Макрон переміг Путіна, коли відкинув його ядерний шантаж, - Піонтковський

Путін зробив великі пертурбації у своєму оточенні, і першим ділом чмихнув до КНР. Що відбувається у зв’язку з цим візитом?

Китайський візит взагалі показовий, схоже, Путін уже не відчуває сміховинності цієї ситуації: коли 20 людей їдуть поцілувати черевик китайського імператора. Сам факт такого візиту показує глибинну залежність Росії від Китаю.

Я хотів би повернутися насамперед до того, що ви назвали пертурбаціями в Москві. Я вважаю, що більшість аналітиків і на Заході, і в Росії усю увагу зосередили на відставці Шойгу. Шойгу – це банальний крадій, взагалі він був дуже корисний Путіну. Путін усе чудово знав і про крадіжки Іванова, і самого Шойгу. Зараз йому потрібна кампанія дискредитації армії як збіговиська злодіїв. І навіть, зверніть увагу, у двох кейсах – Іванова й наступного арештанта Кузнєцова, ще трапляються слова «зрада»: йому потрібно щось, що пояснить величезні невдачі його кампанії. А в чому невдачі?

Тому повернімося до найважливішої події – ганебного звільнення Патрушева. Подивіться, на весь великий літак, де було зібрано всю російську верхівку, Патрушева навіть не взяли. Якби його просто викинули на пенсію, це було б навіть менш принизливо, ніж призначення його помічником із питань кораблебудування. А в чому справа, ми з вами про це говорили 20 разів: Патрушев - ідеолог інструменту ядерного шантажу, він навіяв Путіну, що єдиний спосіб перемогти Захід, який переважає Росію в усьому економічно, технологічно, у конвенціональних озброєннях, – це погрожувати, і погрожувати застосуванням ядерної зброї, прикидатися божевільними: відступайте, або я застосую ядерну зброю. І це спрацьовувало кілька років. Чому з такими затримками й обмеженнями, поетапно, надавалася американська зброя – тому що весь час всередині адміністрації США була тема така: не провокуймо Путіна, треба уникнути ескалації, раптом Путін застосує ядерну зброю.

Це працювало до певного моменту – я навіть назву цю дату: 26 лютого цього року.

Найтяжчі дні для України, четвертий місяць "голодного пайка" - блокування закону про допомогу. Почав свій історичний виступ Макрон, він різко критикував США, всі їхні червоні лінії, він вигукував: "Яка слабкість! Як це можна обмежувати себе в усьому червоними лініями, коли ми маємо справу з противником, який не обмежує себе ні в чому! Ми повинні твердо заявити про намір завдати поразки Росії, і я не виключаю відправлення французьких військ в Україну для боротьби з російською агресією!".

Це спровокувало природно демонстрацію знову ядерних погроз від Путіна, на що Макрон відповів блискуче: "По-перше, я хочу заявити, що ми вже беремо участь у бойових діях в Україні – і наші, і британські спеціалісти обслуговують наші ракети Storm Shаdow та SCALP, які ми надали Україні. А по-друге, я хочу нагадати, що Франція також ядерна держава". Це був несподіваний удар для Путіна – уперше знайшовся хтось, хто відповів йому жорстко на його ядерний шантаж.

Відразу це викликало паніку, ви помітили, на російських ресурсах здійнявся крик: як так - Франція оголосила нам війну! Вона збирається вводити війська! Чому ми досі не знищили її ядерною зброєю, чому ми не завдаємо конвенціональних ударів?

Так от, тому, що шантажист працює лише до тих пір, поки жертва перед ним поступається. У Путіна вирвали його найстрашнішу, найефективнішу зброю – погрожування ядерним ударом. Йому сказали: ми не боїмося твого ядерного удару, ти його ніколи не завдаси, бо в нас також є ядерна зброя.

І зверніть увагу, як змінилася риторика російських керівників. Та сама божевільна Захарова кричить про відплату: "Ми завдамо страшних ударів французам і британцям!" Але вже не каже, що "британські острови щезнуть у безодні Атлантичного океану" чи що "ми знищимо Париж і Марсель", вона лякає: а ми знищуватимемо французьких військових, ми вбиватимемо французів і відправлятимемо труни в Париж, і вдови солдатів прийдуть до Єлисейського палацу й вимагатимуть від Макрона припинити.

Ядерний шантаж було вирвано як зброю можливих успіхів російської армії. Але ж уся ставка Путіна, пам’ятаєте, перед нападом на Україну, він висунув ультиматум країнам НАТО: збирайте манатки й забирайтеся геть. Він був упевнений, що ядерний шантаж спрацює.

Путін скаженіє через провал ядерного шантажу, і звільняє людину, яка його переконала в дієвості ядерного шантажу. Це дуже важлива подія в перебігу російсько-української війни і всієї світової війни, яку Путін оголосив Заходу. Він зрозумів, що його шантаж не працює.

Я з вами погоджуюся, проте чув ще іншу версію. Патрушев є плоть від плоті певних структур, які були противагою зміцнення Шойгу. Були чутки, що Патрушев був зацікавлений у посиленні Пригожина та його заколоту. Відбулося ще щось додаткове, чому Путін вирішив викинути Патрушева на смітник.

Це змагання військової контррозвідки й армії має вікову історію, це аргумент у їхньому одвічному протистоянні. Але я ще раз наголошую: цей стратегічний чинник набагато важливіший за внутрішні відомчі суперечки. Це винятково ефективна зброя Путіна, іншої він не мав. Він же повсякчас її використовував. Згадайте його відому пресконференцію з Макроном 6 лютого, за два тижні до повномасштабного вторгнення в Україну – він тоді прохопився, уперше вибовкав, бо був у стані ейфорії: щойно повернувся з Китаю, відчував підтримку Китаю, почувався майже володарем світу. І він вибовкав свою таємницю, сказав, повторюю дослівно: ми розуміємо, що на конвенціональному рівні ми поступаємося Заходу, ми поступаємося НАТО, але, продовжував він вихвалятися, ми маємо якусь там суперядерну зброю і таке інше. У цьому полягала вся його концепція війни.

А згадайте його заяву, коли він оголошував війну Україні 24 лютого, його прикінцеву фразу: «А якщо нам хтось перешкоджатиме здолати Україну, то ці країни спіткають такі катастрофи, яких вони не бачили за свої тисячолітні історії». Питання дуже просте, чому його спокусила ця концепція Патрушева: Росія – держава, яка поступається Заходу в усьому, в технологіях, в економіці, у культурному розвитку, на конвенціональному рівні. І приблизно є рівність у ядерній зброї.

Погоджуюся з вами. Але чому він Шойгу не викинув, як паршивого кота, адже забезпечення російських інтервентів у російсько-українській війні – це відповідальність міністра оборони. Але ні - перекинув його на посаду Патрушева.

Ця посада Патрушева, місце секретаря ради безпеки, – порожнє місце. Воно було важливе, тому що Патрушев відігравав цю надважливу роль ідеолога війни, він Путіну впродовж 10 років навіював цю концепцію, що ми можемо перемогти держави, які набагато сильніші від нас, шантажуючи їх ядерною зброєю. А зараз ця рада безпеки – це збіговисько пенсіонерів, Медведєв і Шойгу виголошуватимуть там якісь дивні промови, це не має жодного значення.

Чому був заарештований, я з цього почав, Іванов, а тепер Кузнєцов? Путін розуміє, це пов’язано з його розумінням, що шантаж провалився. Тепер він роздумує, як утриматися при владі. Зараз він намагатиметься нав’язати Заходу й Україні якийсь варіант, як він це називає, Кореї. І все одно йому доведеться публічно визнати, що основна мета війни - знищення Української держави – провалилася й не буде реалізована ніколи.

Йому треба назвати винуватців, міністерство оборони буде названо винним, там буде величезний процес генералів. А з Шойгу його все ж таки пов’язують якісь особисті, близькі стосунки. І якщо Шойгу не можна посадити на лаву підсудних, бо всі пам’ятають їхні спільні походи в тувинську тайгу й те, наскільки вони були близькі, то він просто Шойгу вивів на пенсійне тепле місце – вивів із майбутнього процесу зрадників, крадіїв у міністерстві оборони. Таке моє пояснення. Це порожнє місце, жодної влади Шойгу там не має.

Йому потрібна тривала війна, він це повторює щодня. Що поставлений цей дурник Бєлоусов, який начебто, нам це кажуть, є єдиною людиною в Росії, яка не краде (хоча й це викликає великі сумніви – уже з’явилися дані про палаци того ж таки Бєлоусова). Але зараз у нього подвійне завдання, він усвідомив, що перемога над Україною в тому сенсі, в якому її хотіли досягнути, знищення української державності, ніколи не станеться, зараз потрібно відповзати. Він хоче зберегти оцим корейським варіантом територіальні захоплення максимально можливо й продати це як начебто нічию.

А от нічия - не перемога, тому що перешкоджали крадії та зрадники міністерства оборони, ось над ними буде величезний процес. Ось, чим зараз зайнятий Путін і в чому сенс цих двох сенсаційних відставок.

Довга війна проти України передбачає ресурси й перебудову того, що було розраховано на бліцкриг, який був провалений завдяки ЗСУ. Але довга війна передбачає змагання ресурсні. Російські генерали не впоралися з тим, з чим упоралися представники клану Набіулліної, які в ручному режимі коригували російську економіку, перемикаючи її на нові ринки, на Індію чи Китай, намагаючись диверсифікувати сірі постачання енергоресурсів. Бєлоусов, як кібернетик, належить до того середовища. Можливо, йому вирішили поставити інші завдання – готувати міністерство оборони як логістичний центр, тому що війною має керувати генштаб. Герасимова залишили, а він не менше, ніж Шойгу, відповідає за все те, що провалили, на щастя, російські генерали.

У цій концепції довгої війни, яка виглядає такою привабливою для Росії, є величезна помилка. Тому що українська війна – це композиція з двох різних воєн. З одного боку, є величезна лінія фронту, тисяча кілометрів, уздовж якої точиться класична війна на виснаження - як писав у своїй відомій статті генерал Залужний, аналогічна Першій світовій війні. І от у цій довгій війні на виснаження, авжеж, стратегічна перевага Росії, тому що вона має більший людський мобілізаційний ресурс, розвинений військовопромисловий комплекс. І, як відомо, в Росії набагато менша цінність людського життя, там можна кидати необмежену кількість солдатів у м’ясні атаки.

Але є ще другий компонент у цій українській війні – це Кримській півострів, дошкульне місце російської військової машини. За Клаузевіцем це є центр тяжіння цієї війни: Україна, не маючи ні флоту, ні авіації, вигнала російський флот із кримських портів, щодня ми спостерігаємо удари ракет, зараз, дякувати Богу, не лише Storm Shadow та SCALP – американці передали ATACMS максимальної дальності.

Тобто ця концепція довгої війни не спрацює. Якщо анонсована концепція Макрона участі збройних сил Франції, Англії, Швеції буде дійсно реалізована в Україні, вона не буде реалізована піхотними дивізіями.

У Макрона нема піхотних дивізій, які можуть замінити українські на лінії фронту, у нього є авіація. Макрон протестує проти червоних ліній.

Я вважаю, що найдурніша червона лінія, яку ми всі на себе взяли, - що за штурвалами західних літаків обов’язково мають бути українські пілоти. Чому неодмінно українські пілоти? Ми вже два роки чекаємо цих українських пілотів! Тому що це не так просто – підготувати пілотів, на одного пілота ще мають бути 3-4 людини обслуги, мають бути аеродроми й решта. Набагато ефективніше все робиться злагодженими авіаційними підрозділами французьких «міражів», англійських «тайфунів», швецьких «гріпенів», які стартують з аеродромів Польщі й Румунії.

Польща й Румунія – це вже реально обговорюється, це не лише я щодня кажу про це своїй українській аудиторії. Це вже генерал Бужинський обговорює в Соловйова як реальну можливість, росіяни це вже зрозуміли. До речі, обговорюючи, вони не кажуть, що завдаватимуть ядерних ударів по Румунії й Польщі, вони усвідомили, що провалилася ця концепція.

Макрон дуже добре поводиться в ядерній сфері. Він же ж запропонував поширити французьку ядерну парасольку на весь Європейський Союз, надати ядерні гарантії. І це цікава ідея – оголосити свої ядерні сили ядерними силами ЄС.

Тож ця концепція довгої війни буде зруйнована. Вистачить 100, максимум 200 цих західних літаків з аеродромів Польщі й Румунії, озброєних Storm Shadow та французькими SCALP, і кримське угруповання звідти виженуть.

По-перше, вони знищать російську авіацію. У росіян, згідно з підрахунками, залишилося лише небагато літаків. Ця інтервенція західних літаків виконає два стратегічних завдання: no-fly zone де-факто буде в Україні й вигнання російської військової машини з Криму. Звісно, з чудовим для всієї України, для всіх її друзів символічним актом знищення Кримського мосту. Жодної «довгої війни» в Путіна не вийде.

Це в тому разі, якщо таки наважаться й західну авіацію разом з екіпажами й інфраструктурою буде запущено в російсько-українську війну. Але наразі ми бачимо путінський візит з усією сворою до КНР. Що він має почути? Що йому хочуть сказати? І чи Путін почує, що йому хоче сказати Сі Цзіньпін?

Китайські товариші чудово бачать принижене становище Росії. Я б звернув увагу, на мій погляд, багато хто недооцінив зустріч Макрона з Сі. Судячи з вибуху публікацій – одночасно і в китайській, і у французькій пресі – вона була дуже успішною. Макрон возив Сі кудись у місця своєї юності в Піренеї.

Зараз великі держави - Китай, США і Франція. Франція реалізувала – вперше за останнє десятиріччя свою роль великої держави, своє прагнення до grand rôle de la France. Це прагнення є головним рушієм для Макрона в його претензії стати лідером вільного світу, лідером у захисті України у війні. Була в росіян, і залишилася власне, мрія «другої Ялти». 10 років вони пропонували «другу Ялту», мовляв, поділімо світ, у нас буде пострадянський простір, Україна й решта, а вас – десь ще.

А от китайці, французи й американці зараз працюють над концепцією «третьої Ялти без Росії».

Макрон там веде дуже цікаву гру. Що спільного вони мають із Сі, знаєте, в чому вони знайшли спільну мову? Не лише в тому, що Росія не буде великою державою, – вони не бажають і американського панування в майбутньому світі. В Макрона дуже сильна американська складова, і китайцям дуже вигідно.

Концепція де Голя, тільки замість СРСР Макрон починає шукати контакти з Пекіном.

Де Голь не хотів бути просто молодшим партнером Америки, у нього завжди були особливі відносини з Москвою. А тепер, коли Москва перетвориться на нуль після поразки в українській війні, у нього будуть особливі відносини з Пекіном. І Пекіну потрібна Франція, тому що одна річ – буцатися в майбутньому світі зі США сам-на-сам, а інші річ – мати Францію. От такий великий трикутничок вимальовується в постросійському світі – Франція, Китай і США.

Путін, схоже, поїхав із черговою офертою. А можливо, його просто попросили: розкажи, Путін, про свої плани, скільки років збираєшся воювати з цивілізованим світом? Чи будеш згортатися?

Так, у чому полягає твоя «довга війна»? Бачте, в чому різниця: Путін каже, а китайці слухають, а всі ресурси в Китаю, всі козирні карти зараз в Китаю. І практично всі банки Китаю припинили великі трансфери з Росією. Він може посилити тенденцію, може послабити. Зараз Путін стосовно України відчайдушно вмовлятиме Китай долучитися до плану корейського сценарію.

До речі це небезпечно – корейський сценарій. Тому що Америка на нього погодилася б. Ми ж бачимо непослідовність адміністрації Байдена. Наприклад, Салліван приїхав у найтяжчі часи, коли не було жодної допомоги, щоб заборонити українцям завдавати ударів по нафтопереробних заводах у Росії. Дуже добре, що українці його не стали слухати. Усі ці вагання в американській адміністрації будуть і надалі, і на корейський варіант вони погодилися б.

Небезпека корейського сценарію в тому, що свого часу полягло понад мільйон людей з обох боків. Закидали тоді Сталін і його корейські маріонетки весь корейський півострів трупами. Ми бачимо путінську готовність розмінювати в м’ясних штурмах російську піхоту. У генерала Шапошнікова це називалося «наступ до закінчення наступального імпульсу», тобто живого м’яса. Зараз вони мають достатньо вишколених людей. Це не стосується Харківської операції, ресурсна база там підведена недостатня, але це не означає, що Путін не намагатиметься протискати своє бачення корейської війни. І головне: корейська війна закінчилася не тоді, коли закінчився російсько-китайсько-корейський «наступальний імпульс», а коли здох Сталін. А цей, попри пророцтво Солов’я, ще живе.

Мало того, що здох Сталін, - ще 50 років сто тисяч американських солдатів залишалися на території Південної Кореї, оце було головне в корейському сценарії. Якби здох Путін, це був би чудовий подарунок усьому людству. Але я докладно розповів про корейський сценарій, тому що треба аналізувати плани Путіна.

Але ще раз кажу: на цей сценарій не погодиться Україна й на нього не погодиться частина Заходу на чолі з Макроном.

Почитайте, я звертаюся до наших глядачів, декларацію Entente cordiale - нову «Сердечну угоду» британців і Франції, спільну заяву міністрів іноземних справ Кемерона та Сежурне, це чудові тексти. Мені вона нагадує лексику воєнних промов Черчилля. Там написано, що ми зобов’язані, це питання нашої честі, нашої безпеки – завдати поразки Росії. І майбутнє людство оцінить нас, чи ми виконали цю місію, чи ми зазнаємо поразки. Тому жодних «корейських варіантів» і жодної «довгої війни», пане Путін.

Але Путін не готовий погоджуватися на цю концепцію, він намагається залучити китайську допомогу, можливо ресурсну чи переговорну, адже насувається «швейцарський формат». Досі невідомо, чи будуть там китайці в якості спостерігачів. І Путін вирішив відкрити нову, додаткову ділянку фронту – північ Харківщини. Чим зумовлена ця чергова фаза безглуздої агресії на Харківському напрямку?

Та звісно, це щоб пред’явити Швейцарській конференції якісь факти на землі. Жодного взяття Харкова не може бути, для цього потрібно 500 тисяч «м’ясного фаршу», російських солдатів, а в нього лише 50. Ну, пред’являть кілька сіл, ще, може, візьмуть. Але річ у тім, що вони приїхали цим величезним табором у Китай, але в Китаю своя гра.

У Китаю який найсильніший дієвий чинник? Сі також дуже сильно програв, як і Путін. Сі, по суті, здійснив у Китаї державний переворот: він порушив традицію Ден Сяопіня, пішов на третій термін. Як він казав? Китайці, вибирайте мене на третій термін – я вам принесу Тайвань. Чому він був такий упевнений? Бо гадав, що він підштовхнув Путіна на агресію. Тайвань урятувала Україна в своїй Гостомельській битві. Якби Путін узяв Україну, як вважала американська розвідка, за 7 днів, то Сі взяв би після цього Тайвань голими руками. Уже було б ясно, що якщо на очах у всього світу, на очах американців Україна програла за 7 днів, то Сі виграв би цю гру. Але він її програв.

Минуло два роки. Припинилися американські інвестиції й потік американських техноллогій. І китайська економіка переживає надважкі часи. І вже Сі висуває претензії китайська еліта, мовляв, ти обіцяв нам Тайвань, Тайваню нема, натомість два роки занепаду китайської економіки - нумо відновлювати відносини зі США. І об’єктивно це необхідно, і величезний внутрішньополітичний тиск. Сі, звісно, зараз Путіна остаточно кинути не хоче, він ще знадобиться як аргумент. Але на Сі чиниться величезний тиск стосовно відновлення відносин зі США.

Тож тут Путіну теж нема чого ловити. Ви кажете, він ще не втратив надію на корейський варіант –дайте людині поетапно усвідомити свою поразку. Звільнення Патрушева показало, що він зробив перший крок до прозріння, він зрозумів, що його ядерний шантаж не працює, вирішив замінити його «довгою війною» і паралельно тиском на Захід з допомогою Китаю на корейський варіант. Така його тактика.

Але ж Бортникова він залишив, а Бортников і ФСБ з військовою розвідкою мали б відповідати за реалізацію цього бліцкригу. Оце все було фейком. Але проти Бортникова він не пішов. Чи Бортников може бути наступним?

Так, він вибирає, хто небезпечніший. Нехай ці генерали, коли їх катуватимуть у камерах, кричать, що Бортников винний. Сталін також, коли потрібно було вибирати між армією і Луб’янкою, вибирав Луб’янку, бо вона небезпечніша для диктаторів завжди, ніж армія. Луб’янка – це зрештою ті люди, які поряд, які його охороняють. До речі про Сталіна й ту саму структуру, Бортников, Корольов як були, так вони й залишаться.

Хто валитиме диктатора персонально – неважливо. Важливо, що концепцію «довгої війни» буде зламано, я твердо про це можу сказати, до 21 січня 2025 року, тому не настільки важливо, хто там буде президент.

Про це можна було б більш докладно поговорити, я, до речі, не впевнений, що хтось буде з двох – Байден чи Трамп, вони обидва дуже непоказні. Між іншим, учора останні новини з праймериз республіканських, там виборці продовжують - від 25% до 30% - вписувати ім’я Ніккі Гейлі, яка заявила, між іншим, що вона не пішла. Це дуже цікава новина. Трамп і Байден казали про якісь публічні дебати 27 червня. Мене це дивує, вони обидва матимуть жахливий вигляд на цих дебатах. Можливо, їх підштовхнули до цих дебатів противники однієї та іншої партії, які хочуть, щоб американський народ переконався: це два недолугих кандидати. До речі, дебати  призначені за пів місяця до конгресу Республіканської партії, який відбудеться в червні.

Це цікаво, але ще раз хочу повторити, що підсумок американських виборів для нас не такий важливий: по-перше, у Конгресі сформувалася стійка двопартійна проукраїнська більшість, республіканські лідери в палаті представників - Маккол, Роджерс, Тернер здійснили переворот. Така більшість у Конгресі збережеться за будь-якого президента. По-друге, я вважаю, концепцію Макрона, концепцію Антанти, нової «Сердечної угоди», буде реалізовано задовго до 21 січня 2025 року. Реалізувати її технічно дуже просто, потрібна лише політична воля. Сотня, а краще дві, літаків у небі України – і не буде жодної «довгої війни».