Герої України.  "На порятунок є дві хвилини" – військовий медик Фреді, який вивіз із поля бою понад сто бійців

Медик 128-ї закарпатської бригади Ерік Глеба або ж Фреді у 2014 року знав, що таке війна, як пересічний українець. А в 2015-му побачив її на власні очі, коли вперше прибув на передову. Воїна-медика відзначено нагородою "За врятоване життя" та орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Еспресо розпитав у лікаря, як це – рятувати життя, ризикуючи власним.

Від радянської медицини – до стандартів НАТО

"Все розпочалось ще в 2014-му році, як тільки Росія розпочала війну. В той момент я був лікарем-інтерном в Ужгородській міській центральній лікарні і зацікавився тактичною медициною. Пройшов спершу курси в Тернополі, а в грудні, на запрошення знайомих, поїхав на Яворівський полігон готувати 4-ту і 5-ту хвилі мобілізації. Тоді у мобілізованих до медиків виникало багато запитань, адже призивали здебільшого цивільне населення, яке ніколи до цього часу не воювало і не бачило зброї", – пригадує Ерік.

Він розповідає, що від бійців тоді часто доводилось чути запитання на кшталт "чи точно він знає, про що розповідає". А тому в березні 2015 року Глеба поїхав добровольцем на передову, де проводив навчання по медичній допомозі, однак ще по радянських стандартах. Навчили медичній допомозі до тисячі військовослужбовців. Згодом запросили на курси підвищення кваліфікації для бойових медиків за стандартами НАТО, яке організовувало міністерство оборони Естонії.

"Декілька днів тому, до речі, з візитом в Україну прибув командувач Сил оборони Естонії генерал-лейтенант Мартін Герем. Саме він був прихильником провести курси-навчання для військових лікарів з України. На ці курси Їздили військові медики з різних підрозділів, щоб побачити, що таке реальна військова медицина на практиці у тих країнах. Після курсів став інструктором з військової медицини і надання медичної допомоги на полі бою", – розповідає Фреді. 

Військовий медик наголошує, що військова медицина зараз вже досягла успіхів, переймаючи стандарти НАТО, але на початку війни (2014-15 роки) медики жили по літературі з СРСР.

"Ми знали, що є тканина, є паличка – треба закрутити і це вже накладення джгута. Така собі медицина рівня сільської місцевості. От, скажімо, джгут Есмарка. З ним можна надати медичну допомогу при пораненні в шию чи кінцівки, але в нього недолік – в Радянському Союзі їх було тисячі і сотні тисяч ще з 1965 року. При морозі чи сонячних променях вони псуються. Тому навіть, якби й наклав той джут, він би швидко розірвався" – каже медінструктор.

Читайте також: Герої України. "Коли нищу ворога, виникає ще більше обурення і злості до нього", – боєць 10 бригади "Едельвейсів" Дідик

Військовий медик працював на лінії фронту не весь час: приходив на ротації, повертався на роботу лікаря швидкої допомоги. Але згодом все одно пішов у перший добровольчий мобільний шпиталь імені Пирогова, щоб знову вирушити на Схід. В 2019 році підписав контракт зі 128-ю бригадою.

Ерік з побратимами на Схід вирушили ще у лютому, перед війною. А 24 лютого, прибувши в один з населених пунктів, при розвантаженні техніки зранку почули гучний шум. Командування повідомило, що почалась повномасштабна війна.  

"Звісно, у всіх був спершу шок. Але ми з перших хвилин згуртувались і виконували всі поставлені бойові завдання – зупиняли противника у потрібних напрямках"

Лікар, який надає допомогу на полі бою 

Завдання військового медика – надати вже вторинну допомогу. Первинна допомога – це коли поранений сам собі накладає турнікет, розповідає Ерік Глеба.

"Моє завдання – затампонувати рану, дати знеболення і стабілізувати стан. Були випадки, коли ми виїжджали прямо на поле бою і надавали допомогу у санітарному автомобілі", – пригадує лікар.

Він каже, що дуже непросто іноді доводиться, але переконаний, що тільки той лікар може надати кваліфіковану допомогу, який зберігає нейтральність і холоднокровність. 

"Якщо ми будемо жаліти побратима, давати волю емоціям, то складно буде надавати медичну допомогу.  Дуже важливо, коли боєць знає свого медика й довіряє йому. Намагаюся бути саме таким медиком. Тому мій психологічний стан нормальний і навіть піднесений. Про побратимів знаю, що серед них також ніхто не жаліється і продовжує виконувати накази".

За час перебування на передовій Ерік  Глеба провів понад 100 евакуацій з поля бою. Близько 15-ти випадків були такі, що ніхто вже й не очікував побачити своїх поранених побратимів живими.

"Відірвані кінцівки і наскрізні осколкові поранення тазу, поранення в потилицю, грудну клітину з пошкодженням печінки чи проникаюче осколкове поранення черевної порожнини (це коли осколок залетів з правої сторони і вилетів з лівої) – всі ці люди залишились живими. Зрештою, я в батальйоні для того і є, щоб надавати медичну допомогу, якої би складності не були поранення. Всі інші військовослужбовці теж виконують свою роботу на відмінно. Ми тут по-іншому не можемо", – додає Фреді.

Читайте також: Герої України: Віталій Бартош. Вивів понад сотню людей із оточення, загинув у день першої річниці шлюбу 

Для нього не проблема їхати в саме пекло війни. На запитання, як це – втрачати побратимів у бою, відповідає, що рятувати вдається більше. 

"Скажу по правді: для багатьох бачити розірвані тіла психологічно нелегко, але мене тримає те, що врятувати вдалось сімох за день, а загинуло лише троє. Це перевага, бо ж сім бійців будуть жити", – каже медик.

На порятунок життя – лише дві хвилини

Лякає лише те, що трапляються військовослужбовці, які нехтують медичними навчаннями й не надають вчасно першу допомогу самі собі. Ерік розповідає, що багато каліцтв можна було б уникнути.

"Надаємо меддопомогу не тільки побратимам з нашої бригади, адже є і прикордонники, і нацгвардія. Трапляються ті, хто знехтував навчанням, як поставити собі турнікет. Або ще, коли спілкуюсь з командиром підрозділу, запитую, який стан пораненого. Вони можуть сказати "все нормально". А приїжджаємо й бачимо, що там наявна внутрішня кровотеча".

На порятунок бійця військовий медик має всього дві хвилини. За цей час працює за алгоритмом: огляд (якщо немає турнікета), його накладання, введення інфузії (аби наповнити об'єм крові). Потім медик тампонує рану і лише тоді дає знеболення. Ерік зізнається, що в нього вже спрацьовують рефлекси як у собаки Павлова. Отримавши повідомлення про виклик, одягає штани, бронежилет і каску, стрибає в машину і мчить, щоб надати меддопомогу. До лікувального закладу поранених доставляли за 15-20 хвилин.

залишок касетного урагану по дорозі до побратимів

"З досвіду, який я отримав тут, є до 5-ти хвилин на порятунок життя. Але об'єктивно - це дві хвилини, бо є різні поранення. І навіть при ампутації обидвох кінцівок й погано поставленому турнікеті, воїни залишались живі".

Еспресо продовжує серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників. Більше історій читайте в нашій однойменній рубриці "Герої України".

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал:https://t.me/espresotb