Донецькі історії: 300 тис. за народне мерство і в кого терористи цілять в першу чергу

Їх оголошують в розшук в "атимайдановськіх" групах в соцмережах, на них полюють. Проукраїнські активісти отримують постійні погрози, їх викрадають, залякують, але вони продовжують боротися за свою країну.  

Журналісти Еспресо.TV поспілкувався з мешканцями Донбасу, які вже не перший день облаштовують нове життя, на новій для себе території.

Активіст, який популяризує українську культуру в Донецькому регіоні

З Максимом Потапчуком Еспресо.TV зустрілося на одній з прес-конференцій у Києві. Дивлячись на його охайний зовнішній вигляд, ніколи не скажеш, що ця людина не має постійного місця проживання.

Цікаво, що у рідному Красноармійську активіст очолював центр української духовності та культури "Джерело" та був членом місцевого Євромайдану.

Зараз діяльність Потапчука пов'язана піклуванням про дітей з родин, які є вимушеними переселенцями. Активіст організував дитячий табір, який розважає дітлахів майстер-класами поки їх батьки влаштовують своє життя в Києві. 

А до столиці хлопець приїхав після мітингу у Донецьку. 12 березня він залишився захистити жіночу частину мітингу від проросійськи налаштованого натовпу, де отримав численні поранення. 

НА ФОТО: Криваві березневі події у Донецьку

- Опишіть ті події у Донецьку? Як саме і які поранення ви отримали?

- Ми відступили в порожній міліцейський автобус, але то була пастка. Туди запустили газ, кидали петарди. Ми задихалися. Було багато поранених в автобусі. Міліція зробила нам так званий коридор, в якому нас добили брухтівкою та камінням.   Я отримав травму голови, мені зробили операцію. В лікарні давав багато інтерв’ю і потрапив у списки терористів на знищення. 

НА ФОТО: Максим Потапчук (з фотоапаратом - ред.) та діти, якими він зараз опікується

- То вас спеціально розшукували?

- Так мою фотографію розклеювали скрізь та писали, що розшукується особливо небезпечний "бендеровець". Зараз я живу у Києві, де допомагаю людям, які вимушено залишити свої домівки.

- Чи підтримала вас якось держава?

- Жодної державної підтримки не відчув, але скрізь звертався. Отримав тільки координати не найдешевшого хостелу.

НА ФОТО: Максим Потапчук (у центрі - ред.) та діти, якими він зараз опікується

- То де ви живете?

- Ночую у церквах, у друзів, у волонтерів. Де як приходиться. Є безкоштовні пропозиції  для сімей, або для жінок з дітьми, а одинока-хлопця ніхто не хоче прихистити.  Кожної неділі я збираю однодумців зі Сходу, де вони спілкуються, відвідують різні заходи або пікніки. У нас є одне правило - заборонено говорити про війну.

Борець з корупцією зі Слов'янська

З 44-річним Володимиром Панібратченко  журналісти Еспресо.TV спілкувалися телефоном близько двох годин. Він нещодавно виїхав зі Слов'янська. До останнього залишався вдома і тільки після другого обстрілу свого будинку зважився на переселення.

Хоча міг стати самопроголошеним мером Слов'янська, адже кілька місяців тому його намагалися завербувати на цю посаду, за що пропонували 300 тис грн. 

Але Панібратченко відмовився, за що його побили битами та порізали ножем. На щастя, активісту вдалося вирватися з лап катів та втекти.  

НА ФОТО: Активіст Володимир Панібратченко

- Чи правда те, що ви особисто знали Вячеслава Пономарьова, самопроголошеного мера?

- Так. Ми трохи працювали разом пару років тому. Я запропонував разом боротися проти ігрового бізнесу. Халявщиком він зажди був. Зрозумів, що тут грошей не заробиш та відмовився. Він не бандит, не ігроман, як про нього писали, і не алкаш. Жив з мамою. В Афганістані ніколи не був. 

- Чи важко було покинути Слов'янськ? Як ви зважилися на переїзд?

- Спочатку думав, що у мене параноя, бо пошкоджено по вулиці лише мій будинок, але згодом мені повідомили, що це роблять цілеспрямовано. Стріляли по всіх будинках, де прописані слов'янські активісти. Бомблять людей, щоб їх розлютити проти української армії.

ФОТО: Зруйнований будинок Володимира Панібратченко у Слов'янську

- Коли для вас розпочався Майдан?

- Ще в 2011 році. Я активіст громадської організації по боротьбі з корупцією, тероризмом та організованою злочинністю. Ловили на хабарях чиновників, співробітників прокуратури, депутатів. Ми почали помічати, що щось не так в 2012 році. Є партія Медвечука, рекламу якої йде, а діяльності, як такої не веде. Козацтво, яке має командування в іншій країні. Теж викликало масу питань. Стежили, як розвивайся це «Русскомірский рух». Ми давали зібрану інформацію СБУ та міліції. Але, не завжди мали результат.

- Чи шукали ви підтримки у Києві?

- Так, коли вже почалися активні дії у Слов'янську, почався захват адміністративних будівель я з активістами просив підтримки і у влади, і у активістів київського Майдану, але нам відмовили. Згодом потрапив в полон. Місцеві "стукачі" повідомили, що я займаюся збором інформаціі та передаю ії потрібним людям. Викрали, повезли до сумнозвісних підвалів. Піддавали тортурам, били кожні сім хвилин, не давали спати.  Використовуючи свої дипломатичні навички, та аналізувавши психологічні портрети кривдників, я зміг домовитись про своє  звільнення.

- Наскільки я знаю, ви - одружений. Де зараз мешкає ваша дружина?

-  Моя дружина - художниця, зараз з дитиною у Харкові. Її прийняли добрі люди, допомогли продати її картини.  А старша донька - у Києві. Батьки її відправили, як тільки з’явилися в місті люди кавказької зовнішності, відчували небезпеку.

- За рахунок чого ви зараз живете?

- Ми не ті люди, що шукають халяву, але тут Харкові багато місцевих сидять без роботи. І зараз ми в такому становищі, що я вимушений просити допомоги. Я звертався за допомогою до державних служб, але підтримку отримав тільки від волонтерів. 

- Про що ви зараз мрієте?

- Найбільш за все я хочу відновити рідний Слов'янськ. Обіцяю створити фонд допомоги біженцям з розбомбленого міста і після перемоги займатися його відновленням. А ще хочу, щоб туди повернулися тільки щирі люди, а не зрадники. 

НА ФОТО (Reuters): Терористи захоплюють адміндудівлі у Горлівці

Горлівський активіст-волонтер

Олександр, не називає своє прозвище, він головний координатор волонтерської організації Донбасс SOS

Події в Києві під час Євромайдану  його полонили з головою, і він не зміг лишатися осторонь, тому без вагань кинув роботу та поїхав на Майдан.

Коли події перемістилися на Схід країни, Олександр активно брав участь у донецьких Євромайдановських заходах, а коли його друзів почали брати в полон, був вимушений втекти до Києва.

- Де ви зараз живете?

- Зараз я винаймаю квартиру за свої гроші, але вони скоро закінчаться. Просити поки не можу, бо в моєму випадку це блюзнірство. Є так багато людей з більшими потребами та проблемами. Спочатку треба допомогти їм. 

- Чим саме ви займаєтеся?

- Допомогаю переселенцям з рідних країв. Ми отримуємо багато дзвінків з проханнями по переселенню, але ми, на жаль, не можемо допомогти всім, бо просто закінчилися пропозиції з прийому біженців з Донбасу.

- Чи просили ви державної підтримки?

- Там моя організація просилась під крило Міністерства соцполітики, але мені відмовили зважаючи на бюрократичні тяганини.