Світ повинен готуватися до війни з Путіним, - політолог Морозов

Ключова історія – те, що сталося в Росії після псевдопутчу, невдалого путчу, чи водевілю в формі путчу. Путін формально лишився при владі. Путінське «політбюро» немовби зміцнилося при тій самій владі. Розгортається дедалі сильніше військовий сценарій.

Що цікаво – до путчу, до того, як відбувся цей дивний марш на Москву, упродовж трьох місяців пан Пригожин нещадно й злісно критикував і міністерство оборони, і генштаб, і насамкінець уже й адміністрацію російського президента згадував. У його словах уже звучав осуд Путіна як людини, яка,будучи верховним головнокомандувачем, погано провадить воєнну кампанію. Скажи нам, кричав Пригожин, звертаючись до Путіна, війна ця має точитися до знищення України, до повного знищення як держави? Чи зараз треба зупинитися, закріпитися на досягнутому й боронити це? У своїй статті в квітні Пригожин так це й сформулював. І це і є центральною темою путчу.

Треба сказати, що це питання зірвалося, тому що Пригожин цей путч не зміг завершити пристойно. Посеред путчу зрозумів, що зайшов надто далеко, обрав особисту втечу. Але питання залишилося і є основним у порядку денному, якщо дивитися на це з боку Кремля. Путін поки що не відповідає. Ми бачимо, і це бачать усі експерти, спостерігачі воєнні й політичні в різних країнах бачать продовження обох тенденцій. Тобто, з одного боку, добре видно, що Кремль посилює оборону. Водночас продовжують гучно звучати голоси. Це і Медведєв зі своєю щойно оприлюдненою статтею в «Російській газеті», і професор Вищої школи економіки, один з головних російських зовнішньополітичних  спеціалістів Сергей Караганов, який вразив усіх своїм закликом кинути ядерний заряд прямо на Польщу – на Познань. Тобто ці дві лінії й надалі звучать. Путін , як до путчу, так і після, на мій погляд, так і не відповів на питання своєму оточенню й керівним російським кадрам, яка подальша логіка війни.

Ми чуємо голоси Караганова і Медведєва, і таке враження, що їм делегували певні функції – озвучувати те, що називається теперішньою національною російською ідеєю: жахнути по Познані ядерною бомбою. Нічого іншого я не побачив. Водночас у медведєвській статті є додаткова опція «ми не настільки вже вимагали від НАТО, щоб воно збирало манатки й забиралося на кордони 1997 року». Тут він починає вже дещо по-іншому формулювати, а може, і суттєво по-іншому.

Карагановська позиція і медведєвська дещо різняться між собою. І статті Медведєва вийшли попри жахливу вуличну лайку, яку він скеровує на адресу керівництва всіх країн світу. Але там є й нота майже пригожинська - заклик до Путіна, питання: можливо, треба переходити до якогось іншого сценарію, а не до подальшої ескалації?

Але в чому проблема, якщо сформулювати просто? Справа в тому, що коли стався 2014 рік і анексія Криму, ми начебто поставили точку в топографії й питали себе – де та друга точка, через яку проходитиме пряма лінія? Друга точка пройшла: це був 2020 рік, коли Путін прийняв конституційні поправки й забезпечив собі довічне правління. І постало питання: де третя точка? І ось вона відбулася: це 2022 рік. Пряма агресія, фронтальна війна, жахлива за своєю стилістикою й наслідками. І головне, що війна проти України перетворилася для Кремля вже на війну з усім Заходом.

У нас тут три точки на прямій лінії. Отже, там є й четверта точка. І хоч як це сумно усвідомлювати, але четверта точка, безумовно, є точкою ескалації. Там нема далі, якщо дивитися по лінії цих трьох  точок, то по тому, як еволюціонував путінізм останні 10 років, там неможливо прогнозувати нічого, крім жахливої ескалації, завдяки якій Путін прагнутиме виборсатися на берег. Тобто Путін не піде на мирний договір, перемир’я, компроміс, жодну концепцію - нічого такого. А якщо це наступна точка ескалації, то дійсно дуже багатьом сьогодні у світі доводиться готуватися до цього, думати про це й не просто побоюватися цього, а готувати певні ресурси, певні можливості, аби протистояти цій четвертій точці.

Які можуть бути варіанти ескалації? Перший – про який натякав президент США Джо Байден: використання тактичної ядерної зброї. Але ми зараз робимо поправку на ситуацію на ЗАЕС. Російські інтервенти там готують щось надзвичайно неприємне, бо вивели зі стану холодного зупину в стан гарячого зупину ще один реактор. Можливо, у  такий спосіб готують техногенну катастрофу на одній з найбільших ядерних станцій на континенті. Формально це ж не удар по Познані тактичною ядерною бомбою, але наслідки будуть не меншими. Тоді Захід опиняється перед великою дилемою: як відповідати на подібне? Тому що ми почуємо бекання-мекання Пєскова чи ще когось, які скажуть: ні, це не ми, це щось сталося. Їхні відмазки ми знаємо, ніхто в це не повірить, але протокол дій у відповідь змінюється.

Так, це найголовніше питання тепер. І справа не в тому, чи станеться зараз теракт безпосередньо на Запорізькій АЕС. Адже після підриву Каховської ГЕС відчинилися двері до подальшого всього. Тут дуже багато сценаріїв, я б сказав, що три, коли відповідати на запитання, якої ескалації Кремль очікує. Тут є три можливості. Одна найбільш безпечна для Кремля: ми добре бачимо, що всі кремлівські експерти добре повсідалися на своїх диванах і чекають, що Захід трісне, відбудеться розкол з різних причин – економічних, чи якісь країни не витримають тривалої напруги, пов’язаної з війною, можливо, якісь європейські спільноти окремих країн. Кремль дуже чекає цього, даючи соціології такі дані про те, що вже послідовна підтримка України не сприймається населенням цих країн. Весь цей комплекс, разом із панічними ініціативами третіх країн, і є тим першим моментом, на який Кремль розраховує. Ескалація тоді піде через різні форми тріумфу щодо краху Заходу, його зникнення, що Захід відходить на другий план порівняно з уявним альянсом Ірану, Китаю та, можливо, ще двох-трьох країн, який конструює в своїй голові Кремль.

Другий момент полягає в тому, що не можна зараз виключати, і багато даних свідчать про те, що все ж таки ці 6 місяців, хоча на першому плані медійному були вагнерівці, але за спиною, позаду, російський генштаб провадив перепідготовку резервістів і контрактників і на території Білорусі, і не лише. І ті, кого мобілізували у вересні - відтоді вже минуло пів року, і вони вже підготовлені. Плюс, як я чув з даних української розвідки, 50-тисячний контингент якийсь сконцентрований російським генштабом в районі Бахмута. Іншими словами, цілком можливо, Кремль піде шляхом наступу.

Тому що Сергей Шойгу після цього страхітливого путчу, цього сорому перебуває у важкому становищі та й Герасимов також.

Путін, звісно, вивернеться, у нього гарна позиція завжди, він завжди привласнює результат, у нього таке місце в цій політичній системі, коли б що не сталося - все йому на користь. У них проблема: вони повинні нести на блюді Путіну якийсь воєнний успіх. Бо в іншому випадку буде дивна ситуація. Пригожин, який начебто добивався воєнного успіху, принаймні так казав, - на цьому вибудував свій політичний злет, свій рейтинг, і досить високий, але був вибитий з політичної «галявини». Герасимов із Шойгу нічого не можуть запропонувати. Це дуже небезпечні речі, і вони змушені в такій ситуації прагнути наступальної операції, бо це буде дуже важка історія.

Вони робили титанічні спроби реалізації своїх монструозних планів. ЗСУ й наш Генштаб зупинили їх, вибили й почали контрнаступ.

Це не про успіх ідеться, а про те, що буде спроба, можливо і невдала, але кровопролитна точно. І третій сценарій пов’язаний з якимсь дуже різким ходом усередині гібридних дій. Звісно, така техногенна рукотворна катастрофа належить до гібридних дій. Тому що, дійсно, в гібридних діях Кремль успішно уникає будь-якої відповідальності, заявляючи, як ви сказали: «А це не ми», «А чого це ми?», «А де ваші докази, що це ми?». А коли їм подають докази, вони починають одразу показувати кудись убік і казати: ну так, можливо, це хтось із нас, але це не ми особисто. Багато в них такої риторики, ми цю риторику бачили в Кремля ще з часів збитого «боїнга», і в цьому сенсі вся їхня риторична стратегія не змінилася. І тут, можливо, правильно всі чекають, і очікують, і готуються до того, що серед гібридних дій може бути й підрив оптоволоконних кабелів на дні океанів, і масштабна атака на глобальний банкінг. Це може бути також досить небезпечний не обов’язково ядерний вибух близько коло себе, скажімо, в акваторії Балтійського моря з великими наслідками. Тобто там, де людські жертви будуть мінімальними, а наслідки радіації вдарять по громадській думці 10-12 країн.

І так далі, і так далі, не хочеться перелічувати всі ці численні фокуси, які обговорювалися в різні часи в російських медіа.

А треба сказати, що в російських медіа, і особливо на політичних токшоу, відбувається нескінченний конкурс проєктів, яким чином можна продовжувати йти шляхом ескалації до божевільного рівня.

І це не просто слова, бо якщо до вторгнення у лютому 2022 року можна було казати, що це постмодернізм, вправляються ці клоуни на телебаченні. То тепер, коли минуло півтора року війни, усім цілком зрозуміло, що це ніяка не клоунада, і там прокачуються реальні сценарії, і зрештою якийсь із них реалізується.

Чи відрізняється те, про що говорять на цих всіх божевільних шоу, від  того, про що говорять у бункері?  Медведєв – це ж не просто повні відсебеньки, він уловив основні тренди, основні меседжи, які й озвучив у доволі екзотичній формі.

Він озвучує готовність перед самітом НАТО, який 12 липня розпочнеться у Вільнюсі. Високий градус надсилає цій спільноті у статті: «ми вас усіх ненавидимо», «ви нам нічого не зробите», «ви нічого не зможете», - і це є головний пафос. Якщо в Караганова головний пафос у тому, що «ми вам ще вдаримо», то в Медведєва швидше пафос такий: «і не намагайтеся, ви нам нічого не зробите». Звісно, це показує й позицію самого Путіна. Риторика самого Путіна стилістично інша – зазвичай він удає, що лагідно жартує, але говорить те саме. Він виходить з думки, що колективний Захід, як це кажуть зазвичай у таких випадках, чи глобальний альянс підтримки України в цьому випадку, не зможе зломити кремлівську волю до самогубства.

Усі ясно бачать, що з такою самою риторикою, як Медведєв, раніше виступав президент Ірану Ахмадінежад, буквально дуже близько, посилаючи прокльони просто з трибуни ООН, – частина залу вставала і йшла, щоб не слухати. Але ж Іран не був у становищі члена Ради Безпеки ООН, не був ядерною державою. І в цьому сенсі тут реальна проблема, тому що весь світ дивиться й думає про те, що в цієї проблеми є коротке й нещадне вирішення, але втілити його в сучасній реальній політиці неможливо й ніхто з керівників країн, які входять до глобального альянсу, не дасть згоди на таке вирішення, хоча воно було б найкоротшим і правильним. Ну, щезла б одна людина зі світового майданчика, і ситуація почала б рухатися в більш раціональному напрямі, принаймні градус цього самогубства, цієї самовбивчої спроби самоствердитися на світовій арені способом віялового шантажу, природно, знизився б. Ніхто не розраховує, що РФ набуде демократичної форми, піде демократичним шляхом розвитку, але принаймні зупиниться ця безперервна ескалація. Проте такий шлях неможливий. Отже, залишається один-єдиний сценарій повільного нарощування можливостей України до подальшої боротьби.

А що на це колективне «політбюро» - ті люди, які робили вигляд, що нічого не знали про задуми Пригожина? Формально Пригожина - насправді я навіть не уявляю, хто стояв за Пригожиним, наскільки глибоко. Є голова ФСБ Бортніков, є секретар радбезу Патрушев, і я не можу повірити, що вони не знали, не готували сценарію. Або повністю розімкнено управлінський контур, або вони досягли свого, єдине що – не додавили сценарій відставки Хрущова. Вилетів би Путін ще куди подалі на пару днів довше – і все, не повернувся б?

Якщо аналізувати, дивлячись на хроніку цього путчу, то, з одного боку, очевидно, що не могло бути такої ситуації, за якої два тижні готувався марш якийсь. 5 тисяч людей брали участь, техніка, - це не могло бути рішенням одного дня. Це означає, що керівництво ФСБ, і військової розвідки, і, безсумнівно, керівництво ФСО мали бути поінформовані. Проте ми так і не знаємо, хто й про що доповідав Путіну впродовж підготовки цієї ситуації. Можливо, були якісь коливання, але це демонструє, що в цій системі управління вже дуже важке, дірчасте, багнисте середовище, ніхто не хоче доповідати про погане «царю», як вони його називають. Усі перекладають одне на одного відповідальність, це очевидно. Пригожин вирушив – добре видно, що міністерство оборони думає: це не наша проблема, це ФСБ чи росгвардія повинні займатися, це вже на території Ростовської області відбувається. Росгвардія відповідно очікує, що ФСБ поінформує президента, наприклад, і лише після цього будуть вказівки, а ті чомусь не інформують.

Одне слово, цей весь вузол дивний. Усе ж таки добре видно, що нема жодного альянсу умовного, що складається з конструкції Чемізов – Кириєнко – Шойгу чи подібної. Його по-іншому можна сконструювати, якщо брати «політбюро», можу уявити конструкцію з 3-4 осіб у різному складі, які кажуть, що час брати на себе відповідальність за ситуацію, що Путін завів усе надто далеко. За хрущовською моделлю, дійсно. Але це не проявилося ніяк ані під час путчу, ані потім.

Отже, я не маю сумнівів, що Путін піде, що йому покладуть на стіл результати опитів, бесід, які зараз ведуть з великим колом людей працівники воєнної та генеральної прокуратури і ФСБ,

 щоб зрозуміти, що пред’являти за підсумками цього путчу населенню й усім керівним кадрам, хто це все. Поки що невідомо, який оберуть сценарій, у будь-якому разі це не відбулося. Якщо говорити про це «політбюро», то можна чітко сказати, що воно дезорієнтоване й не спроможне зрушити з тієї точки, в якій перебуває. Ймовірно, всі ці люди збираються далі рухатися до геєни вогненної разом із Путіним, у вир, не збирається жоден з них створювати…

…коаліцію змовників. Але є єретичне припущення: можливо, вони справді досягли, чого хотіли? Мовляв, давай, Пригожин, свисни, бо ти дурніший. І Пригожин побіг, усі розступилися, Пригожин добіг рівно туди, куди хотів, а вони досягнули дезорієнтованого фюрера, який не впевнений у тому, на кого він може покластися, і не знає загалом, що і як робити. І тут вони можуть починати пропонувати додаткові кейси, комбінації, кадрові перестановки тощо.

Такий опис ситуації близький до того, що зараз багато хто говорить у московських коридорах різних рівнів влади. Безсумнівно, з точки зору долі Пригожина, його біографії, він зазнав поразки, але водночас очевидно, що саме придушення цього путчу зміцнює позиції тих, хто виявив велику лояльність у цій ситуації. Вони виявилися бенефіціарами цього на тривалий час. Мало того, що бенефіціарами в російській політиці будуть усі, хто брав участь у цій воєнній кампанії, незалежно від посад і звань. Але плюс до цього ці нібито «придушувачі» путчу, чи хто хоча б проявив лояльність до Путіна зараз, вони не просто отримують від Путіна бонуси, але й закривають Путіна в «коробці», «пакують» його. Якщо, звісно, ситуація не зміниться, але це буде дуже важко,

бо Путін насправді слабкий і в критичні моменти ніколи не приймав швидких рішень.

Це багато хто пам’ятає з його політичної історії. До того ж він неймовірно зарозумілий, самовпевнений нарцисично, вважає, що ніколи не помиляється. Це все разом у мирний час по-іншому було б, але зараз війна і в нього в той самий час путч. І він, і співробітники ФСО, які його оточують, не надто впевнені в тому, хто кого тут надалі слухатиметься. Наразі Путін не може почуватися так упевнено, як 10 років тому, у ситуації, коли йому тоді доповідали, що точаться якісь там розмови в найближчому оточенні й ось роздруківки цих розмов. Тоді він міг посміятися, але зараз його становище зовсім інше: він перебуває у війні й кожен критичний момент загрожує йому настільки, що він зірветься зі скелі разом зі своєю воєнною кампанією.

Тому я думаю, що, на жаль, якщо сформулювати остаточно, весь путінізм являє собою повзучий правий переворот, розтягнутий у часі, не одноденний, а частинами, через точки. І це чергова ітерація, ще один хід вправо. Але хорошого тут мало, бо все ж таки ядро тих людей, які зупиняють Пригожина, теж є «яструбами»: з одного боку, прихильники подальшої ескалації, а з іншого – прибічники того, щоб усе це російське суспільне болото остаточно зачистити. Лібералів уже зачистили, тепер черга надто гучномовних ура-патріотів, які високо поставлених ефесбешників уже дратують. Але в підсумку з цього нового правого перевороту виросте квітка зла, а не якась «відлига» й не поворот до раціональнішої політики.