Саша Боровик. Чому істерить секта "невизнаних реформаторів"

Боровик на «Росії»

Віталій Портников

Поява колишнього українського «реформатора» Олександра Боровика в ефірі російського пропагандистського телеканалу «Росія 24» викликала здивування навіть у тих, хто ще недавно вважав його відхід з української влади поразкою тих самих «реформаторів».

Як це могло статися? Чому Боровик викриває Україну, реформуванням якої він збирався займатися ще недавно, в ефірі одного з головних телевізійних рупорів країни-агресора?

Але якщо подивитися на ситуацію реалістично - а не так, як дивляться на неї сектанти - то перевтілення Боровика є досить логічним. Його відхід з посади заступника міністра економіки - неясно навіть, займав він цю посаду чи ні - був абсолютно рядовою подією, хіба мало в країні заступників міністрів!

Судячи з усього, Боровик просто не пройшов спецперевірку, необхідну для затвердження його призначення. Він і не міг її пройти, тому що постійно плутається в свідченнях щодо власної біографії.

Син кадрового чекіста, Боровик до приїзду в Україну розповідав на Заході, що приїхав до Праги після навчання в університеті -  Львівському, то чи Московському. Потім з'явилося навчання у Вищій школі КДБ, а довідка про навчання в Московському університеті виявилася просто необхідною формальністю для виїзду.

Потім виявився ще й Андроповський інститут, в який Боровик вступив, але не став в ньому вчитися - проте сам вступ до цього вищого навчального закладу радянської зовнішньої розвідки мав бути пов'язаний із тісною інтеграцією з «органами».

І навіть якщо припустити, що ця інтеграція завершилася після від'їзду Боровика за кордон, стали б ви ризикувати на місці чиновника, який проводив спецперевірку нового заступника міністра, та ще під час війни з Росією? Я б не став.

І не стільки тому, що Боровик навчався в інститутах КДБ, а тому, що він десятиліттями приховував цю інформацію від своїх роботодавців на Заході. Так, можливо, приховував тому, що боявся пошкодити своїй кар'єрі, а не тому, що продовжував працювати на російську розвідку. Але навіщо ризикувати?

Однак ті, хто влаштував з відставки Боровика публічний скандал, не цікавилися подробицями. Їм необхідно було довести, що з уряду йдуть «реформатори», що тодішній прем'єр-міністр Арсеній Яценюк хоче позбутися «іноземних фахівців», борців за все хороше і проти всього поганого.

Ці викривачі критикували тодішнього міністра економіки Айварас Абрамавічюса за відставку Боровика в тих самих виразах, в яких вони вже за кілька місяців будуть критикувати Яценюка за відставку самого Абрамавічюса. Це був типовий скандал заради скандалу, істерика секти.

Однак завдяки цьому скандалу Боровик отримав несподівану можливість продовжити свою реформаторську кар'єру і опинитися в команді одеського губернатора Михайла Саакашвілі. Продовження було логічним: колишній президент Грузії активно критикував український уряд і збирав навколо себе незадоволених і скривджених.

Боровик вийшов на світло, змушений був зайнятися публічною політикою, він навіть балотувався на пост мера Одеси від БПП - і вже тут його абсолютний непрофесіоналізм мав би стати помітним для будь-якого, хто стежить за подіями. Але Боровик як і раніше залишався «героєм-реформатором».

Залишався навіть тоді, коли він став активним учасником антиукраїнської пропагандистської компанії - дав велике інтерв'ю нідерландським ЗМІ перед голосуванням на референдумі щодо української асоціації і барвисто розповів, чому будь-який свідомий європеєць повинен голосувати проти.

Секта шанувальників «невизнаних реформаторів» тільки аплодувала: адже він правду сказав, у нас дійсно корупція і повільно йдуть реформи. Те, що для прискорення реформ угода про асоціацію має вступити в силу, чомусь не приходило в голову ані Боровику, ані його захопленим шанувальникам.

Саме таке мислення і поховало Україну у 20-ті роки минулого століття - і чому потрібно дивуватися, що його носії досі не зникли. Коли людина мислить не в логіці державних інтересів, а в логіці фанатичної секти, її обдурить і відвертий ворог, і пересічний пройдисвіт.