Інтерв’ю

Заслуга Чорновола і його "Українського вісника" є унікальною у розвалі СРСР, - Кендзьор

Мирослава Барчук
24 грудня, 2023 неділя
18:19

Громадський діяч Ярослав Кендзьор у спільному проєкті українського ПЕН та телеканалу Еспресо "Власні назви з Мирославою Барчук" розповів про створення журналу "Український вісник", який розповідав людям на Заході про реальний стан речей в радянській Україні

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував. Проєкт спільно створюють український ПЕН та телеканал "Еспресо". 


Ми зустрічаємося з вами у час Різдва і саме в час Різдва рівно 51 рік тому стався погром української інтелігенції, як тоді казали, а зараз ми кажемо - українських інтелектуалів. У 1972 році було заарештовано 19 осіб у Києві та Львові і ці арешти, ця хвиля чергова "по когось" в українській інтелігенції називається "Арештованою колядою". Сьогодні ми будемо говорити про культурне явище - підпільне видання, яке в той час, на початку 70-х, видавалось у Львові і на Заході друкувалося. 

Це явище культурне називалося "Українським вісником" і його творцем, видавцем і автором був В'ячеслав Чорновіл. Сьогодні є всього-на-всього троє осіб - свідків і учасників цього видання: це Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола, це Михайло Косів, публіцист, який живе у Львові і це громадський діяч, народний депутат перших скликань Ярослав Кендзьор,  який сьогодні є моїм гостем. Пане Ярославе, вітаю вас! Доброго вечора!  Христос рождається! 

Славімо його і Слава Україні! 

Героям слава. Ми сьогодні з вами будемо говорити власне не просто про самвидав, а, як я сказала, про культурне явище - "Український вісник". Це було справжнє друковане підпільне видання. Ми далі поговоримо про те, наскільки було небезпечно для людей, для Вас, для усіх, хто його видавали. Давайте почнемо з того - чому це так важливо, чому оце видання тих часів "Український вісник", чому це було так важливо?    

Явище підпільних якихось писань у різних формах - чи написані, переписані розмножені від руки чи десь там на машинці, бо тоді не так багато було тих засобів для розмноження. Це сьогодні є відповідна техніка і це швидко можна зробити, а на той час, у тій забороненій позацензурній літературі, яка ходила по руках і щось друкувала, інформувала, те, чого не дозволяла і чого боялася тодішня влада радянська.

Починаючи вже десь із 65-го року, коли от перші були ці погроми кагебістські по всій Україні - зрештою така межа, коли це таким валом почало накочуватися - це після презентації фільму Параджанова "Тіні забутих предків". От звідтам дуже багато, зокрема ми будемо говорити про В'ячеслава Чорновола, то він як політик, з мого погляду, починається із цієї миті.  Коли він разом із Іваном Дзюбою, іншими своїми побратимами тоді встав і запротестував - вони проінформували дуже коротко одним гаслом, що в Україні іде хвиля репресій і "хто проти арештів, репресій - встаньте".

Встало не так багато людей, але звідтам починається В'ячеслав - політик. 

Моє запитання - в чому значення "Українського вісника", чому це не листівка, чому це не якийсь самвидав, а це було справжнє видання друковане. У чому його значення тоді було, це 1970-1972 рік.

Пані Мирославо, якраз до цього хочу довести - саме явище воно було і перед тим, але, щоби воно набуло такого змісту і форми, щоби воно стало явною страшною небезпекою для тоталітарної держави. Воно почалося із (ось я встиг прихопити) "Лиха з розуму". 

Це "Лихо з розуму" - книжка, яка була перед "Українським вісником".

Це про події арештів 65-року. 

Це книжка В'ячеслава Чорновола, за яку він отримав перший термін ув'язнення, правильно?

Три роки і плюс ще друга книжка до цього була - "Правосуддя чи рецедиви терору". І от за ці два видання, які вийшли на Заході він отримав, як сам В'ячеслав каже, від різних систем - різні оцінки. У Великій Британії він отримав журналістську премію міжнародну, а в рідному Радянському Союзі отримав три роки тюрми, табору і відсидів він неповних три роки, тому що якийсь там ювілей комуністичний був і амністія була оголошена. В'ячеслав заарештований був за цю книжку і посаджений у серпні і десь у жовтні відбувся суд - йому присудили 3 роки. А в лютому - на початку березня 69-го року, він півтора року просидів.

Там у нього народилася думка - він обдумував (часу було, напевно, багато) - що ж робити, як все-таки зрушити, так би мовити, оцю махіну, оцей союз, який тут творив дива чорні криваві, а переконує весь Захід через свої засоби масової інформації, переконує весь світ, яка тут демократія процвітає, як тут люди щасливо живуть. Оці рукописні самвидавівські шпаргалки, які ходили - я пригадую, сам переписував Василя Симоненка, Вінграновського Миколу. Але воно не давало цього ефекту, тому що десятки максимум людей це прочитали. Він якраз задумався над тим, як зробити, щоб світ почув, щоб мільйони людей почули, що твориться, щоб прорвати оцю залізну завісу, яку вибудував тодішній Радянський Союз, його керівництво і дурили весь світ, яке тут щасливе життя.

Тобто він задумує, власне, створити не просто самвидав, а друковане видання, де пишеться про що?

Де пишеться про правду, яка існує тут, зокрема в Україні. 

Арешти, політв'язні, стан політв'язнів. 

Усе. І життя людей, і економічне життя, і так далі. Логіка його задуму була така, що це має вийти повноцінний журнал - де будуть рубрики інформації, публіцистики, твори письменників Розстріляного відродження. Твори, які вдалося родинам ув'язнених, які їздили на побачення зі своїми рідними у Мордовію. Вдавалося інколи перевозити звідтам, вони передавали і ці твори потрапляли в "Український вісник". Тобто це повноцінний журнал на 150, інколи 200 сторінок.

Спогад В’ячеслава Чорновола (1991 рік) щодо того, як в ув’язненні йому прийшла ідея видавати "Український вісник": "На Вінниччині мене тримали в концтаборі. Вже там у мене визрів намір саме випускати якесь періодичне видання, яке б згуртувало національно-демократичні сили. Бо почався якийсь спад, ніби вже не було отого піднесення, що було в першій половині 60-х років. Повернувшись я реалізував ці наміри, почавши випуск журналу.

Отже, починає виходити журнал і далі В'ячеслав Чорновіл каже про те, що видавати в підпіллі такий журнал страшенно небезпечно. Фактично тільки-но почав виходити цей журнал, я так розумію, що сам  Федорчук, голова КГБ України, почав займатися ним. Чим ризикували люди, по-перше, сам В'ячеслав Чорновіл і, по-друге, усі ви, хто були долучені до друку цього журналу? 

Розумієте, зараз важко людям осмислити те, що одне діло від руки написаний якийсь клаптик паперу і там якийсь гострий вірш, який критикує радянську владу.  А тут цей передрук з плівки виходив у видавництві "Смолоскип" у Балтіморі (США).

Ми зараз ще поговоримо про Балтімор. Давайте почнемо з того, як ви це робили в Україні, перед тим як воно потрапляло в Балтімор до Осипа Зінкевича.

Важливо сказати, що задум В'ячеслава полягав у тому, щоб правду, про те, що твориться в Україні, почули не десятки, не сотні, не тисячі, а мільйони людей у цілому світі. Коли ще тільки-но теплим виходив "Український вісник" - він тут же йшов у редакцію "Радіо Свобода", а потім ще передруковувався в перекладах на англійську, італійську німецьку, іспанську мови. Дійсно мільйони й мільйони людей правду слухали про "щасливе життя" в Радянській Україні.

Як ми це робили? Коли В'ячеслав повернувся із першого ув'язнення - він поїхав до Києва, тут поспілкувався із друзями і сказав про свій намір, про цю ідею. Тоді його відрадили. Він розмовляв і зі Світличним Іваном, і з іншими колегами - йому сказали, що "В'ячеславе,  це нічого не дасть, це після першого номера пов'яжуть усіх, як кагебісти вміють робити і все. Он уже скільки по тюрмах сидить наших - це треба перечекати цей час і потім щось робити".

В'ячеслав дуже був знічений, він повертається до Львова - зустрічаємося ми з В'ячеславом і він мені цю ідею переказує і каже: “Славко, ти годишся в компанію?". Я кажу: "Про що мова, Славко. Звичайно. Що я маю зробити?" - "На перших порах найди місце, де можна друкувати цей журнал".

Набирати текст тобто, набирати на машинці текст.

Рукописи він брав на себе редагував. Я кажу: "Я вже вирішив те питання, у мене в Солонці - це 5 кілометрів від Львова, друга хата від шосе, яке йде туди на Стрий, на Закарпаття". Він каже: "Як же, при самій трасі міжнародній?" Я кажу: "Та якраз дуже добре, Славко. Всі кагебісти знають, що якщо ми щось робимо незаконне, з їхнього погляду, то ми десь ховаємось у якихось закамарках і все, а тут ніхто не загляне - хата є і все. Він сказав: "Ну добре, раз ти так думаєш".

Ми ще забули сказати, хто був залучений. Була Люда Шереметьєва - це киянка, вона вчилася на факультеті журналістики в Києві. В 65-му році, коли її вигнали з університету за антирадянську діяльність, Люда переїхала до Львова і вона відмінно професійно друкувала. Потім вона вийшла заміж за Ярослава Дашкевича, історика відомого. Люда це робила самовіддано. Я Людмилу завозив у Солонку знову ж дуже секретно, десь вночі ми зустрічалися там з одним товаришем, який мав свою машину - він нас відвозив у село і вона там тиждень сиділа у мене в хаті і видрукувала два перші номери. В'ячеслав підготував і все вона це видрукувала. Потім на черзі в цій технології, в цій процедурі - треба було перефотографувати на мікроплівку. 

Щоб передати на Захід потім? 

Щоб передати потім плівку, бо так же ж не будеш папку і з тим передавати. Спочатку вона друкувала на машинці, на цигарковому папері. Це було 12 примірничків - перший примірник, посічений шрифтом, викидався, спалювався і останній був дуже бліденький. А другий найкращий, він ішов на фотографування. То В'ячеслав десь роздобув якийсь невеличкий фотоапарат на мікроплівку.

Це була наймарудніша робота, тому що я займався фотографією і на факультеті журналістики, на якому я вчився, то там фотолабораторія була. Але тут - вдома, у селі - не було ж апаратури відповідної, я перефотографовував по кілька разів кожну сторінку, а 150 сторінок у першому числі "Вісника" - це 150 фотографій треба робити. Коли вже проявив плівку, бачу, що тут пересвічено - забагато світла, чорно все, нічого не прочитаєш. У іншому переробив - там надто світло, годі так само прочитати - тобто мука була страшна.

Пане Ярославе, Ваша мама жила там так само, вона знала чим ви займаєтеся, що робить Людмила Шереметьєва, що ви робите - чи вона знала, чи вона щось запитувала?

Мамуся - мудра жінка, вона пережила ці страшні роки - вона 23-го року народження. Двох братів енкаведисти закатували. Вона дуже добре знала, що вміє робити радянська влада і вона завжди за мене переживала: "Все, ой дитино, ой не лізь туди, ой та я знаю, що вони можуть, ці більшовики" 

Спогад Ганни Кендзьор (1991 рік) про процес друку "Українського вісника", її ставлення і подальшого його зберігання: "Вікна затикала і так боялась, що аж терпло, бо вивозили і все робили, і по тюрмах саджали. Знала (що робиться, - ред.). Він мені не розказував, бо боявся, знав, що я тяжко то все переношу. Але я сама здогадувалася, що то таке. Був страх - вони так шукали, найменший кутик. За образи дивились, скрізь, по горнятках, цілий креденс перевернули догори ногами. Там де заспи в пуделочках, всюди дивились. Кожен найменший кутик дивились та стрих перевернули догори ногами. Страх був такий, знаєте, й по нині, як я собі нагадаю, так не можу з того - так стає мені, щоб того не повернулося".

 

Вже пані Ганна Кенздьор розповідає, зокрема і про те, що був трус, який КГБ робило якраз власне в ці дні "Арештованої Коляди", про які ми говоримо. Був трус і в Солонці. Найцікавіше, що в цей час Атена Пашко - це ще одна учасниця власне виготовлення "Українського віснику" передала пану Ярославу таку папку текстів і якраз перед цим обшуком КГБ, ця папка з текстами була в хаті в Солонці. Розкажіть, будь ласка, про цей момент, бо це чудова історія.

Це такий момент, який вкарбувався мені, бо це десь на межі було, бо я мав таку гарантію отримати мінімум 10 років мордовських таборів. Якраз 11 січня, напередодні тих повальних арештів, які відбулися після коляди, після різдвяних свят - 12-го січня 72-го року - до мене зайшла пані Атена, дружина В'ячеслава і сказала, що в кімнаті дуже важко десь заховати ті папки, бо у квартирі сховків дуже мало. І каже: "В тебе на селі - там можна чи в хліві, чи в коморі, чи в сіні, чи в соломі заховати так, що ніякий кагебіст нічого не знайде". Вона мені цю папку передала, я ввечері, коли приїхав зі Львова на село, вже ліг спати в ліжко, всі вже лягли спати.

Посередині кімнатки наше ліжечко, в якому спить Соломія, якій три роки і пару місяців. Соломинка вже заснула і я витягнув ту папку з-під подушки і почав переглядати якісь матеріали і вже так само мене зломило на сон і я назад під подушку запхав і вже я почав дрімати. Мені нібито чи приснився сон, що чекісти до хати вриваються - гримають вікна, двері. Я моментально прокинувся, пробудився, так змоделював я ситуацію, що буде якщо завтра - де гарантія, що їх не буде? Я піднявся витягнув ту папку і думаю, куди ж бігти десь на двір - туди в комору, на стрих. Поруч це ліжечко і я під матрас Соломійчиного ліжечка запхав цю папку. Таке провидіння господнє, що мене штовхнуло на те.

Десь 5-та година ранку, гримають у вікна, в двері - вриваються в хату шестеро чекістів на чолі із моїм шефом ще із 65-го року. Такий собі Шумейко Олександр Олександрович, керівник п'ятого управління по боротьбі із дисидентами, націоналістами. Ті вже всі перевертають хату вверх ногами, а він стоїть у моїй кімнаті, де я. От вже там сам переглянув те ліжко, і так сперся на перильця того ліжечка і дивиться на дитину. Я стерп, думаю як я маю поступити. Я такий кажу: "Олександре Олександровичу, ну чого ж ти чекаєш, розбуди дитину, може вона написала якийсь самвидав і десь там у повзунках своїх заховала. Що ж вам таке? Розбуди дитину, перекинь на це ліжко".

Я з таким обуренням кажу, він почав виправдовуватися: "Ні, ну що ж ми зовсім нелюди чи що таке", відійшов від ліжка. Соломійка спить. Я після того ще й до сьогоднішнього дня згадую, кажу: "Рятівниця моя, ти мене врятувала від мінімум 10 років мордовських таборів". Таких випадків, які вкарбувались у пам'ять, дуже багато було.

Ще був один дуже цікавий випадок, це було в 65-му році. Це я обов'язково мушу сказати, бо ніде, ніколи не говорив. Напередодні арештів мені Михайло Горинь дав книжку. "У пам'ять діячів української культури замучених більшовицькою Москвою".  Він дав мені, я ще студент університету факультету журналістики. Каже: "Славку, якщо можеш перефотографувати цю книжку, конче потрібно". Мій товариш єдиний у групі (25 студентів - найменший факультет) Василь Гушта, його, на жаль, вже немає, і ми з ним у фотолабораторії поруч із деканатом цілий день сиділи фотографували цю книжку.

Я коли на другий раз, коли я вже друкував із цієї плівки - там техніка відповідна, я виходжу з університету львівського, а під головним входом мене чекає мій шеф Шумейко Олександр Олександрович.

Коли Ви кажете шеф, що ви маєте на увазі?

Людина, яка постійно з нами вела ці розмови, профілактичні допити. Він чекає на мене і я виходжу, але ті фотографії ще мокрі, проявлені фотографії. Я у целофановий мішечок запхав і запхав (я штангіст - грудна клітка висока, голодний, то в мене тут кілька кілограмів могло поміститися на животі). Я просидів 3 години у нього в кабінеті в Львівському управлінні КГБ із тим вантажем, із тією бомбою, яка у мене ховалася на цьому місці.

Ось, що означають слова В'ячеслава Чорновола - "Ходити по лезу ножа". Перед тим, як ми далі продовжимо, я Вам зацитую - це коли, власне, відкрили кримінальну справу проти "Українського вісника", то, на думку співробітників КГБ, журнал становив загрозу дружбі радянських народів, національній політиці СРСР, державному, суспільному ладу, бо поміг породити сумніви в можливості побудови комунізму, послабити авторитет країни Рад на міжнародній арені. Ми тепер підійшли до дуже цікавого моменту: як оці плівки, які Ви так тяжко видруковували, відфотографували, як вони потрапляли на Захід, де їх друкували вже безпосередньо в журнал?

Це було складно, але налагоджено було. До Львова та до Києва дуже часто, інколи кілька разів на місяць, приїжджав головний редактор журналу "Дукля", який видавався в Словаччині, у Братиславі, Павло Мурашко. Він контактував із львівським філіалом Спілки письменників України.

Ми зустрічалися з Павлом, він брав цю мікроплівку і віз її на авто через кордон, через Чоп. Заховати в машині цю мініатюрну плівочку, то не було проблеми, а вже звідтам, із Братислави, через журналістів іноземних, вже простіше: спочатку в Париж, у Товариство імені Шевченка передавали, а звідтам вже у Балтімор, до Осипа Зінкевича - і там Осип вже розшифровував плівку і вона виходила книжечкою.

І тут же йшов на Радіо Свобода, а потім вона перекладалася на кілька мов і це вже світ, мільйонна аудиторія. Це було для Союзу страшніше атомної бомби. Було засідання, це мені Євген Кирилович Марчук, коли він був у мене на П'ятому каналі у програмі, розказував, коли я його запитав про кримінальну справу під кодовою назвою "Блок" і чи знає він про "Український вісник".

Давайте пояснимо, що Євген Кирилович Марчук - це також український політик, який був міністром оборони, очолював РНБО, але він також працював генералом КГБ за радянських часів. І перший голова Служби безпеки України - це дуже важливо. Так само важливо сказати, що оця операція кагебістська "Блок" - наслідком цієї операції були арешти 72-го року, от власне ця "Арештована Коляда" з якої ми почали розмову і частиною цієї розробки, великої операції кагебістьської "Блок" був і "Український аісник".

Спогад видавця УВ Осипа Зінкевича про журнал та В’ячеслава Чорновола: "Якщо б не Чорновіл, якщо б не "Лихо з розуму" і, пізніше, "вісники" - я дуже сумніваюся, хто б був би проголошував незалежність України. Інформації про події - про арешти, про репресії, про русифікацію йшли не кількома десятками копій, а це вже поширювалося для мільйонів слухачів "Радіо Свобода", "Голосу Америки" і те, що це передавали інші станції.

І в Чорновола якраз була візія майбутнього - як дійти до незалежності. Ще ніхто в тих часах, 70-ті роки, не вірив, що розпадеться наймогутніша країна в світі - Радянський Союз. Сьогодні ота група невеличка людей, яка розширювалася - було все більше й більше прихильників і в Львові, і в Києві і це вже почався процес боротьби зовсім іншими засобами за незалежність української держави".

 

Чи правда, що діаспора спочатку не вірила, на Заході люди спочатку не вірили, що це таке може приходити з України? Що вони думали, що це, можливо, розробка КГБ, якась провокація?

Абсолютно. Про це якраз Осип Зінкевич розказує. Він каже, що "дивно" було реакцією української діаспори. Потужна радянська пропаганда працювала - якраз це її ілюстрація, як вона ефективно працювала, що навіть українці повірили, що України як такої вже нема - вона розчинилась у Радянському Союзі. Вони відсилали людей - таку дівчинку я пригадую, і він про неї так само згадує, яка мусила зустрічатися.

Вона приїхала з Заходу, до вас, щоб перевірити? 

Так-так, це було десь після появи "Лихо з Розуму", десь 69-70-й роки.

Тобто приїхала з діаспори людина, яка тут дізнавалась чи є тут справді ці люди?

Так, він каже, що вона фотографії передала, докази того. Найцікавіше в цій історії з "Українським вісником", що ще до арештів В'ячеслав десь відчував, розумів, що це так нам не обійдеться лагідно і легенько. Він передбачав, що його пов'яжуть - чи будуть докази, чи не будуть. Вони організують докази.

І вони справді організували. Доказів жодних не було після 12 січня, то вони зібрали команду професорів, академіків Львівського університету, які мали зробити експертизу текстів офіційних В'ячеслава, бо він друкувався в газетах, і текстів, які вміщені у віснику. Виписали заключення, що тексти розміщені в журналі антирадянському такому там, всі епітети дають - в тому ворожому журналі можуть належати перу В'ячеслава Чорновола. Він потім кепкував і таку рецензію на цю публікацію написав вже в ув'язненні - він розбомбив тих професорів, він сліду з них не залишив, так як міг Чорновіл. І сказав, що головним доказом, так би мовити, що це його тексти в "Українському віснику" - головним доказом було те, що після закінчення кожного речення стояла крапка. 

Але тут є ще одна цікава історія, що ви домовилися з Чорноволами про шостий і останній на той час номер "Українського віснику" уже після його арешту. 

Спогад В’ячеслава Чорновола про шостий, останній номер УВ: "Було домовлено так, що якщо мене посадять, то треба продовжити видання журналу. Журнал переховувався у різних добрих людей. Було так домовлено, що треба було, щоб хтось продовжив і от якраз та людина, з якою я домовлявся, що він продовжить цю роботу - він зараз відомий діяч. Коли мене заарештували, але всі ці речі лишились недокінченими, він сказав: “Сім’я, діти. Тут не можу”. От якраз тоді Атена кинулася до Михайла Косіва і він, який теж мав сім’ю і дітей, разом з Атеною Пашко зробили шостий номер “Українського вісника”, який вийшов через два чи через три місяці після мого арешту - потрапив за кордон і зовсім збаламутив наше дороге КГБ. “Хто ж його нарешті випускає?”.

 

Тобто Михайло Косів уже після арешту Чорновола з Атеною разом зробили випуск. Як Чорновіл про це дізнався - хто йому сказав?

По-перше, це справді унікальність Чорновола, що він передбачив саме можливий отакий варіант. Що мало робити КГБ, коли йому дорікали, доказували і випитували. Коли п'ятий том В'ячеслава Чорновола взяти, там Валя виписала кримінальну справу Чорновола. Кожний допит починався - "Що ви знаєте про Український вісник?". Це була головна тема на всіх отих допитах, які з нами проводили. 

В'ячеслав мав ще одну таку задумку, яка зреалізувалася. Він каже: "Я буду по тональності допитів зі своїм слідчим відчувати, бо вони такі, що я їх бачу наскрізь. Якщо буде потреба, необхідність припинити, я через Атену передам записку". Адже Атена як дружина спілкувалася зі слідчим - передавала якісь продукти, якісь записочки побутового характеру, вони там дуже цензурували ці записки. "І якщо я відчую, що вони десь там уже найшли якісь ознаки, що десь там знають про "Український вісник", то я напишу через Атену, я передам таку записку: "Мені теплих шкарпеток не присилайте, достатньо тих, що в мене є."

Якщо така записка буде -  значить треба все знищити, всі якісь речі, які б говорили, могли стати доказами. Ось сталося, так як домовлялися - в одному із побачень слідчий повідомляє Атені, що він передав, і В'ячеслав передав записку "Шкарпеток теплих не передавати".

Михайло Косів тоді втопив... 

Михайлові треба подякувати перед усією Україною, що він зробив унікальну справу. Ми завжди з В'ячеславом, коли він вже повернувся, жартували: "Славко, коли ж ти виставляти будеш?. Ми ж тобі років п'ять скоротили". 

Так, тому що у КГБ  фактично не було прямих доказів, що це Чорновіл робить цей журнал.

Михайло друкував на своїй, він мав якусь меншу машиночку, йому треба було надрукуквати тільки вступ про ці арешти і що арештований В'ячеслав Чорновіл, вони справді в розгубленості були. 

Але ця машинка була речовим доказом. 

Без сумніву, вони шукали, страшенно шукали машинки от і Михайло Косів друкував на хаті Станіслава Людкевича, відомого композитора і як переказує сам Михайло, що Людкевич казав: "Пане Михайле, що воно дасть, оте папір'я. То на того москаля гвера потрібно". То рушниця. І також друкував у Софії Федорцевої. Звичайно, що Михайло зробив цю справу, я довершив, передрукував і потім воно пішло тим же шляхом. Десь, як і Михайло каже і я, ми слухали те хрипливе “Радіо Свобода”, бо глушили.

Я хочу, щоб ми закінчили цю історію, що Михайло Косів втопив машинку цю в озері на Львівщині.

Коли ми отримали записку, що "теплих шкарпеток мені більше не треба, вистачить тих що є". 

То він втопив за всіма законами конспірації.

То не сам Михайло - тесть його поїхав, ніби поїхав на дачу, на город, а коло того городу - там озеро Глинна-Наварія, десь там човна найшов і посередині того озера втопив цю машинку.

У мене є ще два запитання. По-перше, ми зараз так ніби про це говоримо, як про якусь пригоду велику - насправді це була страшенно небезпечна річ, це величезні ризики і це не пройшло просто та безкарно. Я знаю, що в Чехословаччині засудили Павла Мурашка, Ганну Коцурову і Гродського.

Ганна Коцурова вчилася разом із Валентиною в університеті на філології і один примірник, одну плівку передавали через неї. Десь чекісти там доймали і Валентину, і мене, і всіх - які в нас стосунки із цією студенткою словацькою, Ганею Коцуровою.  На превеликий жаль, вони не витримали тих, так би мовити, тортур - ми вже тут загартованіші були.

Вони не витримали, вони сказали, так? Вони зізналися і їх засудили. Хто в Україні був покараний безпосередньо за "Український вісник".

За "Український Вісник" в Україні, безпосередньо за вісник, щоб формулювалося звинувачення "за участь у виданні" не було, бо не було жодного документа.

Ніхто не зізнався, ніхто не здав. 

Колосальна заслуга, щоб ми сьогодні говорили і щоб Україна і світ знали про В'ячеслава Чорновола є у Валентини Чорновіл, його рідної сестри.  Вона зробила титанічну роботу, вона переписала від руки всю кримінальну справу - перефотографувати не дали можливості, вона переписувала від руки. Вона впорядкувала 10 томів у 11 книжках і вийшло видання творів В'ячеслава Чорновола. І в третьому томі є всі шість чисел "Українського вісника". П'ятий том присвячений кримінальній справі В'ячеслава Чорновола - всі протоколи допитів там є в цьому п'ятому томі. Надзвичайно цікаво, щоб відчути, яка це небезпечна була затія В'ячеслава, яка була зреалізована до кінця і розхитувала Радянський Союз - "Український вісник", оцей повноцінний, повносправний журнал. 

Це Зінкевич казав, і В'ячеслав, і Михайло Косів казали, що коли виходив у якийсь там клаптик паперу на одному листочку - хтось собі там написав, а коли виходить журнал, значить для журналу мусить бути якийсь головний редактор, якийсь невеличкий колектив. Це вже організована група людей, яка об'єднана якоюсь однією ідеєю і зреалізовує те, про що довідався весь світ. Заслуга "Українського вісника" і його головного виконавця, редактора головного В'ячеслава Чорновола просто є унікальною у розвалі Радянського Союзу і в прориві цієї "залізної завіси" яка тоді існувала між Союзом і демократичним світом.

Пане Ярославе, дякую Вам і за те, що ви допомагали видавати "Український вісник", за вашу сміливість, відвагу, за все, що ви зробили. І окремо Вам дякую за Ваш колосальний відеоархів, який ви зібрали, тому що все, що ми бачимо зараз про перші роки Незалежності, про студентське голодування 90-го року, власне цей національно-визвольний рух - це все кадри, які знімав Ярослав Кендзьор. Я просто постійно пригадую вас з камерою, яка все зафіксувала і зараз ми маємо фактично унікальний архів власне тих часів. 

Це відеостенограма становлення української держави.

Скільки годин Ви маєте?

Це важко порахувати, бо касети формату VHS, а їх є 754 - вони є тригодинні, двогодинні, 120 хвилин.

Одним словом, це колосальні речі.

Це тисячі годин відеохроніки. Відеохроніки, яка є надзвичайно важлива і не лише для нас, а і для наших дітей і онуків, для тих, хто прийдуть.

Теги:
Читайте також:
Київ
0°C
  • Київ
  • Львів
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 38
    Купівля 38
    Продаж 38.55
  • EUR
    Купівля 41.09
    Продаж 41.93
  • Актуальне
  • Важливе
2024, понедiлок
4 березня
06:37
нафта
США можуть заборонити Китаю купувати нафту зі Стратегічного нафтового резерву
06:33
Марта Костюк
Українка Костюк поступилась у фіналі турніру WTA 500
05:57
Гаубиця Caesar
Франція оприлюднила список відправленого до України озброєння
05:23
вибори в США, Ніккі Гейлі
Вибори у США: Трамп програв перші праймеріз
00:37
Німецькі винищувачі перехопили літаки РФ біля Латвії
Німеччина патрулюватиме повітряний простір над країнами Балтії до листопада 2024 року
00:13
переговори України з Росією
Туреччина сподівається на переговори між Україною та РФ найближчим часом
2024, неділя
3 березня
23:47
блокування кордону, Польща
У Польщі розповіли деталі неофіційних переговорів з главою Єврокомісії щодо ситуації на кордоні з Україною
23:18
Путін
"Цю війну почала не Росія, але нацизм в Україні буде викорінено": черговий фейк Путіна
23:07
Піротехніки ДСНС знешкодили авіабомбу, яка впала біля будинків у Торецьку
22:50
блокування кордону, Польща
Ситуація на польському кордоні давно вийшла за межі економіки й моралі, - Зеленський
22:34
росія, Китай
У Китаї назвали війну в Україні "українською кризою" та заявили про переговори з РФ
22:17
На фото: Еден Голан - представниця Ізраїлю на Євробаченні-2024
Ізраїль погодився змінити текст пісні для Євробачення-2024 через "політичний контекст"
21:58
речник ГУР Андрій Юсов
Україні вдалося налагодити виробництво аналогів західних бронемашин, - ГУР
21:46
Володимир Зеленський
Зеленський: від початку лютого Росія втратила 15 військових літаків
21:38
ЗСУ, війна
Бої на підступах до Часового Яру: українські війська тримають оборону в Богданівці та Іванівці
21:36
Ексклюзив
фортифікаційне обладнання смуг оборони
ЗСУ готували другу лінію оборони поблизу Авдіївки в останній момент, коли ворог туди вже діставав, - ветеран війни Дикий
21:29
Володимир Путін
Спершу Путін збирається знищити Україну, потім партнерів, - Зеленський
21:21
Оновлено
"Шахтар" - "Кривбас" 5:2 (3 березня 2024 року)
"Шахтар" розгромив "Кривбас": результати та розклад матчів 19-го туру УПЛ
21:11
сили ППО
Українські військові знищили ворожу ракету Х-59 у Криворізькому районі
21:04
сектор Гази
США та Йорданія скинули з літаків вантажі допомоги для жителів Гази
21:02
Наслідки воєнних злочинів російських окупантів у місті Бородянка
Бородянку бомбили за наказом російських генералів Чайка та Кравченка: СБУ оголосила їм підозри
20:59
школа
У Запоріжжі відкриють дві підземні школи
20:51
Фінляндія НАТО
Фінляндія вперше візьме участь у військових навчаннях НАТО як член Альянсу
20:33
Дніпропетровщина. Обстріл
Ворог протягом дня 11 разів атакував Нікопольщину: поранена жінка, є руйнування
20:13
Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус
"Частина інформаційної війни Путіна": міністр оборони Німеччини про витік розмови офіцерів ВПС
20:08
ЗСУ, міномет, міна
Протягом доби росіяни 27 разів намагались прорвати оборону ЗСУ на Новопавлівському напрямку. На Херсонському - штурмів не зафіксовано
20:06
Ексклюзив
Вірменія
Вірменія відвертається від Росії й ОДКБ до Франції та ЄС, - дипломат Божко
20:02
OPINION
Галина Пагутяк
Чи навчилися українці дбати про своє ментальне і психічне здоров’я?
19:42
Оновлено
Удар по 9-поверхівці в Одесі
Удар по 9-поверхівці в Одесі в ніч на 2 березня: кількість загиблих зросла до 12, серед них п'ятеро дітей
19:39
Огляд
Вибух на підстанції
Вибухи у Єкатеринбурзі та Санкт-Петербурзі, атака БПЛА низки російських областей і прильоти у тимчасово окупованому Криму: де у росіян вибухало та палало цього тижня
19:30
Оновлено
Загиблі в Одесі 2 березня Олег та Тетяна Кравець
Удар по Одесі 2 березня: знайшли тіла подружжя військових та їхніх трьох дітей
19:23
Ексклюзив
вибори у Європарламент
Політтехнолог Загородній прокоментував інформацію щодо "антиєвропейського" майбутнього Європарламенту
19:21
Ексклюзив
блокування кордону поляками
Польща веде проти України повномасштабну торговельну війну, - польський політик Чех
19:00
Найкращі детективні фільми
Захоплюючі детективні фільми, від яких ви не зможете відірватися
18:59
ДТП з дитиною
У польському Щецині водій легковика збивав людей на "зебрі" і тротуарі: серед постраждалих є 6 українців
18:37
президентка Словаччини Зузана Чапутова
Фіцо не подобається, що президентка Словаччини Чапутова віддає ППО армії України
18:37
Інтерв’ю
Десантно-штурмові війська ЗСУ, віцськові
На фронті критичний момент не тільки для України, але й для РФ, - полковник Грант
18:15
Ексклюзив
Литва солдат
Литва готова підтримати ідею щодо відправлення військ в Україну, - ексголова литовського Конституційного суду Жалімас
18:07
OPINION
Олексій Голобуцький
Макрон і Шольц-"Хохлаф": чия візьме гору
18:03
Прикордонники Ізмаїльського загону затримали на державному кордоні у Болградському районі Одеської області двох чоловіків
Спустились у захисний рів, а вилізти не змогли: на Одещині прикордонники затримали двох молодиків
Більше новин