Страшна не "Венеційка", а непрофесійність дій влади

Прийняття 13 грудня 2022 року Верховною Радою закону "Про національні меншини (спільноти)" було реалізацією сьомого з-поміж критеріїв Європейської Комісії, якими Європейський Союз обумовив надання Україні статусу кандидата на вступ до євроспільноти. ЄК рекомендувала "завершити реформу законодавчої бази щодо національних меншин, яка зараз готується, згідно з рекомендаціями Венеційської комісії, та ухвалити негайні та ефективні механізми імплементації". 

За місяць після прийняття закону голова Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи запросив Висновок Венеційської комісії, яка його ухвалила на засіданні 8-10 червня цього року. Напевно, ЄК враховуватиме цей документ при написанні оцінки виконання Україною семи критеріїв як передумови до старту процесу набуття нашою державою повноправного членства в ЄС.   

Однак справа в тому, що левову частку рекомендацій "Венеційки" наша держава виконати не може, бо вони суперечать Конституції України, рішенням Конституційного Суду, внутрішньому законодавству, а також актам міжнародного права і судовій практиці Європейського суду з прав людини. Крім цього, свої висновки Венеційська комісія сформулювала на основі помилкового прочитання українських законів, зокрема закону "Про правовий режим воєнного стану". І тому вирішила, що національні меншини в нас зазнають дискримінації. 

Це неправда. Навіть під час широкомасштабної війни в Україні права національних меншин не порушено. Дійсний стан справ інший: це Росія розпочала війну, щоб знищити нашу державу й здійснити геноцид Українського народу - "громадян України всіх національностей", як записано в Конституції. 

Угорська меншина стала заручником Будапешта 

Багатьох парламентаріїв, експертів і журналістів рекомендації "Венеційки" здивували, обурили, а то й шокували. В Україні до Венеційської комісії склалася довіра як до фахової спільноти міжнародних правників. І тому ми не чекали такого непрофесійного, а місцями ще й упередженого щодо України документа.

Лунають різні пропозиції - від ухвалення постанови Верховної Ради із засудженням Венеційської комісії до гнівних закликів взагалі проігнорувати її Висновок. А коли ЄС намагатиметься його застосувати та зобов’яже Україну до його повної імплементації, тоді радикальні голоси пропонують сказати "goodbye the EU". Коротше, "на зло мамі відморозимо собі вуха". 

Емоції мають відійти в сторону. Натомість потрібно проаналізувати документ, насамперед, нашій виконавчій владі. Адже "Венеційка" відзначила хорошу співпрацю з українськими офіційними органами. Зазначалося, що чиновники з Державної служби з етнополітики та свободи совісті відповіли на запитання комісії у письмовій формі. Комісія вислухала також голову ДЕСС Віктора Єленського. 

Ми не знаємо ні цих письмових відповідей, ні реакції уряду на рекомендації "Венеційки". Не розуміємо також, якою була стратегія Києва у діалозі з Брюсселем щодо виконання сьомого критерію. В коридорах влади заспокоюють, що європейці "не наполягатимуть" на цій темі до завершення війни, бо розуміють її чутливість та меншу пріоритетність у порівнянні з контрнаступом і виконанням інших критеріїв ЄС.  

Що ж, може справді європейці закриватимуть очі, але може статися й так, що очей не закриватимуть. Попередженням щодо відсутності поблажливих підходів має послужити заява президента США Джо Байдена про відсутність умов для спрощеної процедури вступу України до НАТО через корупцію. І напевно не тільки в оборонній сфері. 

На внесенні закону про національні меншини до переліку критеріїв для отримання статусу кандидата на вступ до ЄС наполягала Угорщина - "заклятий друг" нашої країни, яка не оминає жодної нагоди, щоб нам нашкодити. Офіційний Будапешт довгий час блокував засідання комісії НАТО-Україна через начебто "утиски" національних меншин. Оголосив свої категоричні вимоги змінити закони "Про освіту" та "Про забезпечення функціонування української мови як державної". 

Парламент Угорщини. Фото: Getty Images

Вже понад два тижні Угорщина веде неприпустимі маневри навколо 11 полонених військовослужбовців ЗСУ. Міністр закордонних справ пан Сійярто обурився тим, що представників угорської меншини в Україні також мобілізують до війська і "багато хто гине на війні". Він вважає, що має право виступати на міжнародних форумах "від імені нації, представники якої помирають на цій війні". І тому Угорщина хоче якомога скоріше досягти миру через переговори.

Фото: Gettyimages

У такий спосіб громадяни України угорського походження стали заручниками політики сусідньої недружньої нам держави, що є кричущим порушенням міжнародного права і практики добросусідства. Для Будапешта Висновок - це справжній подарунок та інструмент реалізації цього курсу, засіб блокування нашої інтеграції до ЄС і НАТО. Без сумніву, уряд Віктора Орбана скористається цим подарунком сповна. 

Рекомендації "ключові" та "інші"

Свої рекомендації "Венеційка" поділила на "ключові" та "інші". Перших названо 8. Із них 5 стосуються самого закону про національні меншини, 3 - інших законів, зокрема, закону про освіту та про українську мову як державну. Комісія підтримала свої попередні рекомендації до цих законів від 2017-го і 2020 років, тому пропозицій у цих сферах нараховується більше двох десятків. Таким чином, переважно висновок "Венеціанки" стосується правових механізмів використання української мови як державної, а також обсягів навчання українською в системі державної та приватної загальної середньої освіти.  

Фото: Міністерство юстиції Сербії

До закону про національні меншини "Венеційка" внесла такі головні рекомендації: 1) поширити право на організацію заходів мовами меншин на всіх осіб; 2) переглянути зобов’язання щодо забезпечення перекладу українською мовою інформації про публічні заходи на вимогу відвідувачів; 3) переглянути зобов’язання, пов’язані з книговидавництвом і книгарнями, у світлі принципу пропорційності; 4) забезпечити більшу правову визначеність щодо можливості перекладу офіційних написів та інформації загалом мовою меншин; 5) переглянути критерії прийняття методології забезпечення використання мов у контактах із органами влади. 

"Інші" рекомендації: 1) переглянути положення закону про освіту та закону про українську мову, "що містять обмеження свободи використання мов меншин та диференційоване ставлення до мов меншин", згідно з висновками 2017-го і 2020 років; 2) скасувати обов’язкові квоти на використання української мови, які передбачено законами про державну мову та про медіа; 3) відкласти "поступову трансформацію системи шкільної системи з навчанням мовами меншин і переглянути її у світлі Висновку Венеційської комісії 2017 року".   

Кожна з цих рекомендацій потребує детального аналізу, що однак не є предметом цієї статті. Принагідно лише зауважу, що друга з "ключових" рекомендацій стала результатом неуважного прочитання закону про національні меншини (ст. 10, частини 2, 3), бо йдеться про переклад українською мовою виключно супроводу (конферансу) заходу, за умови надання відвідувачами відповідного запиту не менш як за 48 годин до його початку. Інші елементи заходу ведуться мовою національних меншин. 

Подібні зауваження можна зробити щодо інших детальних рекомендацій. Отже, в процесі обговорення з Європейською Комісією легко владнати ці непорозуміння. Деякі з пропозицій "Венеційки" варто прийняти, враховуючи той же "критерій пропорційності". Зрештою, комісія не скупилася на компліменти щодо багатьох положень закону, і тому простір для конструктивного діалогу доволі широкий.  

Приголомшлива українська реальність

Але суть проблеми не в деталях, а в методологічних підходах, загальних висновках і придатності Висновку для зміцнення демократії в нашій державі. "Венеційка" задекларувала, що не розглядала "ані загальну правову базу, що діє в Україні у сфері захисту меншин, ані загальну ситуацію з національними меншинами в цій країні". Її Висновок начебто обмежується положеннями закону про національні меншини та узгодженням його положень з рекомендаціями 2017-го і 2020 років.

"Венеційка" застерегла, що не оцінювала відповідності перерахованих законів Конституції України. Також вказала, що проаналізувала закон про національні меншини лише на предмет його відповідності "застосованим міжнародним інструментам і стандартам". Отже, документам Ради Європи: Рамковій конвенції про захист національних меншин, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, а також статті 14 Європейської конвенції прав людини та Протоколу № 12 і статей 26 і 27 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. 

Не буду цитувати та аналізувати кожен із названих документів, бо ця стаття  розростеться до розмірів наукового дослідження. Обмежуся кількома принциповими зауваженнями.

Усупереч своїй декларації "Венеційка" все ж бере до уваги українські реалії, а не лише положення українського законодавства і міжнародного права. У рекомендаціях до закону про українську мову 2020 р. (підтриманих у 2023 р.) комісія зазначила, що "мовна політика є надзвичайно складним і чутливим питанням в Україні, яке стало в минулому і може стати в майбутньому джерелом напруженості у відносинах зі спорідненими державами національних меншин України. Це також дуже політизоване питання, особливо у зв’язку з останніми подіями та конфліктом із Росією". 

Фото: Getty Images

 

Отже, "Венеційка" сама визнала, що при написанні рекомендацій взяла до уваги не лише "сухий закон", а й політику. Більше того, політична доцільність стала для неї визначальним чинником. Однак запитаймо, чому увагу приділено відносинам України з іншими державами, натомість не проведено аналіз внутрішньої політики України, тобто фактичного положення національних меншин і нашого суспільства загалом?

"Венеційка" використовує терміни "складне, чутливе і заполітизоване питання", "останні події", "конфлікт з Росією", хоча це лише публіцистика і лірика, а не опис реальності та мова юридичних термінів. З ухилом в бік Росії та інших суміжних держав, які використовують національне питання проти нашої держави.   

Фото: Reuters

Українська дійсність приголомшлива. Після російської агресії 2014 р. внутрішніми переселенцями стало 1,5 мільйона українців, в тому числі значна частина представників корінних народів і національних меншин із Криму і окупованої частини Сходу. Після широкомасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 р. 13-14 мільйонів українців стали внутрішніми переселенцями та біженцями. Понад 700 тисяч українських дітей навчаються за кордоном, а більшість із них дистанційно здобуває освіту в Україні, здебільшого у школах, де вчилися до війни. У такий спосіб Україна підтримує зв’язок своїх молодих громадян із власною державою, готуючи їх до повернення на Батьківщину. 

Крім цього, демографічна ситуація в країні загалом і окремих її регіонах суттєво змінилася. Зокрема, у громадах і районах зі значним відсотком національних меншин (Схід і Південь, Буковина, Закарпаття, Галичина). Чимало громад національних меншин, наприклад, греків у Маріуполі, знищено. 

"Венеційці" проігнорували свій статут

Для України одним з головних викликів, які породила війна, є збереження консолідованості суспільства та його мобілізації для протистояння Росії - ворога свободи, демократії, прав людини і громадянина. Все, що сприяє такому збереженню, має заохочуватися і підтримуватися. Водночас те, що перешкоджає, повинно бути названим, рішуче відкинутим і, якщо треба, засудженим. 

Розпізнання того, що допомагає, а що перешкоджає - це прямий обов’язок "Венеційки". 2 березня 2022 р. Генеральна Асамблея ООН "найрішучішим чином засудила агресію РФ проти України в порушення Статуту ООН". Організація ухвалила низку інших резолюцій із закликом до покарання Росії, на підтримку України та встановлення справедливого миру. Агресію РФ також засудили Рада Європи, ОБСЄ, ЄС, НАТО, Африканський союз, Економічне співтовариство держав Західної Африки, Організація американських держав, Форум тихоокеанських островів, Карибське співтовариство, Північна рада.

У січні ц. р. Європейський парламент прийняв постанову про створення трибуналу щодо злочину агресії проти України. У ній констатовано, що "з лютого 2014 року Росія веде незаконну, неспровоковану і необґрунтовану агресивну війну проти України, яку вона відновила 24 лютого 2022 року, здійснивши масове вторгнення в Україну". Міжнародний кримінальний суд у Гаазі визнав депортацію українських дітей Росією злочином геноциду. Європарламент наголосив, що РФ здійснює в Україні воєнні злочини, злочини проти людяності та злочин геноциду. 

І тому наш - України - висновок має бути твердим: відсутність згадки про ці факти та документи міжнародного права із засудженням дій РФ в рекомендаційному документі органу Ради Європи дорівнює заперечуванні цих фактів і документів, а також є дією, що прямо порушує статут "Венеційки". Адже в цьому документі розглядається національне питання, сфера використання державної мови і система освіти - базові питання для існування і спротиву держави та всього суспільства.

Президент Венеціанської комісії Джанні БукікіоФото. Getty Images

Йдемо далі. Офіційна назва "Венеційки" - це "Європейська комісія "За демократію через право"". На сторінці МЗС України (цитую як офіційне повідомлення, бо Україна є членом Ради Європи) зазначено, що основними сферами діяльності комісії є: конституційне право; вибори, референдуми, політичні партії; співробітництво з конституційними судами і омбудсменами; міжнародні або порівняльні дослідження. До компетенції Комісії належать: розгляд питань конституційної ситуації в окремих державах; розгляд питань конституційного права загального характеру із застосуванням порівняльного підходу; створення центрів документації конституційного права.

Ігнорування положень свого статуту дозволило "Венеційці" зробити три карколомні речі: не аналізувати Конституцію України (хоч це неправда, про що напишу згодом); не брати до уваги рішення Конституційного Суду від 14 липня 2021 р. № 1-р/2021 щодо закону про українську мову; не співпрацювати з КСУ та українським омбудсменом. 

Таким чином, комісія використала "метод пробірки": взяти окремий закон, очистити його від впливу зовнішнього середовища (тобто реалій) і запропонувати його змінити (так само, як інші закони) згідно з власним способом "дистиляції". Такий метод, може, і прийнятний для занять на університетських юридичних факультетах, але не в сфері міжнародного права і міжнародних відносин.   

Українська мова - основа конституційного ладу 

Рішення КСУ має фундаментальне значення для правопорядку в Україні як частини її законодавчого поля. Воно є обов’язковим для виконання всіма інститутами Української держави. Отже, парламент не може змінити основних положень цих законів, зокрема, з огляду на неспростовний факт: у рішенні КСУ опосередковано надано відповіді на рекомендації "Венеційки" до законів про українську мову та про освіту. Підтверджено статус української мови як єдиної державної; допустимість розрізнення корінних народів; призначення мовних квот на радіо й телебаченні; обов’язок навчання державною мовою як передумови недискримінації учнів національних меншин тощо.  

Особливо важливими є обґрунтування цього рішення.

"Без повноцінного  функціонування української мови в усіх ділянках публічного життя суспільства на всій території України українській нації загрожує втрата статусу й ролі титульної й державотвірної нації, що є рівнозначним загрозі зникнення Української держави з політичної карти світу. Українська мова – доконечна умова (conditio sine qua non) державності України та її соборності" - підтвердив Конституційний Суд. 

КСУ вказав: "Володіння державною мовою особами, що належать до корінних народів і національних меншин України, також захищає права осіб, що належать до державотвірної нації, вільно використовувати державну мову в будь-якій ділянці публічного життя на всій території України. Українська мова в Україні - це мова повноцінної демократичної участі всіх громадян у публічному житті суспільства, основа його згуртованості та єдності. Їй належить визначальна роль у формуванні, розвитку та зміцненні єдиної української політичної (громадянської) нації".

І підкреслив: "Належне володіння державною мовою на відповідному рівні дає змогу людині повноцінно брати участь у суспільному житті та демократичних процесах. Члени суспільства, які розуміють і поважають цінності, що на них спирається Конституція України, становлять передумову існування України як правдиво демократичної держави, заснованої на верховенстві права (правовладді). Україна, як і кожна інша держава, має право вибирати таку власну мовну модель освіти, яка найкраще забезпечує оволодіння державною мовою як символічним та інструментальним механізмом суспільного єднання".

Ще один висновок КСУ: ""Російськомовні громадяни" України не становлять одноцільної соціальної одиниці - такої, що як група осіб (коло осіб) має право на юридичний захист як етнічна або мовна одиниця (група), а є політичним конструктом, а не юридичною категорією, на яку може поширюватися режим юридичного захисту, гарантований відповідними приписами Конституції України та інструментів міжнародного права". 

Останній фрагмент рішення - це немов відповідь на 44 рекомендацію "Венеційки" від 2020 р.: "Зовнішньополітичні міркування - будь то проєвропейська політика України чи конфлікт з Росією через анексію Криму - не є вагомим аргументом у дискусіях щодо мов, користуватися якими громадяни, у тому числі і представники національних меншин, мають право. Щодо історичного гноблення української мови, це може призвести до прийняття позитивних заходів, спрямованих на пропаганду української мови, але, на думку Венеціанської комісії, це не може виправдати позбавлення російської мови та її носіїв, які проживають в Україні, захисту, наданого іншим мовам та їхнім носіям". 

Шах і мат у виконанні "Венеційки"  

У цитованому вище висновку-рекомендації "Венеційка" сама собі поставила "шах" і "мат". Вигадала у цьогорічному документі напрочуд дивовижну конструкцію (рекомендація 41): "У своєму висновку 2020 р. щодо нещодавніх змін законодавства Латвії про освіту мовами національних меншин Венеційська комісія погодилася з диференційованим ставленням до мов країн ЄС і країн, що не входять до ЄС. Це було обґрунтовано двома основними відмінностями з Україною: на відміну від України, Латвія є членом ЄС, і, на відміну від Конституції України, де є чітке посилання на "вільний розвиток, використання і захист російської мови (стаття 10), конституційний лад Латвії не дає конкретного визнання жодній мові меншин. 

Більше того, привілейований статус мов ЄС відносить їх до іноземних мов, а не до мов меншин. Навіть як за цей час Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС, ці аргументи залишаються актуальними. Однак через брутальну агресію РФ проти України було б виправдано передбачити перехідний період під час воєнного стану, коли цей привілейований статус не надавався російській мові".  

Маю три коментарі 

Перше. Комісія є консультативним органом Ради Європи, а не Євросоюзу, отже, оцінювати й давати рекомендації має всім членам РЄ безвідносно до їхньої приналежності до ЄС. Бо диференційованість обов’язків окремих членів або ж груп Ради Європи - це руйнування основоположних документів ООН і базованих на них документів РЄ, а також самої інституції. 

Напевне, це мали на увазі високоповажані члени Венеційської комісії?    

Друге. У Висновку комісія запевнила, що не займалася дослідженням відповідності закону про національні меншини Конституції України. І тут же порушила це запевнення. Адже сказавши "а" про допустимість призупинення норм Конституції на час "брутальної агресії", потрібно вимовити й "б". Тобто прочитати рішення КСУ, зустрітися з його суддями для отримання роз’яснень щодо конституційного ладу в нашій державі в світлі рішення № 1-р/2021. 

Але цього "Венеційка" не зробила, бо тоді потрібно було б переглядати свої висновки 2017-го і 2020 років і визнавати власні помилки. А цього ніхто не любить робити.  

Третє. "Незаконна, неспровокована і необґрунтована агресивна війна проти України" продовжується з 2014 р., отже, десятий рік. "Привілейований" статус російської мови, який прописано в Конституції України від 1996 р. (sic!) не став інструментом внутрішньої консолідації України, захисту її незалежності й територіальної цілісності. Натомість послужив за обґрунтування геноцидної ідеології "русского міра" та війни проти нашої держави. 

І цей факт мають враховувати всі, хто аналізує, консультує та оцінює український конституційний лад і законодавство у сфері національних відносин, мовного питання і освіти. Повернутися до подібної привілейованості російської мови після завершення воєнного стану - це завдавати непоправної шкоди майбутньому, навіть самому існуванню української нації.  

Держави мають широкі межі оцінки

Проаналізовані вище проблеми відсилають нас до статті 15 Європейської конвенції з прав людини (аналог статті 4 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права ООН): "Під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом". У статті прописано права, яких не можна порушувати, а також порядок повідомлення ООН і Ради Європи про відступ від зобов’язань.  

Для України головне значення має ЄКПЛ, бо на її захисті стоїть Європейський суд з прав людини, рішення якого обов’язкові для виконання. Суд уже розглядав скарги на основі статті 15, розробивши рекомендації на основі своєї судової практики ("Посібник ЄСПЛ до статті 15").

"Суд - констатовано в "Посібнику" - зазначив, що обмеження його повноважень щодо перегляду справ є "особливо очевидними" в тому, що стосується статті 15 (Ірландія проти Сполученого Королівства, § 207): "Визначення того, чи загрожує "суспільна небезпека" життю нації і, в такому разі, наскільки далеко необхідно зайти в намаганні подолати надзвичайну ситуацію, є в першу чергу обов’язком кожної Договірної Держави, оскільки вона несе відповідальність за "життя [своєї] нації". У зв’язку з тим, що національні органи влади безпосередньо та постійно мають справу з поточними нагальними потребами, вони загалом мають кращі можливості порівняно з міжнародним суддею для вирішення як питання наявності такої надзвичайної ситуації, так і питання про характер і масштаби відступів від зобов’язань, необхідних, щоб їй запобігти. У цьому питанні пункт 1 статті 15 (...) залишає таким органам влади широкі межі оцінки".

У своїй судовій практиці ЄСПЛ розглядав справи відступу від зобов’язань ЄКПЛ під час "надзвичайної ситуації ("суспільної небезпеки"), яка загрожує життю нації (терористична загроза). Не розглядав таких справ в умовах війни, коли вся держава й суспільство мають мобілізуватися для відсічі агресору. В обох випадках відповідальність за оборону й життя нації лежить винятково на державі, яка наділена широкими повноваженнями щодо меж вжитих заходів.

ЄСПЛ визначив одинадцять критеріїв, за якими розглядатиме справи на підставі статті 15. Загалом вони стосуються оцінок того, чи обставини виправдовували відступ від зобов’язань, пропорційності його застосування, наявності судового контролю відступу, механізму перегляду процесу відступу, неприйнятності неоправданої дискримінації. Нескладно довести, що Україна всі ці критерії виконала.   

Для оцінки Висновку "Венеційки" особливо важливим є одинадцятий пункт рекомендацій ЄСПЛ, в якому констатовано, що в своїх рішеннях Суд буде враховувати "точки зору будь-яких національних судів, які розглядали питання, якщо найвищий національний суд Договірної Держави дійшов висновку, що заходи не були суворо необхідними, Суд може виправдано дійти протилежного висновку, лише якщо він упевниться в тому, що національний суд неправильно розтлумачив або неправильно застосував статтю 15 або практику Суду за цією статтею, або дійшов явно необґрунтованого висновку". 

Тобто, ЄСПЛ поважає рішення національних судів, зокрема верховного і конституційного, звідси такі жорсткі формулювання щодо умов перегляду їхніх рішень. ЄСПЛ наділяє їх своєрідною презумпцією компетентності, а потенційний перегляд має ґрунтуватися на переконливих доказах. У двох значущих випадках: коли рішення національних судів визнають дії влади невиправданими й тоді, коли дії влади суди визнають виправданими. У другому випадку - а це ситуація з рішенням КСУ від 2021 р. щодо мовного закону - ЄСПЛ налаштований підтримати правильне розтлумачення й застосування статті 15 ЄКПЛ.     

Отже, не враховуючи у Висновку рішення КСУ від 2021 р., "Венеційка" проігнорувала не лише український конституційний лад, а й судову практику ЄСПЛ щодо 15 статті ЄКПЛ. Але це не найбільший формальний закид, який потрібно поставити "Венеційці" стосовно її Висновку. 

Зазіхання на мову – загроза національній безпеці

"Венеційка" зауважила (рекомендації 73-73, Висновок 2023 р.), що починаючи з 2015 року Україна подала кілька нотифікацій про відступ від зобов’язань за статтею 15 ЄКПЛ та статтею 4 Міжнародного пакту з громадянських і політичних прав щодо права на свободу зібрань і свободу об’єднань. І оцінила: "Оскільки тимчасові обмеження застосовуються лише до осіб, які належать до національних меншин, Венеційська комісія підтримує позицію Верховного комісара ООН з прав людини про те, що "заходи, передбачені пунктом 3 перехідних положень [закону про національні меншини, - Ред.], видаються дискримінаційними і тому не відповідають статті 4 МПГПП". 

В Україні не має ніякої дискримінації меншин під час воєнного стану, бо у статті 6 частина 5 закону "Про правовий режим воєнного стану" зазначено, що "вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень", встановлюється Указом президента України. 

В Указі Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану" стаття 3 визначає, що "на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України". Право на зібрання регулює стаття 39 Конституції. На час воєнного стану воно обмежене для всіх громадян, а не лише до представників національних меншин. 

Ні Верховний комісар ООН із прав людини, ні "Венеційка" не мають права припускатися подібних помилок навіть у мирний час. Допущення ж їх під час геноцидної війни завдає непоправної шкоди Україні та всім державам і міжнародним організаціям, які нас підтримують.  

У преамбулі закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" стверджується, що його схвалення, серед іншого, має на меті прагнення "до посилення державотворчих і консолідаційних функцій української мови, підвищення її ролі в забезпеченні територіальної цілісності та національної безпеки України". У преамбулі до закону "Про національні меншини (спільноти) України" констатовано, що він приймається для "консолідації українського суспільства". 

У своєму рішенні від 2021 р. Конституційний Суд відзначив: "Будь-які зазіхання на юридичний статус української мови як державної на території України неприпустимі, оскільки порушують конституційний лад держави, загрожують національній безпеці та самому існуванню державності України". 

Вже майже десять років Україна як держава та Український народ - громадяни України всіх національностей захищають незалежність, свободу і демократію. Не лише свою, а й усієї Європи. Багато аспектів нашого державного життя потребує критики і виправлення - це факт. Але всі, хто береться нас оцінювати, самі мають проявити максимум професійності, знання законодавства й неупередженості. Щоб їх рекомендації сприймалися воюючою державою й нацією як допомога у вирішенні проблем, а не як частина цих проблем.       

План дій 

Настала пора висновків і пропозицій. 

Рекомендації "Венеційки" не впали на наші голови як сніг серед літа, бо попередні її пропозиції щодо законів про освіту та українську мову показували спосіб аргументації щодо національних і мовних проблем в Україні. Так само нам відомі нестандартні, м’яко кажучи, оцінки Верховного комісара ООН із прав людини. 

Співпраця з ними, аргументування позиції України потребує професійності, глибокого володіння міжнародним правом і його використання для захисту національної безпеки. ДЕСС, на яку покладено спілкування з "Венеційкою", на таке неспроможна. Це продемонстрував, зокрема, її нічим не виправданий опір проти використання ЄКПЛ та судової практики ЄСПЛ щодо заборони діяльності Російської православної церкви в Україні. 

І тому до процесу має підключитися МЗС, офіс віце-прем’єрки з питань євроінтеграції, Рада національної безпеки і оборони та Верховна Рада. Адже, згідно з Конституцією, всі органи української влади - ВР, Президент і Уряд - зобов’язані працювати в інтересах реалізації європейської та євроатлантичної інтеграції нашої держави.  
Венеційська комісія своє слово сказала й від сказаного не відмовиться. Але це рекомендації, а не документ для обов’язкового виконання. Політичну вагу їм надав Євросоюз, тому зараз всі зусилля потрібно зосередити на спілкуванні з Європейською Комісією, Європейським парламентом та іншими структурами ЄС. 

Для цього пропоную план дій із семи пунктів. 

1. Україні потрібно працювати у відповідності до міжнародного права, зокрема ЄКПЛ. Бо лише це дозволяє вирішити проблемні питання неупередженим, тобто судовим шляхом перед ЄСПЛ. Всі інші способи - політичні, що потребують поділяння іншими державами спільних з нами цінностей і розуміння реалій, в яких воює Україна. Угорщина продемонструвала, що не поділяє ні спільних цінностей, ні розуміння нашого становища. Їй ближчі цінності і ціни держави-агресора. 

2. Україна має використовувати статтю 15 ЄКПЛ та судову практику ЄСПЛ щодо її положень, бо вони є своєрідною правовою інструкцією на випадок ситуації, в якій майже десять років живе Україна. Цю статтю ЄКПЛ потрібно розглядати у світлі статті 1 МПГПП, згідно з якою "всі народи мають право на самовизначення. На підставі цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток". А інші держави "повинні,  відповідно до положень Статуту Організації Об’єднаних Націй, заохочувати здійснення права на самовизначення і поважати це право".

3. МЗС має підготувати ґрунтовний аналіз рекомендацій "Венеційки" з використанням рішень КСУ щодо законів про українську мову і про освіту, а також інших рішень у дотичних питаннях. Аналіз необхідно надіслати "Венеційці", а на його основі потрібно підготувати лист до Єврокомісії для проведення предметного діалогу щодо закону про національні меншини.     

4. Народні депутати України мають звернутися в КСУ з поданням щодо роз’яснення конституційності дій Української держави (в світлі статті 15 ЄКПЛ) після російської агресії проти нашої держави у лютому 2014 р., у контексті закону про національні меншини та Висновку "Венеційки".   

5. У випадку підтримки Європейською Комісією основних рекомендацій "Венеційки" з вимогою їхнього виконання (щодо законів про національні меншини, про українську мову та про освіту) МЗС має звернутися з оскарженням такого рішення до ЄСПЛ.  

6. МЗС має також підготувати оскарження дій Угорщини або будь-якої іншої держави, якщо вони намагатимуться блокувати процес початку переговорів із Євросоюзом щодо повноправного членства в організації з використанням законодавства у сфері освіти, мови і національних меншин.     

7. Маємо діяти рішуче, виходячи з того, що "незаконна, неспровокована і необґрунтована агресивна війна проти України" стала правовим прецедентом не лише для України, а й для ЄС і всього міжнародного співтовариства. 
Одне з головних завдань спільноти демократичних держав і народів - це необхідність вироблення нових правових і методологічних підходів з огляду на злочин геноциду проти Українського народу, обгрунтуванням для якого стала національна проблематика: ідеологія "русского міра", "захист російськомовного населення", "геноцид народу Донбасу і Криму". А також, що особливо важливо, намагання використати Росією проблем інших, крім російської, національних меншин в Україні. У цьому питанні голос нашої держави має бути почутим, а реальна правова практика – проаналізована і застосована.