Лідерство у воєнно-політичній стабільності на євразійському просторі треба віддати британцям, - Безсмертний
Український політик і дипломат Роман Безсмертний в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на Еспресо зауважив, що розуміння і бачення Великою Британією євразійського простору пов'язано як з інтересами в Європі, так і з інтересами на Далекому Сході в Індо-тихоокеанському регіоні
США підписали все, що треба було підписати, але ключова історія - середньострокова перспектива введення війни з державою-агресором РФ. І тут ми виходимо до надзвичайно великої дилеми, як ви її окреслите?
Дуже цікаве і правильне визначення питання, бо зараз в Україні - в душах і в очах українців - зависло декілька питань. Перші з них - це остання допомога? чи буде далі допомога? яка буде допомога? як довго?
У цій ситуації за перебігом подій та емоціями мало хто звернув увагу на те, що і під час обговорення, і в тексті самого документу є пряме посилання не необхідність вироблення стратегії. Тобто від постановки цілі до відповідних кроків, які передбачали б наповнення відповідними озброєннями, техніко-тактичними параметрами, бронетехнікою, боєприпасами й так далі.
Найгнітючішим місцем у цій майже піврічній дискусії була тема, якою атакували і Білий дім, і Україну: покажіть стратегію чи хоча б певні накреслення.
Власне це почало розроблятися і формуватися як постановка задач і на них відповіді. Ще восени минулого року з'явилася так звана стаття чи її називали як інтерв'ю начальника Генерального штабу генерала Залужного. Пам'ятаєте, скільки тоді зчинилося ґвалту? Ця наукова праця була лише доповненням до того, що звучало з Вашингтона, тому що на той момент уже голова Об'єднаного комітету начальників штабів заявив про те, що восени минулого року він піде, а також говорив про необхідність розробки стратегії, про нові підходи, нові інструменти ведення війни. Причому, якщо подивитися ці два матеріали, то вони синхронізовані і дивним чином для когось, але пов'язані ще й з відомою статтею 2022 року генерала Забродського та генерала Залужного.
Насправді це такі хребтові речі, на які можна далі нанизувати й тактичні інструменти, а під них уже говорити про забезпечення. І це дуже важлива річ, бо без відповіді на ці питання дуже важко рухатися далі після прийняття такого складного рішення. Разом з тим, перше, чим я можу заспокоїти людей, які ставлять питання з вище мною перерахованих. Наприклад, - буде чи не буде? Буде! Чому буде? Тому що двопалатна підтримка залишилася, двопартійна підтримка залишилася.
І всі прекрасно розуміли, що цей законопроєкт, в якій би він редакції не був поставлений на голосування в жовтні, листопаді, грудні, січні, то був би прийнятий меншою чи більшою кількістю. Тобто те, про що ми з вами говорили: ситуація зводилася до стану справ у самій республіканській партії, або точніше, в її верхівці. І це лише підтвердилося.
Разом з тим мені дуже подобається та імпонує те, що в остаточному варіанті з'явилися речі, про які говорили республіканці, і це пов'язано з постачанням комплексу далекобійних ATACMS.
І друге - ті підсанкційні, заарештовані ресурси російських юридичних осіб і держави Росія на рахунках американських банків. Це дуже важливо. Це означає, що серед республіканців є не лише принцип "так чи ні", а є змістовний аналіз ситуації. Власне ці дві позиції однозначно говорять про те, що підтримка буде зберігатися.
Зараз адміністрація Байдена, навіть не Пентагон, дала добро і президент США, який намагався всіляко відкладати постачання саме далекобійних систем ATACMS, погодився.
У ці дні демократи на чолі з Джозефом Байденом зробили два кроки, які абсолютно не є характерними для демократів. Демократи колись робили це за часів Трумена (33-й президент США, 1945 — 1953 рр), коли дивним чином застосовували тактику республіканців. Зараз я маю на увазі, перше - це дії по допомозі Ізраїлю, що виглядає дивною дивиною. Насправді вони дізналися за 10 днів через розвідку, що дана вказівка до підготовки атаки на 13-14 квітня, і впродовж 10 днів була проведена титанічна робота. Бо одна справа, коли ми просто говоримо, не розуміючи, що це. А інша справа, коли в повітрі перебуває 300 об'єктів, якітреба розвести між ізраїльською системою ПРО, ППО та літаками Франції, Великої Британії, США.
Ми розуміємо, про що йде мова, про який колосальний обсяг роботи, залучення відповідного обладнання, систем моніторингу, наведення, я вже не кажу, про ведення вогню. Це перше, що мене вразило з точки зору того, як демократи діяли. І друге - це те, що вони прийняли цю позицію республіканців щодо надання Україні далекобійних ATACMS. Ми з вами можемо задатися питанням, як це буде робитися надалі? Але те, що вони прийняли, погодилися, і далі просто може підставити їх під те, що їх будуть шмагати батогами за те, що вони будуть не робити, скажімо, так.
Усі ж розуміють прекрасно, що в ході виборчої кампанії обидві сторони будуть цей аргумент використовувати. Одні будуть казати про одне, а другі - про інше. У республіканців набагато більш мілітарне крило, серйозніше і глибше, і вони неодноразово вже з вуст різних відставних і нині реальних діючих військових, особливо генералітету, наполягали на тому, щоб відповідні параметри стратегії були підготовлені. І на основі цих параметрів власне розроблялася відповідь на питання: А що треба? Термінові, тимчасові, строкові постачання? Чи треба ленд-ліз? Бо ми розуміємо, що йде мова щодо строковості стратегії, які терміни реалізації й під що її підводити. Під те, щоб брати зі складів і ремонтувати, чи те, що є на складах утилізації ремонтувати, чи те, що є тимчасово не в користуванні, чи випускати нове обладнання?
Адже за 10 років війни вже й сліпому зрозуміло, чим воює Росія. Відтак зрозуміло, чим її вражати. Якщо це зрозуміло, то така техніка і потрібна.
Тепер ще одна річ. Я ніяк не можу зрозуміти оцей ґвалт з приводу мобілізації чи немобілізації. Через обставини мусив уже перечитати все, що у цьому плані є. Так от, manpower (англ., людський ресурс) - перша річ, яка аналізується, коли вибудовується стратегія: людський потенціал, ресурс. Якщо ти розумієш свій людський потенціал, то ти обставляєш його не тільки відповідними боєкомплектами, бронетехнікою, тактикою, стратегію тощо, тобто є 12 параметрів, за якими ці речі визначаються.
З американцями на цю тему говорити дуже важко, тому що вони це все розуміють, розуміються на рівні вищого пілотажу. Тобто, якщо ви формулюєте відповіді на оці питання, значить у вас все гаразд. Якщо ви навіть постановчо їх не ставите, бо, починаючи від manpower і закінчуючи інфраструктурою, все це є складовими умовних базисних показників розробки й стратегії, і в тому числі тактики.
Відтак очевидно, що завданням поточного моменту є вступити в контакт як з одними, так і з другими. І бажано з тими, хто формує позицію військово-політичного лобі одної та другої політичної сили, аби дати відповідь на ці питання. Бо цифри, які стосуються необхідності саме що постачати в залежності від стратегії - це формульні речі, які скажуть це дуже швидко. Запаси у тому числі дозволяють по трьох напрямках розвиватися чи запускати ленд-ліз. Але всі розуміють, що підприємства - йок, вони розібрані, частина на металоломі. Тобто треба говорити про зовсім інші речі. Можливо, технологічно підняти рівень набагато вище і тим самим компенсувати багато складових, про які ми зараз говорили. Третє: можна використовувати те, що стоїть у пустелі, і те, про що багато говорили, але воно так і не зрушило з місця, тому що там кількісні параметри вразять багатьох, якщо говорити про можливість доведення їх до експлуатаційних можливостей.
На сьогодні, якщо ми можемо з вами рекомендувати воєнно-політичному керівництву України, тим, хто, а це вже давним-давно відомо у Вашингтоні, контактує як з одними, так із другими, які розробляють ці підходи, то необхідно вступати в діалог і проробити серйозну роботу. Це не тільки відповідь на питання, як буде вжито те, про що вже прийняті рішення (це теж важливо), а й у тому числі що буде через рік, бо зрозуміймо і американців. Що ми будемо давати вам, коли ми не знаємо під що це дається?
Розуміємо, що ATACMS на 300 км – дуже добре, але стратегічна глибина противника дає йому певні переваги.
Безумовно, це річ суперважлива. Зрозуміло, що тема розробки стратегії більшою мірою дає відповідь на питання. Якщо є розуміння відповідних загроз, то чітко буде зрозуміло, чим ці потенційні загрози можна усувати, або компенсувати, або не допускати, або вразити на етапі підготовки до застосування і так далі. Все це залежить від об'єктивного розуміння ситуації, з чим ми маємо справу.
Хочу одну річ назвати. Ми чули з грудня, що російський контрнаступ буде у березні, потім, що у квітні, а тепер кажуть, що він буде у червні. І це теж важливо розуміти: чи це просто інформаційна балансуюча річ, чи це серйозна оцінка рішень воєнно-політичного керівництва ворога, чи це догадки. Бо в українському суспільстві є частина людей, які не хворіють на склероз, і вони все це фіксують. А якщо це американці, то вони сканують це в 10 раз. Добре, якщо відповідь буде, що це для того, щоб витримувати, умовно кажучи, психологічний стан суспільства, вирівнювати його з погляду тої дезінформації, яка надходить. Я це приймаю.
Однак треба ж розуміти, що наші партнери - великі майстри моніторингу таких речей, вони на все звертають увагу. Такі речі, як ми з вами обговорювали щойно, а ще й тема інформаційного поля, їх цікавить у першу чергу. Вони розуміють, що все інше - це похідне від того, як суспільство себе почуває, яке в ньому налаштування. А коли кожен день розказують про якісь чергові ініціативи договорів, то вигадані якісь договори, проєкти Ердогана, якісь там ще в Європі розмови й так далі, то окрім як певного роду інформаційні атаки це не сприймають нормальні люди. Очевидно, що ці всі атаки, яким піддається українське суспільство, теж фіксують. У тому числі партнери фіксують і відстежують, яка реакція українців, української влади, політичного керівництва на всі оці безглузді рашистські кроки.
Я вже не кажу вам, що знову зверніть увагу на черговий ядерний шантаж. І цікава річ, на цей раз, окрім української сторони, промовчали Лондон і Вашингтон, Париж ні слова не сказав. Тобто з цього можна зробити два висновки. Перший - "дурню говорити, що з гори котитися", на це вже ніхто уваги не звертає. Такий варіант можливий і в цій ситуації допустимий. А другий - ви там можете булькати все що завгодно, тільки спробуйте це зробити, то ми вас все одно бачимо.
За останні пів року у США та Великій Британії вийшло декілька великих монографій людей, які мають безпосередньо відношення до теми ядерного балансу, ядерного щита. І там чітко вказується, що будь-який порох, навіть малого заряду, фіксується. А це означає, що вони дуже добре володіють інформацією і насправді розуміють, що відбувається. Відтак, якщо Київ це розуміє і його політичне керівництво, то треба сказати про те, що у черговий раз Москва запускає тему ядерного шантажу, тільки тепер вустами цієї старої хворої коняки.
Щодо швейцарського формату. Ви вірите, що вдасться сформулювати якусь позицію, яка б дозволила дипломатично зрушити з мертвої точки? Я не володію інформацією, чи буде Китай долучатися в якості посередника і спостерігача, але держсекретар Ентоні Блінкен здійснив свій важливий візит, аби показати та окреслити китайцям певні лінії.
Ці два візити й телефонна розмова чи в черговості телефонна розмова, а потім візити міністерки фінансів США Джанет Єллен і зараз Блінкена, які відбулися згідно з домовленостями у телефонній розмові між Джозефом Байденом та Сі Цзіньпінем. Що вони показали? США зосереджені на питаннях безпеки, бо ці два вояжі до Пекіна стосувалися першої групи питань, які мають відношення до України. Це те, що китайські банки, у тому числі й державний банк, фінансують оборонно-промислові підприємства Російської Федерації. Друге – те, що Китай постачає обладнання, товари й технології подвійного призначення, а це означає, що там йдуть і в тому числі комплектуючі, запасні частини для окремої зброї. І третя, дуже небезпечна річ, що зростає об'єм кооперації між підприємством воєнно-промислового комплексу Китаю і Росії.
Причому ще два тижні тому, коли з поїздкою у Пекіні була Єллен, яка зустрілася з міністром фінансів та з головою державного банку Китаю, були чітко розставлені акценти, що будь-який порох китайських суб'єктів господарювання чи банків у продовження буде зустрінутий санкціями Сполучених Штатів Америки. Попри те, що США і Китай в економічному, фінансовому відношенні зв'язані як сіамські близнюки, тому що одні закредитовані американськими ресурсами, Америка занадто багато запозичила ресурсів Китаю, щоб відчувати себе абсолютно вільною щодо зобов'язань перед Китаєм. Єллен дуже жорстко вказала на ці речі, що Сполучені Штати не будуть це дозволяти робити Китаю, пригрозивши так званими довгими санкціями. Тобто це означає, що вони будуть бити не тільки по першій фазі, а й по другій, по субпідрядниках і так далі.
З подібними речами - щодо ситуації у Південнокитайському морі, напругою між Китаєм та Японією, темою вгамування північнокорейського опухлого диктатора - прибув з візитом і Блінкен. І на ці теми велася розмова, включаючи в тому числі й тему про постачання подвійних технологій до Росії та можливу участь Китаю.
Станом на даний час Китай наполягає, що на зустрічі має бути Російська Федерація. Це означає, що представника Китаю, станом на даний час, не буде під час саміту миру.
Щодо цього Глобального саміту миру, на мою думку, максимально від нього можна очікувати якийсь узгоджений текст тими, хто там буде.
Але треба розуміти: якщо Китаю не буде, то не буде цілого ряду держав так званого Глобального Півдня. Наскільки це впливає на ситуацію? На мою думку, впливає на статистику, не більше і не менше, бо достатньо буде просто, даруйте за сленг, залізобетонного союзу тих, хто відданий ідеї демократії, хто відданий ідеї цивілізованого світу та його майбутньому.
Тому що можна попасти в ситуацію, в яку попали з тим же Будапештським меморандумом в особі Китаю, тобто приєднатися-приєдналися. Щобільше, навіть у 2011 році Китай письмово підтвердив ці гарантії, була підписана двостороння угода про підтвердження реальних гарантій, як там написано, по-моєму, це навіть був червень, я вже забувся, 2011 року. Але це не заважає зараз Китаю сказати: А ми власне до ситуації ніякого відношення не маємо, ми її не створювали.
А ще розповідають про те, що не підписували. Ну, добре, коли це каже лорд Девід Кемерон (міністр закордонних справ Великої Британії), який тоді ще був у далеких студентських гульках і мало пам'ятає про ці речі. А коли це каже Ван Ї (міністр закордонних справ КНР), у якого на лобі написано, що я при цьому був і пам'ятаю, як у Києві підписували підтвердження цих гарантій. А він тут же розказує на Мюнхенській конференції, що ми не при чому. Це принаймні виглядає, з точки зору навіть китайської філософії, трохи і не по-європейськи, і не по-китайськи, і ніяк це. Бо ти ж був при цих усіх процесах, у функціоналі майже керівника, на той момент міністерства.
Очевидно, що тут все необхідно дуже ретельно зважувати та розуміти, наскільки та які можуть бути варіанти подій. Як на мене, то розуміючи, що ситуація розвивається не шляхом спадання загострення, а наростання загострення, то тут, як каже класична система, треба цементувати оце ядро, зміцнювати його і переходити не просто до слів і текстів, а до того, щоб це ядро об'єднувати, формувати спільний бойовий кулак, формувати штаб.
Принаймні у Женеві, якщо стане зрозуміло, що Китаю там не буде, а також так званих країн Глобального Півдня, то власне треба одразу переходити до того, щоб цементуватись і ввести розмову про те, що "куди далі?".
Ситуація з Ізраїлем, ситуація в Україні, ситуація в Індо-Тихоокеанському регіоні вже говорить, вже кричить, що, якщо зараз не зупинити, то треба розуміти чудово, що найбільшим здобувачем вигоди у напруженні у двох регіонах, це на Близькому Сході та ситуація в Індо-Тихоокеанському регіоні, виграє Москва. І багато у чому вона ініціює ці процеси. Я вже не кажу про Африку, де в п'яти африканських державах влада фактично захоплена приватними бойовиками різних міністерств і відомств Російської Федерації.
Ви говорили про кулак і про штаб. Хто б міг на вашу думку реально долучитися до України й загалом розбудувати якусь дієву додаткову структуру?
Давним-давно цим займаються, над цим працюють британці. У мене чогось закрадається така думка, в якої є підтвердження, що міністр оборони Великої Британії Шаппс і був призначений на цю посаду, щоб вести подібну роботу. Бо й останні рішення, які були прийняті урядом Великої Британії, багато про що свідчать. Я не виключаю, що треба повернутися до ідеї, яку свого часу висловлював Збігнєв Бжезінський (американський політолог), що воєнно-політична стабільність на євразійському просторі може бути досягнута лише завдяки союзу Франції, Німеччини, Польщі та України. А це серйозна річ, над цим треба працювати. Але я ще раз кажу, з моєї точки зору лідерство у цьому процесі треба віддати британцям.
А чому? Їхнє розуміння і бачення євразійського простору пов'язано як з інтересами в Європі, так і з інтересами на Далекому Сході в Індо-Тихоокеанському регіоні. Видно, як вони починають самостійно працювати. Очевидно, що вони розуміють ситуацію, яка склалася і буде розвиватися найближчими роками у Сполучених Штатах Америки, тому починають самостійно випрацьовувати всі ці складові.
Теза про переведення економіки на військові рейки, яка була оголошена Ріші Сунаком (прем'єр-міністр Великої Британії), для Великої Британії це означає, що держава отримує пріоритет у замовленнях на оборонну продукцію. Це означає, що більшість підприємств зобов'язані будуть при зверненні держави відкласти абсолютно всі контракти й виконувати тільки те, що говорить держава. Тобто Ріші Сунак дав зрозуміти всім: Ну, якщо ви будете переступати з ноги на ногу, то значить ми будемо на себе брати цю відповідальність, будемо працювати.
- Актуальне
- Важливе