Путін почав боротися з опозицією відверто терористичними методами

Рішення суду у справі братів Навальних вражає своєю підлістю. Це відзначили не тільки "постраждалі від правосуддя" брати, але й чимало сторонніх спостерігачів, навіть не надто позитивно налаштованих до Навальних.

З одного боку, Путін начебто й не сильно покарав популярного опозиційного діяча, 3,5 років умовно – далеко не найстрашніше, що могло трапитись з Навальним. Стаття про шахрайство, яку "шили" братам, передбачає до 10 років ув'язнення, стаття про відмивання - до п'яти років.

З іншого боку, "закривши" в колонії його брата, влада отримала можливість радикально і довільно впливати на Олексія Навального. Бо якщо проявляти сміливість і перти на рожон, ризикуючи власним благополуччям, можна вважати сміливістю і самовідданістю, то ризикувати здоров'ям і життям рідної людини, з якою, без перебільшення, в тюрмі можуть зробити все, що завгодно – не стане практично ніхто.

Немає сумнівів, що увесь цей спектакль був зрежисований і узгоджений на найвищому рівні. Бо, наприклад, рішення про арешт у залі суду, не чекаючи на можливу апеляцію є, у рамках російського судочинства, не те щоб зовсім правосудним.

Коли півтори роки тому в Кірові подібна прикрість трапилась з самим Олексієм Навальним – то рішення оскаржила сама прокуратура (!), і Кіровський обласний суд відразу ж визнав арешт в залі суду до апеляційного розгляду незаконним. "В даному випадку точно такі ж дії московського суду, судячи з усього, будуть законними", - вважає Павло Чиков, член президентської ради з прав людини.

Врешті, говорити про "режисерську волю" у всіх процесах над Навальними можна, починаючи з 2012 року, коли Слідчий комітет Росії робив все можливе, щоб знайти хоч щось на громадського діяча. І знайшов історію про буцімто шахрайство 5-річної давності – за кілька місяців по тому "переконавши" "Ив Роше Восток", що Навальні їх підло обманули. 

Врешті, розраховувати на щось інше Навальні і не могли. Якщо в сучасній Росії будь-яке інакомислення, м’яко кажучи, не вітається, то посягання на святе – можливість обкрадати країну – карається швидко, суворо і безпощадно. І будувати на цьому політичну кар’єру – заняття навіть не ризиковане, а самогубче. Категорія "борці з корупцією" явно викликає в російських чиновників ідіосинкразію. Досить згадати невеселу долю Сергія Магнітського – який, помітьте, зовсім не претендував на політичні лаври.

При тому прокремлівські критики Навального, які стверджують, що він не є справжнім політиком, теж у чомусь мають рацію. У нього відсутня чітка політична та ідеологічна програма (чим на пострадянських просторах нікого не здивуєш), відсутня розгалужена партійна організація, відсутній чіткий погляд на зовнішню політику (як то показала, приміром, історія з Кримом). А без всього цього, одними лиш веселими історіями про те, хто і скільки вкрав із бюджету, змінити ситуацію в Росії Навальному не вдасться. Може, він і не планував попервах нічого подібного – бажаючи просто трохи зменшити масштаби крадіжок і заробити на цьому авторитет і популярність, достатні для входження в правлячу еліту. Проте сьогоднішнє мудре і виважене рішення суду, ймовірно, таки підштовхне Олексія Навального до "справжньої" політики.

А загалом,  вирок російського правосуддя у справі Навальних залишає відчуття, що на чолі Росії стоїть не повноцінний тиран-кровопивця, і, ясна річ, неадекватний лідер. Сусідньою країною керує дворовий бандит – або ж КДБ-шник найнижчого пошибу. Він не може ні будувати імперію, ні влаштувати повноцінний концтабір – не той масштаб. Він може "пиляти" бюджет, "кошмарити" олігархів і опозиціонерів, "розводити" сусідів, НАТО, Америку і Європу. Він може "здіймати каламуть" і ловити в ній "жирну рибку". Прикро тільки, що останнім часом в цій "каламуті" явно забагато крові.

І по мірі того, як економічна ситуація в Росії буде погіршуватись, для збереження керованості країною Путіну знадобиться все більше "кривавої каламуті". За гратами опинятимуться не тільки магнітські чи навальні, але і євтушенкови – у дедалі більших масштабах. Про це варто задуматись всім мешканцям великої країни, яким є що губити. Не кажучи вже про той факт, що на зміну "іграшковому фюреру" рано чи пізно може прийти справжній. Голодні маси можуть дозріти до цього буквально за рік-другий.