Іловайська трагедія. Рік потому

Минув рік з тих кривавих подій, які докорінно змінили хід війни України з Росією. Окупована територія збільшилась, величезна кількість бійців потрапила у полон. Вбитих та зниклих без вісти до цього часу не можуть порахувати. Назва міста - Іловайськ стала синонімом зради.

Дмитро Єсаулов, командир штурмової групи батальйону "Донбас":

З 26-го на 27-ме у ніс усі РСЗВ від нас відвели, тобто, техніку рятували, а людей – ні.

Передувала Іловайській трагедії блокада східного кордону з Росією. З якою не впорались. І аби не нести подальші втрати, війська звідти вивели. Цей етап бойових дій також розглядався тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради минулого скликання  в рамках розслідування Іловайської трагедії. Головою комісії був Андрій Сенченко.

Андрій Сенченко, голова ТСК з розслідування Іловайської трагедії:

Абсурдна була ситуація, коли первісний задум - закрити кордон - виявився не виконаним. Ну, в силу об'єктивних причин, у нас не вистачило сил для цього. Але після цього місяць продовжували тримати бійців вздовж кордону під щоденним практично обстрілом з російського боку, не змінюючи наказу.

Незважаючи на ситуацію на кордоні – рішення було прийняте. Звільнення Іловайська дало б не лише контроль над стратегічним залізничним вузлом, а й відрізало б Донецьк від постачання з території Росії.

Микола Колесник, куратор батальйону "Кривбас":

Наказ від 5.08.2014 року. Отримана кодограмма в 12-30. Зранку 08.08 силами 40-го БТРО у взаємодії з 5-ю БМПСМ 51-ї окремої механізованої бригади провести рейдові дії в напрямку Старобешеве, Новакатеринівки, Іловайська. Та до кінця доби провести прочісування й звільнення міста Іловайськ від терористів. Встановити повний контроль над містом, та у взаємодії з підрозділами третьої БТРГ 51-ї ОМБР зайнятості сім взводних опорних пунктів.

Бійці територіального батальйону здивувались такому наказу. Адже звільнення міст – це не їхня парафія. Однак, через брак регулярних військ доводилося залучати “територіалів”. Тож  40-й батальйон “Кривбас” наказ виконав.

Микола Колесник, куратор батальйону «Кривбас»:

Упродовж двох з половиною днів були зайняті 4 опорних пункти навколо Іловайська. У місто увійти з такими силами, як два танки, два БТРа і 200 бійців БТРО на старті не мало жодної перспективи. Ми дійсно могли тільки займати опорні пункти і тримати місто в кільці.

В операції загалом брали участь 5 підрозділів МВС: батальйони “Дніпро-1”, “Миротворець”, “Херсон”, рота “Світязь” батальйон Нацгвардії “Донбас”. Та 4 підрозділи Міністерства оборони: 51-а та 93-а мотопіхотні бригади, 17-а танкова та 39- й батальйон територіальної оборони. Війська заходили в місто, чи не на парад. На вході в Іловайськ було лише кілька вогневих позицій, які швидко вдалося подавити. Далі в населеному пункті на бійців чекав неприємний сюрприз.

Дмитро Єсаулов, командир штурмової групи батальйону «Донбас»:

За інформацією, яку нам надав Генштаб, була невелика група з боку ополчення. Але надалі 19-го числа ми вже переконалися, що ці дані не відповідають дійсності.

На жаль, Генеральний штаб оперативну ситуацію, щонайменше, недооцінив. Терористів було більше, та й знаходились вони у давно збудованих фортифікаційних спорудах.

Андрій Сенченко, голова ТСК з розслідування Іловайської трагедії:

Проігноровані були дані про те, що в Іловайську є укріплення. Наказ був прийнятий тільки на підставі військової розвідки, хоча були й інші суперечливі розвіддані. Їм сказали - вперед наступайте, там тільки від 30-ти до 70-ти бойовиків озброєних стрілецькою зброєю.

Наші добровольчі батальйони зустріли в місті серйозний супротив.

Андрій Сенченко, голова ТСК з розслідування Іловайської трагедії:

І ось коли забракло сил взяти Іловайськ, настала рівновага в цих боях, то знову таки потрібно було приймати рішення. Або - якщо були резерви - вводити резерви і брати місто до кінця, або - якщо таких резервів не було - виходити з Іловайська. Рішення не приймалося кілька днів, люди гинули щодня.

Згодом і наша знімальна група прибула на блок пост 3906, за 7 кілометрів від Іловайська. І буквально за добу це місце з тилу перетворилося на передову.

Єгор Воробйов, журналіст:

Сьогодні День Незалежності України. Нас оточили російські війська, напевно, хочуть привітати нас зі святом.

Оточення для багатьох було очікуваною несподіванкою. Оскільки вже тоді ми дізналися від бійців, що через Новоазовськ в нашому напрямку, з території Росії, суне величезна колона танків. Не чекаючи на рішення Генерального штабу, командири на місцях намагалися хоч щось зробити.

Юрій Лисенко, командир 1-ї роти 39-ї БТРО:

Коли 5-ий батальйон дізнався, що російські війська вже прориваються на Кутейникове, вони в ніч пішли, це було 23-го числа. 28-а бригада, природно, вони дочекалися двадцять третього числа, повністю повідомили нам, що росіяни вже підійшли впритул до Кутейникового.

Незважаючи на це, Генеральний штаб стверджує, що інформація про оточення надійшла лише 25-го серпня. Хоча в оперативному оточенні іловайське угруповання знаходилось з 24-го. А передбачали його ще раніше. Однак, крім наказу чекати на підкріплення, раціональних пропозицій з Генерального штабу не надходило. Перебуваючи в оточенні, наші бійці змогли не лише вести оборонну війну, а й атакувати противника.

Єгор Воробйов, журналіст:

Ось незаперечний доказ того, що тут знаходяться російські війська та російська бронетехніка. Це – упаковочний лист з печаткою російською. Тут російські форма, аптечка, а сам я сиджу на танку, який відбили наші війська. Це Т-72, який стоїть на озброєнні армії РФ.

Більше того, декого з загарбників вдалося взяти в полон.

Руслан Ахметов і Арсеній Ільмітов, солдати російської армії:

Сказали, приехали в Ростов – сказали – учения. Ночью тронулись колонной, утром оказались уже возле границы. Потом заехали туда, ну, на саму уже территорию Украины.

29 серпня для когось стало другим днем народження, для багатьох – останнім днем життя. Тоді для російських військових пріоритетною мішенню були саме добровольчі батальйони. Особливо “Донбас”. Дехто й досі перебуває у полоні, навіть через рік. Тоді ж керівник штабу батальйону "Донбас" наробив досить багато помилок. 

Дмитро Єсаулов, командир штурмової групи батальйону "Донбас":

При початку руху колони Хомчак запитав - хто командує батальйоном "Донбас". У цей момент Філін або не почув, або не визнав за необхідне відповісти. Попросили наші бійці Тура очолити командування, Тур погодився. Доповів Хомчак, що командує Тур. Після цього колона рушила і хвилин через 20, це я вже дивився ваш репортаж, вийшов в ефір "30-й", Філін, який доповів, що у відкритому ефірі - колона батальйону "Донбас" рухається на легко знищуваній техніці, легко озброєні. Ну, а ти сам прекрасно пам'ятаєш, всі наші переговори уважно слухали терористи.

Після виходу з оточення Міністерство оборони почало продукувати версії того, що відбулось та хто винен. Намагаючись вивести з-під слідства військове керівництво.

Анатолій Матіос, головний військовий прокурор:

Одним з основних факторів настання тяжких наслідків у вигляді загибелі великої кількості військовослужбовців було вторгнення на територію України 23-го, 24-го серпня підрозділів збройних сил Російської Федерації з чисельністю понад 3500 осіб.

Однак, висновки тимчасової слідчої комісії, Верховної Ради України відрізняються від того, про що говорить військова прокуратура. Яка звинувачує в Іловайській трагедії передусім ворога.

Андрій Сенченко, голова ТСК з розслідування Іловайської трагедії:

25-го можна було вискочити з цього кільця, тому що воно не було щільним, 25-го, 26-го, 27-го до обіду, 28-го ще можна було вирватися. Чому я називаю середину дня 28-го, тому що в цей час ще вискочив автобус з пораненими, а пізніше вже всі спроби наривалися на шквальний вогонь. І ось ці три з половиною дні не приймалося рішення, не віддавалася команда, хоча запит і від командувача сектором "Б" генерала Хомчака, який знаходився безпосередньо в цьому котлі, і від комбатів - запит на генеральний штаб надходив постійно - дайте добро на вихід.

Дозвіл на вихід дали лише 29-го серпня. Результат – всім відомий. Згодом виникне багато версій того, хто все ж таки винний в трагедії. Однак, на офіційному рівні жодних прізвищ й досі не названо. Хоча днями представники добровольчих батальйонів оприлюднили документи, які свідчать про недолугу організацію звільнення Іловайська. Та передали їх Юрію Бутусову, члену комісії з розслідування та свідку трагедії.

Юрій Бутусов, головний редактор видання “Цензор.нет”:

Завдання від початку ставилась не добровольчим частинам, а ставилася армійським частинам. І тільки після того, як армія не змогла виконати це завдання, зважаючи сильний супротив супротивника і того, що штурмувати місто послали батальйони територіальної оборони, що не мають необхідної підготовки і злагодженості, загалом нічого крім патріотизму, стрілецької зброї та кількох БРДМов, не було. Я думаю, що після цього вже, після того як вони зайняли блокпости, але не змогли взяти Іловайськ, після цього вже було розпорядження командувача АТО від 11 серпня, де він наказував силам Нацгвардії МВС у зоні АТО в конкретній чисельності виконати завдання і зачистити Іловайськ.

Досі в полоні знаходяться бійці, які потрапили туди з Іловайська. Щоправда, потроху все ж вдається забирати заручників у терористів. Наприклад, нарешті повернулися додому 12 бійців. Один з яких потрапив туди рік тому, при виході крізь так званий “зелений коридор”.

Андрій Скачков, боєц батальйону “Донбас”:

Я зустрів всіх, кого хотів зустріти. Я зустрів своїх батьків, яких не бачив більше року. Я зустрів свого брата. Брат мій, після того, як я потрапив у полон, теж пішов по моїх стопах. У аеропорті був, отримав поранення, зараз на реабілітації, але я ним пишаюся.

Одним свідком в справі стало більше. Судове засідання з Іловайської трагедії відклали на невизначений термін. Тож крапку в цій історії ставити поки що зарано.