5 пунктів, про які Порошенко змушений буде поговорити з Меркель

Проте його важливість не тільки і не стільки в „підтримці Німеччиною позиції України”, як у практичних аспектах подальшої співпраці, від якої, без перебільшення, може залежати подальше існування держави.

При тому заяви МЗС про „надзвичайність” суботнього візиту не можна назвати цілковито необґрунтованими. Досить зазначити, що іще тиждень тому у можливості першого офіційного візиту до Києва сильно сумнівались німецькі політологи і аналітики.

Проте вони явно недооцінили канцлерін – і не врахували глибини її відрази до сучасної путінської політики. Меркель, здається, більше не цікавить, як її крок сприймуть у Москві, а громадська думка в самій Німеччині дедалі більше схиляється на бік України. Тому вона цілком може дозволити собі маленький дружній жест, який небагато для неї особисто коштує.

Тим паче, що між сторонами назбиралось чимало нагальних питань, які направду вимагають детального обговорення. Серед них ключовими видаються наступні п’ять пунктів.

1. Наскільки можна відкласти чи проігнорувати питання Криму у переговорах з Росією

Глухий кут „міністерських переговорів” у Берліні залишив для дипломатичних способів врегулювання конфлікту останній шанс - зустріч керівників держав у форматі „нормандської четвірки”. Трапиться вона у вересневому Парижі чи деінде, і чи варто чекати від неї якихось радикальних зрушень у розв’язанні конфлікту – питання дискусійне.

Але Україні та її європейським партнерам треба мати узгоджену позицію стосовно меж майбутнього торгу з Путіном. Безумовно, на відкрите „схвалення” окупації Україна не піде, але спроби певних кулуарних домовленостей можуть бути реалізовані. При тому можливість впливати на режим постачання ресурсів до окупованого Криму, а також на градус зовнішньополітичної риторики на цю тему – один з небагатьох козирів Києва у торзі з Москвою. Хоча у світлі доктрини „обложеної фортеці”, на яку останнім часом робить ставку Кремль, посилення міжнародної реакції на окупацію Криму може швидше допомогти внутрішньополітичним цілям Путіна, аніж їм зашкодити.

2. На яку реакцію з боку Європи може розраховувати Україна у випадку наростання російської агресії

Довготривала вичікувальна позиція Москви, яка продовжує політику лімітованого втручання в конфлікт на Донбасі, може виявитись не вічною – особливо у випадку значних успіхів української військової операції. Коли останні надії на те, що „новоросійську авантюру” вдасться реалізувати без танкових дивізій на українських полях остаточно згаснуть, Путін може вирішити піти ва-банк.

І українському керівництву потрібно чітко знати, на яку допомогу у такому випадку ми можемо розраховувати. Чи ЄС буде в стані запропонувати негайні поставки сучасної зброї, чи двомісячні наради з приводу можливого підсилення режиму санкцій проти агресора.

І в цьому питанні на Україну може чекати прикрий сюрприз. Принаймні, історія з Латвією, де канцлерін жорстко і безкомпромісно заявила, що на бази НАТО прибалтам чекати не варто, а місцева влада довго і плутано пояснювала, що не сильно і хотілося, це ясно демонструє.  

3. Фінансова стабільність

Війна – війною, але фінансова криза становить зараз не меншу загрозу для України, аніж Донбас у вогні. Не зважаючи на зусилля уряду Яценюка, ситуація явно виходить з-під контролю. Ситуація з курсом гривні, вимушені тривалі „відпустки” працівників бюджетної сфери, які починають практикувати у багатьох регіонах – все це явні свідчення близькості фінансового колапсу.

Власне, про плани обговорити питання фінансового виживання України з Меркель відкритим текстом повідомляв заступник глави АП Валерій Чалий. За його словами, поки немає домовленості про чіткі цифри стосовно „третьої хвилі” фіндопомоги, але вимушена готовність обговорити це питання є з боку обох сторін.

4. Проведення реальних економічних реформ і боротьба з корупцією

До питання фінансової допомоги з боку Європейського союзу впритул підходить питання її використання. Продовжити фінансувати радикально непрозорі процедури державних закупівель, збереження преференцій для окремих галузей і т.п. Євросоюз, вочевидь, не має наміру. І мова йде не тільки про корупційну складову, але й про потребу реальних, структурних реформ у сфері ЖКГ, охорони здоров’я, освіти, і багатьох інших галузях, де дотепер справа обходилась косметичним ремонтом фасаду.

Тут проти українського керівництва може зіграти навіть факт виходу з урядових структур Тетяни Чорновіл, який свідчить як мінімум про певні тертя в команді реформаторів. Будемо сподіватися, що маючи в руках настільки потужний важіль впливу, як надання життєво необхідної фінансової допомоги, Євросоюз зуміє його використати для стимуляції реформаторських настроїв українського керівництва.

5. Зима і газ

Окремим, особливо болючим розділом переговорів стане питання забезпечення вуглеводневого балансу української енергетики у зимовий період. Попри реверс і зусилля уряду, мова йде про те, що країна підійде до зими, маючи трохи більше половини з потрібних обсягів газу. І бадьорі рапорти відповідальних про те, що „до кінця року протримаємося”, викликають спогади про минулі зими, коли морози, власне, починалися після Нового року.

Ситуація виглядає на те, що, принаймні, промисловість в зимовий період відчує реальні проблеми з газом. І навіть реальні обсяги реверсу газу з Європи можуть бути скорочені через шалений тиск з боку Газпрому. У світлі того особливої важливості набуває необхідність скоординувати політику України і ЄС щодо транзиту російського газу, можливості його закупівлі на україно-російському кордоні та захисту „права” Угорщини та Словаччини на реверсні поставки.

При тому чисельні побоювання, що канцлерін схилятиме Порошенка до „негайного припинення силової операції” видаються безпідставними. Прагматична Меркель, вочевидь, зрозуміла, що без реальних міжнародних гарантій виконання Росією та бойовиками своїх зобов’язань (а як можуть виглядати ці гарантії, ніхто до пуття ще й не знає), агітувати за „поганий мир” немає жодного сенсу. І це розуміння утримає її від другої спроби наступити на граблі довіри до зовнішньополітичних декларацій РФ.

А загалом, візит Меркель – це рідкісний шанс для української влади не тільки постояти з фрау канцлерін перед фотокамерами світових ЗМІ, але й донести до керівника однієї з ключових держав ЄС своє бачення вирішення українських проблем, переконати в логічності цього бачення, і попросити про допомогу в реалізації цього бачення. А про успішність реалізації цього шансу всі ми матимемо змогу довідатись. Можливо, навіть швидше, ніж хотілось би.