Як навчити баскетболістів грати у футбол?

Є такий анекдот, коли із відкритого люка у центрі Макеєвки витягають замурзаного каналізатора, якому дається команда: "Вилазь! Поїдеш у Київ міністром".

Анекдот у тому сенсі, що саме анекдотом була уся державна служба за усі роки незалежності, яку організоване злочинне угрупування на чолі із зеком-президентом довело до крайнього степеня маразму.

За Януковича найвищою доблестю було сидіння в одній камері із самим президентом. Той, хто ходив з ним на одну парашу, мав найвищі шанси зайняти найвищий щабель на державній службі. Десятки як депутатів, так і міністрів чи заступників мали такий самий "лицарський" титул – сиділи у тюрязі. І не раз.

У часи кримінальної окупації у всіх міністерствах сиділо по сотні вчорашніх макеєвських чи єнакіївських урок.  Я знаю цю тему достеменно. Я зустрічався із цими "державниками" із кримінальними "татурійовками", що потім знайшло відображення у моєму романі "Армагеддон на Майдані", у якому є такий фрагмент, коли у кабінеті президента проводить нараду вище політичне керівництво держави, що складається із «воров в законе», серед яких - сам президент Хам.

 Якби в Україні був закон про держслужбу, щойно прийнятий з ініціативи партії "Батьківщина", цього знущання із цієї служби, тобто із державного управління, тобто із самої держави могло не бути.

Шалений опір проти цього закону – це опір системи, яку він підриває зсередини.

Справа у тому, що цей, зовні начебто черговий і рядовий, бюрократичний і чиновницький закон за реформаторською вибуховістю перевершує усі попередні, розхвалені на усіх парканах і поки що безплідні антикорупційні закони.

Бо вони стосуються, здебільшого, ментури від омолоджених поліцаїв до продажних суддів, які є запчастинами державної машини, а тут – уся ця машина, яку закон про держслужбу ставить із голови на ноги.

У чому революційність реальної легітимізації державного управління? Все дуже просто – вона стане професійною. Мухи і котлети - окремо, тобто політика і адміністрування – не пересікаються. Як у Європі. Конкурсна комісія з участю "присяжних засідателів" з громадськості. Відбір, а відтак оцінка за професійною продуктивністю. Ну не повинно таке, законом передбачене  решето пропустити цього макеєвського каналізатора. Чи будь-якого планктона-мажора за дзвінком папіка.

Справедливості ради, треба сказати, що окупація державної служби – не винахід донецьких урок. Вони лише довели до абсолютного маразму те, що робили усі і завжди. І далі роблять.

Як було за Ющенка? Вигнав на вулицю до 40 тисяч чиновників, включно із виховательками державних дитсадків. А коли поруч з ним опинився у ролі тримача президентського факсиміле товарознавець із мукачівської міжрайбази Балога, усі лейтенанти зі свалявського райвідділу міліції стали генералами. Один з них, успадкований нині, піднявся до міністра оборони, на руках якого – тисяча невинно убієнних під Іловайськом.

Що тепер робиться? Правильно, найвища характеристика для кар»єрного росту на державній службі – горде ім»я «Рошен».

Магніт, що на верху, тягне не найздібніших, найпрофесійніших, а своїх. Найслушняніших і найсервільніших. На державній службі вони вміють єдине – лизати руку сюзерена. Чи не тільки руку.

Є аномалії із постмайданного буття, коли, приміром,  на дипломатичну службу  на ключові позиції геополітики чи креативні позиції науково-технологічного бастіону  пхають вуйка з вулиці лише за те, що він був на Майдані.

Що означає - після кожної зміни влади виганяти на вулицю усіх чиновників? Це означає – розібрати державу на гвинтики. А відтак складати знову із гвинтиків, але із іншого "Москвича".

Тепер профі на державній службі мають гарантію – їхньою недоторканістю стане їхній професіоналізм і їхня порядність, і жоден новий урка на самому верху не викине його через вікно.

І найсуттєвіше. Сподіваюсь, ці комісії, передбачені законом, докумекають, що не можна брати на державну службу бізнесменів. Хто такий бізнесмен? Людина, заточена на прибуток. Встає зранку і думаю, що він має заробити до вечора. Щоб у долонях шаруділо.

А  державна служба не передбачає – заробляти. Тому бізнесмен на службі держави що робить? Краде. От де вулканічний витік корупції. От де те невичерпне джерело, яке б'є ключем, як його не затуляй різного роду затичками типу антикорупційних прокураторів.

Бізнесовий менеджмент і державний менеджмент – це різні види спорту. Навіть не різні, а полярні. Коли твоя команда зле грає у футбол, то набирай ліпших футболістів. А не баскетболістів. Бо у футбол треба грати ногами, а вони будуть грати – так навчені і на це заточені – руками. От що значить бізнесмени на державній службі, з найвищої канцелярії починаючи.

Коли високодержавник бере на посаду заступника глави верховної канцелярії для виконання функції керівництва реформуванням країною хлопчину, який вчора торгував комп»ютерами, то чим це інакше, ніж макеєвський каналізатор?

 Я розумію. – дань моді, нове збочення, яке називається – нові обличчя. Хоча народові до лампочки, чи його буде обкрадати нове чи старе обличчя. Головне, щоб це обличчя було професійним і чесним.

Закон про держслужбу повертає перевернуту державну машину на колеса. Але чи буде вона їхати? Для прийняття закону потрібна була неабияка воля, продемострована Тимошенко. Та чи знайдеться така воля на владному піднебессі, аби багатотисячна армія чиновництва несла службу Україні і нації  професійно, чесно, продуктивно? У відповідності із європейським законом.

 Без цієї волі уся ця держслужбова бодяга увінчається на виході пшиком, по аналогії із нинішньою антикорупційною метушнею, яка без цією волі розносить по країні різкі аромати мертвонародженого викидня.

Василь Базів, письменник