Чому Путін вже не приховує "вантажі 200" з України

Після декількох днів відмовчування та секретних поховань псковських десантників в Росії нарешті публічно визнали, що в Україні гинуть їхні солдати. Хоча офіційна Москва і досі вперто не визнає очевидного – що в Україні воюють кадрові російські військові, про загиблих в Україні «неіснуючих російських військових» відкрито заговорили члени Російської президентської ради з прав людини Елла Полякова та Сергій Кривенко.

За їхніми словами, лише за останній день і лише в бою за місто Сніжне загинуло щонайменше 100 росіян, а 300 поранені. Варто підкреслити, що йдеться про Президентську раду з прав людини, тобто про правозахисників, що годуються з рук Путіна. Чому ж диктатор, який ще два дні тому докладав всіх зусиль, щоб приховати від російського суспільства «вантаж 200» з України, дозволив говорити з росіянами про війну і її невідворотні наслідки? 

Приховати будь-що, а тим більше масову загибель власних громадян в сусідній країні, в епоху інтернету просто неможливо, і рано чи пізно російській владі довелося б визнати війну з Україною, яке це було зроблено з «зеленими чоловічками» в Криму. Але про Крим Путіну можна було говорити з неприхованою гордістю, оскільки анексія півострова відбулася майже безкровно, що і призвело до ейфорії навколо «кримнаш». В Донбасі ж ситуація геть протилежна. Росіяни там вмирають і вмиратимуть далі, якщо Путін не відмовиться від ідеї рятувати свої квазі-республіки за будь-яку ціну. При цьому навіть путінська ручна соціологія свідчить, що війну Росії з Україною підтримує лише 5% росіян і з кожним новим трупом у цинковій труні ця цифра аж ніяк не збільшуватиметься. 

Здається, Путін ще не знає, як реагувати на протести солдатських матерів, тому вирішив просто почекати і подивитися, як відреагує суспільство на війну. А дозвіл говорити про загиблих має, по-перше, допомогти суспільству випустити пару; а по-друге, поступово підготувати росіян до думки, що Росія таки веде секретну війну в Україні заради високої імперської мети і жертви все одно будуть. Власне, росіяни якось пережили дві чеченські війни з тисячами загиблих солдат-строковиків, тому у Путіна є надія на те, що суспільство проковтне і чергову порцію «вантажу 200». Якщо ж обурення населення досягне якоїсь критичної точки, то завжди можна звалити вину на недолугих генералів та покарати їх публічно. А Кисельов з телеекрану пояснить, що добрий цар ні в чому особисто не винен.

А тим, хто буде надто активно протестувати проти загибелі російських хлопчиків в Україні, пояснять, що помирати «за царя і отєчєство» головна функція солдата, а ті хто проти богоугодної справи допомоги «соотєчєствєннікам Новоросії» націонал-зрадники. При цьому росіян продовжуватимуть лякати «київськими карателями», «укрофашистами», «бєндеровцамі» та іншими пропагандистськими вигадками, які мають довести, що «секретна війна в Україні» життєво необхідна Росії і росіянам. І знову таки активним росіянам ставитимуть складне питання - то ви волаєте, що Путні "злив" Новоросію, то ви вже побиваєтеся за загиблими, коли Путін почав рятувати Новоросію. Тобто або, або. 

При цьому, зрозуміло, що офіційно факт вторгнення в Україну російська влада визнавати і не збирається, вдовольнившись геть безглуздими і смішними поясненнями про «заблукалих десантників», «добровольців», «військовослужбовців у відпустках».

Також не виключено, що особисто Путін і досі не знає про протести солдатських матерів. Часто-густо авторитарна владна піраміда побудована таким чином, що «батю» оберігають від інформації, яка може бути для нього неприємною. В такому разі Путін може свято вірити, що росіяни готові з жертовністю посилати власних дітей на забій заради високих ідеалів «Русского міра» і протести, якщо вони посилюватимуться можуть стати для кремлівського карлика малоприємним сюрпризом.

Лише за офіційною російською статистикою, в першій і другій чеченських війнах загинуло близько 10 тисяч російських вояків. Враховуючи давню російську звичку приховувати справжні втрати на усіх війнах, можна передбачити, що реальні втрати були дещо більшими. Масштаби можливої війни з Україною також дещо більші за чеченські. Чи вдасться російському диктатору зберегти любов вірнопідданих, якщо труни з Донбасу підуть постійним потоком і все це відбуватиметься на тлі зниження рівня життя через санкції, що будуть лише посилюватися? Навряд чи сам Путін впевнений, що знає відповідь на це питання.