Як журналісти працюють в окупації в Криму

Від початку повномасштабного вторгнення окупаційна влада Криму зробила все, щоби півострів опинився в повній інформаційній ізоляції. Посилила тиск і стеження за незгодними з генеральною лінією Кремля, аби вони замовчали. Запровадила нове адміністративне й кримінальне законодавство не лише за висвітлення воєнних злочинів РФ, а й навіть за публічну антивоєнну позицію. Масово роздає повістки в російську армію кримським татарам, що, на думку правозахисників, є однією з ознак прихованого геноциду, і спричинило нову хвилю біженців з півострова. 

Репресії стали ще більш жорстокими. За останні 20 місяців список кримських політвʼязнів поповнився десятками осіб. За інформацію Представництва президента України в АРК, з 24 лютого 2022 року додалося 65 бранців Кремля — кримчан та мешканців Херсонщини і Запоріжжя, яких викрали та засудили на окупованому півострові.

Загальна кількість кримських політв'язнів зараз становить 189 осіб, 123 з них — кримські татари. Силовики почали заводити справи навіть на ті групи людей, яких раніше оминали. Зокрема, на жінок, яскравим прикладом тому є справа Ірини Данілович, про яку розповімо далі, та адвокатів — аби навіть ніхто не брався захищати політвʼязнів у судах із наперед визначеним вироком.

Передусім їхньою мішенню є ті, хто старається передати назовні інформацію про переслідування, — громадянські журналісти та активісти. На сьогодні у російських тюрмах і СІЗО утримують щонайменше 15 журналістів, котрі працювали в Криму та переважна більшість з яких — кримські татари.

Адміністративні справи — останнє попередження перед СІЗО 

Журналістський досвід Куламета Ібраїмова включає кілька затримань, два адмінарешти, обшук у будинку батьків і періодичні візити кримських силовиків із письмовими застереженнями про "неприпустимість порушення закону" та "заборону брати участь у несанкціонованих заходах". Саме так окупаційна влада трактує роботу репортера з місця подій.

Куламет Ібраїмов. Фото: меджліс

У 2019-му Ібраїмов почав висвітлювати обшуки, арешти та судові процеси над політвʼязнями для обʼєднання "Кримська солідарність" та російського опозиційного видання "Грані". Останнє видало йому прескарту та готувало редакційні завдання, що було підтвердженням офіційного статусу Куламета й мало би захищати від тиску силовиків. І попри це його затримували під час роботи кілька разів — у листопаді 2021-го та у січні й липні 2023-го. 

Цьогоріч узимку окупаційна поліція склала на Ібраїмова адмінпротокол за "масове одночасне перебування громадян, що спричинило порушення громадського порядку" (ч. 1 ст. 20.2.2 КпАП РФ), а суд відправив його під адмінарешт на 12 діб. Влітку — за тією ж статтею і за таких самих обставин журналіста засудили до 5 діб в ізоляторі тимчасового утримання.

Щоразу при ньому були прескарта та редакційне завдання й щоразу силовики "пакували" його зі словами "там [у райвідділку] розберуться". У липні Куламета затримали під окупаційним верховним судом Криму разом із колегою Лутфіє Зудієвою та ще 11 людьми, які намагалися потрапити на відкрите засідання у справі політвʼязнів. Тоді силовики сказали, що отримали скаргу на гарячу лінію, мовляв, люди біля суду "заважають проходу громадян". Тільки от Ібраїмов навіть не був там, де решта, — його затримали на прохідній після розмови з приставом.

У райвідділку людей опитали й змусили здати відбитки пальців і зразки слини. Ібраїмов та Зудієва відмовилися. Силовики у відповідь пригрозили Зудієвій адмінпротоколом про непокору вимогам поліції (ст. 17.7 КпАП РФ), попри те, що ці процедури — добровільні за російським законодавством. У Куламета намагалися вивідати, кому саме з колег він відправив відзняті відео, які згодом опублікували. Мовляв, це теж може бути складом правопорушення, а він "покриває" потенційних порушників.

Зрештою на обох журналістів (та ще трьох родичів політвʼязнів) склали протоколи за "масове одночасне перебування громадян, що спричинило порушення громадського порядку". Заяву на них подав судовий пристав Юрій Холодков. За його словами, коли він приїхав до суду, там вже зібралися люди "кавказької зовнішності" й частина з них "перешкоджала входу в будівлю суду, а також на територію". У суді про правопорушення свідчили колишній контрактник російської армії Артем Склем та військовий пенсіонер Василь Кашканов. Обоє стверджували, що вранці біля суду звернули увагу на 10-15 людей "неслов’янської зовнішності".

Усіх, крім Ібраїмова, окупаційні судді Галина Циганова, Марія Домнікова та Наталія Уржумова оштрафували на суми від 12 до 15 тисяч рублів. Куламета , як повторного порушника Домнікова, відправили під адмінарешт на 5 діб. 

"Я вважаю, що таким чином нас намагаються обмежити у нашому законному праві перебувати там, де ми вважаємо за потрібне, висвітлювати судові процеси над політичними в’язнями і висловлювати свою точку зору. Сьогодні нам демонструють, що закону як такого немає. Закон — це силовики, ФСБ і поліція", — говорила тоді про рішення суду Лутфіє Зудієва.

За журналістів з вимогою до російської влади припинити переслідування вступилися Комітет захисту журналістів, "Репортери без кордонів", Національна спілка журналістів України, українські та кілька міжнародних правозахисних організацій.

Подібні "адмінки" — за відвідування відкритого судового засідання, за пост чи картинку в соцмережі, за стрім із місця обшуку, — типовий спосіб тиску на активістів, правозахисників та громадянських журналістів. Силовики затримують людей за "несанкціонований масовий захід" (найпоширеніші — ст.ст. 20.2 і 20.2.2 КпАП РФ) або "демонстрацію символіки забороненої організації" (ст. 20.3 КпАП РФ) чи "дискредитацію російської армії" (ст. 20.3.3 КпАП РФ). І навіть якщо у протоколі є помилки, суперечливі дані або він відверто фальсифікований, окупаційні судді ігнорують будь-які зауваження захисту і виносять обвинувальне рішення. На перший раз це може бути штраф, надалі — як за повторне порушення — адмінарешт.

Лутфіє Зудієва. Фото: Особистий архів

Таких "адмінок" у Криму — сотні щороку. За півтора року повномасштабного вторгнення за однією лише статтею про "дискредитацію російської армії" окупаційні силовики відкрили більше 500 адміністративних проваджень, у тому числі проти правозахисників та адвокатів.

Проте найгірший їхній наслідок — навіть не два тижні в ізоляторі за просто так, а опинитися в полі зору співробітників ФСБ або Центру протидії екстремізму. Бо за подібними "адмінками" йде ще більший тиск, обшуки і, зрештою, фальсифіковані кримінальні справи. Прикладом тому серед громадянських журналістів є політвʼязні Ремзі Бекіров, Осман Аріфмеметов, Руслан Сулейманов. Усі вони відбували адмінарешти за статтями про "несанкціоновані масові заходи", а тепер засуджені до 14 і 15 років у російських колоніях суворого режиму за "причетність до терористичної організації".

Наступного дня після відбуття останнього адмінарешту силовики провели обшук у матері Куламета Ібраїмова — за місцем прописки журналіста. О 7-й ранку десять співробітників Центру протидії екстремізму зайшли в будинок, відібрали телефони в усієї родини, повністю обшукали дім, машини й сараї, передивилися всі книжки й документи. 

Цей "візит" Ібраїмов напряму повʼязує зі своєю роботою, бо під час обшуку силовики "радили" родичам навчити його розуму: "Сказали, якщо не зупинюся [працювати журналістом], то закінчу погано".

Від кримінальної справи не застрахований більше ніхто

Ірині Данілович — 44. Останні майже півтора року життя вона провела в російському ув’язненні. Пережила викрадення, погрози й залякування, відчула на собі, що таке фальсифікована кримінальна справа й нелюдське поводження в СІЗО, оголошувала голодування та майже повністю втратила слух на одне вухо. Ірина Данілович — медсестра, громадянська журналістка та політув’язнена. Її історія демонструє нову небезпечну тенденцію в окупованому Криму — тепер і на жінок силовики "шиють" справи та саджають їх за ґрати на роки.

Ірина Данілович. Фото: Укрінформ

​​29 квітня 2022-го Данілович поверталася додому з нічної зміни в реабілітаційному центрі, це був ранок п’ятниці. Жінка чекала автобус на зупинці в Коктебелі, коли її звідти викрали четверо силовиків і повезли у невідомому напрямку. Викрали — бо жодних юридичних документів, які би пояснили, куди й чому Ірину забрали, її родичам не надали. Адвокат Айдер Азаматов 13 днів шукав підопічну в кримських ізоляторах тимчасового утримання й СІЗО. У відповідь силовики розводили руками — мовляв, не привозили, не бачили, нічого не знаємо. Хоча в той же час, 7 травня, окупаційний суд у присутності призначеного адвоката відправив Данілович під варту за підозрою у "зберіганні саморобного вибухового пристрою" (ч. 1 ст. 222.1 КК РФ).

Такі викрадення — типова ситуація для Криму. Чоловіки без розпізнавальних знаків просто на вулиці або силовики після обшуку вдома запихають людину в мікроавтобус і вивозять невідомо куди.

Кілька днів родичі й адвокати не можуть знайти кінців, поки окупаційні правоохоронці "обробляють" невинного: тримають десь у підвалі, залякують, вибивають зізнання кулаками чи електричним струмом.

Подібні заходи впливу кримські силовики застосовують і до тих, кого змушують свідчити від обвинувачення. Так було, наприклад, у справі Нарімана Джеляла й братів Ахтемових, з Енвером Крошем, Русланом Параламовим, Наріманом Аметовим — список не вичерпний.

Згодом у суді Ірина Данілович розповідала, що її тримали в підвалі ФСБ у Сімферополі без доступу до адвоката. Увесь цей час жінку допитували про зв’язок з українськими спецслужбами, залякували, били й душили, не водили до туалету й годували раз на день. Через тиждень їй пообіцяли відпустити додому, якщо Ірина скаже під відеозапис, що не має претензій до співробітників ФСБ, і підпише пачку документів.

Коли вона спробувала прочитати, що саме у тих документах, один із викрадачів пригрозив вивезти її в ліс і там убити. Ірина Данілович підписала всі документи, включно з порожніми бланками, після чого силовики повідомили, що вона затримана за зберігання вибухівки. Мовляв, у футлярі для окулярів у її сумці знайшли 200 грамів вибухової речовини. Потім слідчі стверджували, що вибухівку в жінки виявили відразу після затримання, а в будівлі ФСБ вона перебувала з власної волі, бо не мала де жити в Сімферополі.

До викрадення й арешту Ірина Данілович була активною і помітною в Криму. Вона писала й знімала відео про суди над політвʼязнями для проєктів "Кримський процес" та "INжир media" і співпрацювала з правозахисними організаціями. Також вела групу у фейсбуці "Кримська медицина без обкладинки", де говорила про проблеми системи охорони здоровʼя, та очолювала кримське відділення профспілки "Альянс лікарів". Її чітка позиція і певна публічність не залишилися без уваги силовиків.

Стежити за судовим процесом над Іриною Данілович було дещо складно, оскільки ФСБ змусила замовчати її адвокатів Айдера Азаматова та Оксану Железняк, взявши у них підписку про нерозголошення. Їм заборонили ділитися з медіа юридичними документами по справі та коментувати перебіг слідства. Проте й відмовитися від підписки адвокати не могли, інакше суддя не дозволила би їм захищати Данілович і призначила б їй підконтрольного системі державного адвоката.

Ірина Данілович у неволі. Фото: Кримський процес

Підписка про нерозголошення — також характерний прийом ФСБ у фальсифікованих справах про держзразду, шпигунство, диверсію, зберігання вибухівки тощо. Наприклад, її витребували в адвокатів Владислава Єсипенка, Івана Яцкіна, Євгена Панова й інших українських політв’язнів. У такий спосіб силовики намагаються приглушити увагу до судового процесу, адже неможливо наводити контраргументи фактам, про які заборонено говорити.

Ірину Данілович ФСБ також планувала провести по кримінальній статті за держзраду. Під час обшуку вдома, який проходив із численними порушеннями й без захисника, люди в цивільному сказали батькові Ірини Броніславу Даніловичу, що його донька під адмінарештом на 10 діб за "передачу нетаємної інформації іноземній державі". У підвалі від неї тиждень вимагали зізнатися у зв’язках з українськими спецслужбами та ні про яку вибухову речовину навіть не згадували. Зрештою арештували й засудили Ірину за статтею про зберігання вибухівки, а «держзраду» ФСБ продовжує розслідувати й далі.

"Данілович Ірина [...] шукала саморобний вибуховий пристрій осколкового типу фугасної дії. [...] Засіб підривання — електродетонатор військового призначення; засіб доставки камуфляжу — футляр для окулярів; готові елементи, що вражають, — медичні голки шприців, — вказано в обвинувальному вироку. — У зазначений період часу з метою конспірації вона помістила пристрій у чорну тканинну сумку й носила його з собою до моменту виявлення 29 квітня".

У суді журналістка розповіла, що її сумку силовики обшукали відразу після викрадення у будівлі ФСБ, при цьому знімали процес на відеокамеру: "Я чудово пам’ятаю момент, як вона [співробітниця ФСБ] витягла цей чохол, відкрила, сказала, що в чохлі лежать окуляри. [Співробітник ФСБ] Наріманов зняв це на відео крупним планом. Вона підняла серветку для протирання окулярів, перевірила металодетектором. Все. Склала. Нічого в тому чохлі не було. Жодних вибухових пристроїв, жодних зламаних голок, жодної батарейки “Крона” в моїй сумці не було й близько, це все зафіксовано на відеокамеру".

Прокурор не запропонував ні пояснення, ні навіть слідчої версії про те, де Данілович взяла вибухівку і для чого. Однак суддю Наталію Кулінську ці питання не цікавили. Процес йшов із численними порушеннями права на справедливий суд. Кулінська відхилила усі суттєві клопотання адвокатів і відверто підтримала обвинувачення. Зокрема, відмовила захисту допитати 15 свідків та дослідити речові докази. А прокуророві дозволила зачитати протоколи допитів свідків обвинувачення співробітниками ФСБ, замість дати можливість Данілович та її адвокатам перехресно допитати їх у суді.

Та найбільше на інтерес Кулінської засудити Данілович всупереч доказам її невинуватості вказують повне ігнорування суддею викрадення Ірини, її заяв про катування й погрози співробітників ФСБ та фактів відвертої фальсифікації справи.

Наприклад, один із понятих, який нібито бачив, як у сумці Данілович знайшли вибухівку, Костянтин Високогляд виявився співробітником окупаційної поліції у Бахчисарайському районі, хоча у суді стверджував, що є  "самозайнятим" "представником громадськості".

"Люди без облич та імен, впевнені у своїй безмежній владі і безкарності, викрадають людей, незаконно позбавляють волі, піддають тортурам, займаються пограбуванням їхніх будинків. А потім, щоб приховати чи виправдати свої звірства, заводять на цих людей кримінальні справи, підкидають у їхні особисті речі чи будинки вибухові речовини, наркотики чи на що там фантазії вистачить", — з останнього слова Ірини Данілович у суді. Кулінська засудила її до 7 років позбавлення волі та 50 тисяч рублів штрафу. 

У СІЗО стан здоровʼя Ірини непоправно погіршився: без медичної допомоги вона перехворіла на гострий отит, що спричинив глухоту на ліве вухо, неврологічні порушення й ураження головного мозку. Жінка не раз непритомніла дорогою до суду із Сімферополя в Феодосію, скаржилась на постійний головний біль, дзвін у вухах, запаморочення. Кілька разів на засідання їй викликали швидку допомогу, проте ні прокурор, ні суддя ніяк на це не реагували. Через те, що адміністрація ізолятора протягом місяців ігнорувала її прохання про належний медогляд, Данілович навіть оголошувала сухе голодування.

Таке поводження з кримськими політвʼязнями — багаторічна окупаційна практика. Умови СІЗО не придатні до існування настільки, що десятки цілком здорових людей набувають там тяжкі хронічні захворювання, а ті, хто мав їх до увʼязнення, опиняються на межі життя і смерті. Правозахисники навіть уклали перелік бранців Кремля із серйозними хворобами та інвалідностями, які без медичної допомоги можуть померти у неволі, — список Гафарова – Ширінга (у pdf). Він отримав назву за прізвищами двох українських політвʼязнів, які померли в російських тюрмах уже під час повномасштабного вторгнення, у лютому 2023-го. Це трапилося вперше за всі роки окупації Криму.

"Я вже місяць намагаюся добитися виклику лікаря. Натомість мене ведуть до фельдшерів, які кажуть: поріж собі вени і відчепися від нас", — переповідала Ірина один із епізодів спілкування з тюремними медиками ще у грудні минулого року. Після оголошення вироку її вивезли з Криму в російську колонію у Ставропольському краї. Проте і там Ірина Данілович не отримує ані належної медичної допомоги, ні ліків, які їй пересилають родичі.

Стаття знайдеться на кожного 

Вілен Темер'янов прийшов у громадянську журналістику у 2018-му і майже відразу почав співпрацювати з Кримською солідарністю, бо хотів розвіяти міф про "кримськотатарських терористів". Він знімав відео, писав новини та текстові трансляції судових засідань.

Вілен Темер'янов. Фото: Zmina

Перші претензії в російської поліції до Вілена з'явилися через рік роботи. У листопаді 2019-го Темерʼянов інтервʼював людей біля Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону, яких не пустили на засідання, — саме тут судять більшість політв'язнів Криму. Співробітники поліції намагалися заборонити йому знімати та затримали для ідентифікації особи.

Після цього почалися систематичні спроби силовиків завадити роботі Темерʼянова. У листопаді 2020-го його затримали біля Кримського гарнізонного військового суду в Сімферополі, де журналіст знімав родичів обвинувачених із плакатами. На нього склали два адмінпротоколи — за "організацію масового одночасного перебування громадян у громадських місцях, які спричинили порушення громадського порядку" (ст. 20.2.2 КоАП РФ) та "невиконання правил поведінки при введенні режиму підвищеної готовності" (ст. 20.6.1 КоАП РФ). Другий — нібито за порушення санітарних норм під час епідемії коронавірусу.

"Я знімав та фотографував людей, які зібралися біля суду. Так, комусь це не подобається. Але ніхто не може обмежувати роботу журналіста, а тим більше поліція. На мені була медична маска, я дотримувався протиепідеміологічних заходів. Винним себе ні за першим, ні за другим протоколом не вважаю", — пояснював тоді Темер'янов у суді.

Наступного разу його затримали у листопаді 2021-го, коли близько півтораста кримських татар зібралися зустріти адвоката Едема Семедляєва після його адмінарешту. Вілен прийшов до ізолятора знімати сюжет про це. Тоді росгвардія затримала 32 людини, серед яких було п'ятеро журналістів "Кримської солідарності". Усім їм присудили від 10 до 14 діб адмінарешту за "масові збори громадян, які призвели до порушення громадського порядку".

Дружина Вілена Ельмаз Газієва вважає, що це було "останнє попередження" перед кримінальною справою: "Тоді йому дали уже не штраф, а 14 діб [арешту]. Після звільнення ми розмовляли вдома і я запитала: "Ти розумієш, що вони взяли тебе на гачок?" Він сказав: "Так, після цього арешту я знаю". Проте, усвідомлюючи усі ризики роботи, журналістику Темер'янов не покинув.

Кримінальну справу на нього порушили вже після початку повномасштабного вторгнення — 11 серпня 2022 року. Журналіста звинуватили у причетності до ісламської політичної партії "Хізб ут-Тахрір", яку Росія оголосила терористичною організацією.

Партія має за мету відродження ісламського способу життя в мусульманських країнах та поширення ісламської ідеології по всьому світу. Вона займається виключно політичною та ідеологічною роботою, не практикує насильницькі методи, не має і не фінансує збройні групи. Росія — майже єдина країна світу, де "Хізб ут-Тахрір" визнана терористичною організацією відповідно до постанови Верховного суду Росії 2003 року. Самі члени партії та правозахисники дізналися про це рішення постфактум. Постанову не оприлюднювали кілька років, а після неофіційної публікації з’ясувалося, що у ній практично відсутня мотивувальна частина. Правозахисники вважають політвʼязнями усіх засуджених за причетність до діяльності партії.

До анексії Криму правоохоронці не мали претензій до прихильників "Хізб ут-Тахрір", які не приховували свої погляди, регулярно організовували на півострові конференції та мітинги. Після окупації ці люди стали легкою мішенню для ФСБ, а 205.5 — найпопулярнішою статтею КК РФ на півострові.

Ельмаз Темер’янова. Фото: НСЖУ

Силовики провели обшук у Темерʼянова вдома через три дні після вибухів на військовому аеродромі в селищі Новофедорівка Сакського району.

"Одразу ж російськими пропагандистськими каналами понісся інформаційний шквал, що спецслужби викрили черговий "осередок, яким керували з Києва". У Джанкої нібито спіймали терористів, і це знову кримські татари, — розповідає адвокат Еміль Курбедінов, який взявся захищати обвинувачених. — Взагалі без жодних доказів цю справу почали пов'язувати із підривною діяльністю на території Криму. Хоча в обвинувальному висновку жодного рядка про це немає". 

Звинувачення проти Вілена Темер'янова побудоване на свідченнях прихованих свідків та нібито знайденій у нього вдома забороненій у Росії ісламській літературі. Журналіст стверджує, що силовики підкинули її під час обшуку. Окрім цього, у матеріалах справи є приховані аудіозаписи відкритих зустрічей у місцевій мечеті або у людей вдома, де вони обговорюють релігію, політику, переслідування мусульман, критикують Росію.
З 2014-го у Криму за цією статтею заарештували вже 106 чоловіків. Майже всі вони отримали вироки — до 20 років позбавлення волі. Секретар ради безпеки РФ Микола Патрушев постійно заявляє, що на півострові успішно "запобігають терактам". 

Спецслужби масово фабрикують ці справи проти кримських татар, бо їм не треба доводити, що фігуранти готували чи задумували теракт, достатньо назвати їх прихильниками ідеології партії. Для цього слідство використовує обмежений набір доказів. Перший — обвинувальні свідчення засекречених свідків, у яких фігуранти справи впізнають своїх давніх недругів або заляканих силовиками знайомих. Другий — висновки експертиз, зроблені "кишеньковими" експертами на основі прихованої відеозйомки зустрічей підсудних. Найчастіше це "кухонні розмови" на побутові, релігійні чи політичні теми з погляду ісламу. Третій — масив ісламської літератури та нотаток, котрі ФСБ вилучає (або підкидає) під час обшуку і більшість яких нічого не доводить, окрім як віросповідання власника.

Про те, що Темерʼянов журналіст, у документах не сказано ні слова, хоча під час обшуку у нього знайшли прескарту і редакційні завдання.

"Їм потрібна картинка, що це не журналіст, а терорист. Людина, яка нібито небезпечна для суспільства, — пояснює Курбедінов. — А все, що у них є, — якісь абстрактні звинувачення з формулюванням про "антиросійську", "антиконституційну" діяльність".

У матеріалах кримінальної справи вказано два епізоди: "участь у діяльності терористичної організації" та "спроба насильницького перевороту влади в Російській Федерації".

"З юридичної точки зору ця справа не витримує жодної критики. Це чистий копіпаст, який перекочував із десятків попередніх таких же справ проти активістів, громадянських журналістів, релігійних діячів. ФСБ "розкриває" у Криму до 5-6 таких "насильницьких переворотів" на рік, нібито припиняє діяльність "терористів"", — каже Курбедінов.

Адвокат Еміль Курбедінов. Фото: Радіо Свобода

Вілен Темер'янов одразу ж під протокол заявив ФСБ, що він — громадянин України, а тому Росія має застосовувати до нього IV Женевську Конвенцію, яка гарантує йому право на захист від переслідувань з боку російських спецслужб та судів. Проте, як і у десятках подібних справ раніше, окупаційні слідство, прокуратура і суд його проігнорували. Для них усі кримчани — автоматично росіяни.

Зараз справу Вілена Темер'янова розглядає Південний окружний військовий суд у Ростові. Журналісту загрожує до 20 років позбавлення волі. За кілька місяців йому оголосять вирок і, швидше всього, він буде обвинувальним. За весь час окупації російські суди винесли лише один виправдувальний вирок у цій категорії справ — щодо громадянського журналіста "Кримської солідарності" Ернеса Аметова. Проте прокуратура домоглася його скасування і під час повторного розгляду нова трійка суддів засудила Аметова до 11 років колонії суворого режиму.

Якщо кримськотатарських журналістів та активістів спецслужби частіше звинувачують у причетності до терористичної діяльності, то етнічні українці опиняються у в'язниці за кримінальними статтями про держзраду, шпіонаж або особливо популярні в останні роки диверсію та зберігання вибухівки. Прикладом тому є справа журналіста "Радіо Свобода" Владислава Єсипенка.

Із 2016-го Єсипенко перідично працював у Криму анонімно, видання "Крим.Реалії" публікувало його матеріали без вказання автора. Проте і це не вберегло його від арешту та фальсифікованої кримінальної справи. Співробітники ФСБ затримали журналіста 10 березня 2021-го і через кілька днів звинуватили у "зв'язках з українськими спецслужбами" та "незаконному зберіганні й перевезенні саморобного вибухового пристрою".

"Так, із зазначеним вибуховим пристроєм я здійснював поїздки по Криму, в ході яких інтерв'ював кримських татар з приводу незаконного знесення їхніх житлових будівель російською владою, знімав наслідки осушення водойм, проводив опитування мешканців Сімферополя", — це перші письмові свідчення, які Єсипенко дав під тортурами електричним струмом. Цей протокол допиту склав старший слідчий кримської ФСБ Віталій Власов. У вересні 2023-го разом із колегою по ФСБ, прокурором та суддею у справі Владислава Єсипенка він потрапив під санкції Євросоюзу (документ у pdf). 

На першому ж судовому засіданні, на яке допустили його адвоката, журналіст заперечив усі зізнання й детально розповів про катування: "Мене розділи наголо й причепили до вух мідні дроти. Я намагався чинити опір, але, оскільки був голий і в наручниках, у мене нічого не вийшло. [...] Біль був такий, що мізки закипали і очі вибухали. Я сильно кричав, просив зупинитися, але це продовжувалося".

Коли справу журналіста передали на судовий розгляд, в обвинувальному висновку не залишилося нічого про українську розвідку. Єсипенка звинуватили в тому, що він дістав зі схрону, який підготували невідомі, ручну гранату і запал від неї "для забезпечення особистої безпеки". Зібрав із цього вибуховий пристрій та перевозив його в автомобілі.

У лютому 2023-го суддя Длявер Берберов засудив Владислава Єсипенка до шести років у колонії та оштрафував на 110 тисяч рублів, так і не з'ясувавши, хто саме з правоохоронців і за яких обставин знайшов гранату в його машині.

***

Працювати журналістом в Криму із кожним новим витком часу стає все складніше. Збирати інформацію на місці, передавати її далі, за межі півострова, — небезпечніше. Сподіватися на те, що офіційний статус та солідарність професійної спільноти захистять від переслідувань — марно.

Спочатку окупаційна влада витіснила з Криму незалежні медіа, далі — закордонних та українських репортерів, змусила замовчати місцеві голоси. Тепер хвилями саджає за ґрати громадянських журналістів за їхню роботу, але використовує для цього особливо тяжкі статті про тероризм і диверсії.

Політвʼязнів стає усе більше, їхні покарання — жорстокіші. Але знищити ідею свободи слова неможливо, коли на зміну одним увʼязненим журналістам приходять інші люди, свідомо готові підхопити їхню роботу, попри усі ризики й гірку перспективу.

Цей текст написано у межах проєкту журналістських розслідувань "Захист передової" (Protecting the Frontline 3), що фінансується ЮНЕСКО та втілюється Інститутом висвітлення війни та миру (IWPR). Зміст тексту є винятковою відповідальністю авторок i не відображає погляди ЮНЕСКО чи Інституту висвітлення війни та миру