Як Україна позбавляє "золота" російських гімнастів, "розбазарюючи" свої таланти

Нещодавно Олег Верняєв у Монпельє став абсолютним чемпіоном Європи, втерши носа усім своїм суперникам – в тому числі і російським, яким довелося втішатися "сріблом"

До старту першості Старого Світу у французькому Монпельє Україна 15 років не мала чемпіона в найпрестижнішому виді змагань зі спортивної гімнастики – багатоборстві. Востаннє українським абсолютним чемпіоном Європи був Олександр Береш, який тріумфував у 2000 році. Поповнити список своїх досягнень Олександру завадила смерть. У 2004-му, за декілька місяців до Олімпіади, авто лідера української команди зіштовхнулося з машиною Верховної Ради – Олександр помер на місці.

Десятиліття в чоловічій збірній ми не мали сильного багатоборця. З'явився він, а точніше заявив про себе, у 2011-му. На чемпіонаті Європи Микола Куксенков виборов "бронзу" в багатоборстві.

У 2013-му Олег Верняєв зробив перший крок на цьому шляху – повторив результат свого попередника, ставши третім в абсолютній першості на чемпіонаті Європи в Москві.

А вже цієї весни 21-річний Олег, який за цей час "виріс" у майстерності, що вилилася у стабільність, підкорив вершину. Через день він додав ще одне чемпіонство в Монпельє-2015, захистивши титул чемпіона Європи у вправах на брусах.

Ці перемоги особливі не лише на тлі військових дій в Україні, через що фінансування спорту ще дужче врізають.

Справа в тому, що за останні два роки Україна, по суті, втратила півкоманди. Після двох четвертих місць на Олімпіаді-2012 (абсолютна та командна першості) збірну покинув Куксенков, прийнявши російське громадянство. Для нього важким ударом стало те, що на Іграх у Лондоні в української команди буквально за мить до церемонії нагородження відібрали бронзову медаль. Тоді судді, задовольнивши протест японців, перерахували їхні бали, після чого наша збірна залишилися "за бортом" - четверта.

Проте в команді лишалося два дуже молодих і дуже перспективних гімнасти – Олег Верняєв та Олег Степко. Останній мав два "золота" і два "срібла" І Юнацьких Олімпійських ігор-2010, а в 2013-му став чемпіоном Європи у вправах на брусах. Та вже в 2014 році він змінив український паспорт на азербайджанський.

Якщо минулорічний чемпіонат світу Степко провалив, виступаючи за нову батьківщину, то вже на ЧЄ-2015 склав конкуренцію Верняєву – щоправда, лише в кваліфікації, коли в багатоборстві фінішував вслід за українцем. У фіналі абсолютної першості Степко був 5-м, у вправах на брусах – 4-м, а на коні – 6-м. Очевидно, найближчими роками нас очікує напружена і непередбачувана боротьба двох вихованців української школи.

У Куксенкова в новій збірній все складається не так, як він хотів би. Микола є чемпіоном Європи-2014 за Росію в командній першості. А от здобути індивідуальну медаль на чемпіонатах Європи чи світу у нього поки що не виходить.

Зазначимо, що Азербайджан мав ще одного гімнаста-багатоборця в Топ-10 чемпіонату Європи – Петро Пахнюк – теж колишній українець.

Проте Україну не залишив не лише Верняєв. Бронзовий призер Олімпійських ігор-2012 в опорному стрибку Ігор Радівілов, який і минулого року, і цього в Монпельє став віце-чемпіоном Європи в коронному для себе виді змагань, а також є чинними віце-чемпіоном світу. Крім опорного стрибка, Ігор тренує ще й кільця, у вправі на яких став чемпіоном Європи-2013.

Усі здобутки Верняєва і Радівілова, звісно, результат праці спортсменів і їхніх тренерів. Те, що ці досягнення українські – теж їхня заслуга. Не купуються вони на всі заманливі іноземні пропозиції. Натомість просять від держави навіть не грошей, а сучасних гімнастичних снарядів – у першу чергу, килима для вільних вправ. Через застаріле обладнання на олімпійській базі в Кончі-Заспі українські гімнасти втрачають дорогоцінні десяті балів на міжнародній арені.

Та навіть попри це Верняєв все одно перемагає і росіян, і всіх інших…

Все відео: Youtube