Жадан: Що у Харкові дійсно змінилося, так це Кернес

Про Кернеса, Ілліча і "все пропало" ми поговорили з письменником, який ось уже понад рік волонтерить на фронті і розказує про Україну різними мовами у Європі.

- Чому в Харкові знову переміг Кернес? Ніби і Євромайдан був, і Леніна повалили, а Ваше "Давай, Гєш, давай…"* досі актуальне.

- Ну, ось він і дає… Вибори у Харкові відбувалися цілком передбачувано, я не розумію, чому всіх нехарків'ян це так дивує. Була ж передвиборна соціологія, яка чітко передбачила переможця.

Більшість харків'ян політично не надто активні. Згадайте, скільки людей підтримувало Євромайдан? Дуже небагато. Антимайдан підтримували ще менше. Згадайте, скільки на площі було людей, коли демонтували Ілліча. Не так багато. Харків'яни увесь цей час займали позицію спостерігачів, сиділи вдома, дивились телевізор, час від часу виходили на вибори.

Нічого дивного й несподіваного не було і цього разу. Чекати, що все станеться саме собою, - це щонайменше наївно. Кернес зберіг свій електорат, а в його опонентів електорату й не було.

- Харків приречений на такого мера, як Кернес?

- Харків не приречений, Харків специфічний. Можна на цих виборах бачити 65% за Кернеса, а можна побачити кандидата, який посів друге місце. Ще два місяці тому його у Харкові взагалі ніхто не знав. І от він набирає більше 10%. Можна ставитися до цього скептично, говорити, що "все пропало", а можна подумати інакше.

Альтернатива не з'являється на порожньому місці. Альтернатива – це те, над чим потрібно працювати довго й ретельно. Колись цю роботу потрібно починати. Краще починати вже. Цілком можливо, що ці вибори – початок системних змін у харківському політичному середовищі.

- Півтора роки тому місто боялося "ХНР". Чого боїться Харків сьогодні?

- Це відчуття зникло, я думаю, тоді, коли "Ягуар" зачистив обласну адміністрацію, викинувши звідти сепаратистів. Серйозно говорити про "ХНР" сьогодні немає підстав. Мені здається, що той, хто пов'язує з Кернесом можливу появу "ХНР", не зовсім розуміє його сьогоднішню "версію", його теперішній стан.

Що в Харкові дійсно змінилося за останні півтора роки, так це Кернес. Принаймні, є в мене таке відчуття. Навряд чи він вийде сьогодні на вулицю з георгіївською стрічкою. Навіть якщо глибоко в серці йому дуже хотітиметься це зробити. Та й самі прихильники "ХНР" навряд чи чогось від нього сьогодні очікують.

Харків боїться нестабільності, Харків не хоче війни. Мені здається, ця небезпека перетворитися на  Донецьк, із розбомбленим аеропортом і російськими танками на вулицях, багато кого стримує й остуджує. Одна річ – голосувати за того чи іншого кандидата, інша річ – пустити на вулиці людей з автоматами.

Фото з офіційної сторінки Сергія Жадана у Facebook

- Спадкоємці "Партії Регіонів" узяли реванш фактично на всьому півдні та сході. Чому?

- Ну, хіба хтось пропонував виборцям "Партії Регіонів" якусь адекватну альтернативу? Хіба так звані демократичні партії працювали на сході? Просто розвісили портрети мало кому відомих чи мало кому симпатичних чуваків і сиділи, чекали на результати. Мені здається, частина українців не зовсім добре відчуває своє суспільство. Їм здається, що якщо в їхньому світі змінилося все у зв'язку з революцією та війною, то це мало статися й з усіма іншими.

Насправді, частина суспільства ніколи не підтримувала Майдан. І цю війну вони ніколи не розуміли. Тим більше, є дуже багато питань уже до нової влади, нового уряду. Ці питання реалізуються потім у виборі частини населення, яка йде і голосує за тих, за кого голосувати звикла.

- У мирних містах за келихом пива часто дискутують, чи повертати Україні Донбас. А на самому Донбасі такі питання звучать?

- Ну, ось ви бачили, скажімо, що сталося в Сватовому? Як на мене, це така метафора сьогоднішнього Донбасу. Коли місто вибухає і руйнується. Донбас понівечений війною, він жахливо виглядає. Регіон, через який прокотилася війна, добре виглядати не може. Потрібно багато працювати й докладати спільних зусиль, щоби навести там лад, привести все до якогось нормального вигляду.

Серед місцевих можна почути питання "Чому в інших частинах України нас вважають зрадниками, сепаратистами, відступниками?". Донбас бачить заяви, які транслюються через ЗМІ. Часто ці заяви й позиції доволі різкі, не надто продумані й не надто симпатичні. Тому зрозуміло, що додаткового взаєморозуміння це не дає.

- А що треба для взаєморозуміння?

- Для того щоб почати діалог, потрібно цю війну побачити. Люди, які там бувають, розуміють, що більшість стереотипів про Донбас нам нав'язують і більшість із них не відповідають дійсності. Всі ці розмови про "приєднати-від'єднати Донбас" – це згода на маніпулювання своєю свідомістю.

Насправді наші домашні аналітики ні на що не впливають. Вони просто сидять собі в тихих мирних містах і займаються кухонною геополітикою, так, ніби справді від них залежить, приєднувати щось чи від’єднувати. А в реальності є ситуація, коли частина країни знаходиться у великій біді. Потрібно допомагати цим людям, потрібно за них триматися, розуміти, що більшість із них виявилася заручниками ситуації. Просто відмовлятися від них, навіть на рівні якоїсь заяви – це щонайменше підло.

* Вірш "Instagram (нова машина мера)"