Колишній офіцер ЦАХАЛ Григорій Асмолов: Ізраїль – країна, яка звикла жити у кризових ситуаціях

Державі Ізраїль вдається вистояти у війнах, незважаючи на невеликі ресурси і вороже оточення. Наприклад, територія, що контролюється Ізраїлем, становить приблизно 22 тисячі кілометрів, а разом із палестинськими територіями   це сягає близько 28 тисяч квадратних кілометрів,  що дорівнює площі тієї самої Київської області. Але, попри це, Ізраїль у  війні на знищення – встояв. Про це у програмі Еспресо.TV  "Студія Захід з Антоном Борковським" розмова з Григорієм Асмоловим – колишнім офіцером прес-служби ЦАХАЛ і теперішнім докторантом Лондонської школи економічних та політичних наук.

- Як виявилося, Україна відчула, як бути Ізраїлем. Те, що робиться у вас - почало відбуватися у нас. Розкажіть про досвід ЦАХАЛ в інформаційній війні, яку змушений вести Ізраїль перед загрозою ісламського тероризму.

- З одного боку, ситуації абсолютно різні, а з іншого боку - дійсно можна говорити про паралелі. Перша паралель полягає в тому, що поле бою - це не тільки фізичне полі бою, а й інформаційне. І це дуже чітка характеристика як конфлікту палестино-ізраїльського, так і конфлікту в Україні. Медійний аспект повинен бути частиною стратегічного військового планування.

- Було б можливим, щоб в Ізраїлі були акредитовані працівники телеканалу, якби він був відкритий, скажімо, "бригадами мучеників Аль-акси" або ще якої-небудь подібної структури?

- Тут важливо зазначити, що дезінформація завжди ефективна в контексті відсутність інформації. Скажімо, в Ізраїлі були проведені військові операції, наприклад, в Секторі Газа, куди журналістів не допускали, і саме в ситуації недопущення до поля бойових дій  виникало найбільше чуток, і дезінформація працювала найбільш ефективно. Конфлікти симетричні - з того боку завжди все одно є камери, з того боку є джерела, з того боку є механізм дезінформації. Якщо ви не даєте журналістам доступ зі свого боку - таким чином, ви фактично допомагаєте іншій стороні. В Ізраїлі є спеціальні структури, які займаються акредитацією - це не рішення армії, це рішення державного бюро, яке проводить акредитацію. У різні епохи були різні стосунки з каналом «Аль-Джазіра», хоча він відкрито працював в Ізраїлі. Однак були ситуації, коли доступ каналу обмежувався з тих чи інших політичних причин. Наприклад, така історія, коли було прийнято політичне рішення. Один з терористів був відпущений з в'язниці в рамках операції з обміну полоненими і отримання тіл ізраїльських військовослужбовців, і телеканал «Аль-джазіра» в Лівані брав участь у святкуваннях з приводу  того, що той терорист був відпущений. Ізраїль заявив протест, і на політичному рівні було прийнято рішення про обмеження свободи дії каналу, позбавлення його акредитації, але знову ж - це політичне рішення, яке дуже дискутується на громадському рівні.

- Питання - чи є вони ЗМІ? Ми розуміємо, що історія  про розіп'ятого хлопчика, про псевдорозіп"ятого хлопчика - це була "качка", запущена, скажімо так, так званими «росіянами- пропагандистами». Як бути в таких ситуаціях?

- Зрозуміло, що це конфлікт, який має несиметричну структуру, зрозуміло, що відверто брешуть і ті, хто використовує ЗМІ як засіб дезінформації, у них є переваги. Буває так, що такі радикальні методи, як позбавлення акредитації та обмеження свободи журналістів, - якраз і є те, чого хоче протилежна сторона, те, що вони хочуть використати в рамках інформаційної війни  як доказ відсутності свободи слова.

- Змоделюємо ситуацію. Якби ліванські або палестинські телеканали почали   транслювати абсолютну брехню про те, що ізраїльтяни замучили дівчинку, прибивши її цвяхами  і так далі (не хочу в даному контексті вживати двозначні алегорії про розп'ятого хлопчика). Це не фейк - це свідома брехня, це свідоме спотворення дійсності і спроба маніпулювати громадською свідомістю, яка вдалася. Бо для багатьох, сепаратистських, терористичних солдат, це було аргументом, через який вони взяли зброю.

- Подібного роду ситуації виникали. Є звинувачення, може, не повністю ідентичні. Мовляв, Ізраїль розкидає отруєні цукерки по Сектору Газа або використовує заражені радіацією кулі. Є дуже великий сектор різного роду звинувачень, які дійсно є свого роду підбурюванням. Дуже складно тут дати якесь глобальне рішення, тому що кожна ситуація, - насамперед приводить до того, що збирається нарада людей, які мають до цього відношення.

- Умовно кажучи, от був би який-небудь ліванський журналіст, який би транслював і активно просував тему про отруєні цукерки: "ізраїльтяни розкидають цукерки, отруюючи наших арабських діток, тому, що ми повинні зробити? - Підірвати 50 автобусів цих нехороших ізраїльтян". Яка можлива реакція?

- Саме в цій ситуації, оскільки Ліван та Ізраїль перебувають у стані війни  і між ними немає дипломатичних відносин, то ліванські журналісти не працюють на території Ізраїлю. Те ж саме стосується Сирії та Ірану. Важливо враховувати, що Ізраїль розуміє, що одна з складових його іміджу - це все-таки свобода слова і свобода освітлення конфлікту. Якщо має місце радикальне підбурювання, супроводжуване радикальною брехнею, то у бюро по роботі з пресою є інструменти, щоб позбавити цю людину акредитації та можливості отримати журналістську візу, бо для того, щоб офіційно працювати в Ізраїлі журналісту, якщо ви іноземний кореспондент - ви повинні отримати журналістську візу.

- А  яке зараз ось це відчуття країни, оточеної гарячими точками? Близький Схід ще не палає, але ми вже чуємо запах диму навіть до України. Наскільки зараз все загострено у вас?

- Ізраїль - країна, яка звикла жити в кризових ситуаціях, в якійсь мірі вона навіть закохана в свою кризу, тому що ця криза призводить до постійного розвитку та постійної мобілізації суспільства. Розвиток держави Ізраїль безпосередньо пов'язаний з небезпеками, які цю державу оточують. Так, напруга є, є, як завжди, проблеми пов'язані з Сектором Газа, є іранська загроза, є речі, пов'язані з Ліваном. Глобальна обстановка на Близькому Сході зараз дуже швидко змінюється і Ізраїль повинен готується до нових загроз, але в ізраїльського суспільства є дуже високий імунітет до подібного роду ризиків. Звичне життя Ізраїлю не думаю  що дуже відрізняється від того, що відбувається на вулицях Львова.

Ізраїль - країна маленька, це суспільство, в якому всі служать в армії. Це суспільство, в якому всі більш-менш один одного знають, в якому люди народилися в подібному середовищі і досить до неї звикли. Всі звикли постійно слухати новини, всі звикли, що є постійна небезпека. На тлі цього люди продовжують жити щоденним життям, вчитися, працювати, отримувати задоволення, подорожувати.

В Ізраїлі дуже розвинена служба безпеки, внутрішня служба безпеки, паркани та стіни, які ізолюють як Сектор Газа, навколо якого паркан існував в 2000 році, так і палестинські території. І це дуже значно підвищило ступінь безпеки. Є нові технології, які дозволяють досить ефективно блокувати ракети. Є розвідканали, які відстежують ті чи інші дії. Є оперативна діяльність навколо кордонів тих чи інших територій. Є дуже багато різних верств в забезпеченні безпеки.

Це не означає, що все вдається запобігти. Останнім часом зустрічається вид терактів, пов'язаний з наїздом засобів транспорту, коли водії вирішують наїхати на зупинку. На жаль, іноді бувають випадки, коли в терактах беруть участь і араби, які мають громадянство Ізраїлю, - вони не мають обмежень у пересуванні.

- Не буває такого, що генерал спить, або він поїхав в баню, або поїхав з коханкою на дачу?

- Зазвичай перше коло реагування - солдати, поліцейські або просто люди зі зброєю знаходяться в безпосередній близькості від інциденту. Тому реагування завжди займає лічені секунди, звичайно, бувають ситуації різні, але це ніби коло реагування.

Ізраїльські служби безпеки відомі високим ступенем оперативності. Моя дисертація пов'язана з роботою з роллю служб кризового реагування, і ось цікаво - мені скаржилися, що у нас занадто багато реагують. Наприклад, якщо щось відбувається, то відразу з'їжджається 40-50 волонтерів всіляких служб, які отримали повідомлення через свої пейджери або телефони. І тут головна проблема, як власне забезпечити безпеку всіх волонтерів та усіх служб безпеки, які реагують на інцидент.

Служба безпеки, безумовно, реагує першою. Волонтерські структури надають допомогу пораненим. Евакуюють поранених служби першої допомоги, які мають волонтерський характер. Це не тільки інститут швидкої допомоги, це і люди на мотоциклах, які отримують повідомлення, що в кілометрі від тебе стався інцидент, і вони туди відразу приїжджають.

А хто організовував ось цих волонтерів. Ми розуміємо, що хтось таки повинен утримувати ось цю мережу?

Служба першої допомоги  є і релігійною службою надання допомоги. Вона займається і потерпілими, і загиблими, є ряд локальних служб, які мають волонтерські основи. Тобто  швидка допомога -  вона багато в чому волонтерська структура, тому до того, як приїде машина, ті, хто постійно знаходяться на чергуванні, вже можуть розіслати повідомлення про інцидент.

- А є єдиний список загиблих солдатів ізраїльської армії? Єдиний комп'ютеризований електронний реєстр?

- Звичайно. Щороку в Ізраїлі відзначають День пам'яті, який присвячений загиблим військовим. Є дуже чіткий підрахунок, скільки загинуло. Те ж стосується і списків загиблих у терористичних актах. Є спеціальний сайт, який називається «Ми пам'ятаємо» і відповідно на цьому сайті знаходяться імена всіх загиблих, є цілий день трансляцій, присвячених різним історіям загиблих солдатів. І є дуже конкретне число, з 1947 року, з моменту війни за Незалежність, з моменту створення держави Ізраїль, до сьогоднішнього дня. Це дуже сумне і трагічне, але дуже чітке число.

- Скільки коштує відкосити від служби в ЦАХАЛ? (Сміється. - Ред.)

- Такого роду дискусій не існує. Подібного питання не існує через ізраїльську ментальність. В Ізраїлі є певна культура, пов'язана з тим, що служба в армії є обов'язковою, і це передається в родині. Навпаки, головна проблема - як потрапити в найбільш добірні частини. Це не означає, що всі хочуть служити в армії, є люди, які прагнуть не йти в бойові частини або ухиляються з медичних або релігійних причин. Проте, соціологічний аналіз показує дуже високий ступінь мотивації ізраїльської молоді для служби в армії. І ця мотивація зростає під час конфліктів. Кожен виток конфліктів зазвичай призводить до мотивації. Коли відбувається конфлікт, дуже багато хто спеціально повертаються з-за кордону для того служби у своїх частинах. Я говорю про резервістів в першу чергу.

- Як вдалося ізраїльським жінкам не розкласти ЦАХАЛ?

- Мені здається, вони його навпаки мотивують.

- А жінки не кажуть: "Ой, ні-ні мені треба бути з дітьми"?

- Служба для дівчат триває трохи більше двох років, менше, ніж для хлопців. Є ті, хто прагне потрапити в бойові частини, є ті, хто виконує більш штабні завдання, є ті, хто служить на більш закритих базах. Повертаються додому раз на тиждень, тобто ті, хто повертається щодня. Для людей в Ізраїлі це питання не стоїть. Це настільки звична частина повсякденної ізраїльської реальності, що хлопці та дівчата служать разом, так само, як і ми їздимо в автобусі, так само, як ми разом ходимо по вулиці. Тому питання про те, чи треба служити дівчатам, особливо і не виникає.