Вісімдесят років болю. Історія депортації кримських татар

Про роковини депортації кримських татар та черговий геноцид, вчинений радянською владою у телепрограмі Beraber розповіла історикиня Гульнара Абдулаєва. Ведучі програми Гульсум Халилова та Андрій Яніцький.

17 травня 1944 року, мабуть, було останнім днем, коли кримські татари лягли спати, не підозрюючи, що їх очікує наступного ранку. Сьогодні минуло вже 80 років, але цей біль не проходить. Особливо гостро він відчувається після окупації Криму у 2014 році, коли російська влада фактично продовжила гібридну депортацію кримськотатарського народу. Про це ми говоритимемо  з історикинею, журналісткою та телеведучою Гульнарою Абдулаєвою.

Розмова відбулась у спільному ефірі першого кримськотатарського телеканалу АТР та телеканалу Еспресо.

З цього тексту ви дізнаєтесь:

• Як відбувалась депортація кримських татар з півострова
• Як кримським татарам вдалось зберегти свою ідентичність
• Наскільки складним був процес повернення додому  

Гульнара Абдулаєва. Фото з інстаграм-сторінки історикині.

Як СРСР готувався до депортації кримських татар і чому саме в 1944-му році Сталін наказав виселити кримськотатарський народ з півострова?

У 1944 році на Кримському півострові було близько 200 тисяч кримських татар, переважно люди похилого віку, жінки та діти, оскільки більшість чоловіків воювали на фронтах Другої світової війни. Сталін давно чекав нагоди депортувати цей народ, ця операція готувалася роками. Потрібна була лише причина, навіть фіктивна, щоб розпочати. Тому у квітні 1944-го було подано на підпис Сталіну документ, що трактував кримських татар як «антирадянський елемент», який співпрацював з окупантами. Насправді Сталіну заважали кримські татари, адже вони були корінним народом півострова, а на нього диктатор мав зовсім інші плани..

Все почалося зі сталінських репресій 1938 року, коли лунали лозунги "Крим без кримських татар!". 17 квітня 1938 року було розстріляно майже всю кримськотатарську інтелігенцію. Через початок Другої світової війни депортація була відкладена, оскільки в кінці 1941-го - на початку 1942 року Крим був окупований німцями. Партизанський рух на півострові, який очолювали Мокроусов і Мартинов, провалився. Коли німці окупували Крим, захищати його було нікому. Керівники партизанського руху звинуватили у провалі кримських татар, стверджуючи, що вони масово співпрацювали з німцями. Кремль взяв це до уваги.
 
Навесні 1944 року Крим був звільнений від німців, кримські татари разом з іншими народами Криму щиро раділи цьому. Але після вступу військ Другого Українського фронту в Крим увійшли і НКВДисти. Спершу вони проводили перепис населення. Кримські татари, як і всі інші, нічого не підозрювали. Багатьом кримським татарам, які воювали, дали відпустки, щоб вони могли бути вдома в цей час. Відомий льотчик Амет-Хан Султан теж отримав три дні відпустки, щоб побути з родиною. Найцинічніше те, що населення Криму не розрізняло солдатів Червоної армії та НКВДистів. Ввечері 17 травня вони вечеряли разом, адже татари сприймали їх як визволителів.

Амет-Хан Султан не отримав звання Героя втретє, тому що називав себе кримським татарином. Він важко переживав трагедію свого народу. У 1956 році він поставив свій підпис під листом з проханням реабілітувати кримських татар. Фото: armyinform.com.ua

Але на ранок, о 4 годині, 32 тисячі працівників НКВД почали цей страшний терор – вони приходили до будинків татар та виганяли їх як "колабораціоністів", тоді як чоловіки ще були на фронті.

Важливо додати, що до 1944 року в Криму домінувала кримськотатарська мова. Незалежно від етнічної приналежності, всі жителі Криму — росіяни, українці та інші народи — розуміли кримськотатарську. А тут, о четвертій ранку до них приходять солдати, щось кричать російською, яку мало хто розуміє, звинувачують невинних у колабораціонізмі та кажуть, що виводять їх на розстріл. 

Моя родина, наприклад, нічого не взяла з собою, бо їм сказали, що їх виводять на розстріл. Іншим давали лише 15 хвилин на збори. Депортація проходила на нових вантажівках, що надійшли по ленд-лізу. Кримських татар везли до найближчих залізничних станцій, де на них чекали вагони для перевезення худоби. Очевидці кажуть, що ці вагони були брудними, з сіном та послідом. Людей, які не могли пересуватись, просто вбивали на місці.
Якщо ви бачили фільм "Хайтарма", то знайте, що він передає лише малу частину тих жахіть. 

Депортація кримських татар 18–20 травня 1944 року. Фото: crimea.suspilne.media

У таких вагонах людей відправляли до Середньої Азії та на Урал. Більшість депортованих опинилися в Узбекистані. Там їх ніхто не чекав. Точних даних про кількість загиблих ми теж не знаємо, але відомо, що це дуже велика цифра. У перші роки депортації та заслання за даними національного руху кримських татар загинуло 46,2% кримських татар.

Коли татар привезли в Узбекистан, місцеві жителі не знали, хто це такі, тому їм розповідали жахливі історії про "зрадників". Спочатку депортованих зустрічали як ворогів, але з часом зрозуміли, що і мови схожі, і релігія однакова, тому відносини трохи налагодилися. Проте це була інша земля, інший клімат, і багато людей вмирали від хвороб. Документи, розсекречені за останні 80 років, свідчать, що навіть люди, які потрапляли до лікарень, рідко виходили звідти живими, оскільки медперсонал робив усе, щоб вони не одужували.

Депортовані кримські татари в Середній Азії на зборі бавовни. Фото: istpravda.com.ua

Чи мав Сталін намір знищити кримськотатарську націю, розчинити її серед інших народів і зробити так, щоб кримські татари забули, хто вони є? 

Безперечно, такий намір був. Кримських татар було значно менше, ніж, наприклад, українців, тому їх можна було депортувати. На момент депортації на півострові мешкало понад 200 тисяч кримських татар, і більшість чоловіків воювали на фронтах Другої світової війни. Це робилося для того, щоб знищити їх як націю.
Щобільше, після депортації кримським татарам забороняли використовувати приставку "кримські". Вони прирівнювалися до всіх інших татар, які мешкали в Російській імперії, а потім у СРСР, таких як казанські, башкирські, сибірські та астраханські татари. На 80 років кримськотатарський народ практично зник з історії.

Відомо, що татари обережно згадували про депортацію навіть серед своїх, а дітям часто не розповідали, щоб захистити їх від репресивної комуністичної системи. Як тоді кримським татарам вдалося не втратити свою ідентичність?

Кримські татари зберегли свою ідентичність завдяки багатьом чинникам. 
Ми, як і українці, дуже консолідуємось у часи бід. Завдяки єднанню навколо спільної віри, мови та культури нам вдалось пережити це. Також кримські татари уникали змішування з іншими народами. До 1944 року було три субетноси кримських татар – південнобережні, гірські та степові, які жили окремо. Однак після депортації, щоб вижити, вони почали одружуватись між собою.

Однією з важливих структур самоуправління був Меджліс, який допомагав зберігати пам'ять і традиції. Багато родин все ж розповідали своїм дітям про трагедію депортації, і ця пам'ять передавалася з покоління в покоління. Кримські татари змалечку знали про депортацію. Ця травма стала частиною колективного досвіду, який вони пережили і який допоміг їм зберегти свою ідентичність.

Навіть у 1980-х роках було небезпечно говорити про депортацію кримських татар і критикувати сталінський режим, попри офіційне засудження культу особи Сталіна. Батьки часто не розповідали дітям про депортацію, щоб захистити їх, а не тому, що хотіли зберегти цю інформацію в таємниці. Зазвичай вони ділилися цією історією, коли діти ставали дорослими.

Фото: Протест кримських татар у Москві влітку 1987 року. Фото: idelreal.org

Наскільки складним був процес повернення додому в 91-му році? Як це відбувалося, чи було дозволено Кримським татарам повертатися на південний берег Криму чи все ж таки доводилося шукати собі місце на півночі Криму або в степовій частині?

Ще у 60-70-х роках з'явився національний рух кримських татар. Відважні люди виходили з лозунгами "Поверніть кримських татар на батьківщину". Такі акції відбувались навіть у Москві на Красній площі. За це їх часто переслідували, багато хто потрапляв до таборів і тюрем. Однак мрія про повернення до Криму завжди жила в серцях кримських татар. Вони вірили, що обов'язково повернуться.

Великим поштовхом став 1987 рік, коли агенція ТАСС (Телеграфне агентство СРСР) опублікувала заяву, в якій кримських татар звинувачували у зраді під час війни та стверджували, що вони не є корінним народом Криму. Це стало тригером для масових протестів. Кримські татари поїхали до Москви та виходили на Красну площу з плакатами, вимагаючи повернення на батьківщину та вибачення за неправдиві звинувачення. Ці події стимулювали кримських татар повертатися до Криму попри труднощі та перешкоди.

Процес повернення кримських татар до Криму був складним. Майно, відібране у 1940-х роках, не було повернуто, як це відбувалось у Балтійських країнах. Кримським татарам не дозволяли оселятись у Севастополі та на південному узбережжі Криму, вони змушені були шукати місця для проживання на півночі та в степовій частині півострова. Ніхто не чекав кримських татар у Криму… 

Над текстом працювала Ольга Рура