Щоб зробити контрнаступ у 2025 році, людей треба мобілізувати вже зараз, - полковник Грант

Насправді зараз досить важко судити, і спробую пояснити чому. По-перше, останні два-три місяці ситуація на українському фронті була не найкращою. У багатьох місцях були невдачі, але якщо подивитися на карту у великому масштабі, то кількість втрачених територій у порівнянні з розмірами України насправді є досить невеликою. Але, звичайно, ніхто не любить втрачати села.

Отже, росіянам вдалось просунутись, втім на півдні українські війська на Східному березі, схоже, тримаються досить непогано. Попри втрати, їм вдається утримувати свої позиції, і це вражає. Ходять навіть чутки, що на півдні є чимало російських дезертирів.

З іншого боку, російська сторона не настільки сильна, як ми собі уявляємо. Наразі найбільше занепокоєння викликають розмови про те, що Росія може розпочати напад і динамічно розвивати його. Мої контакти повідомляють, що Росія дійсно збирає війська для потенційного нападу десь, ймовірно, на схід чи на південь від Бахмута. Однак слід почекати і пересвідчитися, чи вистачить у росіян сил для такого наступу, враховуючи значну кількість жертв і втрату зброї та техніки, яких вони зазнали.

Обговорюється також можливий наступ з півночі, зокрема на Харків або Суми, але знову ж таки, я не бачив жодних розвідувальних даних від США або Великобританії, які б вказували на значні переміщення військ у цьому районі. Здається, що ці чутки походять переважно від українського генштабу, а не від міжнародної спільноти, яка, ймовірно, має доступ до супутникової розвідки.

Наразі ключове питання полягає в тому, скільки допомоги надійде до України протягом наступних кількох місяців і де її використають. Аналітики не можуть цього спрогнозувати, оскільки уряд і генштаб не розкривають своїх стратегічних планів щодо того, де і як вони збираються тиснути на Росію. Однак вони повинні діяти в центральній частині, оскільки продовжувати відступати неприйнятно як з політичної так і з військової точки зору. Потрібно тиснути на Росію - чи то через контрнаступ, чи в інший спосіб. Можливо, варто було б приділити більше уваги півдню, зокрема, Херсонській області.

Щодо Запоріжжя, то це зараз особливий регіон, з потужною обороною і досить статичною ситуацією. Незрозуміло, чи намагатиметься Росія щось там зробити. Ми знаємо, що Росія продовжуватиме тиснути невідомо на що і невідомо де. Ми не також не знаємо, куди Україна спрямовуватиме допомогу, яку вона отримає від Сполучених Штатів та Європи.

Тож можна робити багато прогнозів, але швидше за все ми побачимо динамічний розвиток подій протягом наступних кількох місяців, оскільки обидві сторони чинитимуть тиск одна на одну, можливо, в поточних або ж інших місцях. Сподіваємося, що протягом наступних трьох-чотирьох тижнів ми почнемо отримувати більше інформації та розуміння того, що насправді відбувається.

Класична російська схема – наступ до завершення наступального імпульсу. Тобто, простою мовою, коли особовий склад закінчується. Зрозуміло, що росіяни підготували певну кількість резервістів, вишколили їх. Чи будуть вони готові відкривати додаткові гарячі лінії фронту, ті лінії, які до певного часу були приспані? Чи це стосуватиметься Харкова та Харківської області? Крім Куп’янського напрямку вони можуть застосувати інші ділянки фронту – також є Сумська область на півночі та, звісно, Запорізький напрямок, про який ви вже згадували. Але якщо ми оперуємо кількістю російських інтервентів, то чи вистачить їм сил? Ми розуміємо, що Росія входить не просто в травнево-червневу наступальну кампанію – радше за все ми входимо в нову фазу війни.

Нам відомо, що вони проводили мобілізацію, і ви згадали про навчання. Але якщо у них не було часу підготувати людей належним чином, і в принципі ми не бачили жодних доказів якісного навчання з російського боку за останній період, то чи вдалось їм провести професійний вишкіл зараз? Я маю на увазі, що екіпажі танків та бронетранспортерів очевидно не орієнтуються у своїй справі. Це видно на відео, на яких солдати не діють злагоджено.

Отже, російська тактика на даний момент полягає в тому, щоб за допомогою своєї артилерії і керованих авіабомб максимально зруйнувати фронт, унеможливити перебування українських солдатів в окопах, а відтак атакувати якомога більшою кількістю гарматного м’яса.

Не думаю, що щось з цього зміниться. Що може змінитися, так це можливість української сторони використовувати артилерію і контрбатарейний вогонь аби знищувати артилерійський потенціал противника. Однак де вони збираються атакувати? Я не маю жодного уявлення. Можливо, вони ще навіть і самі не знають, але ви можете бути впевнені, що якщо у них буде достатньо сил, вони продовжать атаку там, де, на їхню думку, буде найслабша позиція. Такою є російська політика. Вони проштовхуються, зондують, а потім закріплюють успіх.

Важко зараз говорити, тому що ми, аналітики, не диспонуємо достатньою інформацією, зокрема щодо того, скільки солдатів Україна має на різних місцях. Безумовно, є слабкі місця; ми знаємо про це, тому що солдати повідомляють про це у Фейсбуці та деінде. Але чи розуміють росіяни, де ці слабкі місця? Цього мені невідомо. Ми дізнаємося лише у той час, коли вони атакуватимуть і куди вони спрямують свою енергію. До того моменту, гадаю, не варто робити порожніх прогнозів.

Якщо взяти до уваги нинішній спосіб ведення бойових дій, то так, їм не вистачає броньованої техніки. Вони не використовують свої машини так, як ми зазвичай уявляємо собі на Заході. Вони оперують одиницями і двійками, що свідчить про їх дефіцит.

Нині вони виробляють більше, але залишається відкритим питання, чи будуть вони й надалі роззосереджувати їх по всій лінії фронту, чи, навпаки, сконцентрують для проведення концентрованих бронетанкових атак. Утім для проведення таких атак потрібен належним чином підготовлений особовий склад, якого їм однозначно бракує. І справа не лише в нестачі бронетехніки, оскільки вона, ймовірно, все ще є в достатній кількості, а в дефіциті підготовлених екіпажів, які могли б нею керувати. Втрата досвідчених танкових екіпажів, зокрема через поранення призвела до скорочення їхньої кількості.

Чи докладає Росія значних зусиль для таємної підготовки особового складу? Можливо, оскільки немає жодних супутникових доказів, які б вказували на такі зусилля. Раніше американська розвідка ефективно відстежувала діяльність в Росії, але з 2021 року подібних повідомлень не надходило. Це наводить на думку, що вони, можливо, консервують свою бронетехніку, поки не зможуть зібрати достатню кількість особового складу для здійснення прориву.

У найближчі місяці вони, швидше за все, розгорнуть на передовій усі наявні у них засоби. Однак мобілізація великої кількості транспортних засобів пов'язана з певними труднощами, оскільки є великий ризик, що українська розвідка може виявити та знешкодити таке концентроване розгортання. Таким чином, їхнє просування вперед – завдання не з легких.

Яка різниця який у кого план. У пріоритеті був і залишається український план. Йдеться не про Лондон, Берлін чи будь-кого іншого. Йдеться про Україну.

Я не бачу, що хтось збирається використовувати ядерну зброю через появу F-16. Росія не використовувала ядерну зброю, коли з'явилися танки і не використовувала її, коли з'явилися ATACMS, HIMARS чи щось інше. Тому я не бачу, що це щось змінить. Також не думаю, що F-16 в українському небі принесуть перемогу. Вони безумовно важливі, але не настільки, як того всі очікують.

І все ж ми повинні бути дуже обережними, коли говоримо про контрнаступ. Щоб провести ефективний контрнаступ, у вас має бути надлишок ресурсів.

Це означає, що у вас має бути більше ресурсів, ніж у противника, і що у вас мають бути підготовлені люди. А ми досі не дійшли до того, щоб сказати, що українські бійці пройшли належний для контратаки вишкіл.

Отже, щоб мати достатньо людей для контрнаступу у 2025 році, ми повинні мобілізувати і набирати їх вже зараз. Але наразі майже всі мобілізовані йдуть прямо на передову, тому що лінія фронту тонка. Тому, якщо ми хочемо здійснити контрнаступ, мова має йти про дуже відмінний стан справ від того, який ми маємо зараз.

До 2025 року ще далеко. Ми повинні спочатку пережити 2024 рік, але ядерної загрози я не бачу. Немає як такого скоординованого плану на випадок  застосування ядерної зброї. Очевидно, що існують плани дій у випадку нападу Росії на країну НАТО. Ці плани реалізуються, і зараз, наприклад, у країнах Балтії та Фінляндії проходять інтенсивні навчання, аби бути готовими у разі якщо Росія продовжить наступати.

Як я вже казав, я не думаю, що Путін застосує ядерну зброю, бо вважаю, що це було б нерозумно.

У нього немає підготовлених військ, які могли б протистояти наслідкам, тож це створило б для нього стільки ж, якщо не більше, проблем, ніж для української сторони.

Перше, що станеться у відповідь – це масована контратака повітряних сил по російській прифронтовій лінії, адже Заходу в даному випадку клин клином вибивати не має сенсу. У нього є дуже багато наземних і повітряних можливостей зреагувати. Отже, такі речі практикуються, і вони знають, що їм робити.

У цьому відношенні я вважаю, що ми занадто багато уваги приділяємо риториці Путіна. З часу нашої останньої розмови відбулося кілька досить важливих подій. Макрон заявив, що буде готовий за певних обставин розгорнути наземні війська. Незрозуміло, що це за обставини, але принаймні він взяв на себе таке зобов'язання. Крім того, Польща, ймовірно, погодиться на подібні дії. Велика Британія заявила, що буде з Україною стільки, скільки буде потрібно, пропонуючи договірні зобов'язання, фінансову допомогу та підтримку. Президент Литви оголосив про плани розмістити військовий персонал в Україні для тренувальної підтримки. Це значні позитивні кроки на західному фронті.

Я вважаю, що ми повинні витрачати більше часу на узгодженість реакції Заходу і менше на те, що говорить Путін, тому що Путін часто говорить нісенітниці, коли на нього тиснуть.

Зараз він явно перебуває під тиском, незважаючи на його мобілізацію і збільшення чисельності особового складу.

Він явно стурбований ситуацією, і я впевнений, що в найближчі місяці ми побачимо більше ознак внутрішніх проблем всередині Росії.

Це повертає нас до того, про що я вже згадував. Ситуація зводиться до потенційних двох факторів. Перший – якщо відбудеться значний прорив Росії, то в усіх європейських столицях стикнуться з важкими питаннями. Однак, фіксованого рішення з цього приводу поки що немає. І це очевидно, тому що деякі країни, такі як Італія, демонструють слабкість у цьому питанні, оскільки не відчувають прямої загрози.

Отже, перший фактор – якщо відбудеться великий прорив Росії. Другий фактор – чи відбудеться напад Росії на НАТО.

Зараз у ЗМІ розвідувальні служби багатьох європейських країн припускають, що Росія планує потужні гібридні атаки на європейські столиці, тобто не на саму Європу.

І це може бути окремим питанням, оскільки стаття 5 завжди стосувалася реагування на вторгнення наземних військ. Однак, схоже, Путін більше зосереджується на інших тактиках, таких як ракети, порушення комунікацій, інтенсивна кібервійна і все, що може підірвати здатність європейських країн підтримувати Україну. Це ще не призвело до застосування статті 5 або навіть статті 4 для переговорів. Тому ми не впевнені, наскільки сильною буде колективна європейська відповідь, якщо війна зміниться на користь Росії. І все ж, маю певність, що до спільного знаменника в цьому плані таки дійдуть, тому що Польща, Німеччина, Франція і Велика Британія побоюються, що ситуація погіршиться і вплине на них.

Наразі немає жодних конкретних планів чи рішень, є визнання того, що нам, можливо, доведеться вдатися до більш серйозних дій. Утім я вважаю, що є не лише визнання, а й готовність до таких дій.

Нещодавно президент США підписав макроекономічну допомогу Україні – понад 61 мільярд доларів. Сума величезна, але ж росіяни вкидують у свою оборонку також величезні гроші. Якщо зараз зіставити ці пропорції – не гроші, а конкретно військову техніку?

Не думаю, що російській стороні вдається вирівнювати якісь пропорції. Вони можуть лише продовжувати робити те, що роблять зараз. Тому зараз ми повинні просто припустити, що до чого б не вдалась Росія, це буде щось наближене до того, що вони роблять зараз, адже для того, щоб втілити щось кардинально інше і комплексне, необхідно мати зовсім інші системи підготовки і оснащення.

Тож Росія продовжуватиме діяти у своєму дусі і темпі, особливо якщо нові санкції з боку Європейського Союзу і США справді посилять тиск на Іран, Північну Корею і на всі ті країни, які надають підтримку Росії. Серед списку цих країн знайдемо і такі як Швейцарія, Австрія та Китай.

Тому я думаю, що найближчими місяцями ми побачимо зміни, а саме збільшення санкційного тиску, щоб спробувати зменшити і зупинити здатність Росії робити щось відмінне від того, що вона робить зараз на території України.

Особисто мені дуже хотілося б, щоб набагато більше уваги приділялося підтримці солдатів на передовій, тому що ми все ще втрачаємо занадто багато через те, що вони не оснащені належним чином. Я постійно спілкуюся з людьми на фронті, у яких просто немає ані ким, ані чим воювати.

На мою думку, ми витрачаємо занадто багато часу, постійно фокусуючись на чомусь великому. Скільки ми говорили про танки. Скільки говоримо про винищувачі F-16. А скільки коштів ми витрачали на незрозуміло що. Не забуваймо про будівництво суден для України у Туреччині.

Виходить ми змарнували час і гроші, хоча насправді, якби ми відразу почали виготовляти гранати, гранатомети, міномети, мінометні боєприпаси, тобто базові речі, ми б не були там, де ми є зараз, тому що Росія не змогла б прорвати лінії оборони, українські воїни мали б чим її зупинити.

Тому, поки ми турбуємося про F-16 та інші великі речі, я б хотів, щоб три-чотири місяці енергії було направлено на те, щоб забезпечити фронт боєприпасами та зброєю, необхідною для того, щоб утримувати позиції, воювати і водночас зберігати життя солдатів, тому що без хороших солдатів успішного контрнаступу не буде. Професійно підготовлені солдати – на вагу золота, саме вони формують локомотив, якому вдасться прорвати оборону противника. Зробити це з тими, кому бракує вишколу майже неможливо.