Незалежність з присмаком полину. Чому нам потрібна зброя для армії, а не амністія для колаборантів?

І перше, і друге змусили нинішню владу на чолі з найвидатнішим коміком сучасності Володимиром Зеленським чи не вперше задуматись про сумне - окупацію, анексію, агресивну війну в інформаційному полі з боку Росії. А ще якось зробити так, щоб на міжнародній арені Україна перестала здаватись пацієнтом реанімації без ознак життя. У той самий час, коли РФ таки протиснула Північний потік-2 і ціни на газ змушують констатувати, що грошей у армії північного сусіда на війну з нами — буде більш ніж достатньо. 

“Кримська платформа”, на яку чекають представників 44 держав і міжнародних організацій мала б підняти питання окупованого півострову знову в топ. Тим паче у приватних розмовах більш-менш проукраїнськи налаштовані “слуги” теж констатують, що довгий час Україна не висловлювала жодної активної позиції щодо Криму. І це прямо вдарило по суспільному запиту всередині нашої держави на повернення своєї території. Фактично — тема Криму лишилась за бортом для самих українців. 

А що ж там у Зеленського? Чи є розуміння, що минулорічна гра у “всеосяжне перемир’я” та “надо просто перестать стрелять” якраз чи найбільше посприяла тому, що у нас не ухвалені два ДОЗ поспіль для української армії. І взимку пости в стилі: “збираємо кошти на дизель для нашої бригади” — зможуть стати абсолютною реальністю. Так само “надо перестать стрелять” — написане Мендель, Арестовичем і Подоляком — інформаційними шахраями стало мотивом, щоб урешті Німеччина плюнула і почала дбати про свій суто німецький інтерес. І обхід Києва. Засуджувати німців за захист свого гаманця я не берусь.

Ось свіже інтерв’ю групі журналістам, яке Володимир Зеленський давав символічно — на острові Зміїний. Але судячи з цього — про те, що Крим авіаносець Росії, а не перлина відпочинку з газировкою та пахлавою йому сказали не так давно. Наприклад, президент не в курсі, що в 2018 році Конституційна комісія почала напрацювання з Кримськотатарської національної автономії. Він узагалі вважає, що саме “Кримська платформа” має…сісти і написати відповідну законодавчу базу. 

“Це дуже важливий крок, яким повинна займатися Кримська платформа: вивчити законодавство, зміни до законодавства, і запропонувати президенту України вже узгоджений з корінним населенням Криму законопроект.

Я знаю, що за попередньої влади були якісь напрацювання. Чи вони погоджені з моїм офісом? Ні. Чи вони погоджені з кримськотатарським суспільством? Не знаю. Я не знаю, наскільки цей законопроект нормальний. Треба над усім цим працювати”, — сказав президент, за плечима якого рибками гуппі снували Подоляк і Єрмак.

І стало цікаво мені — а нащо це президентці Молдови, прем’єр-міністру Грузії, головам МЗС Франції та Іспанії та міністрам оборони Великобританії та Португалії? У них є час і воля їхнього народу займатись законопроектами влади Зеленського? Чи Володимир Олександрович щиро вважає, що долею українського Криму і кримських татар, які є корінним народом України мають займатись прибульці? Якщо так — то не дивно, що “Кримська платформа” замість серйозної дискусії, як прищепити Росії руки на Чорному морі і відправити сотні тисяч росіян додому — перетвориться у підписання декларацій. Тут шкода хіба значної роботи наших дипломатів, які проробили справді велику роботу.

Можливо, президент Зеленський в глибині душі сумнівається у своїх радниках. Бо ж на питання, хто там займається законодавством перехідного періоду. Шостий перерахував ці прізвища: Андрій Єрмак, Дмитро Кулеба, Олексій Рєзніков та Антон Кориневич. Буквально учора я мала нагоду послухати думку останнього, який ще і є постійним представником президента України в Криму. Діло було на зустрічі з кримськими татарами, переселенцями півострова і колишніми політв’язнями.

“— Починаючи із 2014 року РФ завезла за різними оцінками від півмільйона до мільйона росіян. Чи є пропозиції, як повертати цих людей назад до РФ?

— Звісно, їм там не місце. Але ми вважаємо, що якщо хтось одружився — має право лишитись”.

Я вам скажу, що багатьох присутніх це шокувало. Бо ж будемо чесні — найчастіше до Криму з Мухосранська їдуть молоді люди. Це - армійці, ФСБШники, представники прокуратури і надійні люди із офісу “Единой России”. І якраз ці люди одружуватимуться із нашими кримськими ватницями по повній програмі. Лишати так людей в деокупованому Криму і давати їм український паспорт — це міна уповільненої дії. Яка знову приведе Україну до уроку 2014 року, що скільки вовка не годуй, він все одно на Кремль дивиться. 

Днями за підписом прем’єр-міністра Дениса Шмигаля на сайт Верховної Ради України залили проект закону “Про засади державної політики перехідного періоду”. Цікавий документ, який може збурити суспільство восени.

Із плюсів — нам називають РФ окупантом і навіть прописали, що “Україна не несе відповідальності за дії Російської Федерації чи її окупаційних сил та окупаційних адміністрацій або за прийняті ними рішення”. Із мінусів, які нечесні проросійські політики можуть використати собі заради брудних справ, звучить так — “Встановлення зв’язків та взаємодія органів державної влади України, їхніх посадових осіб з окупаційними силами та окупаційними адміністраціями Російської Федерації, їх посадовими особами допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України”. На практиці — так кум Путіна Віктор Медведчук тривалий час їздив до Москви і поливав брудом нашу державу. Прикриваючись якраз типу захистом прав бранців ОРДЛО. 

Із цікавого: “Факт відсутності окупаційних сил Російської Федерації на території населеного пункту (району) та встановлення повного контролю України над територіями в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці встановлюють міністр оборони України, голова Служби безпеки України та міністр внутрішніх справ України шляхом спільного подання Президентові України, який виключно на такій підставі приймає рішення про визнання відповідної адміністративно-територіальної одиниці деокупованою та встановлення дати її деокупації”. У перекладі на наші реалії це означає — що у разі великої зради на користь РФ полетять голови усіх. І Зеленського, і Баканова, і Монастирського, і Тарана. Їх минулий досвід із замовчуванням обстрілів та ігрища у “всеосяжне” перемир’я показують, що не можна просто так заплющити очі і зробити вигляд, що війни нема. 

Дуже слабко прописані пункти, які стосуються порядку амністій. А от щодо балотування на виборах — тут узагалі вмикають зелене світло для посіпак РФ і ЛДНР. Наприклад, не можуть бути обмеженою у правах балотуватись особи, які:

1. перебували у складі окупаційних адміністрацій Російської Федерації забезпечували життєдіяльність тимчасово окупованих територій та внаслідок своєї діяльності в них не завдали умисно шкоди життю та здоров’ю громадян;

2. перебували у складі окупаційних сил Російської Федерації з примусу або проти своєї волі та внаслідок своєї діяльності в них не завдали умисно шкоди життю та здоров’ю громадян;

3. перебували у складі окупаційних адміністрацій Російської Федерації з примусу або проти своєї волі.

Що це значить, що нинішні очільники МГБ, судді і самопроголошені мери, численні “журналісти” прикинутися камбалою. Скажуть, що кидали проукраїнськи налаштованих людей у катівні і йшли вбивати українських військових “під примусом”. А завжди любили Україну. І особливо її пенсії та біометричний паспорт. 

У мене є чітка підозра, що автором подібних ноу-хау є не Шмигаль, а люди зацікавлені у тому, аби реалізувати російські плани щодо інфікування політичного тіла України Донбасом. Ті, хто шепоче у вухо Зеленському: “Вова, ещё немножко и сделаем мир”. А Шмигалю нічого втрачати — завдяки тому, що він постійно перебуває у масці, його обличчя ніхто не згадає з першого разу. 

А що ж робити українцям? Наша доля і наша правда у наших руках і в нашій силі. Історія — пройдена одного разу має всі шанси повторитись удруге у більш збочених формах. По суті, влада зараз пропонує нам закласти міни у майбутнє аби пройдете у 2014 році — повторилось удруге. А зараз — аби Шостий попіарився на фейковому мирі.

До чого це я? У 2007 році гурти Тартак та Нічлава записали пророчу пісню “Не кажучи нікому”, де у ролі повстанця у вишиванці, який загинув у 1943 році в бою під Загоровим, боронячи рідну землю від загарбників — знявся фотокореспондент Віктор Гурняк. 

“Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.

І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.

Знову за спинами визволителів

Прийшли нові карателі та мучителі”

Восени 2014 року Віктор Гурняк у складі “Айдару” боронив рідну землю від загарбників на східних теренах України. І загинув від рук росіян. Історія із кліпу втілилась у страшну реальність. Тому знаєте, що? У День незалежності давайте вимагати виконання державного оборонного замовлення для української армії, а не амністії для посіпак так званого ДНР та вкорінення самців із армії РФ, які одружуються на дурних кримчанках.