Огляд

Українці з вибору: хто з відомих людей обрав українську мову, відкинувши російську

Елла Євтушенко
14 вересня, 2022 середа
08:00

Чимало українців після початку російсько-української війни, а надто – з моменту повномасштабного вторгнення – припиняють спілкуватися російською та переходять на українську. Соціологи свідчать, що 19% українців з початку війни перейшли на постійне або частіше використання української мови. Загалом з початку війни 41% російськомовних та двомовних почали частіше говорити українською, з них 24% – постійно, 17% – частіше, свідчать соціологи. Так само і серед відомих українських діячів, письменників, науковців, людей, які зробили вагомий внесок у розвиток нашої словесності, стали нашими класиками, були такі, які не ввібрали українську мову з молоком матері – щобільше такі, для яких вона навіть не була мовою їхніх далеких предків. А втім, у певний момент свого життя – хтось раніше, хтось пізніше – вони зробили вибір: спілкуватися й творити українською мовою, тобто бути частиною української культури

Названа "доня" Тараса Шевченка, або свідомий вибір росіянки 

Марко Вовчок: ім’я зі шкільної програми: одна з найвідоміших українських письменниць ХІХ століття, названа "доня" Тараса Шевченка, майстриня психологічної прози, фамм фаталь і… росіянка. Справжнісінька етнічна росіянка. 

Марія Олександрівна Вілінська народилася 1833 року на території Орловської губернії, нині – Липецька область рф. Підліткою навчалася в приватному пансіоні в Харкові, але потім жила в Орлі у своєї тітки. Саме там вона познайомилася з Опанасом Марковичем – українським фольклористом, якого в Орел заслали через участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, - за якого невдовзі вийшла заміж.

Про обставини цього заміжжя дуже цікаво розповідає Віра Агеєва на каналі "Шалені авторки" - дуже раджу це відео всім, хто хоче більше дізнатися про цю фантастичну жінку. Річ у тім, що її заміжжю з Марковичем передувала пропозиція заможного місцевого аристократа з власним помістям і садом, яку юна Марія відхилила. 

Вочевидь, уже тоді, в сімнадцять років, вона розуміла, що її не влаштує роль господині помістя – вона, як пізніше напише Віктор Петров у романізованій біографії, "хотіла належати лише собі". Між іншим, із Марковичем вона пізніше взагалі розлучилася. Імовірно, вибір писати українською мовою продиктований приблизно тими ж міркуваннями – бунтарською натурою, протестом проти, як би ми зараз висловилися, мейнстріму. 

Переїхавши з чоловіком у Немирів, здібна до мов дівчина вивчає українську – і то дуже добре. І через вісім років надсилає свої "Народні оповідання" письменнику, який тоді робив погоду в українській літературі – Пантелеймонові Кулішу. Той – у захваті від її творів, а ще більше – від неї самої… Але скандали й чутки довкола Марка Вовчка – це тема для окремого сюжету, якщо вам таке цікаво – дайте знати в коменти.

Її україномовні твори стали надзвичайно популярними, про них високо відгукувалися сучасники й письменники майбутніх поколінь – Куліш, Франко, Леся Українка. Тарас Шевченко не лише назвав її своєю "донею" та присвятив їй кілька віршів, а й говорив, що вона одна знає нашу мову! 

Щоправда, злі язики стверджували, що ці твори насправді написала не Марія Олександрівна, а її чоловік. Зокрема Олена Пчілка доволі ядуче відгукувалася про неї, мовляв, як це так, перша-ліпша "проклята кацапка" (це реальна цитата) ось так взяла й почала писати українською? 

Але, по-перше, найактивніше такі чутки розпускав сам Куліш, розлючений на "вовкувату" письменницю за холодність у відповідь на його залицяння, а по-друге, чому ж тоді без неї Маркович не написав жодного твору? До того ж Марія Олександрівна таки мала хист до мов, зокрема була доброю перекладачкою: наприклад, саме їй Жуль Верн довірив виключне право перекладати всі свої романи російською.

На жаль, через утиски царською владою української мови та матеріальну скруту Вілінська пізніше відійшла від української літератури й почала писати російською. Проте це не применшує її попередніх здобутків – це, зокрема, кілька томів "Народних оповідань", у яких розкриваються тонкі соціально-психологічні проблеми, повість "Інститутка", де зокрема піднято питання феміністичного характеру, дитячі твори і навіть збірник українських пісень.

Як українізувалися… київські неокласики 

Складно нині це собі уявити, але піти іншим шляхом і збагатити не українську, а російську літературу могли світочі української словесності – поети-неокласики. Про це, зокрема, трапляються згадки у спогадах сучасників, які упорядкував і видав у Мюнхені брат Миколи Зерова, Михайло Орест. 

Зеров походив з української сім’ї, його тато був із Чернігівщини, а мама – з Полтавщини, але освіта грала свою роль – юний Микола розмовляв і писав російською. Ось як його згадує однокласник із Першої київської гімназії Олександр Шульгин: "До українства в ті часи Зеров ще не признавався, мабуть, і не знав нічого про нього (а якщо і знав, то хіба що від мeне). (…) Українське питання серед нас, гімназистів, все ж виникало і з боку Зерова не викликало жодних заперечень.

Склавши навесні 1908 р. останні іспити, ми з ним, як добрі товариші, обмінялися фотографіями. І от іронія долі!  Зеров написав мені на звороті знімки (звичайно по-російському) таке: "Борцу и оратору от абсолютной безпринципности”. В цих rірких словах, які мене тоді вразили я відчув у ньому тугу за цими "принципами", бажання знайти свій шлях…"

І Зеров його таки знайшов – шлях свідомого українця – в студентські роки в Київському університеті, ще до революції. Не в останню чергу за них, за ці принципи, його згодом репресували та розстріляли в Сандармоху. Разом із багатьма іншими яскравими митцями того часу, зокрема другом і однодумцем Павлом Филиповичем, іще одним представником "п’ятірного грона" неокласиків.

Филипович, також спершу зросійщений через систему освіти, повернувся до рідної мови після подій 1917 року – коли на короткий період запанувала Українська народна республіка, а отже, як пише його брат, "Вільно залунало скуте віками українське слово", і країною прокотилася "хвиля національно-культурного відродження".

А ще один неокласик, Михайло Драй-Хмара, захопився національною ідеєю та почав писати українською ще в 1915-16 роках під час свого навчання в Петрограді – тоді там діяло потужне українське "земляцтво", тобто товариство.

Хто добре вчив українську літературу в школі, знає, що четвертий неокласик – Юрій Клен – насправді був німцем на ім’я Освальд Бургардт. Він навчався в Києві 1918-20 роках, і до української мови його привернуло середовище, а не поклик крові.

Навряд чи й варто пояснювати, яким величезним був внесок неокласиків, а особливо Рильського й Зерова, в розвиток української мови та письменства – вони принесли в нашу літературу вишуканий флер античності не лише своєю поетичною творчістю, а й величезним перекладацьким доробком.

"Мова, якою говорять мільйони людей, не може бути некрасива"

Ще одним нашим героєм, який прийшов до української мови мало не "з нуля", був Юрій Шевельов.

Він – один із найвидатніших українських лінгвістів, який своєю працею з історичної фонології української мови довів: ніякої давньоруської мови, яка нібито об’єднувала населення Київської Русі і з якої буцімто потім пішли українська, білоруська та російська мови – не існувало. Це міф, надзвичайно вигідний росіянам.

Натомість ці три мови – так, безперечно, споріднені – розвивалися окремо з загального річища праслов’янських діалектів. Уніфікована, єдина давньоруська мова просто не мала шансів утворитися за умов тогочасної феодальної роздробленості – національні мови в сучасному розумінні в Європі почали формуватися лише в добу Відродження, тобто в 15-16 століттях… але і це - тема для окремого сюжету. Цікаво? Пишіть у коменти.

А зараз мова про Шевельова, який, народившись 1909 року у сім’ї німецького походження, де панувала російська мова та культура, зрештою став переконаним патріотом України. Мовознавець ґрунтовно і надзвичайно захопливо описує цей процес у своїх спогадах "Я, мені, мене і навкруги". 

Першим кроком на цьому шляху було позбутися прищепленої імперією зверхності щодо української мови. У цьому підлітку Юрію допоміг його кузен Толя Носов, науковець, єдиний із їхньої родини українофіл. Якось на початку 20-х років, коли він гостював у Шевельових у Харкові, Юрій пішов на провокацію і запитав: нащо ти розмовляєш українською мовою – вона ж некрасива?

"Я сподівався гострої відповіді, лекції, нотації, вибуху гніву, - пригадує Шевельов. - Але Толя спокійно відповів: — Мова, якою говорять мільйони людей, не може бути некрасива". Дуже мудра відповідь, яка розбиває вщент росіянське патякання про смішний "хохляндский язик". Адже мова – це перш за все засіб комунікації, і будь-якою мовою можна творити прекрасну поезію, а можна когось ображати та принижувати.

Це усвідомлення стало для Шевельова одкровенням, і українська мова стала його захопленням – але воно, на відміну від інших підліткових захоплень, вже не минуло. Але його фахом вона стала вже пізніше. Варто сказати, що українському мовознавству страшенно пощастило, адже якби Шевельов народився на п’ять років раніше чи пізніше, його доля могла скластися зовсім інакше.

Річ у тім, що він навчався в університеті, тоді ХІНО, Харківському інституті народної освіти, в 1927-33 роках. З одного боку, гайки закручувалися вже тоді: якби не це, Шевельов став би літературознавцем, як мріяв від початку, а проте на той час ця галузь уже була всуціль заангажованою, і літературні критики були або запеклими комуністами, або… в’язнями та смертниками. Відчуваючи інтелігентську гидливість до комсомольських гасел і вже тоді гнилої системи, Шевельов обрав мовознавство, яке дихало принаймні трохи вільніше.

З іншого боку, його випуск був останнім перед масовим згортанням українізації та остаточним утвердженням сталінського терору. Шевельов іще мав нагоду вчитися в майстрів своєї справи, яких буквально за кілька років репресували, і застав розвій національно-культурного відродження 20-х років. Ось як про причини свого навернення до українства пише сам Шевельов:

"Заважило в цій тривалості й відданості те, що було далі: високі осяги української культури — "Березіль" Курбасів, писання Миколи Хвильового, … вірші Павла Тичини, проза Юрія Яновського, відкриття Шевченка в оригіналі, а особливо, на перших кроках, відкриття Лесі Українки з її поєднанням європейськости з українськістю. Бо я не був селюк, і українськість найбільше промовляла до мене через європейськість. Та може й це не мало б остаточного, вирішального значення, якби не пізніше, вже від кінця двадцятих років почате, а в тридцятих доведене до гротескної трагедії переслідування українців і української культури. Тепер українці були перетворені на те, що англомовні народи окреслюють словом underdog, і тепер відійти від того, чим я захоплювався в двадцятих роках, було б ганьбою й злочином перед самим собою".

І трохи далі: "Моє давнє внутрішнє неприйняття радянщини примхливою психологічною грою ввійшло в асоціяції зі станом української культури: її женуть і переслідують, значить — ми спільники". Прекрасна ілюстрація того, як примус і терор викликають у людей протилежну реакцію – запам’ятайте цей момент, це не останній подібний випадок… 

Поети обирають українську! 

Наприклад, схожі міркування – хай і неусвідомлені – підштовхнули до української мови чудову письменницю (і художницю), лауреатку Шевченківської премії Емму Андієвську. Народившись у Донецьку 1931 року, Емма росла у зросійщеному середовищі й вперше почула українську мову в шість років, коли сім’я переїхала до Вишгорода. 

Письменниця згадує, що її мама засмучувалась і злилась на дочку за захоплення "мужицькою мовою", і цей упосліджений статус іще більше зміцнив тверду постанову Емми, якої вона дотримується й нині: писати лише українською. Та ще й якою! Якщо ви хочете підтягнути свій словниковий запас, то читайте розкішні сюрреалістичні вірші Андієвської. Ну, от наприклад: (с.162)

Інакша ситуація, скажімо, була в Леоніда Кисельова – українського Рембо, який помер від хвороби в 22 роки, але встиг відбутись як поет двічі – в російській мові, а тоді й в українській. Кисельов писав змалку, спершу російською, адже ріс у п’ятдесяті роки в сім’ї зросійщеного київського письменника. 

Утім антисистемність завжди була в ньому: у шістнадцять років у вірші "Царі" він висміяв рабське обожнювання росіянами царів, яке нікуди не ділося навіть у радянські часи: "Раз все цари плохие, почему Царя Петра зовем Петром Великим И в Ленинграде памятник ему?". Школяреві вдалося підпалити сраку цілому академіку-пушкіністу Дмітрію Благому, який у своїй рецензії плювався на протест Кисельова "проти однієї зі стійких традицій передової російської суспільної думки".

Не дивно, що бунтівний юнак страшенно захопився Шевченком – і, ймовірно, ця любов відіграла свою роль у його мовному виборі. Кисельов почав писати українською приблизно за рік до своєї передчасної смерті. Незадовго до того він написав ці дуже відомі в Україні і за її межами рядки: 

Я постою у края бездны 
И вдруг пойму, сломясь в тоске, 
Что все на свете — только песня 
На украинском языке.

Але настрій цього вірша – не врочистий і тріумфальний: поет радше вкладав у нього трагічний сенс, адже трохи вище називає українську мову "милою й напівзабутою". Схоже, йому справді боліла цілеспрямована русифікація України совєтами, а знаючи про свій діагноз і майбутню смерть, Кисельов теж відчував себе "на краю прірви". Як пише Володимир Панченко у чудовій статті для газети "День", 

"саме тоді його пронизало усвідомлення: світ крихкий, загрожений, як... як українська пісня, мова!  Ось це пронизливе усвідомлення, думаю тепер я, багато що може пояснити у мовному виборі Леоніда Кисельова 1967 — 1968 рр. Воно є психологічним ключиком в історії його переходу на українську мову, переходу, що відбувся "над прірвою", ставши жестом Льониної  екзистенційної солідарності з мовою".

А як переходять на українську зараз? 

На щастя, побоювання Кисельова стосовно українською мови не справдились: вона не просто пережила репресії совка, а й продовжує розвиватись і поступово відвойовувати свої позиції. Скажімо, кількість людей, які вважають українську мову рідною, зросла з 57% у 2012 році до 76% у 2022. Українська – рідна мова для більшості людей навіть у найбільш зросійщених регіонах, а ще тішить, що найбільший відсоток тих, хто вважає українську рідною – серед молоді.
Ще більш промовистий показник – це мова повсякденного користування: суто російськомовними нині себе називає лише 18% людей, із цієї категорії люди рухаються в бік двомовності, а вже звідти поступово переходять виключно на українську. 

І пам’ятаєте, ми говорили про те, що саме репресії проти української мови та культури викликають у людей супротив і спонукають обирати цей шлях? Так от, це працює і дотепер: адже крім україномовних шкіл, квот на радіо і телебачення та сприяння українському книгодрукуванню, схоже, найбільше наших співгромадян спонукає переходити на українську саме російська агресія та бажання путіна захищати та освабаждать російськомовних. 

Скільки б на болотах не вили про пєщєрную русофобію, вона, ця русофобія, абсолютно заслужена, адже в Україні її спричиняють дії самих росіян. Так було в 2014-му, коли сусідоньки віджали Крим і напали на Донбас, так сталось і тепер, із повномасштабним вторгненням. Я особисто знаю кількох людей, які ось зараз перейшли на українську, хоча навіть не планували цього раніше. 

Переходять на українську і митці – причому якщо більшість наших сьогоднішніх героїв робила це в дитинстві або молодості, коли людина тільки шукає себе й досі сприйнятлива до різних впливів, імена, які згадаю далі, належать дорослим сформованим особистостям, а то і людям дуже поважного віку. І я зовсім не претендую на вичерпний список, лише хочу дати кілька прикладів.

Скажімо, донецька й раніше російськомовна поетка Ія Ківа, яка 2014 року змушена була переїхати до Києва, а в лютому 2022 – переїжджати ще далі, у Львів, почала писати і українською теж: для неї це, цитую, "важливо, бо це певною мірою про причетність і присутність". Останні її вірші навіть переважно українською, і реально дуже сильні.

Поворотним у плані мови 2014 рік став і для російськомовного поета з Одеси – Бориса Херсонського. За його словами, він пробував писати українською ще в підліткові роки, але згодом став відомим саме як російськомовний поет. До 2014 року він "вважав, що це не моє і мій рівень володіння українською мовою недостатній. Але прийшов такий "вчитель" української мови, як Володимир Путін, який розпочав війну, — коли почалися ці жахи, він казав, що захищає нас, російськомовних. І це стало, мабуть, моєю етичною реакцією на цю брехню".

За ці роки Херсонський встиг випустити кілька україномовних збірок, хоча – як зізнається сам – його українська досі не ідеальна, і ці вірші потребують редакторської руки. Я також не можу не згадати нещодавній скандал, коли Херсонський виступив в Італії на одній сцені з росіянином Гандлевським, а коли отримав у соцмережах абсолютно зрозумілу хвилю хейту, пояснив, що то "хароший рускій", який виїхав з рф і війну не підтримує, і що на тому заході вони не представляли своїх країн, тож це ніякий не діалог із росіянцями, який більшість української культурної спільноти – і я теж – вважає неприпустимим. 

Я не підтримую ці пошуки хароших рускіх і вважаю, що виступати з будь-якими росіянами на одній сцені – це підігравати наративам про братні народи і оцьому нав’язливому зверхньому бажанню деяких європейців влаштувати нам публічне примирення, ніби ми діти, які не поділили совочок у пісочниці. Але безвідносно до цього вважаю, що коли російськомовний поет у шістдесят п’ять років переходить на українську – це потужний вчинок, гідний поваги. 

Інший приклад такого переходу – з царини музики. Ідеться про Антона Слєпакова, колишнього лідера дніпровського гурту "Я и друг мой грузовик", а тепер фронтмена "вагоновожатьіх", яких він заснував 2013 року з екс-гітаристом групи "Lюк". Звісно, в громадянській позиції Слєпакова і до того ніхто не сумнівався, і в творчості гурту вже з’являлись окремі україномовні композиції, але 2021 року виходить перший їхній цілком україномовний альбом "вогнепальне". 

Чому це стало аж такою подією? Ну хоча б тому, що в піснях "вагоновожатьіх" тексти дуже важливі й мало не домінують над музикою: вони мають свою художню вартість, і судячи з відгуків критиків на альбом, нова мовна іпостась Слєпакова виявилася цілком успішною. Як зазначає сам виконавець, цей перехід назрів цілком природно, хоч і довелося докласти зусиль.

Звичайно, ми любили його інтелектуальні тексти й мокрошиво та драйв на концертах і до того, але ж нині творити українською – це про повагу до своєї аудиторії, а ще – як відзначає сам артист – про свідому роботу на розвиток української культури.

Сподіваємося, вам сподобалася ця добірка українців із вибору, але ми певні, що вона далеко не вичерпна: пишіть у коментарі, які ще митці, особливо письменники, свідомо обрали українську, хоча вона не була їхньою першою мовою? 

Читайте також:
Київ
+7°C
  • Київ
  • Львів
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 40.68
    Купівля 40.68
    Продаж 41.64
  • EUR
    Купівля 39.21
    Продаж 40.47
  • Актуальне
  • Важливе
2022, понедiлок
3 жовтня
01:50
Андрій Єрмак
Єрмак провів зустріч з радниками Байдена та Ердогана у Туреччині: про що говорили
01:18
Президент України Володимир Зеленський
За свій терор Росія має нести постійно зростаюче покарання, - Зеленський
00:51
Латвія
У Латвії на парламентських виборах проросійська партія навіть не подолала барʼєр
2022, неділя
2 жовтня
23:58
Володимир Зеленський
Зеленський заявив про звільнення селища "Архангельське" у Херсонській області
23:44
Аналітика
Сергій Згурець, український журналіст, військовий експерт
Успіх ЗСУ у Лимані відкриває ворота для звільнення Донбасу. Колонка Сергія Згурця
23:31
Зеленський
Наша мета - створення в Україні повноцінної бази для обслуговування та будівництва кораблів, - Зеленський
23:13
Ексклюзив
ЗАЕС Запорізька атомна електростанція
За неофіційною інформацією, гендиректора ЗАЕС викрали через відмову визнавати електростанцію власністю Росії, - депутат Запорізької облради Сергій Лишенко
23:06
штормове попередження
На Одещині оголосили штормове попередження: людей просять обмежити пересування містом
22:49
Велика Британія
Британія придбає два спеціалізовані кораблі для захисту підводної інфраструктури
22:45
Втрати окупантів
"Машини стали, рашисти лягли": ЗСУ показали колону росіян, знищену під час втечі з Лимана
22:33
генерал Залужний
Залужний поговорив телефоном з генералом Міллі: що обговорили
22:27
Асхат Мухаметов
На війні проти України знищили капітана армії РФ, - офіцер ЗСУ Штефан
21:56
Єнс Столтенберг
Звільнення Лиману показує, що Україна може відтіснити російські війська - генсек НАТО
21:38
Дмитро Козацький (Орест)
Звільнений із полону азовець Дмитро Козацький здобув кінопремію за фільм "Останній день на Азовсталі"
21:28
корвет типу Ada "Гетьман Іван Мазепа"
У Туреччині спустили на воду новий український корвет "Гетьман Іван Мазепа", - Зеленська
21:10
Автівка загиблих
Підірвалися на російській міні під час евакуації: на Харківщині знайшли тіла п'ятьох людей
20:32
Іван Головач
В Україні знищили командира роти окупантів, - офіцер ЗСУ Штефан
20:30
Оновлено
Інгулець - Ворскла, УПЛ
УПЛ: результати усіх матчів 5-го туру чемпіонату України
20:28
Гаррі Поттер
В Україні вийде перевидання роману "Гаррі Поттер" в кольорах державного прапору
20:14
ЗСУ  українські військові
У Бериславі на Херсонщині ЗСУ знищили штаб росіян у будівлі поліції, - депутат облради Хлань
20:13
Сумщина
Окупанти обстріляли Сумщину, пошкоджено лінію електропередач та газопровід
19:44
ЗСУ знищили втрати окупантів
Українські морпіхи за добу знищили 10 окупантів, їхні самохідні гармати й підбили БМП-2
19:24
президент України Володимир Зеленський і президент Франції Еммануель Макрон
Макрон засудив псевдореферендуми й спроби РФ анексувати українські області, - Зеленський
19:19
Зеленський привітав ТрО
"Коли наші люди вміють оборонятися – це найкращий фундамент національної безпеки": Зеленський привітав українців з днем ТрО
19:13
Ексклюзив
Навіть російським військовим керівникам вже зрозуміло, що звільнення Херсону – це питання часу, - військовий експерт Леонід Поляков
19:11
Порошенко представив західним союзникам свою "Формулу Перемоги"
"Настав час Глобальної антипутінської коаліції": Порошенко представив західним союзникам свою "Формулу Перемоги"
19:11
Збитий російський літак
Поблизу Лимана ЗСУ збили російський бомбардувальник
19:09
Ексклюзив
Україна - НАТО
Україна має отримати гарантії безпеки до вступу в НАТО, як Фінляндія та Швеція, - ексочільник МЗС Хандогій
19:09
Верховна Рада
Рада збирається націоналізувати 900 російських об'єктів
19:01
Ексклюзив
Володимир Горбач
НАТО поки не готове воювати за Україну - це головна перешкода для членства, - політаналітик Горбач
19:00
Ексклюзив
іранські безпілотники
Зброя із Західної Азії в руках армії РФ: безпілотники Mohajer та Shahed у війні в Україні
18:55
Андрій Єрмак на заводі "Байкар"
Єрмак вручив орден "За заслуги" виробнику "байрактарів"
18:49
На фото пункт допомоги для українських біженців
Влада Фінляндії обіцяє розміщати утікачів з Росії окремо від жінок та дітей з України
18:39
Маріуполь окупанти
У Маріуполі на російському снаряді підірвався ескаватор, є жертви серед окупантів
18:23
Місіс Крим - 2022
"Місіс Крим - 2022" заспівала "Червону калину". Окупанти почали перевірку
18:15
Інтерв’ю
путін путлер
Мобілізація – це визнання поразки, це фінальна стадія російського фашиського режиму, – російський опозиціонер Яковенко
18:12
Оновлено
Лиман на Донеччині
ЗСУ повністю зачистили Лиман на Донеччині, - Зеленський
18:11
Трофейний російський танк
Під Лиманом нацгвардійці захопили трофейний танк росіян
17:49
втрати окупантів
На Запоріжжі українські військові знищили російський склад боєприпасів і поранили близько 50 окупантів
17:46
Місце аварії на трубопроводі Північний потік
Данія заявила, що витік газу на обох "Північних потоках" припинився
Більше новин