Путіну доведеться генералів перестріляти, щоб не вчинили заколот, - Фейгін

Розпочнемо наш аналіз із «одкровень кремлівського старця». Хоча він насправді не такий уже й старий, і кількість його воєнних злочинів уже наближається до рекордів. Ключове з його останніх «одкровень» – що він переводить так звану СВО, тобто фазу, яку він планував як бліц-криг, у формат довгої, затяжної війни.

Важлива тема, яку всі обговорюють, – стосовно ядерної зброї та її застосування, «сили Росії, яка залишається в неї на удар у відповідь». Ця вся риторика викликана наслідками обстрілів Енгельса та Дягілева. Енгельса більше, бо там постраждали три стратегічні бомбардувальники Ту, які є частиною «ядерної тріади», «щита Росії». І виявилося, що майже за 700 км від кордону Україна цілком може завдати удару. Такий ступінь ураження якась там Україна якимись там дронами! Тоді на що перетворять цей «ядерний щит» ракети типу «Томагавк» чи інші засоби, які має Захід? То виходить, що це все фейк, омана. Жодних засобів ППО, засобів завчасного попередження – нічого такого нема. Можливо, все це передислоковано на театр воєнних дій, вважається, що в глибокому тилу нічого не загрожує й тому нічого не робиться. Путіну у відповідь на цей сміх із Києва й від західних ЗМІ треба було чимось парирувати, продовжуючи застосовувати ядерну риторику, залякуючи компенсаторно за те, що сталося. Зненацька він заговорив (хоча й раніше в нього прохоплювалося щось таке), що метою було приєднання територій. У цьому й досі ніхто не сумнівався, це не те, про що ніхто не знав, а тепер стало одкровенням.

Це була спроба завоювання всієї держави. Російським військам дали по зубах, і вони відкотилися туди, де змогли закріпитися. Оце й уся комбінація. А тут він починає приплітати Петра І.

Так-так, Азовське море, каже, у нас тепер внутрішнє. Це спосіб частково виправдатися: все недаремно, ми ж приєднали, Петро не зміг, а ми впоралися. З одного боку, це виправдання перед громадською думкою всередині Росії, електоральною думкою точніше. З іншого – спроба визначити цілі операції, бо звідусіль лунає: а заради чого ви воюєте? Ось він відповідає: задля приєднання територій.

Це підступна пастка, тому що завтра ти втратиш і басейн Азовського моря, і Мелітополь візьмуть, – що тоді розповідатимеш?

Що цілі не досягнуто? Чи що цілі вже інші? «За будь-яку ціну відстояти Крим» чи «не віддати і п’яді землі Донбасу» - пастка насправді, проте Путін її застосовує, тому що, мабуть, потрібно обґрунтувати наступні хвилі мобілізації та гігантські втрати від першої хвилі від 21 вересня, які все одно виявляться.

Усі насправді були дуже здивовані тим, що аеродроми стратегічної авіації зазнали нападу. Це ж історія про «ядерну тріаду»: підводні човни – авіація – ракетні установки. І тут з’ясувалося, що треба терміново все це евакуйовувати.

Військові частини все розуміють, але передислоковувати, власне, нікуди. Вони можуть відвести бомбардувальники Ту, стратегічну авіацію кудись за Урал, але ж це не вирішує проблему. Тому що нема більше таких облаштованих, як у Саратовській області, під Енгельсом, летовищ зі складами, відповідним обладнанням, доведеться щось нове створювати в глибині Росії. Основні склади стратегічного й тактичного запасу розташовані в районі Уральських гір. Кудись туди треба перетягувати все, це більша відстань, за Москву, Свердловськ, Єкатеринбург, Челябинськ. Це проблема. А як завтра в України з’являться дрони, які летять на 2 тисячі кілометрів? Це ж дрон усього лише, не балістична ракета, яка летить на будь-яку відстань, яка є в американців, європейців та інших. Тобто виходить, що навіть Україна, з її потенціалом, в умовах війни, руйнування ВПК, має здатність вирішити ці проблеми. Що вже тоді казати про розвинені країни, про Захід, який має всі ці засоби вже давно?

Є попередня умова, про це і Байден казав, і Блінкен, і Венді Шерман, заступник держсекретаря, буквально вчора про це розповіла, що попередня умова може бути лише така: виводьте війська і ласкаво просимо – будь-які переговори про репарації, про мир, про безпеку, про що хочете.

Стрєлков, він же Гіркін, воєнний злочинець, узяв і «дьорнув» з лінії фронту з незрозумілою мотивацією. Водночас Соловйов (чи Кисельов, я вже в сортах цієї ароматної субстанції не розуміюся) заявив недавно, що буцімто порадив Царьову, колишньому регіоналу, який виїхав до РФ, не лізти в розбірки між російськими спецслужбами. Тут історія не про Царьова, а про те, що починаються «розбірки» між російськими спецслужбами всередині самої Росії.

Гіркін каже, що в окопах не розуміють цілей «спецоперації», заради чого вмирають і воюють, а Кремль свідомо плутає цілі, щоб у будь-який момент покінчити з цією операцією шляхом переговорів, зобразивши це засобом досягнення цілі. Ми в результаті переговорів зупиняємося на статус-кво – чудове виконання, залишаємо якусь територію – однаково це виконання. Ясності цілей нема, і це є спосіб маневру для Кремля – про це каже Гіркін, окрім іншого. Чому його відкликали чи він сам поїхав – це вже загадка, я гадаю, йому відомство сказало.

А чого його в кульок не поклали, просто кажучи?

Може, ще зарано, ще потрібний для чогось. Можливо, ми до кінця не розуміємо – а вони розуміють і для чогось використають. У спецслужбах завжди точиться боротьба, з 24 лютого вона загострилася. Головне питання – хто винний?

На кого повісити відповідальність, у тому числі з лав спецслужб? Хто, власне, довів до того, що вже 10-й місяць поспіль війна, а тепер вона, виявляється, буде «довго», «на виснаження». І хто ж це? ФСБ, армія, ГРУ, головне управління розвідки міністерства оборони – хто це?

І на це питання нема відповіді. У принципі в Росії заведено вирішувати так: на кого вкажуть, той і винний, а не той, хто винний реально. Указівки такої поки що нема, тому сварки триватимуть і надалі. Оскільки не визначена ідея. От кажуть: лінія Суровікіна, тактика враження цивільних цілей, плани вторгнення з півночі. Але це той набір, який уже був і не дав результату. З півночі вже заходили на територію Києва, чим закінчилося – ми бачили, знаємо. До того ж кадрові частини, набагато краще підготовлені, в умовах раптовості й з іншими елементами, які були 24 лютого. А на напрямку Донбасу – Бахмут, Соледар, Авдіївка, Мар’їнка – ну, просуньтеся, покажіть, що то за «лінія Суровікіна» така. Увірватися в Бахмут, а тут – Слов’янськ і Краматорськ. І де це? Воно ж триває вже не тиждень, не місяць. І третє, про що йдеться: так, ви уражуєте об’єкти критичної  інфраструктури, залишите без тепла, світла, зв’язку, але ж цього теж нема. Так, завдано значних збитків, дошкульних, але не 100% й не такого, що не дає змоги механізму економічному, гуманітарному, військовому в Україні продовжувати існувати й функціонувати.

Яка ціль була? По-перше, вичерпати запас ракет, витрачати гроші, репутацію свою перетворювати на лайно, бо ж країна-терорист, обстрілює цивільне населення, вбиває мирних громадян, на це також доводиться приставати. І що отримали натомість? Тепер для всіх є консенсус морально-політичний: так, це країна-терорист, країна-спонсор тероризму, просто не всі ще прийняли, Нідерланди ухвалили таку постанову слідом за Польщею.

Американські сенатори теж відзначили геноцидність практик РФ. Це ж не просто вони б’ють по інфраструктурних об’єктах, щоб не було світла, – це не буде тепла, в лікарнях вмиратимуть люди, можуть замерзати пенсіонери й так далі. Це все додаткові злочини. Але вони на це підуть. Вони вже можуть готуватися до того, щоб шукати крайнього. Крайнім тут виглядає, крім Путіна, ще Герасимов. Але ні, вони дуже хитру піраміду сплели, таку дивну злочинну комбінацію, що навіть Гітлер міг би позаздрити: і НСДАП, і СА, і «вершники апокаліпсису» на ішаках тощо.

Та в них усе є. ПВК Вагнера в чомусь нагадує СС, у чомусь – військове крило НСДАП, гестапо своє мають. Усе в них є. Вони себе відтворюють як націонал-соціалістичний режим, просто націонал-соціалізм – це дещо інше. Тут більше фашистських елементів, з правим ухилом. Усе ж таки в цьому революційність була в НСДАП, там навіть ціле крило було революційне, брати Штрассер його очолювали – націонал-більшовицьке називалося, про це мало хто знає. Отто Штрассер у своїй книзі детально все описав, той Штрассер, що вижив і виїхав до Канади ще до війни.

Отже, коли говорити про Герасимова й провину, то є відчуття, що Путін побоюється відверто обвинувачувати військовий генералітет. Побоюється, поки не створив потрібний баланс, тому що генералів доведеться перестріляти в разі чого, раптом вони вчинять заколот. А в нього сили – ФСО, певне крило ФСБ, ПВК Вагнера та, можливо, Кадиров зі своїми частинами. А хто ж ще?

Мільйон ментів. Поголів’я ментів у РФ сягнуло мільйона. Це ненадійний союзник, якщо почнуться справді силові розклади, які можуть закінчитися, як історія з Макеєм, міністром закордонних справ Білорусі, – загадковою смертю. І ніхто не зміг навіть пояснити, від чого помер лукашенківський «канал комунікації» із Заходом і Китаєм. Хто його грохнув – зрозуміло. І тут може теж так покотитися.

З Макеєм історія назавжди залишиться темною й відкритою, ніхто ніколи не відповість. Зрозуміло, на чиєму боці була зацікавленість – на боці Москви, щоб цей канал відносин із Заходом обірвався, Макей його справді здійснював на користь Лукашенка.

Щодо Москви – тут завжди все складніше: і двір побільше й поскладніше, і сил побільше. У Лукашенка все скромніше. Там є 5 основних економіко-державних груп, Макей одну з них представляв. У Москві головних груп начебто менше – кооператив «Озеро», мобілізаційна група, Патрушев – Бортніков, є якась частина апаратна, у неї менший ресурс силовий, але вплив має великий, Ковальчук, який до ФСО наближений, тощо. Тому тут дещо інша гра. Бо з Лукашенком ще є якийсь міфічний шанс замінити його на Хрєніна.

На Вольфовича, кажуть, секретаря радбезу, в разі чого – це путінська креатура.

Так, це ще якийсь час проіснує. Якщо від Путіна спробує відсторонити якась з груп у кремлі – посиплеться все. Так не буде, що їм простіше закоркувати її, потрібно, щоб Путін сам передав владу. Чи можливо таке уявити? Фантастично – так. Він має сам особисто зробити нову рокіровку, яку він зробив свого часу з Меведєвим.

Я, правду кажучи, у тих умовах, в яких перебуває система, з урахуванням війни й неуспіхів, важко собі уявляю, що Путін на таке піде, а по-друге, що це в принципі можливо як конструкція. На кого замінити?

На сина Патрушева, якого ніхто не знає, 42 роки, випускника академії ФСБ, звичайного шахрая – міністра сільського господарства? Які ще видатні риси він має? З якого дива він стане фігурою, заради якої в степах Херсонщини вмиратимуть солдати? Заради Патрушева і його сімейства? Складно таке уявити.

Система, може бути, в них і стабільніша, ніж білоруська. Але, з іншого боку, і кривавіший обвал буде згідно з деякою історичною традицією й розумінням, як це все відбувалося в минулих десятиліттях у Росії. Суперечка буде між силовими відомствами та їхніми ресурсами, які вони мають.

А Пригожин що являє собою в цій хиткій конструкції, за кого він буде грати чи грає вже?

Він грає за Путіна, але в нього купа недоброзичливців. Він відкрито конфронтує з міністерством оборони, критикує й каже, що вони погано воюють. Він конфронтує з апаратом влади, наприклад з Бєгловим, який є губернатором, звинувачує його у держраді, що гроші йому заборгував. Бєглов – людина Ковальчука Юрія, що є близьким до Путіна. Історія з кримінальниками-втікачами, яких показують, вони реальні чи ні, але це теж хтось запускає. Тобто й проти Пригожина працює машина, і думаю, яка пов’язана з тим самим оточенням, з іншого боку, самого Путіна.

Вони не хочуть, щоб така людина, з її бекграундом кримінальним, виходець з якогось кейтерингу в оточенні Путіна раптом ставала фігурою, рівною за силовими можливостями ФСБ, армії. То не жарти – 37 тисяч у нього озброєні й напоготові.

А до якої міри він керує ними – самостійно чи просто виконує деякий функціонал на доручення самого Путіна, тут можна лише гадати, але при цьому не виключати того, що в якийсь момент його приберуть. Я навіть швидше повірю в такий його кінець. Попри те, що він гравець, він захоплюється й навіть отримує насолоду від того, що робить, але це ще одне свідчення, що йому іноді зраджує здоровий глузд. Раціональне зерно там відсутнє – надсилати кувалду, вимазану «кров’ю», тобто фарбою, в Європу, розсилати очі тварин по посольствах – схоже, що саме його рук ця справа, невідомо, яка фантазія йому прийшла в голову – в українські посольства по всій Європі розсилати ці листи. Я б сказав, що це не схоже на раціональний план дій, який був схвалений владою зверху.

Як у Шекспіра – «порожнє пекло, всі чорти вже тут». Вони вийшли, ці інфернальні персонажі. Отже, ця історія розповзатиметься. Ми в Україні, звісно, з оптимізмом дивимося на повернення чи втечу вагнерівців до РФ, особливо, якщо це вагнерівці з кулеметами. Тобто люди, яких Пригожин прислав в Україну, щоби вбивати нас, починають «ставати на лижі» й повертатися додому.

Усе прогнозовано. Вибачте, як кримінальнику, який відбуває покарання в місцях позбавлення волі за тяжкою або особливо тяжкою статтею, дають до рук зброю й кажуть, що тепер ти можеш убивати? Цікава історія. Людина з делінквентною (асоціальною, протиправною, – ред.) свідомістю нічого іншого в принципі не бажає для себе – легально, санкціоновано повернутися до подібного способу життя, а ще й теоретично за це можна отримати винагороду. Так, можна й умерти, це ризикована історія, і навіть висока ймовірність того, що тебе відправлять на утилізацію. То він може в умовах, коли він безконвойний, вчинити по-різному. Як той тип у Ростовській області, підозрюю, утік з якоїсь частини зі зброєю, відкрив вогонь. Звісно, таких історій більше, їх заминають, їх намагаються списати на якісь інші кримінальні прояви.

Те, що ви випускаєте тисячі кримінальників, а може й десятки тисяч, з місць позбавлення волі з непогашеною судимістю – це логічне продовження, і цього буде більше, це не зменшуватиметься – ні кількісно, ні якісно: будуть убивства й цивільного населення, і поліції.

Це запрограмовано, навіть якщо б ці люди не були делінквентними, повертаючись з передової, з прифронтової смуги, вони вже інакше відчувають характер стосунків в оточенні, вони вважають себе, як писав Достоєвський, «в праве своем старушек-процентщиц шмалять». А кримінальники взагалі інакше й не мислять.

 Обивательська маса кинулася в якості мобілізованих у цю армію, а виявилося – чобіт нема, автомати заіржавілі, якісь кептарі, взимку нема в що вдітися-взутися. Офіцерів нема, офіцери з мобілізованих. Виявилося, що армія не готова перетравити цю масу мобілізованих.

І тут окремо взяті журналісти починають закликати громадськість допомогти голим-босим. Хотів я уникнути цієї теми, її вже жували-пережували, все одно виходимо на цю «мокру» історію. Вони невже там не розуміють в тому «Дожді», як їх сприймають, що вони часом несуть? Чи в них така «прошивка»?

Ми є взаємонедоброзичливцями – я та «Дождь». Вони мене не люблять і ніколи не любили, так само, як «Эхо Москвы», «Новая газета», – я ніколи з цими виданнями, які називали себе незалежними, а незалежними ніколи не були, я можу розповісти їхню історію, але це мало що змінить. В Росії вони поводилися так само, щоб ви розуміли. Зараз усі зі здивуванням виявили, що в них…

Синдром Хакамади такий собі. Для тих, хто в курсі, що Хакамада – то була така лялечка на кремлівських «ліберальних» грошах.

Ще, може, комусь подобається образ Собчак, вона теж на «Дожді» працювала, до речі. Це все саме так. У нас це називають «напівпокерність», це коли залежно від ситуації ти дотримуєшся правил гри й певну дистанцію з радикальними, відвертими, прямими принциповими позиціями, щоб не давати зайвих приводів. Це поступово засвоюється, навіть така іронічна манера говорити з усіма – вона теж виникла 2010-х роках. Просто ніхто не знає, в Росії було заведено через «ги-ги» розмовляти на серйозні теми – протесту, переслідування опозиції, брак свобод. Вони весь час з якимсь прононсом: як би ми тут біла кістка – журналісти дещо над бійкою. Так, звісно, їм не подобається Путін, він їм ніколи не подобається, тому що з якого дива йому подобатися, але взагалі й ті, хто проти нього, – якісь маргінали, біснуваті.

«демшиза», як вони це називали.

Так, це практично їхній термін. Друге ім’я, яким вони завжди визначали протест. Я це дуже добре пам’ятаю, бо в цьому «варився». І от вони це перенесли змінилися умови Кремль, давайте прямо казати, «Эхо Москвы» – Газпром-медіа належало. Нема чого приховувати, «Дождь» – ЗМІ другого терміну Медведєва, Тімакова і Сіндєєва створювали це ЗМІ, і відповідні гроші, і допомога робилися тоді. Ні, звісно, вони велику роботу зробили, багато пристойних людей працювало і там, і там, але факт залишається фактом. Я вже не кажу про «Новую газету», яку фінансував Горбачов-фонд, Лєбєдєв, сумнозвісний банкір і майор КГБ в минулому, і Адоньєв, бізнесмен Чемезова. Чемезов серйозно допоміг «Новій газеті», кажуть, що й «Дождю» допомагав. Це вже стосунки такі: гроші – відносини. І от вони приїздять на Захід і вважають, що всі питання вирішуються так само: відносинами. А тут, виявляється, закони! За латвійськими законами ця ліцензія зобов’язує вас латиську доріжку робити в кабельних мережах латиською мовою. А навіщо, кажуть вони, я рішення оприлюднив російською в себе в телеграм-каналі – ніхто не читає. Ви помітили, що вони й надалі пишуть плашку «я ось теж іноагент»? Ви ж латвійське тепер ЗМІ, ви ж отримали ліцензію в Латвії, який ще іноагент з Росії, – пошліть ту Росію куди подалі разом з їхніми іноагентами! Це логічно, ви ж тепер за кордоном. Ні, якщо ви в Росії, вас можуть за це покарати, он на мене вже двічі штраф виписали, я чекаю на криміналку, за те, що не дотримуюся цього статусу іноагента відповідно до їхнього закону. Чхав я на це. Плював просто в пику. Я не висловлюватимуся у вас міцніше. Чому вони цього не роблять? Це ж природне питання: чому вони мають за кордоном дотримуватися цих божевільних російських законів? Я розумію, коли в когось якісь проблеми, особисті, матеріальні, родичі, люди бояться й ставлять цю плашку.

Тут так не буває, напівшишечки не буває в подібній ситуації, війна йде. І це не фігуральна, не алегорична історія – щоденно вбивають нас.

Війна залишає лише два окопи – цей або цей, ти туди чи ти сюди. А між ними зигзагами ти не можеш бігати. А вони продовжують бігати, начебто нічого не відбувається, що це просто заголовок, тема для чергового випуску якогось ефіру. Але проблема в тому, що вони не називають себе опозиційними, вони кажуть «незалежні», «Эхо Москвы» також. Ми просто ЗМІ, «ні вашим ні нашим», ми «неупереджені». Окей. Але тоді, вибачте, дотримуйтеся правил країни, яка дала вам прихисток. Це логічно. Робіть так, щоб не дратувати регулятори й решту.