Дрони атакували Москву і Крим, ЗСУ зайшли в глухий кут та зіткнулися з перешкодами в боях. Акценти світових ЗМІ 24 липня

На таких темах акцентують міжнародні видання станом на ранок 24 липня.

Атака безпілотників у Москві та Криму

Російська влада заявила, що в понеділок, 24 липня, вранці знищила два ударні безпілотники, які націлювалися на Москву, під час, як там назвали, удару українських сил, пише The New Tork Times. За словами мера Москви Сергія Собяніна, ніхто не постраждав. Однак коментарів з боку України не було.

Російські чиновники стверджують, що безпілотник врізався у великий хмарочос, розбивши скло на 17 та 18 поверхах. На Комсомольському проспекті в центрі Москви знайшли уламки другого безпілотника. У Москві заявляють, що руйнувань зазнали два нежитлових будинки, але постраждалих немає. 

Фото: скріншот з відео

Повідомлення про атаку безпілотників у Москві відбулися через день після того, як Україна пообіцяла відповісти на російський ракетний удар по чорноморському портовому місту Одеса, пише The Guardian. Після зриву та виходу Кремля з зернової угоди минулого тижня Росія завдавала ударів по Одесі, що спрямовані на мирних жителів, інфраструктуру та портові об'єкти. У результатів удару напередодні, в неділю, загинула людина та зазнав серйозних пошкоджень історичний Спасо-Преображенський собор. Інцидент в Москві, крім того, стався після чергової ночі обстрілів Одещини: російські дрони обстріляли портову інфраструктуру, внаслідок чого поранено шістьох людей та знищено ангар із зерном. 

Україна дотримується політики не коментувати будь-які атаки всередині Росії, переконуючи, що мовчання дозволяє їй зберегти елемент несподіванки та військову перевагу. Але після тижня смертоносних російських ударів по Одесі президент Володимир Зеленський пообіцяв вжити заходів у відповідь РФ. Україна також почала публічно брати на себе відповідальність за атаки в Криму, півострові, який Росія незаконно анексувала у 2014 році, стверджуючи, що атаки відбуваються на території України.

Крім атаки на Москву, російський гауляйтер Криму Сергій Аксьонов заявив про атаку українських безпілотників на Джанкой, де було вражено склад боєприпасів. При тому ставленик РФ стверджує, що російська протиповітряна оборона перехопила та знищила 11 дронів над цим районом. Також нібито пошкоджено житловий будинок. 

Згодом в Міноборони РФ заявили, що у ніч на 24 липня "зірвали спробу київського режиму здійснити теракт 17 безпілотними літальними апаратами на об'єкти на території Кримського півострова". Засоби радіоелектронної боротьби нібито придушили 14 дронів, з них 11 розбилися в Чорному морі, ще три впали на територію півострова. Ще три безпілотники знищили засоби ППО. 

Касетні боєприпаси, ATACMS та низка перешкод для ЗСУ на фронті

У The Washington Post пропонується аналіз, у якому йдеться про моральну дилему стосовно надсилання касетних боєприпасів Україні. Минулого тижня українські війська почали застосовувати ці боєприпаси, отримані від США. Ця зброя заборонена у 123 країнах, включаючи більшість членів НАТО, але США, Україна та Росія не є підписантами підтриманої ООН конвенції 2008 року про заборону таких боєприпасів. При цьому зауважується, що використання ЗСУ касетних бомб припадає на певний складний момент війни, оскільки контрнаступ відбувається повільніше, аніж цього би хотілося деяким західним союзникам. 

Адміністрація Байдена витратила місяці на внутрішні обговорення, чи відправляти касетні боєприпаси, перш ніж нарешті погодилася зробити це на початку місяця. Так, ця зброя може принести Києву тимчасову перевагу на полі бою, але коли війна закінчиться, ця "спадщина" надовго залишиться в українській землі, що становить велику небезпеку для цивільних мешканців. Крім того, касетні боєприпаси не завжди відразу розриваються. Та саме український уряд просив надати ці боєприпаси. Західне виробництво артилерійських снарядів та інших боєприпасів, необхідних для поповнення нечисленної української армії, також не встигає за українським попитом. Тож касетні бомби поки що допомагають Києву утримувати рубіж.

Фото: reuters

А в розмові з журналістами про їх використання радник Білого дому з національної безпеки Джейк Салліван заперечив твердження, що передача США цих боєприпасів скомпрометувала моральний аргумент адміністрації Байдена в боротьбі з російською агресією. 

Інше видання The New York Times після місяця репортажів зазначає, що бої здебільшого зайшли в глухий кут, а Україна зіткнулася з низкою перешкод проти рішучого ворога. У своєму аналізі, що ґрунтується на десятках відвідин журналістами передової та інтерв'ю з українськими солдатами та командирами у Донецькій та Харківській областях, де ведеться багато боїв. 

Як зазначається, Україна добре впоралася з адаптацією оборонної війни. Але наступальні операції відрізняються: Київ досягнув незначного прогресу у своїй спроможності безпосередньо координувати дії військ, які перебувають найближче до російських сил на нулі, і тих, хто атакує. Українська піхота все більше зосереджується на окопних штурмах, але через десятки тисяч втрат від початку повномасштабної війни, лави поповнюються менш підготовленими та старшими військами. Витіснені з позицій війська РФ стають вправнішими у націленні на ці позиції артилерією, тому ЗСУ не можуть довго там залишатися. 

Боєприпасів не вистачає, а вони змішані з різних країн. Це змусило українські артпідрозділи витрачати більше боєприпасів для ураження цілей, оскільки точність різних снарядів дуже відрізняється. Крім того, деякі старі снаряди та ракети, надані з-за кордону, пошкоджують техніку ЗСУ та ранять солдатів. 

Ще один аспект – влітку камуфляж та зелень залишаються вирішальними факторами, які впливають на успішність бойової операції. Сили, що обороняються, майже завжди мають перевагу, чи то через невидимі окопи, чи через приховані підрозділи радіоелектронної боротьби, які використовують обман і маскування, щоб відкинути сили, що атакують.

Крім того, США не поспішають надавати Україні ракети великої дальності. Коли Київ каже, що йому потрібні ATACVS, Пентагон відповідає, що у нього їх недостатньо, і Україні вони не дуже потрібні, пише The Washington Post. За словами офіційних осіб США, адміністрація Байдена, принаймні наразі, твердо тримається своєї відмови надіслати в Україну армійські ракети великої дальності, попри зростаючий тиск з боку законодавців США та прохання уряду в Києві. У Пентагоні вважають, що Україна має інші, більш нагальні потреби, ніж ATACMS, і стурбовані тим, що відправлення достатньої кількості таких ракет в Україну, щоб змінити ситуацію на полі бою, серйозно знизить готовність США до інших можливих конфліктів.

США налагоджують стосунки з Китаєм

Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив CNN, що США намагаються зміцнити "лінії зв’язку" з Китаєм, щоб уникнути конфлікту між двома наддержавами. Американський посадовець здійснив довгоочікувану поїздку до Пекіна минулого місяця, ставши першим держсекретарем, який відвідав цю країну за п’ять років, і найвищим чиновником США, який здійснив таку місію з моменту вступу на посаду президента Джо Байдена у 2021 році. Його візит супроводжувався подібними поїздками інших високопоставлених чиновників адміністрації Байдена, включаючи міністра фінансів Джанет Єллен і представника США з питань клімату Джона Керрі. 

Фото: Reuters

Та як вже повідомлялося, одним із ключових питань, яке не вдалося вирішити під час поїздки Блінкена, було відновлення міжвійськового зв’язку між США та Китаєм. Щодо українського фронту Блінкен сказав журналісту, що Росія вже програла війну з точки зору того, чого прагнула досягти й чого прагнув Путін. Він визнав, що місія України повернути території, захоплені Москвою, буде дуже важкою боротьбою. Він спрогнозував, що контрнаступ проти Росії триватиме кілька місяців. Та попри допомогу Заходу справа Києва є вирішальним елементом.

У думці NYT йдеться про те, що Китай є корисливим, а дружба з ним не може тривати довго. Наразі він обрав Росію, бо йому вигідна така ситуація, та об'єднує спільна мета – проти Сполучених Штатів. Автор каже, що Захід має рацію, коли хвилюється через такий зв'язок Москви та Пекіна. Поєднання реваншизму та військової агресії пана Путіна та економічної могутності Китаю є небезпечним. Але Путін зробив потенційно серйозну помилку, спаливши мости із Заходом, щоб піти ва-банк з Китаєм, безрозсудно нехтуючи послужним списком Пекіна в інструменталізації його дружби.

Хоч Китай запропонував дипломатичне прикриття для вторгнення Путіна в Україну, Пекін здебільшого уникнув потрапляння під західні санкції проти Росії, по суті поставивши власні інтереси вище інтересів свого клієнта, який перебуває у бойових діях. Путін все ще може робити важливі стратегічні рішення для своєї країни, якщо вони збігаються з інтересами Китаю. Але чи підтримає Китай його, якщо ці інтереси розійдуться? Або якщо російські еліти закінчаться терпінням через його невдалі рішення і спробують виштовхнути його? Або якщо глобальні витрати, пов’язані з ним, виявляться надто обтяжливими для Китаю? На думку автора, Китай залишається тією самою таємничою, корисливою державою Комуністичної партії, якою вона була за часів Мао, з поглядом на глобальну політику, у якому вирівнювання розглядається як тимчасове.