до гуманітарних та соціально-політичних. Якщо ще простіше - люди мають знову повірити, що варто хотіти бути успішними та захищеними від “податкових скачок” на Батьківщині. 

Без віри і довіри, які нинішня влада отримала на двох виборах поспіль, ніяких реформ в Україні не буде. А от зневіра різних соціальних груп і намагання заглядати в кожну кишеню стане тригером не для одного українця, який останнім часом роздумував – поборотися за життя тут чи почати все з нуля в ситому ЄС.